Розгортання процесу глобалізації відбувається в певних формах або, іншими словами, глобалізація має свої іманентні форми прояву. Вони здебільшого викристалізовуються і мають своє матеріальне втілення в збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що дедалі ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку; в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси та ін.

Розглянемо міжнародну торгівлю як форму економічної глобалізації. Вона характеризується тим, що середній обсяг світового експорту товарів і послуг упродовж 1980—1989 pp. становив 2,683 млрд. доларів США, а наступного десятиліття — вже 5,736 млрд. доларів США, тобто зріс у 2,1 рази.

Зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їхню активну участь у процесах глобалізації. Так, питома вага зовнішньоторговельного товарообігу у ВВП зросла з 1950 до 1990 р. у США з 6 до 20 %, у Франції — з 20 до 35—37 %, в Німеччині — з 20 до 40—42 %, в Англії — з 40 майже до 50 %.

Високу зовнішньоторговельну квоту, зумовлену, звичайно ж, іншими чинниками, але порівняно з розвинутими країнами, має й Україна, що спонукає до необхідності врахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої держави.

Протягом 1990—1996 pp. середньорічні темпи зростання світового ВВП становили 1,5 %, а світового товарного експорту 6 %, в тому числі готових виробів — 6,5, сільськогосподарської продукції — 4,5, продукції добувних галузей промисловості — 4 %. У 1996 р. світовий товарний експорт дорівнював 5,115 млрд. доларів США, в тому числі готові промислові вироби становили 3,700 млрд., сільськогосподарські продукти — 586 млрд., продукція добувної промисловості — 574 млрд. американських доларів.

Лідируючі позиції в світовому експорті посідають країни «великої сімки», серед них на першому місці — США з річним обсягом експорту 624,5 млрд. доларів, що становить 11,8 % глобального експорту.

Замикає сімку Канада з обсягом експорту 201,6 млрд. доларів США та часткою у світовій торгівлі 3,8 %.

Важливою ознакою розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об´єднані різними торгово-економічними угодами. Найбільшим регіональним угрупованням у даний час є Азіатське-Тихоокеанське економічне співтовариство (АПЕК), частка якого становить майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці — Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об´єднання НАФТА, на яке припадає 18,7 % світового торговельного обігу. Південноазіатське регіональне угруповання держав АСЕАН становить 6,8 %, а латиноамериканське МЕРКОСУР — 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об´єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки.

Одним з найяскравіших проявів процесу глобалізації є вибухоподібне зростання за останній період світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб´єктами світогосподарських зв´язків. Якщо у 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют становив 15 млрд. доларів США, у 1992 р. — 880 млрд., то у 1995 р. цей показник зріс до 1,3 трлн. американських доларів. Зарубіжні операції американських, німецьких та японських інвесторів з цінними паперами зросли з менш як 10 % у ВВП — у 1980 р. до відповідно 135, 170 та 80 % у ВВП — у 1993 р. Головними суб´єктами міжнародного фінансового ринку є пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків стала суттєва лібералізація валютних ринків, валютного регулювання. Уже наприкінці 40-х на початку 50-х років виник ринок євродоларів на базі доларових авуарів колишнього СРСР, що розміщувались, зокрема, в Московському народному банку в Лондоні, і тому не підлягали правилам валютного регулювання згідно із законодавством США та Великобританії. Надалі поняття євродоларового ринку розширилось і нині включає в себе будь-які операції з національною валютою за межами країни. І все ж в умовах Бреттон-Вудської системи (1944 р.) фіксованих обмінних курсів валютний контроль залишався доволі жорстким аж до початку 70-х років. Розпад Бреттон-Вудської системи і перехід до плаваючих курсів на основі Ямайських угод (1976 р.) означав поступовий демонтаж розвинутими країнами контролю за рухом капіталів. Наприкінці 80-х на початку 90-х років країни, шо розвиваються, теж відкрили свої ринки.

Події останнього часу, а саме — європейська валютна криза 1992—1993 pp., мексиканська фінансова криза 1994 p., і особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії у 1997 р. та в Росії і Бразилії у 1998 р. з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем. З одного боку, спостерігається гетерогенність, фрагментарність, мозаїчність світового фінансового ринку, з другого — небачено зросли його масштаби. Ці два процеси посилюють турбулентність міжнародних фінансових потоків, формують сприятливий клімат для спекулятивних маніпуляцій, хвилеподібних приливів капіталів у окремі країни та їх різких відпливів, що призводить до гострих кризових явищ у тих чи інших державах, а то й у регіонах, як це трапилося в Південно-Східній Азії. Такий перебіг подій у валютно-фінансовій сфері світової економіки спонукає до пошуку механізмів та важелів, які б унеможливили виникнення процесів, що не лише гальмують економічний розвиток, а й відкидають окремі країни далеко назад від досягнутого господарського рівня.

У зв´язку з цим пропонується запровадити п´ять ключових елементів, що стануть передумовою для зміцнення національних фінансових систем та формування нової архітектури міжнародної валютно-фінансової системи.

Вони охоплюють:

• транспарентність, тобто прозорість економічної політики і валютно-фінансових відносин;

• зміцнення банківської і фінансової систем;

• залучення приватного сектора;

• лібералізацію;

• модернізацію міжнародного фінансового ринку.

Прозорість економічних дій передбачає надання членами МВФ, учасниками міжнародного фінансового ринку повнішої інформації про економічний розвиток та про основні засади економічної політики, особливо з огляду на розширене коло фінансових індикаторів, шо вводяться згідно з так званою системою спеціальних розсіяних стандартів МВФ. Вони мають бути доступними як для державних, так і для приватних учасників фінансового ринку.

Однією з форм глобалізації є формування і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності транснаціональних фірм і корпорацій. Вони, зокрема, контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частину торгівлі послугами, 80 % посівних площ, що спеціалізуються на експорті сільськогосподарської сировини. У 1995 р. загальний обсяг продажів транснаціональних корпорацій та їх зарубіжних філій сягнув 7 трлн. доларів США, що сумарно із загальносвітовим експортом. На них припадає близько 7 % міжнародного технологічного обміну, ноу-хау, патентів, ліцензій.

Головними мотивами такої бурхливої діяльності цих компаній є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції; по-друге, — суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів та залучення дешевої сировини та робочої сили; по-третє, — контроль над технологічними трансфертами, значення яких на сучасному етапі стрімко зростає.

Таким чином, глобальна фірма є головним суб´єктом багатонаціонального виробництва. Вона об´єднує в єдиному організаційному, фінансовому, технологічному режимі процес виробництва продукції, міжнародні трансакції, управління, маркетинг, наукові й технологічні дослідження та інші елементи стратегічної діяльності фірми. Характерною рисою таких фірм є також розвиток і поглиблення внутрішньофірмової торгівлі у вигляді простих поставок компонентів і напівфабрикатів материнській компанії або ж у формі обміну високоспеціалізованими кінцевими виробами. Ця друга форма є показником того, як філії підприємства впроваджують свій продукт у міжнародну сферу, пристосовують його до вимог закордонних ринків. Торгівля спеціалізованими виробами домінує у фірмах та секторах з високим ступенем глобалізації. Взаємодія міжнародних виробничих систем поставок товарів забезпечується такими вищими формами кооперації, як субконтрактна (subcontracting, outsourcing).

Система субпоставок включає в себе різні види проміжних товарів і компонентів спільно спроектованих виробів, формування міжнародних логістичних систем та стратегічного маркетингу. Усе це створює передумови для міжнародної співпраці різних типів і розмірів фірм у міжнародні коопераційні мережі. Нарешті, ще одним проявом глобалізації фірм є створення стратегічних альянсів на основі формування системи сталих зв´язків між багатьма фірмами різних країн. Членами альянсів є переважно великі олігополістичні фірми, але в системі субконтрактів можуть брати участь і компанії, що спеціалізуються на товарах, які не є чутливими до масштабів виробництва.

Значна частина стратегічних альянсів зосереджена в сфері наукових досліджень і технологічних розробок. У виробництві комп´ютерів, телекомунікаційних систем, наприклад, беруть участь великі американські, європейські та японські фірми, що створюють в остаточному підсумку олігополістичні ринкові структури, які відіграють домінуючу роль у відповідних сегментах ринку.

Таким чином, економічний розвиток на основі глобалізації діяльності фірми набуває нового поштовху за рахунок отримання ними додаткових джерел і ресурсів.

Глобальні ресурсні джерела можуть бути одиничними (single sourcing) та багаточисленними (складними) (multiрlе sourcing). У першому випадку головним завданням є досягнення високої якості поставок шляхом включення постачальників до процесу розвитку виробів та до інформаційних систем підприємства. Численні глобальні джерела мають на меті зменшення виробничих витрат за рахунок заміни неефективних постачальників з високими витратами на кооперантів з більш сприятливою структурою. За системи багатосторонніх глобальних джерел постачальники виконують переважно свої класичні функції, орієнтуючись водночас на сучасні високостандартизовані продукти.

Особистим фактором і показником глобалізації є один з визначальних компонентів виробництва — робоча сила. Як і інші виробничі чинники, робоча сила переміщувалась по господарському полю планети і раніше. Але лише наприкінці XX ст. кількість переміщень, інтенсивність міграційних потоків між країнами, їх динамізм засвідчили дійсно глобальні масштаби цього процесу. Якщо протягом XVII—XVIII ст. 15 млн. африканців були як раби вивезені до Бразилії, Карибських країн та до Північної Америки, то нині, за даними Міжнародної організації праці, понад 80 млн. осіб працюють за межами своїх країн. Ще 20 млн. перебувають за кордоном як біженці чи політемігранти. Кожного року емігрує близько 1,5 млн. осіб та майже 1 млн. знаходять тимчасовий притулок в інших країнах.

Даний глобалізаційний фактор є одним з найбільш суперечливих у системі сучасного світового економічного розвитку. З одного боку, в наявності кількісне зростання еміграційних процесів та збільшення впливу зарубіжної робочої сили на економічне піднесення окремих країн і регіонів. Наприклад, на початку 80-х років з 13 млн. загального населення держав Перської затоки понад 4 млн. становили емігранти, а з 4,3 млн. осіб працездатного населення майже 2,5 млн. були іноземцями. У 1985 р. чисельність мігрантів сягала тут вже 6 млн. В окремих країнах кількість іммігрантів перевищує корінне населення. У Кувейті їх налічувалося 60 % загальної кількості, а в Катарі та в Об´єднаних Арабських Еміратах — 75 %. В Люксембурзі некорінне населення становить 89 %, а в Нідерландах — 25 %. З другого боку, події 90-х років, пов´язані з розпадом колишнього СРСР та Югославії, зі створенням єдиного європейського економічного і валютного союзу, призвели до запровадження жорсткого імміграційного законодавства, яке пригальмувало розвиток міграційних процесів у світі.

Іншою стримуючою причиною є переважаючий попит на міграцію висококваліфікованої робочої сили, що знаходить свій прояв у відповідному національному законодавстві. Саме цей аспект є предметом особливої зацікавленості з боку транснаціональних корпорацій, які всіляко сприяють вільному пересуванню робочої сили з країни в країну для ліквідації дефіциту в тих із них, де відчувається гостра нестача кваліфікованих працівників. З огляду на такий перебіг подій вважається, що в даний час формуються передумови для розвитку глобального ринку «людського капіталу», тобто високоосвіченої робочої сили.

Міграційні процеси в Україні поділяють на два коротких етапи. З 1991 по 1994 pp. відбувався приріст населення і трудових ресурсів за рахунок імміграції з колишніх республік СРСР. У 1994 р. сальдо міграцій стало від´ємним і дана тенденція залишається понині. У першому півріччі 1997 р. населення України зменшилось внаслідок міграційного відтоку на 45,7 тис. осіб. Міграційний відплив останнього часу характерний майже для всіх областей України за винятком Київської. Найбільший відтік населення притаманний Донецькій, Харківській, Луганській та Львівській областям.

Таким чином, глобалізація економічного розвитку є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Вона охоплює майже всі фактори та умови виробництва, усі його галузі та територіальні утворення. Нині усі країни світу, але різною мірою причетні до процесу глобалізації. Доведено, що найбільший ефект від неї вилучають розвинуті країни світу — центр світової економіки.

Небачені досі масштаби економічних потоків, які несе в собі глобалізація, можуть бути порівняні з величезної сили природними явищами і катаклізмами. У такій ситуації економічно слабкі країни є надзвичайно вразливими і часто беззахисними перед дією глобальних економічних, фінансових, технологічних та інших чинників. Усе це вимагає створення національних і міжнародних механізмів, які б упереджували, пом´якшували негативний вплив глобалізації на внутрішній і світовий економічний розвиток.