В даний час у світі нараховується близько 20 міжнародних економічних об´єднань інтеграційного типу в основних регіонах і на континентах земної кулі. Серед численних інтеграційних угруповань можна виділити такі: у Західній Європі — Європейський союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні — Асоціацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); в Азії — Асоціацію держав Південно-Східної´Азії (АСЕАН); у Латинській Америці — Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ГАВКІТ) і «Меркосур»; в Африці — Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС) і Митний, і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК).

Найбільш чітко інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі в другій половині XX ст. Шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург) у січні 1957 р. підписали Римській договір. Інтеграційна політика за задумом учасників договору була спрямована на створення сприятливих умов для економічного співробітництва господарюючих суб´єктів, на поступове зниження мита, на ввезення товарів, розвиток передумов для вільного переливу капіталу, послуг і робочої сили.

У грудні 1969 р. у Гаазі було прийняте рішення про розширення співтовариства і поглиблення інтеграції. З 1973 р. у нього вступили Великобританія, Данія, Ірландія; у 1981 р. — Греція; у 1986 р. — Іспанія і Португалія; у 1995 р. — Австрія, Швеція, Фінляндія. Нині Європейський союз являє собою інтеграційне угруповання, що включає 15 держав. Кандидатами на членство в ЄС є 10 держав Центральної і Східної Європи. Угода щодо їх вступу вже підписана в Греції в 2003 році.

До 1 листопада 1993 р. інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалося Європейським економічним співтовариством, що виникло в результаті злиття в 1967 р. трьох раніше самостійних регіональних організацій, що утворили загальні керівні органи і єдиний бюджет:

I. Європейське об´єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Договір про створення загального ринку вугілля, залізної руди, металургії набрав сили з 1952 р. Були скасовані усі мита і кількісні обмеження імпорту й експорту. У торгівлі з країнами, що не входять в ЕОВС, були введені єдині мита на імпорт вугілля і сталі. До складу ЕОВС увійшли ФРН, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія.

II. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Римський договір про створення ЄЕС («загального ринку»), як було зазначено, підписали в 1957 р. шість західноєвропейських країн.

Цілями ЄЕС було проголошено:

• зняття торгових обмежень між країнами-членами;

• встановлення єдиного загального тарифу в торгівлі з третіми країнами;

• забезпечення вільного пересування капіталів, послуг і робочої сили;

• узгодження і проведення єдиної політики в галузі сільського господарства, транспорту, енергетики;

• уніфікація і гармонізація податків;

• створення валютного союзу.

Для реалізації ідеї «загального ринку» Комісія ЄС розробила приблизно 300 програм з усунення перешкод у торгово-економічному обміні між країнами ЄС. До середини 90-х pp. ці перешкоди були в основному усунуті.

III. Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Договір про Євратом набрав сили з 1958 р. у складі країн, що підписали також Римський договір у 1957 р. (ФРН, Франція, Бельгія, Італія, Нідерланди, Люксембург).

Цілями Євроатому були названі:

• контроль за використанням матеріалів, що розщеплюються;

• проведення дослідницьких робіт;

• обмін технічною інформацією;

• спільне будівництво підприємств атомної енергетики тощо.

У грудні 1991 р. і лютому 1992 р. були підписані договори про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські угоди), у результаті чого в ЄС введена єдина валюта євро і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики — Центральний банк і Європейська система центральних банків за типом Федеральної резервної системи США.

З 1 листопада 1993 р. після вступу в силу Маастрихтських угод Європейський союз одержав цю назву офіційно. До теперішнього часу в ЄС майже завершилося створення основ єдиного ринку і системи міждержавного керування. Країни впритул підійшли до остаточного оформлення економічного, валютного і політичного союзів.

Досвід просування ЄС до євро небезкорисний і для фахівців, шо займаються господарською реінтеграцією СНД. Його основними особливостями є прийняття політичних рішень лише після «визрівання» для цього необхідних економічних передумов; прийнятність даних рішень для суб´єктів господарства і населення, діалог з ними; концентрація особливої уваги на відпрацьовування технічних деталей; розгорнута правова база, етапність, критеріальність і, якщо необхідно, — різна швидкість перетворень.

Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація — Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАСТ) на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЕАСТ — це торгово-економічне об´єднання, створене з ініціативи Великобританії як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЕАСТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. З 1961 р. до ЄАСТ приєдналася Фінляндія як асоційований член. У 1970 р. учасницею ЄАСТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАСТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. — Португалія, а в 1995 р. — Австрія, Швеція і Фінляндія. В даний час членами ЄАСТ є Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Основу ЕАСТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, однак, відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торгову політику щодо третіх країн, а товари з цих країн не можуть вільно переміщатися всередині ЄАСТ (крім промислових товарів з ЄС). Розширюється співробітництво в галузі науки і техніки, захисту навколишнього середовища.

Асоціація не ставить на меті створення економічного і валютного, а тим більше — політичного союзу.

Діяльністю ЄАСТ керує Рада у складі ради міністрів чи постійних глав делегацій. В її завдання входить розробка рекомендацій і виконання урядами країн-членів угод, укладених у рамках асоціації. Рішення і рекомендації вимагають, зазвичай, одноголосності. Поточними справами керує Секретаріат. Штаб-квартира — у Женеві.

Іншим прикладом доцентрових інтеграційних тенденцій, що розвиваються вже не в Європі, а в Північній Америці, є НАФТА. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами — США, Канадою і Мексикою, що вступив в силу з 1 січня 1994 р. Виникненню НАФТА передував висновок у 1989 р. угоди між США і Канадою про зону вільної торгівлі, що поклало початок інтеграції в Північній Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р.

У рамках НАФТА передбачені заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через кордони, що розділяють три країни. Майже всі торгові й інвестиційні бар´єри повинні бути зняті протягом наступних 5 років. Створюються умови для прийняття цими трьома країнами аналогічних законів в галузі охорони навколишнього середовища, а також трудового законодавства. Між США і Канадою такі міри вже здійснені, і тепер мова йде про прийняття їх Мексикою. В угоді передбачений захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній, що прагнуть обійти американські митні бар´єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику. Сторони домовилися також про зняття обмежень на рух капіталу (за винятком нафтового сектора в Мексиці, культури в Канаді, авіаперевезень і радіокомунікацій у США). Мексика зобов´язалася поступово зняти обмеження для американських і канадських прямих інвестицій до 2007 р.

Досягнуто згоди про ліквідацію більшості тарифів на продукцію сільського господарства, за винятком обмежень у торгівлі кукурудзою, цукром, деякими овочами і фруктами, а також про поступову (протягом 10 років) ліквідацію митних бар´єрів у торгівлі автомобілями і текстилем. Передбачено необхідні заходи щодо захисту інтелектуальної власності, гармонізації технічних стандартів, санітарних норм.

За підрахунками фахівців НАФТА поєднує сьогодні територію з населенням більше 375 млн. чоловік; на долю угрупування припадає 20 % обсягу світової торгівлі.

Треба зазначити, що в рамках НАФТА не створені поки що спеціальні механізми, які регулюють співробітництво подібно до тих, що існують у ЄС.

У цілому НАФТА — молоде економічне формування. Механізми співробітництва в НАФТА знаходяться в стадії формування.

В даний час важко оцінити ефективність діяльності НАФТА, оскільки період її існування незначний. Але вже зараз у ряді південноамериканських країн проглядається прагнення до приєднання до НАФТА.

Для України північноамериканський регіон, і головним чином США, становить визначений інтерес з погляду перспектив розвитку економічних і науково-технічних зв´язків.

В останні 20 років почалися інтеграційні процеси в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Першим з них є Асоціація Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва. Вона була створена в 1989 р. як оформлене регіональне інтеграційне угрупування. АТЕС тільки складається, у ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють, насамперед, мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.

В даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, Росію, Перу, В´єтнам. Заяви на вступ подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.

Система керування в АТЕС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет з торгівлі й інвестицій. Разом з тим АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи.

Особливість АТЕС полягає в географічній належності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях один від одного й об´єднаних лише виходом до Тихого океану.

Особливість АТЕС з економічної точки зору полягає в тому, що в неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави, що поступаються їм у розвитку, такі як Мексика, Чилі, Філіппіни та ін. На АТЕС припадає 55 % світового ВВП, 40 % світової торгівлі, більше 40 % населення земної кулі.

На зустрічах учасників АТЕС у Сіетлі в 1993 р. і в Богорі в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в галузі технологій; міри митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн — до 2020 р.).

У листопаді 1995 р. лідери 18 країн на зустрічі АТЕС в м. Осака (Японія) не змогли дійти згоди про конкретний «план акцій» з реалізації поставлених у 1994 р. цілей. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими» і «неазіатськцми» учасниками угрупування.

Роком пізніше, у листопаді 1996 р., у Манілі на Філіппінах учасники АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця сторіччя.

На азіатському просторі існує така організація, як Асоціація держав Південно-Східної Азії — АСЕАН. Асоціація держав Південно-Східної Азії — регіональна політико-економічна організація, створена в 1967 р. у складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін. У 1970 р. в АСЕАН вступили М´янма, Лаос, Камбоджа; в 1984 р. — Бруней; в 1995 р. — В´єтнам.

Офіційними цілями АСЕАН проголошено такі, як сприяння економічному зростанню, соціальному прогресу і культурному розвитку країн-членів.

Система керування представлена вищим органом — Нарадою міністрів закордонних справ і постійним Секретаріатом АСЕАН з місцем перебування в Джакарті.

Специфіка діяльності АСЕАН визначається тим, що її учасниці фактично є одночасно членами інших регіональних об´єднань, а також наявністю двосторонніх договірних зобов´язань між АСЕАН і США.

Слід зазначити, що АСЕАН є в даний час найефективніша структура в Азіатсько-тихоокеанському регіоні. За 30 років існування вона досить успішно сприяла формуванню субрегіону вільної торгівлі, хоча частка взаємної торгівлі її країн у загальному обсязі їхнього зовнішньоторговельного обігу не перевищує 20—22 %. АСЕАН планує знизити мита до 5 % по 38 тис. найменувань товарів і створити систему безмитної торгівлі, свого роду «загальний ринок».

Слід зазначити, що в останні роки Україна докладає значних зусиль з розширення зовнішньоекономічних зв´язків з державами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Набуває чинності інтеграція в Латинській Америці. Одним з інтеграційних угруповань є Латиноамериканська асоціація інтеграції (ГАВКІТ) — торгово-економічна організація, створена в 1981 р. за договором «Монтевідео—80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАСТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ГАВКІТ є: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ГАВКІТ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати;

• Андський пакт;

• Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно і членами інших регіональних угруповань.

Система керування ГАВКІТ представлена вищим органом — Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Внутрізональна торгівля і регіональна інтеграція ГАВКІТ здійснюються шляхом висновку регіональних і субрегіональних, а також функціональних (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи для торгівлі й митних питань. Договірні відносини можуть поширюватись не тільки на торгівлю, але і на співробітництво в сфері промисловості та сільськогосподарського виробництва, транспорту, валютно-фінансових відносин і т. ін.

Більш впливовою і відомою є організація «Меркосур». «Меркосур» — зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як союз чотирьох країн Латинської Америки — Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку ввійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає приблизно 68,6 % території Латинської Америки, 51 % населення регіону, 60 % загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» займає 4-те місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЕС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90 % товарів, що переміщуються в межах угруповання. За системою загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося погодити тарифи з 85 % товарів, а на 15 % товарів тарифи повинні бути погоджені не пізніше 2006 р.

Кінцева мета створення «Меркосур» учасниками визначена як утворення в регіоні «загального ринку» і для досягнення цього необхідно:

• уніфікація національних режимів оподатковування, трудового і міграційного законодавства;

• створення механізму регулювання обмінних курсів валют;

• введення пріоритетності рішень і правил «Меркосур» над національним законодавством.

У рамках «Меркосур» розроблений і діє механізм регулярних консультацій на рівні глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, економіки, фінансів, торгівлі, соцзабезпечення.

У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

В останні роки почались активні інтеграційні процеси в Африці. Одним з таких інтеграційних об´єднань є Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС), засноване в 1975 р. Членами ЕКОВАС є: Бенін, Буркина-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того і Кот д´Iвуар.

Цілями організації проголошені:

• розвиток всебічного економічного співробітництва;

• мобілізація природних ресурсів;

• вирівнювання рівнів розвитку країн регіону;

• поетапне створення протягом 15 років африканського загального ринку;

• проведення спільної економічної політики, координація планів розвитку держав-членів.

Економічна інтеграція в рамках ЕКОВАС розвивається за наступними напрямками:

• лібералізація регіональної торгівлі;

• створення митного і валютного союзу;

• встановлення вільного режиму пересування громадян і майна;

• розвиток і реалізація спільних проектів в галузі енергетики, гірничодобувної промисловості та дорожнього будівництва.

У рамках ЕКОВАС створений Фонд співробітництва, компенсації та розвитку (ФККД) зі штаб-квартирою в м. Ломо (Того). У функції ФККД входить, зокрема, відшкодування втрат від зниження мита у результаті створення зони вільної торгівлі; фінансування будівництва спільних об´єктів і т. ін.

Наприкінці 80-х pp. торгівля між країнами ЕКОВАС складала близько 5 % всього обсягу торгівлі країн угруповання, а на початку 90-х pp. — 7,7%.

Правові основи функціонування ЕКОВАС представляє вищий орган співтовариства — щорічна конференція голів держав і урядів. Постійний адміністративний орган — Виконавчий секретаріат. Штаб-квартира — м. Логос (Нігерія).

Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) утворений в результаті підписання угоди про створення організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрала сили 1 січня 1966 р. Країни-члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (із грудня 1983 p.).

У рамках блоку на міждержавну торгівлю припадає всього 0,9 % сукупного експорту держав-членів.

Цілями ЮДЕАК проголошено:

• утворення загального ринку шляхом поступового зняття обмежень у взаємній торгівлі;

• узгодження економічних програм;

• уніфікація податкових систем;

• будівництво спільних підприємств;

• фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, що не мають виходу до моря (Чад, ЦАР).

У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як фонд солідарності, Банк розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС).

У ЮДЕАК зберігаються численні перешкоди на шляху міждержавного руху товарів, капіталів і робочої сили. До основних причин, що перешкоджають розширенню внутрішньорегіональної торгівлі, у першу чергу варто віднести:

• загальний низький рівень розвитку її учасників;

• однотипність їхньої спеціалізації в міжнародному поділі праці;

• відсутність розвинутої транспортної мережі в регіоні.

Співдружність Незалежних Держав

Рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) було прийнято 8 грудня 1991 року відповідно до Угоди Республіки Білорусь, Російської Федерації і України. У січні 1993 р. був прийнятий Статут СНД. В наш час є певний прогрес у формуванні й розвитку організаційної структури СНД. Принципове значення для зміцнення співробітництва має Договір про створення економічного союзу (вересень 1993 p.), Угода про створення платіжного союзу держав-учасників СНД (вересень 1994 p.), Угода про Митний союз між Росією і Білоруссю від 6 січня 1995 р., до якого 20 січня 1995 р. приєднався Казахстан, а 29 березня 1996 р. — Киргизія. Крім того, були створені Міждержавний банк СНД і Міждержавний валютний комітет (МВК). Однак, Угода про платіжний союз реалізується в дуже складних умовах. Фактично тільки в 1995 р. зрушення в цьому напрямку відбулися у двосторонніх відносинах Росії з Білоруссю, Казахстаном і Туркменією, з якими були укладені угоди про заходи для забезпечення взаємної конвертованості національних валют і стабілізації їхніх курсів.

На зустрічі голів держав і урядів СНД у травні 1996 р. в Москві головним питанням порядку денного був план інтеграційного розвитку Співдружності на 1996—1997 р. Важливо зазначити, що в урядових сфеpax держав СНД і насамперед в Росії, починається деяка ейфорія з приводу проектів якнайшвидшого відновлення розірваних економічних зв´язків на території колишнього СРСР і створення інтегрованої системи нових незалежних республік. Останнє, безперечно, залишається загальною метою. Однак, скільки буде потрібно часу для її досягнення, — сьогодні сказати важко.

Щоб переконатися в цьому, досить порівняти перспективні плани інтеграційного розвитку Співдружності в 1994 р. і 1996 р. Якщо перший складався на термін 4—5 років, то другий — набагато скромніше (його термін два роки). Мова йшла про серйозні коректування, під якими розумілося, що велика частина намічених заходів, особливо в сфері економічної інтеграції, в останні роки просто не була виконана.

Головна перешкода на шляху економічного зближення в СНД на даний момент — серйозне розходження в етапах реформ в окремих країнах, що диктує розбіжність, а іноді й протилежність економічних інтересів усередині СНД. Саме ця обставина змушує сьогодні зосередитися насамперед на гармонізації розвитку держав СНД, створенні загального правового середовища для рішення економічних проблем.

Для реалізації цих завдань учасникам московського самміту був представлений план інтеграційного розвитку Співдружності, що, зокрема, передбачав:

• прийняття Концепції економічного інтеграційного розвитку СНД;

• вироблення проектів законів про транснаціональні корпорації, регулювання міждержавного ринку цінних паперів, про акціонерні товариства й іпотеку;

• створення основ єдиної методології ціноутворення на продукцію і послуги природних монополій;

• заходи щодо удосконалення і розширення Митного союзу;

• обробку умов входження в платіжний союз та ін. Проблема платіжного союзу ускладнена, як відомо, наявністю боргу республік колишнього Союзу Москві розміром 9 млрд. дол. Рішення боргових питань просувається поки шо повільно.

Свідченням більшого реалізму нинішнього етапу інтеграції в СНД став її різношвидкісний принцип, проголошений в Указі Президента РФ у вересні 1995 р. Конкретно він був реалізований при створенні так званого Союзу чотирьох (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія) і Союзу двох (Росія, Білорусь).

Очікується, що ці держави стануть лідерами інтеграції в СНД, захоплюючи за собою інших. Однак на сьогоднішній день у фаворитів інтеграційного зближення навряд чи не менше гострих проблем, ніж на рівні СНД у цілому. Найбільш помітна з них — Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану.

Скасування митного контролю всередині цього утворення поки що не стільки просунуло ці держави до формування справді митного союзу, скільки додало нових проблем. Наприклад, Казахстан оголосив у квітні 1996 р. про зниження імпортних тарифів на широку номенклатуру саме тих товарів, що обкладає митом Росія, захищаючи своїх виробників. Таким чином, у Митному союзі утворився пролом.

20 вересня 2003 року на зустрічі голів держав СНД в Ялті (Лівадії) була підписана угода між Росією, Україною, Білоруссю і Казахстаном про створення в межах СНД нового економічного простору, який передбачає створення регулюючих органів і формування зони вільної торгівлі.

На даному етапі розвитку СНД можна сказати: щодо зближення, розвитку інтеграційних процесів доцентрові сили почали переважати відцентрові. Для майбутнього розвитку інтеграційних процесів у СНД необхідно надалі погодити цілий ряд найважливіших проблем зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного характеру, щоб відпрацювати стратегію всебічної взаємодії.