На нинішньому критичному етапі суспільної трансформації України в умовах глибокої системної кризи вкрай потрібна принципово нова національна економічна стратегія — стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і глобальної інтеграції. Повна відсутність такої національної стратегії або використання і нав´язування Україні зарубіжних ерзаців псевдореформаторських ліберальних і неоліберальних стратегічних курсів протягом останніх десяти років незалежного існування поставили Україну у важкий стан розвитку.

Сьогодні, після першого десятиліття незалежного існування, українське суспільство повинно усвідомити гостру необхідність розробки і прийняття Верховною Радою ефективної і обгрунтованої національної стратегії України, яка б забезпечила формування і здійснення дійсно народної довгострокової міжнародної економічної політики. Невідкладна розробка конкурентоспроможної національної стратегії — найважливіше завдання нового державотворення. В нинішніх умовах національна економічна стратегія України повинна, перш за все, бути спрямованою на створення ефективної економічної системи і самодостатньої економіки, на системне і послідовне поєднання державного регулювання економіки з ринковими методами саморегулювання та на розумне використання існуючого міжнародного досвіду трансформації економічних систем в напрямку соціально-орієнтованої ринкової економіки та досвіду післявоєнного відродження і розвитку провідних індустріальних країн світу. Соціально-реформаторський досвід Європи повинен бути використаний цілковито.

При формуванні концепції національних інтересів слід виходити з необхідності знаходження раціонального співвідношення між необхідністю інтегруватися в світові, європейські політичні та економічні процеси і структури з одного боку та необхідністю забезпечити, перш за все, сильну і ефективну внутрішню економічну інтеграцію на всіх рівнях економіки, забезпечити захист національних ринків і національного виробника, тобто захист всієї сукупності національних інтересів проти нових форм і методів економічної колонізації України. Без цього суверенна державність і незалежність України знаходиться під великою загрозою, бо світова економіка і політика залишається ареною зіткнення гострих і великих національних інтересів. Дилема України така, що або вона зуміє захистити свої національні інтереси і стане конкурентоспроможною і сильною країною, або бездіяльність призведе її до статусу другорядної держави, сировинного придатку та ринку дешевої робочої сили для передових розвинутих країн Європи і світу.

У червні 1994 року Верховна Рада ухвалила «Основні засади і напрямки становлення економіки України в кризовий період». Була надія, що вона стане стратегією відродження економіки. Але ця програмна постанова Верховної Ради була повністю проігнорована владою.

Відмовившись від моделі соціально орієнтованої змішаної економічної системи, від посилення державних регулюючих функцій, ми поставили все в залежність від диктату міжнародних фінансових структур. Сьогодні в Україні мова вже йде не лише про системну кризу, а про соціально-економічну катастрофу, коли за рівнем життя 82 % населення опинились нижче офіційного рівня бідності.

В останні роки в Україні мали місце спроби розробити певні стратегічні концепції національних інтересів і національної стратегії, в тому числі з боку науковців і народних депутатів та представників деяких партій.

На жаль, всі згадані концепції обмежувались головним чином сферою соціально-економічної політики, недостатньо враховували реальну ситуацію України і не мали характеру завершених концепцій національної стратегії відродження і розвитку України. Вони не базувались на чітких і обгрунтованих визначеннях поточних і перспективних національних інтересів України.

Міжнародний досвід показує, що будь-яка концепція національної стратегії немає жодного сенсу, якщо вона не базується на міцній основі національних інтересів та не підкріплюється реальною і сильною політикою держави з захисту національних інтересів.

Тому визначення і обгрунтування національних інтересів і шляхів їх реалізації на глибину першої чверті XXI століття стає домінантою для України.

Концепція національних інтересів і національної стратегії України виходить з того, що її основою повинно бути формування політичної нації України, створення демократичного громадянського суспільства, соціальної правової держави, соціально-орієнтованої ринкової економічної системи і динамічної структурно-трансформованої економіки, органічно інтегрованої в світові економічні структури. Це є єдиний шлях відродження України і прогресивного розвитку нового суспільства добробуту і справедливості. І його потрібно пройти.

А для цього нашим державним керівникам і політикам потрібно озброїтись розумінням суті національних інтересів України, суті національної ідеї, української мрії і прийняти їх як мету свого життя.

На нашу думку, складовими частинами народної української мрії можуть бути: державність, духовність, демократія, добробут.

По-перше, мрія про можливість незалежного розвитку народу про свою суверенну державність пронизує свідомість українського народу протягом багатьох століть. Інструментом такого незалежного розвитку може бути тільки власна держава. Історичним взірцем такої держави є Київська Русь. «В своїй хаті, — писав Тарас Шевченко, — своя правда і сила, і воля». Зараз, коли український народ здобув незалежну державу, реалізувати закладені в цьому можливості, відчути і силу, і волю — це пробудження української мрії. Перше десятиліття нової суверенної української держави дає нашому народу надію.

По-друге, духовне єднання народу «в сім´ї вільній новій» на основі вищих духовних, в тому числі християнських цінностей, — один з найвищих пріоритетів України. Без цього не може бути побудоване нове громадянське суспільство, суспільство справедливості й добробуту для всіх громадян.

По-третє, для українського менталітету демократія — це народовладдя. Народ є носієм влади. Влада повинна служити народу. Століттями поневолений, в деспотичних державних режимах, перенісши всі види національних утисків і гноблення, волелюбний український народ зберіг генетичні основи демократії. Конституція України як закон прямої дії гарантує демократію і права народу, але це ще не означає їх автоматичну реалізацію.

В нинішніх умовах, маючи незалежну державу, наші громадяни виступають за демократію в таких її формах, як економічна демократія (розвиток економічної ініціативи і самодіяльності), соціальна демократія (права на працю, на гідну оплату праці, на соціальний захист малозабезпечених верств населення). Особливу роль відіграє нині захист свобод і прав людини-громадянина. Відображаючи національні інтереси, Конституція України наділяє громадянина великими правами і свободами, і гарантує їх забезпечення. Але справа реалізації прав людини ще далеко не вирішена. Її вирішення залежить від кожного громадянина, від його політичної активності та впливу, від його здатності реалізувати своє право вибору.

По-четверте, в українському менталітеті поняття добробуту завжди поєднувалося з напруженою працею. Історична доля українського народу склалася так, що мрія про добробут, вільне заможне життя ще ніколи не була реалізована.

Україна, за станом на 1990 рік, була високорозвиненою промисловою державою, з унікальним науково-технічним і інтелектуальним потенціалом. Тому ми не починали з нуля в 1991 році, але ми й не дійшли до прогресу і розвитку за десять років. Сьогодні, коли почалася нова ера випереджаючого інтелектуально-інформаційного розвитку, це є найбільшою загрозою для України.

Даючи сьогодні об´єктивну оцінку досягненням і перспективам розвитку України, можна сказати, що суверенна державність як вища цінність у нас є. Якщо говорити про наш державний суверенітет, то він є лише формальним, і може бути легко зруйнований із застосуванням економічних важелів тиску з боку наймогутніших країн або світових корпорацій-глобалізаторів.

Якщо говорити про оцінку втраченого десятиліття, ми не можемо не сказати, що це було десятиліття обвальної економічної кризи, яка за собою повела моральну, соціальну, а головне духовну кризу. Один лише факт, який ніхто не зможе заперечити — ми втратили майже 75 % досягнутого за станом на 01.01.91 обсягу валового внутрішнього продукту. В оцінці цього десятиліття ми не можемо обійти трьох синтетичних наслідків і проблем — це бідність, бездуховність і безнадія.

Сьогодні ми маємо жорстоке ринкове суспільство, але не маємо ринкової економіки, тим більше не маємо соціальної ринкової економіки. Тому історичний напрямок — це побудова соціального суспільства. Сьогодні передові країни будують соціальну ринкову економіку, але не ринкове, а справедливе суспільство.

Ми можемо констатувати, що глобальні трансформації в світі йшли і йдуть в одному напрямку, а внутрішні трансформації в Україні — в протилежному.

Сьогодні законом світового розвитку стає закон глобалізації, закон глобальної інтеграції. Ми не увійшли в жоден глобальний процес не тому, що не хотіли, а тому, що не готові за рівнем міжнародної конкурентоспроможності, за рівнем ефективності нашого державного менеджменту. З цієї ж причини ми не ввійшли і в європейський інтеграційний процес.

Якщо підводити підсумки суверенного 10-ліття, то трансформації в Україні не були синхронізовані, органічно пов´язані, інтегровані з глобальними трансформаціями. Це парадоксально допомогло Україні уникнути ряду глобальних ударів. Глобальні трансформації носили характер страшної рушійної сили, яка потенційно могла б використовуватись і в Україні.

І нарешті нові глобальні виклики XXI століття. Головний виклик носить особливий характер. Виклик простий і цинічно нещадний: або ми станемо конкурентоспроможною країною серед країн, а для цього ми повинні стати єдиною політичною нацією, без поділу на етнічні, расові, класові інтереси; або ми загинемо як незалежна держава і перетворимося на щось інше — неоколонію в Європі; або станемо протекторатом великого сусіда.

Нинішнє століття, безсумнівно, відкриває нову еру в історії людства. У XXI столітті швидкими темпами зростає значення міжнародних економічних відносин у розвитку як окремих держав, так і угруповань. Тепер ми вже можемо говорити про об´єднаний інтегрований світовий розвиток і про таку його необхідну закономірність, як синхронізація темпів і рівнів розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція і кооперування стануть в першій половині XXI століття не лише невід´ємною складовою національних процесів розширеного відтворення, а й головними факторами, і визначатимуть масштаби, темпи і пропорції суспільного виробництва, закономірності науково-технічного прогресу.

Ми окреслили контури і напрямки майбутньої економічної політики України. А як вона формується? Які наші перспективи в епоху глобалізації і регіоналізації міжнародної економічної політики? Обидві тенденції — і регіоналізація, і глобалізація — є відображенням об´єктивного процесу модернізації суспільства під впливом виробничих ресурсів, шо інтернаціонально розвиваються, хоча вони й мають однакові витоки — якісні скачки, вибухи в розвитку виробництва й ринку, що супроводжуються змінами в суспільних відносинах і суспільній свідомості. В той час, як глобалізація означає світові суспільно-економічні явища і потоки, регіоналізація діє в протилежному, компенсуючому напрямку, коли країни, об´єднані різними політичними і торговельно-економічними угодами, дотримуються спільної політики щодо торгівлі, інвестицій, регулювання ринків тощо. Яскравими прикладами ефективної політики регіоналізації може бути політика Європейського Союзу, азіатсько-тихоокеанського економічного об´єднання АПЕК, північноамериканського регіонального об´єднання НАФТА тощо.

Економічна складова процесів глобалізації та регіоналізації пов´язана, насамперед, з джерелами, факторами та формами ділової активності. Йдеться про глобальну мобільність інвестицій і технологій, робочої сили, інтелектуальних та фінансових ресурсів, всеосяжність менеджменту й маркетингу. Формами прояву цих процесів є зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, небачена досі диверсифікація фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутне підвищення ролі транснаціональних корпорацій у світогосподарських процесах, загострення глобальної конкуренції, поява систем глобального, стратегічного менеджменту.

З політичної точки зору економічна глобалізація спричиняється до створення матеріальної основи для транснаціоналізації політичних систем, громадянських суспільств і глобалізації інтеграції соціального та політичного життя. Як глобалізація, так і регіоналізація з кожним днем все більше й більше розмивають національні кордони і роблять структурно неможливим підтримання незалежної або навіть автономної економіки, форм правління і соціальних структур для індивідуальних націй. Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб´єктів міжнародних відносин та міжнародного права національним органам для зовнішнього контролю. Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації за спільними уподобаннями, цінностями і суспільною свідомістю. Закладаються основи міжнародного громадянського суспільства, створюються плюралістичні структури глобальних еліт. В цих умовах Україна повинна формувати свою національну економічну політику.

Після проголошення незалежності у 1991 році Україна заявила про європейську належність та бажання брати участь у Європейських організаціях. Стосунки з Росією, найбільшим торговельним партнером України, також зберігають для неї ключове значення.

Українська зовнішня політика має чітку спрямованість: одним з найважливіших її пріоритетів визначено інтеграцію в європейські структури, зокрема Європейський Союз. Разом з тим Україна повністю усвідомлює важливість гармонійних двосторонніх відносин зі своїми сусідами та активної участі в регіональних організаціях.

У червні 1994 року Україна першою серед країн СНД уклала Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС.

На сьогодні питання асоційованого членства у Євросоюзі є надзвичайно актуальним, і зближення України та Європейського Союзу виділено як одну з стратегічних цілей українського Уряду.

Економічний мотив цієї політики випливає з того факту, що членство в ЄС є необхідним елементом, що сприяє прогресу в реформуванні української економіки. Воно буде служити також зміцненню української економіки. Членство в Євросоюзі, крім того, надає всіх переваг, що витікають з економічної інтеграції, тобто закріплення високих темпів економічного зростання й модернізації економіки, стабілізації цін у результаті підвищення ефективності розподілу ресурсів, поглиблення й формування нових напрямків спеціалізації виробництва й торгівлі. Іншим позитивним аспектом приєднання до ЄС є можливість участі у структурних фондах, а також повна реалізація чотирьох свобод у взаємозв´язках факторів виробництва — товарів, послуг, робочої сили і капіталу.

Політичний мотив українського членства в Євросоюзі означає приєднання до західноєвропейської системи демократії і безпеки.

Завдання інтеграції до Європейського Союзу буде вирішуватися на основі Національної програми інтеграції України до Європейського Союзу, якою буде передбачено укладення угоди з ЄС про вільну торгівлю. Уряд здійснюватиме заходи щодо укладення нової угоди між Україною і ЄС про торгівлю текстильною продукцією, розширення доступу українських товарів на ринки ЄС шляхом збільшення квот та усунення торговельних обмежень, запобігання антидемпінговим розслідуванням стосовно експорту української продукції до ринків ЄС.

Іншим надзвичайно важливим пріоритетом для України є плідне співробітництво з інститутами, що справляють вирішальний вплив на процеси глобалізації. Активна співпраця з МВФ і відновлення Програми Розширеного Фінансування (EFF), взаємодія зі Світовим банком та вступ до Світової Організації Торгівлі (СОТ) є питаннями особливої уваги з боку діючого Уряду. Ці положення відображено і в Програмі діяльності Уряду «Реформи заради Добробуту», що була нещодавно затверджена Верховною Радою.

Стаючи суб´єктом глобальної інтеграції, Україна небачено розширює свої економічні можливості щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, зокрема капіталу, їх всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, отримує доступ до передових виробничих технологій, систем менеджменту та маркетингу. Ці можливості повинні повністю ввійти в міжнародну економічну політику.

З другого боку, глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу. Тому особливий наголос при вдосконаленні повинен робитися на політиці підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Згідно із світовими методиками критеріями конкурентоспроможності є:

Відкритість економіки (відкритість щодо зовнішньої торгівлі, прямих іноземних інвестицій, фінансових потоків тощо);

Компетенція уряду (загальний тягар державного споживання, фіскальний дефіцит, ставки державних заощаджень, ставки оподаткування, компетенція державних службовців);

Ефективність діяльності фінансових посередників;

Рівень розвиненості інфраструктури;

Технології (використання нових технологій, комп´ютерної техніки, здатність економіки поглинати нові технології);

Якість менеджменту;

Ефективність і конкурентоспроможність робочої сили;

Інститути — розвиненість правових інститутів, рівень корумпованості та організованої злочинності.

 

На основі цих критеріїв щорічно визначається загальний індекс конкурентоспроможності для кожної економіки світу. Так, останнім часом першість у світових рейтингах конкурентоспроможності тримають Сінгапур, Гонконг, Сполучені Штати Америки, Велика Британія та Канада. Україна у цьому списку посідає лише п´ятдесят четверте місце (Global Competitiveness Report, 1999).

Очевидною є нагальна необхідність кроків, спрямованих на підвищення конкурентної здатності української економіки. З цією метою приводитимуться реформи енергетичного й аграрного сектора, буде вдосконалено інвестиційну та інноваційну політики, реформовано податкову та бюджетну сфери.

Особливу увагу Уряд повинен приділяти інституційним та структурним перетворенням, що дозволяють лібералізувати зовнішньоекономічну діяльність. Зокрема, укладення та реалізацію двосторонніх угод з країнами-торговельними партнерами в галузі взаємного визнання оцінки відповідальності, розширення участі України в роботі міжнародних і європейських організацій, і стандартизації та сертифікації. Буде скорочено перелік товарів, які підпадають під дію індикативних цін, спрощено порядок транзиту через Україну, переглянуто регулятивні акти, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності.

Реалізація цих завдань і буде тим імпульсом, що започаткує інтеграцію України до глобальних ринків капіталу, товарів, послуг, робочої сили, технологій. Одночасно це посилить і ефективність співпраці та комунікацій зі стратегічними партнерами у рамках регіональних угод.

Проте глобалізація — це не лише економічні та політичні вигоди, а й загроза глобальних екологічних та ядерних катастроф, парникового ефекту, негативні наслідки втручання у природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Усвідомлення глобальності цих проблем та загроз призвело до винесення на порядок денний світового співтовариства питання про перехід на шлях сталого розвитку, тобто розвитку, що задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти їхні потреби.

В центрі цієї ідеї стоїть принцип сталого людського розвитку — процесу розширення можливостей вибору, що передбачає існування економічних, соціальних та політичних свобод, можливості творчої самореалізації, захисту своїх прав. Людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини, а з іншого — використання цих можливостей для праці, відпочинку, культурної, громадської та політичної діяльності. Людський розвиток буде успішним тільки тоді, коли ці два аспекти будуть збалансовані.

Нагадаємо, що Програмою діяльності Уряду, яка була схвалена Верховною Радою України 6 квітня 2000 року, визначені стратегічні цілі урядової політики:

• розвиток людського потенціалу;

• зниження рівня бідності та примноження багатства нації;

• підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

• забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, безпеки особи, суспільства, держави;

• інтеграція України до Європейського Союзу.

Пріоритетними завданнями, які потрібно здійснити, є:

• політична стабільність та посилення дієздатності Уряду;

• якість життя людини, соціальна захищеність і гуманітарний розвиток;

• економічне зростання;

• конкурентоспроможність національної економіки.

Втіливши в життя ці завдання, ми будемо значно ближчими до інтеграції у світове суспільство і значно менш вразливими до негативних наслідків глобалізації. Однак, потрібно зауважити, що головною метою міжнародної економічної політики є обгрунтування і забезпечення економічної безпеки.

Стати активним будівником системи глобальної економічної безпеки, своєчасно і гнучко реагувати на глобальні наслідки й посісти гідне місце в міжнародному розподілі праці Україна зможе лише в разі створення системи гарантування власної економічної безпеки. Без забезпечення захисту національної економіки від деструктивних зовнішніх впливів та вагомого науково обгрунтованого підходу до її розвитку Україна може бути відкинута на задвірки цивілізації і стане сировинним придатком розвинених країн.

Система економічної безпеки складається з багатьох взаємозалежних і зв´язаних складових, стан яких визначає ефективність та дієвість даної системи, а саме: сировинно-ресурсної, енергетичної, фінансової, військово-економічної, інформаційної, технологічної, продовольчої, соціальної, демографічної, екологічної безпеки.

Сьогодні ж загрози економічної безпеки України набули значного характеру й за основними критеріями перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у зростанні національної економіки, у створенні надійної системи її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватись до нових економічних умов.

Незважаючи на багатий світовий досвід трансформації економічних систем, неможливо побудувати ефективну власну модель, сліпо копіюючи закордонні моделі (наприклад, Польщі). Ефективність економічної системи України значною мірою залежатиме від вироблення оптимальної економічної моделі, що враховувала б національні інтереси, наявні ресурси, геополітичний та геоекономічний фактори, духовність, культуру нації.

Питання економічної безпеки набуло особливої актуальності саме сьогодні, адже від його вирішення залежатиме доля України, відновлення в людей поваги до своєї держави, впевненості, що вона завжди захистить їх. Найважливішим компонентом економічної безпеки є економічне зростання, його відсутність істотно знижує можливості виживання української економіки, нівелює здатність відвертати внутрішні й зовнішні загрози. Лише кардинальна реконструкція господарського комплексу країни, вдосконалення його функціональної і територіальної структури зміцнять економічну могутність держави, її здатність до виживання і розвитку. Здійснювати структурну перебудову доцільно шляхом розбудови нових галузей промисловості з наданням переваги виробничим галузям зі швидкими темпами економічного обігу, високим і стійким ринковим попитом, шляхом модернізації існуючих галузей промисловості.

Також одним з основних критеріїв економічної могутності держави є рівень науково-технічного прогресу. В сучасних умовах його значення посилюється необхідністю вирішення важливих питань, пов´язаних з інтеграцією на новій основі, закладеною технологічним процесом та інформаційною революцією. Україна ще не знайшла своєї технологічної ніші. Ігнорування зазначених тенденцій може призвести до того, шо Україна стане жертвою інформаційно-технологічного колоніалізму, небезпечнішого за сировинний колоніалізм.

Шукаючи вихід, слід зважати на те, що структурні особливості сучасної світової конкуренції пов´язані, насамперед, з вирішальною роллю великих корпорацій, які створюють систему стратегічних інноваційно-виробничих ланцюгів. Саме активна інноваційна державна політика, спрямована на підтримку та збільшення обсягів НД і ДКР, дозволить визначитись із місцем українських підприємств у глобальній промислово-інноваційній системі.

Дослідження показують, що світові зміни на початку XXI століття будуть іти шляхом формування багатополюсного світу. Політичні переваги буде мати лише той, хто впишеться в них. Унікальне географічне розташування України в Євразії в поєднанні з політикою економічної безпеки надасть їй можливість відігравати важливу стабілізуючу роль у глобальному середовищі.

Зважаючи на це, процес відкривання національної економіки повинен відповідати стану її конкурентоспроможності, інакше під тиском сильних іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунуті з внутрішнього ринку. Для забезпечення економічної безпеки також важливо визначити перелік продукції, що повинна вироблятися в Україні з будь-якої кон´юнктури на світових ринках і незалежно від конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

Значної шкоди економічній безпеці України завдає приховування суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки за кордоном, а також експорт товарів за демпінговими цінами. Ці втрачені кошти стали б важливим інвестиційним ресурсом для реформування української економіки, її структурної перебудови і виключили б необхідність іноземних кредитів, що надаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України.

Водночас потужним притягальним чинником підвищення економічного інтересу в західних інвесторів до національного ринку України стане вихід на світовий ринок сильних українських підприємств і активний пошук ними форм міжнародного економічного співробітництва. В міру економічного зростання в Україні об´єктивно й неминуче відбуватиметься процес включення українських підприємств у систему міжнародної господарської кооперації.

Отже, вирішення проблем виходу з економічної кризи — створення ефективного механізму соціального захисту населення. Стабілізація політичних процесів неможлива без вироблення цілісної державної політики у сфері економічної безпеки України та забезпечення її реалізації. На перехідному етапі становлення нової економічної системи потрібно провести глибокий системний аналіз і визначити економічний напрямок руху нашого суспільства, щоб не допустити негативних і кризових явищ у майбутньому. Це означає — правильно виявити точки прикладання зусиль, визначити пріоритети та загальний вектор розвитку, і на цих засадах розробити Державну програму забезпечення економічної безпеки України.

Зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективи її розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового розвитку, формування нового порядку, системи світової безпеки.

Необхідність гарантій економічної безпеки вимагає здійснення наукових досліджень у цій сфері й створення нового наукового напрямку — економічної безпеки України.