Вивченням особливостей управління як спеціального виду діяльності в організації та підготовки людей до її здійснення займається спеціальна наука — теорія управління (менеджменту). Одне із важливих завдань цієї науки полягає у вивченні того, як ефективність управління можна підвищити шляхом врахування менеджерами у процесі своєї діяльності різних чинників (соціальних, юридичних, економічних та іп.). Важливе місце при цьому відводиться психологічним чинникам, пов´язаним з урахуванням у процесі управління індивідуальних, групових та організаційних особливостей поведінки людей.

Вивченням психологічних основ управління організаціями займається спеціальна галузь психологічної науки. Цей напрямок психології започаткований в США та Західній Європі ще сто років тому.Тобто можна стверджувати, що психологія менеджменту реально почала розвиватися разом з теорією менеджменту. Особливо інтенсивно на стані гуманістичного менеджменту.

Сьогодні цей напрямок психології представлений в багатьох розвинених країнах світу, має значні здобутки і чітку структуру та є одним із найбільш значущих за своїм розвитком. Наприклад, в Західній Європі за кількістю фахівців, задіяних у психології менеджменту, Цей напрямок посідає друге місце (після клінічної психології) 1311, в США — одне з провідних місць серед прикладних наук психології. Напевно, цс викликано тим, що, як уже було зазначено, організації становлять основу житія суспільства.

Проведений автором теоретичний аналіз проблеми, а також узагальнення власного досвіду участі в міжнародних проектах та конгресах з означеної проблеми, дає нам підстави стверджувати, що існують певні термінологічні відмінності у визначенні цього напрямку в зарубіжній і вітчизняній психології.

Так, у Західній Європі напрямок психології, який вивчає психологічні аспекти менеджменту, часто має назву «психологія праці та організаційна психологія» («Work and Organizational Psychology»), в СІЛА — «промислова психологія та організаційна психологія» («Industrial and Organizational Psychology»). Окрім того, для відображення зазначеного напрямку використовуються й інші терміни: а) «психологія професії» («Occupational Psychology») — використовується у Великобританії; б) «психологія професійного здоров´я» («Occupational Health Psychology») — у Швеції, Фінляндії.

У вітчизняній практиці цей напрямок відомий як «психологія управління» або «психологія менеджменту».

Під час проведення порівняльного аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду дослідження психологічних особливостей управління організаціями автором виділено низку спільних і відмінних характеристик. До спільних характеристик організаційної психології та психології управління варто віднести:

• наявність спільної історичної основи виникнення (вони є похідними від теорії управління);

• визнання значущості двох груп психологічних факторів, які впливають па ефективність управління і пов´язані з технологічними основами організації праці -та з індивідуальними і груповими характеристиками учасників управлінського процесу.

Виявлено також низку відмінностей, які простежуються в розвитку зазначеного напрямку психології на Заході і в Україні.

По-перше, мова йде про відмінність в історичних етанах розвитку. Якщо на Заході цей напрямок психології пройшов кілька послідовних етанів свого розвитку, то в пас спостерігався певний розрив у дослідженні проблеми, пов´язаний насамперед із загальною ідеологічною ситуацією в країні, що значно загальмувало його розвиток.

По-друге, можна говорити про різне структурне оформлення організаційної психології та Психології управління. У Західній Європі цей напрямок психології здебільшого має три складові, пов´язані з психологічними аспектами виконання праці, діяльністю персоналу, функціонуванням та розвитком організації, які логічно об´єднано в цілісну систему. В Україні представлено лише дві складові — психологію праці та психологію управління, які розпиваються окремо.

По-третє, спостерігається відмінність у предметі дослідження. У західноєвропейській науці аналіз управління здійснюється в тісному співвідношенні з аналізом діяльності організації, у вітчизняній управління переважно розглядається без його взаємозв´язку з організацією, воно ніби виривається з певного організаційного контексту, а також пов´язується здебільшого лише з діяльністю персоналу. Загалом цс призводить до звуження кола проблем, які є суттєвими пі/і час аналізу управлінського процесу, і певною мірою знижує ефективність їх дослідження.

На основі порівняльного вивчення, а також аналізу практики діяльності вітчизняних організацій зроблено висновок про те, що з мстою забезпечення системності is дослідженні психологічних проблем управління організаціями, а також інтеграції української науки в міжнародний науковий простір доцільно розширити поле діяльності психологів, які працюють у сфері психології управління, тобто здійснювати дослідження не лише психологічних основ управління персоналом, а й організації в рамках організаційної психологи.