пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Юридична деонтологія

4.2. Поняття “правнича етика”


Предметом дослідження правничої етики є мораль - реальне явище, що виправдовує своє призначення тоді, коли чогось вимагає від людини, дає певний ідеальний взірець, у чомусь навіть перевершує реальний стан людської поведінки. Тобто мораль не пасивна, а існує як певні вимоги. Маємо на увазі органічну єдність загальнолюдських і національних морально-етичних цінностей.
   Зазвичай мораль пов´язують з людиною. Історично моралі передують звичаї, однак між мораллю і звичаєм є істотна різниця. Відмінність моралі від звичаю у тому, що мораль вміщує наявність свободи вибору вчинку, варіантність поведінки, а звичай виявляє залежність, яка існує між теперішнім і минулим. Мораль вимагає від людини вчинку за міркою належного. Звичай характеризується локальністю, етнічною обмеженістю, а мораль є загальнолюдським явищем. Хоча з останнім твердженням не можна повністю погодитися. Справа у тому, що людська творчість завжди має національний відтінок, хоч у ній присутнє загальнолюдське. Іншими словами, мораль відзначається широкою локальністю, хоча при цьому і пов´язується із загальнолюдськими нормами.
   З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна мораль юриста, основою якої є правова мораль. Право прийнято розглядати як знання, що забезпечує життєвий успіх у системі світогляду, створюючи тим самим формальне право як зовнішній (видимий) бік права, не пов´язаний з первісними джерелами. Існує три групи джерел правової моралі:
   1) аксіологічного, ціннісного змісту (звичаї, міфи, релігія), які формують протомораль, а отже, протоправо чи передправо, що поступово перетворювалось у природне право - у правову мораль;
   2) гносеологічні пізнання (аналіз правових систем, правових феноменів: позитивне і живе право, антропологія);
   3) праксіологія - практика (соціально-культурні і соціально-економічні процеси) [48, с. 27-28].
   Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела, здійснює правову діяльність, приймаючи правові рішення, активно включається у процес розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.
   Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією, здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі. Ось чому виникає потреба генерувати вчинки психологічно красиві, професійно гармонійні. Це означає, що юрист повинен постійно керуватись благородними почуттями.
   Умови соціуму, безперечно, вимагають постійного вдосконалення професійно-правової культури юриста. Йдеться про удосконалення самої людської індивідуальності, професійну вихованість, глибоке пізнання самого себе, інтеграцію раціонального й почуттєвого, всього того, що важливе у правоохоронній діяльності, що досліджує наука етика, зокрема, правнича етика.
   З точки зору герменевтики поняття “правнича етика” наближене до понять “юридична етика”, “правова етика”, “професійна етика юриста”, “етика права”. Однак між цими поняттями існують істотні відмінності.
   Так, юридична етика загалом досліджує юридичний процес, який включає навіть ті моменти, коли відсутні дії юриста. Тобто на основі законів логіки, особливо юридичної логіки, можна вивести закономірності юридичної етики, дійти очікуваного результату. Іншими словами, юридична етика обґрунтовує існування й поза свідомістю, почуттями та професійною діяльністю юриста, хоча основою є ефективність реалізації юристом норм права.
   Правова етика властива не лише спеціалістам у галузі права, а й тим особам, які перебувають у певних правових відносинах. Наприклад, громадянин України, перетинаючи кордон як турист, отже, і як суб´єкт права, певною мірою зазнає впливу правової етики. Цей вид етики не обов´язково професійний, юридичний, а передусім універсальний для всіх правослухняних громадян.
   Професійна етика юриста найбільше наближена до його професійної культури. Проте поняття “професійна етика юриста” передбачає і дії правника, не пов´язані з правом, його професією чи виконанням службових обов´язків.
   Етика права виконує своєрідну функцію. Вона розглядає не право, й людину у праві, аналізує ціннісне ставлення людини до права. Це ставлення передбачає таку оцінку людиною правових реалій, яка завжди індивідуально вибрана і внутрішньо вільна, оцінку, яка має моральний характер і пов´язана з уявленням людини про свободу, справедливість, добро і зло, про обов´язок перед іншими і перед собою. Тобто етика права стосується не тільки особи юриста, а й будь-якої людини, на яку впливає етичний дух права, що певною мірою наближається до правової етики, юридичної етики правника.
   Юридичну етику (і правову етику) можна ототожнювати з професійною етикою, яка є практичним виявом і втіленням етики права у юридичну діяльність. Причому, у суб´єкта правової етики домінує ціннісне ставлення до права. Функція суб´єкта правової етики у нормативній правовій творчості мінімальна і дуже опосередкована. А у суб´єкта юридичної етики навпаки, домінує знання нормативних документів, уміння їх практично застосовувати, тобто знання “букви закону”. Виходячи з цього, зробимо спробу визначити предмет правничої етики. Зрозуміло, що основна увага тут приділятиметься особі юриста та етиці права.
   Правнича етика розглядається як учення про морально-правові вимоги щодо діяльності юриста. Йдеться про вплив позитивного права, моральних норм, природного права на поведінку юриста, який формує етичний мотив його професійних вчинків.
   Такий підхід до визначення правничої етики, доцільно зумовлений вимогами соціуму, загальнолюдськими моральними цінностями.
   Доцільно розглянути правничу етику як етику людської гідності, як моральний світогляд, у якому існує тісний зв´язок між зовнішніми діями юриста та його свідомістю. Такий зв´язок називають соціальним натуралізмом, що полягає в узгодженні соціальних явищ із законами природи [79, с. 132]. Професійні дії юриста матимуть найвищу цінність тоді, коли вони будуть результатом, адекватним усвідомленню ним законів Всесвіту. В цьому випадку виявляється етична норма у юридичній діяльності. Вона отримує суспільне схвалення і сприймається громадянами як норма, встановлена позитивним правом. Етика є зовнішнім визначенням цінності або цінність є внутрішнє визначення етики.
   Професійна діяльність значною мірою впливає на юридичну творчість. Професійні дії юриста, будучи залежними від такої творчості на внутрішньому рівні, самі стають творчістю, але вже похідною, вторинною. В цьому полягає глибинна суть правничої етики вищого ступеня. Адже творчість юриста - це майстерність, професіоналізм, який передусім одержує етичну оцінку. Тим самим особа створює для себе моральний самозахист, “імунітет” до зла в усіх його виявах, що стає основою формування духовного захисту. Іншими словами, професійна творчість юриста (як і кожної людини) має бути захищена суспільними законами і моральними нормами.
   Зв´язок юридичних дій зі свідомістю правника можна розглядати і з позицій акмеології, яка визначає вершину, межу здатності юриста до осмислення сутності права та сили його дії. Характерним у цьому випадку є те, що творча можливість визначає потенційні професійні можливості юриста, які асоціюються з очікуваною етичною нормою. Правнича етика відображає індивідуальну об´єктивну оцінку юриста. Тобто акмелогічний підхід стає визначальним чинником взаємозв´язку свідомості і дії, створюючи реальне етичне підґрунтя. Адже вимагати від правника можна лише те, що він зможе виконати, не переступаючи межі досконалості та дозволеного. Це буде етичною вимогою.
   Головною у взаємозв´язку свідомості і дії є внутрішня сутність правничої етики, яка виявляється в умінні юриста оцінити власні професійні вчинки. Невипадково етика є особливим видом пізнання. Етика визначає особливий загальнолюдський вимір пізнання і творчість. Дійсно пізнання - це дія “на себе”, а творчість - “від себе”. Точкою відліку (серединою) для юриста є професійна етика. Саме тут має яскраво виявлятися логічний зв´язок: юридична деонтологія - правнича етика - професійна культура як одиничне, особливе і загальне. Процес пізнання - це здебільшого деонтологічні дії, які ґрунтуються на використанні свідомості (одиничне), а процес творчості - це культурний процес. Загальнолюдський вимір цих процесів здійснює етика як критерій оцінки творчості юриста.
   Особа як філософська категорія правничої етики має змогу оцінити право у загальнолюдському вимірі. Феномен правового суб´єкта поєднує носія законів і його діяльність. Адже з позиції позитивного права не завжди можна об´єктивно оцінити професійні дії юриста, оскільки воно не відображає внутрішнього пульсу життя людини. Тому правнича етика як професійна етика розумної волі, що має духовно-моральну основу, виступає справедливою характеристикою юриста. У ній ніби зашифрована вся таємниця професійної культури юриста, його професійна гармонія. “Розгадати” її можна лише завдяки духовно-етичній освіченості, яка доповнює етичний раціоналізм, етичний позитивізм. Вона дає змогу юристові усвідомити свою відповідальність перед соціумом, правомірність власних дій, не порушувати духовно-фахову гармонію. Етично освічений юрист розвиватиме індивідуальне етично-правове поле - джерело правничої етики. Хоча це поле створюється самим юристом, усе ж воно є живильним середовищем, оскільки в ньому панує не раціоналізм чи позитивізм (як разове явище), а етично-правовий дух. Ці міркування підводять нас до визначення поняття правничої етики.
   Нині ще відсутня ця дефініція, але у сучасних юридичних джерелах є спроба визначити поняття професійної етики окремих юридичних спеціальностей. Проте це здебільшого раціональні, позитивістські міркування. Для розуміння правничої етики доцільно використати відому структуру: принципи, норми, діяльність, правосвідомість. Причому ці засади треба класифікувати на практичні (фактично діючі) і теоретичні, наукові, випереджувальні (можливо діючі). З огляду на це правничу етику можна розглядати у двох аспектах: як систему практичних принципів і як науку про випереджувальні принципи. Дотриманню практичних принципів дається відповідна акмеологічна оцінка, яка враховує індивідуальні можливості.
   З точки зору першого аспекту правнича етика — це акмеологічна оцінка впливу правосвідомості на дотримання встановленої системи принципів, вияву його свободи волевиявлення, дотримання духовно-моральних приписів та збереження професійної гармонії у сфері етики права.
   Тобто правнича етика відображає синтез свідомості, волі та моралі права як їхню гармонію, не надаючи переваги жодному, а враховуючи лише природну (синергетичну) дію. При цьому професійне буття правника повинно при активному його бажанні самореалізуватися, знайти місце у соціумі, бути визнаним, погодженим із природними законами.
   Звичайно, акмеологічна оцінка професійної діяльності юриста пов´язана з його можливостями (інтелектуальними і психологічними), природними здібностями. Тут не існує однотипного підходу, який здебільшого “пропонує” позитивне право. Крім обов´язкових позитивістських вимог, до особи юриста потрібно застосувати додаткові вимоги, які забезпечуються природним правом.
   Суспільство в основному йде шляхом прогресу в галузі моралі, а звідси - і в галузі природно-правових світоглядів. Тому людські переконання чи свідомість людей є безпосереднім джерелом природного права. Іншими словами, правнича етика характеризує професійну діяльність через свідомість юриста, його правосвідомість, оскільки йдеться про врегулювання суспільних відносин, яке не можна здійснити одними лише нормами позитивного права.
   Позитивне право є конкретно-історичною формою виразу природного права. І між позитивним та природним правом на деяких історичних етапах розвитку суспільства може існувати гармонія чи відповідність. Це можливо в тих ситуаціях, коли норма позитивного права більш чи менш адекватно виражає моральний закон людського розуму чи позитивне право. Природне право формує позитивне право і перебуває з ним певний час в гармонії чи відповідності, однак потім випереджає його у своєму розвитку і вступає у протиріччя з ним.
   Синтез природного і позитивного права, моралі і права є складовим елементом правничої етики. Свідомість і воля юриста відображають його професійну культуру, уміння регулювати суспільні відносини. В цьому, як треба, полягає сутність професійної життєдіяльності правника. Життя - це сукупність норм поведінки, які визначають теоретичні питання розуму. Але сукупність норм і саме визначення ними теоретичних форм знання все ще залишаються етичними проблемами. Суть проблеми полягає у тому, що життя є зв´язком переживань, внутрішньо усвідомленою причинністю, реальною доцільністю, сукупністю норм практичного розуму, проте закони цього зв´язку невідомі. Тому правнича етика вчить мудрості професійного життя. Адже біологічне життя потребує певних регуляторів, якими є норми. Для юриста їх створює професійна етика, а правнича етика покликана трансформувати дозволи і заборони у внутрішню потребу юриста.
   Звісно, норми правничої етики враховують синергетичні процеси, дають змогу юристові розібратися у процесах самоорганізації. Тобто необґрунтованість службових дій, поспішність прийняття правових рішень свідчать про нехтування процесами самоорганізації, яких позитивне право не враховує. Доповнюючи державні вимоги до особи юриста, правнича етика стає регулятором його професійної діяльності, культурним здобутком у галузі права.
   Отже, правнича етика ґрунтується на єдності почуттєвого та раціонального (згадаймо “філософію серця” Г. Сковороди), а не лише на професійних знаннях і нормах.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право