Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Культурологія

8.2. Субкультурна диференціація і роль молоді


Природа субкультурного феномену в сучасних умовах. Складність визначення терміну "субкультура" з того часу, як його в 30-ті рр. XX ст. ввів американський соціолог Т. Роззак, полягає у багатоманітності і досі недостатній визначеності поняття культура. З великого загалу літератури виділимо визначення американського дослідника Н. Смелзера, який обґрунтовує поняття субкультури як означення будь-якої системи норм і цінностей, яка виділяє групу з великого співтовариства.
Однак виділення попереднім автором лише цінностей і норм є недостатнім, бо субкультура включає також, на нашу думку, специфічні соціальні і духовні потреби, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль та спосіб життя.
Субкультура - одне з базових понять культурології; система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов'язана з нею.
Зростаюча соціальна диференціація, формування нових елементів соціальної структури суспільства, зростання різномаїття проявів соціального та культурного життя стає каталізатором виникнення все новіших субкультурних угрупувань.
К. П. Соколов виділяє такі види носіїв субкультур:
1. статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна, чоловіча, жіноча тощо);
2. соціально-професійні спільноти (субкультура робітників, інтелігенції, еліти, злочинні субкультури та ін.);
3. релігійні спільноти.
Безумовно, коло субкультур є значно багатшим і включає диференціацію за дозвіллєвими заняттями, національно-діалектними своєрідностями, за стилем поведінки і способом життя.
На особливу увагу заслуговує такий субкультурний феномен як студентська субкультура, яка поєднує вікові характеристики другого періоду юності, синтез субкультур основних соціальних груп суспільства в особі вихідців із них і нові їх соціокультурні ознаки як специфічної соціальної групи з різновидами субкультури студентів гуманітарного і технічного профілю, з субкультурними особливостями студентів Одеси, Києва, Львова і т. д.
Оскільки субкультури існують на межах і перехрестях соціальних відносин і областей, то модернізаційні зміни в системі культури і перехід від одного типу культури до іншого приводять в рух всю субкультурну підсистему, все більше її диференціюють. Більше того, свобода життєдіяльності, за свідченням дослідників, характеризується небувалим злетом кількості та різноманіття субкультурних проявів суспільного життя на всіх культурних рівнях і у різних сферах суспільства, що й знаходить прояв на українських теренах, особливо інтенсивно у 80-90-х рр. XX ст.
Субкультури характеризуються оперативністю і динамічністю реагування на широкий спектр змін соціально-культурного, політичного та економічного життя, а тому є важливою підсистемою забезпечення розвитку культури в умовах недостатньої визначеності її парадигм.
Суспільство зацікавлене задля і своєї стабільності в особливому збалансуванні співвідношення консервативних субкультур як носіїв ядра культури і інноваційних субкультур, і в разі потреби - у стимулюванні розвитку інноваційних субкультур для підтримки нових сфер і напрямків культурного життя, для випробування нових культурних моделей, експерименту.
Виходячи із вищевикладеного загальнокультурні функції субкультур очевидно полягають:
1) у забезпеченні цілісності культури;
2) у формуванні нових можливостей її розвитку;
3) у збагаченні загальнокультурного контексту, в тому числі соціального семіозису, культурного фонду як джерела можливого відлагодження нових культурних форм.
Щодо сфер, які вони охоплюють, субкультури виконують функції:
• забезпечення їх культурної аури,
• варіативності її існування,
• дифузії в пограничні області тощо.
Щодо особистостей визначальною є соціалізуюча функція, хоч за змістом вона може бути і десоціалізуючою, тобто позитивно і негативно соціалізуючою, а ускладнення соціального і інформаційного поля, зростаюче соціальне відчуження, посилюване формуванням нових соціальних відносин, все більше сприяють пошуку лагун усамітнення чи групової солідарності.
Серед інших функцій, спільних для всіх субкультур слід виділити:
1. комунікативну, що забезпечує спілкування всередині групи,
2. компенсаторну, яка дозволяє забезпечити високу чи достатню ступінь самооцінки члена угрупування,
3. охоронну, направлену на підтримку рівня ідентичності і захист своєї специфічності,
4. солідаризаційну, яка забезпечує екзістенційну і соціальну підтримку членів групи.
Увага. Кожна субкультура має свій специфічний профіль функцій, який забезпечує характер її взаємозв'язку і взаємовідносин з іншими субкультурами та базовою культурою, як і весь стрій її буття.
Впродовж свого життя, а в певні періоди - одночасно, людина включається в декілька субкультур, що забезпечує їй культурну багатогранність соціалізації.
Процеси субкультуризації збагачують й ускладнюють "тканину" культурного поля, породжуючи одночасно не тільки позитивні культурні процеси, але й негативні по відношенню до пануючої культури контркультурні процеси, конфронтацію і конфлікти напруженості у системі соціально-культурних відносин, особливо у міжконфесійних і міжнаціональних стосунках.
Отже, подальша модернізація українського суспільства дає поштовх урізноманітненню культурного життя, диференціації культури, породжує багаточисельні субкультурні прояви суспільного життя, субкультур вцілому, збагачує спектр проявів традиційних субкультур, культурний контекст суспільства як одну із передумов розвитку культури.
Субкультурна система, притаманна Україні і ще не досліджена в її специфічних проявах, має бути врахована як важлива складова соціокультурної трансформації.
Владна еліта як субкультура. Особливий і часто визначальний вплив на культурно-трансформаційний процес має еліта суспільства і, особливо, владна еліта (з її сучасним синонімом номенклатури). В сучасному українському суспільстві постійною темою стає проблема визначального впливу культурної і політичної еліти на крашу та її культуру, а сьогодні все більш гостро в період стрімких модернізаційних змін ставиться проблема необхідності формування підготовленої, ефективно правлячої еліти, що має відкритий характер і контролюється суспільством.
Ця соціальна група є своєрідною соціальною структурою, що володіє монополією на владу, на прийняття рішень, а також на здійснення найважливіших функцій у суспільстві. Точніше сказати, еліта (номенклатура) є такою соціальною стратою, сутність якої знаходить вираження у її субкультурі, яка впливає на характер виконання нею її соціальних функцій.
Не аналізуючи владної еліти чи таких понять, як ієрархічність, кар'єрна спрямованість, корпоративність, відстороненість у спілкуванні та ін., зазначимо, що риси її субкультури виявились навіть стійкими, а можливо, найбільш стійкими порівняно з іншими соціальними прошарками, це спостерігалось навіть до модернізаційних процесів, у змінах в період радянської влади, перебудови, державотворення, що властиво українській владній еліті.
Суперечністю буття української владної еліти є її намагання зовнішньо атрибутивне відповідати іміджу національно-культурного оновлення суспільства і безвідповідальність щодо правового та соціально-функціонального забезпечення пріоритетів розвитку національної культури.
Кримінальна субкультура в культурно-трансформаційних процесах.
Необхідність розгляду поставленої проблеми викликається двома базовими соціальними фактами:
по-перше, тим, що за одними даними 40%, а за іншими 60% ринково-економічної і виробничої діяльності і прибутків перебуває в Україні поза межами закону, "в тіні" (тіньова економіка, тіньовий сектор економіки), отже, велика частина населення входить, або є дотичною до кримінальної субкультури;
по-друге, за рівнем корупції і корисливих позазаконних відносин Україна займає сьогодні, за даними міжнародних організацій, одне з перших місць у світі, без врахування цих даних неможливо зрозуміти характер соціокультурної трансформації в цілому в Україні.
Ця проблема особливо інтенсивно розробляється у вітчизняній науці спочатку соціологами, а з часів перебудови і етнографами, а в західній соціології ще Е. Дюркгейм доводив, що кримінальні субкультури є невід'ємною складовою будь-якого суспільства і будуть існувати завжди.
Цей тип субкультури має: 1. ознаки екзотичного етносу, 2. своє особливе світосприйняття, 3. етику, 4. мистецтво та естетику, 5. ритуали, 6. традиції, 7. закони і 8. норми. Західні дослідники відносять сюди кримінальну міфологію, привілеї для "еліти", способи відпочинку, форми стосунків.
Названий тип субкультури характеризується, очевидно, широкими межами, неоднорідністю, диференційованістю на низку "підсубкультур" і широкою зоною пограниччя, яке охоплює проникаючими її елементами значну частину структури суспільства, тобто і групи, які ніякого прямого відношення до криміналітету не мають.
Йдеться, власне, про значний ареал впливу цієї субкультури на частину суспільства, субкультурну дифузію, кримінальну субкультуризацію українського суспільства, яке в умовах "прихватизації, розграбування державного майна виявилось до неї досить схильним, як зі сторони тих, хто грабує, так і з боку ошуканих і знедолених, які поповнюють ряди бомжів або криміналітету, знаходячи певну втіху в своєму надривному безутішному фольклорі і співчуття у певних груп населення, які живуть за межами бідності. Сприяє розвитку, кажучи точніше, не завжди кримінальної, але девіантної субкультури, весь комплекс сучасних умов перехідного суспільства, в якому відображена і глобалізація суспільно-культурних процесів, і криза економіки, і суперечності трансформаційних процесів у різних сферах суспільного життя, окремі сегменти яких характеризуються морально-правовою девіантністю.
Таке всепроникнення цього девіантного за своїм характером процесу стає певним супроводом, культурною негативною тінню соціокультурних трансформаційних процесів.
Масштабність цього процесу є такою, оскільки сама кримінальна і культурно криміналізована спільнота і її некримінальний, але культурно-криміналізований супровід і "шлейф" близьких їм соціальних підгруп характеризуються гнучкістю і аморфністю, здібністю інкорпоруватись і інтегрувати себе майже в усі сфери суспільного життя. Особливо ж небезпечним для суспільства і його культури є зростаюче взаємопроникнення кримінальної еліти і владних структур, які взаємно інтегруються і набувають не тільки легального характеру, але й зростаючого впливу на державні справи і розвиток суспільства, що стає можливим в умовах "переоцінки цінностей", коли базові культурні і моральні цінності минулого періоду перебувають у стані кризи, а нові ще не сформувались.
Недослідженість даної субкультури в трансформаційному процесі не дозволяє достатньо повно визначити її місце в сучасній культурі, хоч із наявного матеріалу можна зробити висновок про зростання її ролі у вульгаризації культури та її деморалізації, легалізації "низової", примітизованої гілки культури, хоча в сфері субкультурного міського музичного фольклору засвідчено її позитивний вплив на пісенну культуру, особливо побутового жанру.
Значне поширення кримінальної субкультури, характерне для перехідного періоду модернізації культури, є результатом розлагодженості і кризи не тільки цілісно-нормативних регулятивів сучасної української культури, але й економічної і політичної кризи, супроводжуваної втратою чітких орієнтирів розвитку суспільства.
Молодіжна культура і субкультура як фактор соціокультурної модернізації і постмодернізації. Молодіжна субкультура в зв'язку з радикальними змінами в суспільстві стає формою соціальної адаптації, своєрідним буфером між традиційною культурою, загальноприйнятими цінностями та елементами "опору" по відношенню до "старого" соціально-культурного порядку і пануючої системи молодіжної культури. Молодіжні групи перетворюються у самостійні функціонуючі підсуспільства.
Автори теорії субкультури молоді-основного напряму британської соціології молоді - стверджують, що фундаментальну роль у соціально-політичному визріванні молоді має стратифікаційна належність.
Особливого субкультурного виміру набуває молодь у період "постюності" (К. Кенстоун) - в період третього десятиліття життя, коли вона самостійна в соціальному, моральному, інтелектуальному, політичному, в соціально-культурному плані, але не адаптована політичне і економічно, шукає свій варіант найбільш вдалого соціального самовизначення. Це стадія між юністю і дорослістю, період соціально-культурного експериментування у визначенні життєвих перспектив, що є характерною особливістю культурно-модернізаційних процесів.
Помітне обезцінювання робочої сили (що спостерігається останнім часом в Україні), яке сприймається молоддю як доля покоління, викликає одночасно психосоціальне та соціокультурне підвищення значущості стану юності, акцентує увагу суспільства на ньому.
В умовах модернізації в Україні відбувається зниження соціального контролю, послаблення традиційного впливу соціального середовища на світогляд та поведінку молоді.
Зародившись ще в перших навчальних закладах Європи і набувши своєї стійкої форми з середини 50-х років XX ст. під тиском сучасних модернізаційних умов (рання фізична зрілість, розтягування часу входження в соціально-професійний статус дорослих, розвиток засобів масової комунікації і т. д.), зростає соціально-культурна автономія молоді у світі дорослих, її диференціація, набуває жорстких, часто соціальна організованих і навіть контркультурних форм традиційний конфлікт поколінь, утворюється соціальна і ідеологічно нейтральний, все ширший спектр молодіжних субкультур власне культурного і мистецького спрямування, Сформується новий тип інформаційно-інтернетної молодіжної субкультури, Значно зростає внесок молоді і характер її участі в модернізаційних процесах, висуваючи молоде покоління в якості авангарду в трансформаційному оновленні суспільства, а, можливо, і як основну потугу змін в ньому. Як в свій час писав відомий поет В. Маяковський, "молодь є те пальне, на якому працює суспільство", хоч, на нашу думку, молодь власне значною мірою і створює це пальне.
Увага! Кожна молодіжна субкультура має свою центральну ідею або систему ідей, яка визначає п характер, принцип залучення і є тотожною меті її існування. Вона характеризується, насамперед, специфічною нормотворчістю, протиставленням своїх норм і цінностей зовнішнім, набуваючи певних рис "мікросуспільства ", в якому трансформуються традиційні погляди і формується "свій " образ світу і способу буття в ньому особистості.
Зазначена проблема реально склалась у формах андерграуду і відособлення субкультур молоді в глибинних пластах культури періоду застою та перебудови.
Субкультура визначається своїм соціальним змістом, сукупністю відносин, стилем життя, визначальною складовою якого є поведінка.
Англійський соціолог М. Брейк виділяє такі субкультурні типи молоді, як "нормальна" молодь, делінквентна молодь, культурні бунтарі, політично активна молодь. Як і М. Брейк, ми виходимо з того, що "нормальна" молодь теж має свої особливості і складає специфічну субкультуру.
Субкультура складається із сукупності знань та уявлень групи, на основі яких вона формує свій цілісний образ соціального світу та визначає своє місце в ньому як основу орієнтації в життєвому просторі. Виходячи з цього, група формує специфічні цінності і норми свого соціального буття, які мають свої особливості, що відрізняють їх від інших.
Хоч представники основних молодіжних субкультур не заперечують культури суспільства в цілому, але значно відрізняються від неї, формуючи свій світ і його особливу картину. Крім загальних молодіжно-генераційних особливостей формування субкультур на їх зміст значно впливає:
1. криза українського суспільства і його основних інститутів;
2. криза інституту сім"і та сімейного виховання, порушення взаємин поколінь;
3. комерціалізація засобів масової комунікації, які штучно формують підвищену потребу в субкультурних ознаках;
4. зростаюча вестернізація і регіоналізація культури.
Слід очевидно погодитись з тим твердженням, що молодіжна субкультура є викривленим дзеркалом дорослого світу речей, стосунків та цінностей.
В СРСР першими з молодіжних субкультур в кінці 60-х років XX ст. з'явилися хіпі, практика яких в Україні носила декларативно-снобістський характер і тривала короткий час у великих містах.
Другий період розвитку молодіжних субкультур (1983-87р.р.) характеризується кризовою ситуацією і, в зв'язку з тотальною критикою ЗМІ, зниженням активності.
Третій період припадає на 1987-1992 р.р., який характеризується епатажним протестом панків, хіпі та інших угрупувань андерграундового характеру і зростанням негативної реакції на них значної частини молоді, як і диференціацією різних за своїм спрямуванням молодіжних утворень.
Дослідники вважають, що четвертий період (1992-1995 р.р.) пройшов під знаком спаду активності андерграунду, зростання песимізму та помолодіння складу, формування угрупувань, націлених на кар'єру і успіх, що означало певне повернення до формального соціуму і визнання його. В цей же період розвивається романтико-ескапістська молодіжна субкультура, пов'язана з новою хвилею вестернізації українського суспільства.
З 1996 року починається п'ятий період розвитку молодіжних субкультур, який продовжується до цього часу, і характеризується, з одного боку, підвищенням інтелектуального рівня у середовищі "андергаунду", а з другого боку - прогресуючим помолодінням, відмовою від інтелектуального росту, а також зростанням легітимізації неформального стилю життя.
Молодіжна субкультура в Україні не мала раніше і не має тепер характеру жорсткої деформалізації і складання в ізольовані неформалітети, не відзначається різкою опозиційністю і рідко набуває рис контркультури такої активної на Заході. У 80-ті роки найбільш активно формувались рухи рокерів, металістів, байкерів, а потім релігійно-культові та східно-спортивні, часто ініційовані зацікавленими в них дорослими верствами бізнесового і кримінального характеру. Тому в цілому українські субкультури малодиференційовані, нетривкі і не займають вагомого місця в культурному житті.
За мірою відношення до модернізаційних і постмодернізаційних процесів молодіжні субкультури можуть бути систематизовані за ознаками модернізаційності, закритості і соціальності, креативності таким чином:
1. авангардистські, конфронтаційні до усталеної культури постмодернізаційного характеру, елітні;
2. модернізаційні і постмодернізаційні, толерантні у стосунках з офіційними установами;
3. модернізаційні і постмодернізаційні, соціально-культурна нейтральні (субкультура молодіжного комп'ютерного андеграунду та ін.);
4. модернізаційні, соціально-закритого типу, неконфронтаційні;
5. консервативні закритого типу;
6. консервативні відкритого типу;
7. контркультурні, творчого типу;
8. контркультурні, асоціальні, деструктивного типу, в тому числі кримінальні.
Роль молодіжних субкультур виявляється в значенні межової, пограничної зони культури, що накопичує, провокує позитивні і негативні "відхилення", які можуть мати культурно-творчий або деструктивний характер, сприяючи пошуку необхідних новим соціальним змінам культурних моделей. В той же час існує молодіжна культура соціальне і культурно толерантної молоді, яка не замикається в межах особливого мікросвіту субкультури, а ідентифікує себе з існуючою "зовнішньою" культурою дорослих, і прагне за своїм віком до інновацій, інтенсивно освоює і творить культуру.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень