Мотивація і форми руху капіталу завжди були в центрі основних економічних досліджень. Особливу увагу цей процес отримав після того, як був чітко визначений його вплив на розвиток міжнародних економічних відносин. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару. Одним з основних факторів розвитку міжнародних економічних відносин являється вивезення капіталу. Для того, щоб капітал вивозити, потрібно його спочатку накопичити. Накопиченню капіталу сприяє торгівля і міграція робочої сили. Тобто вивезення капіталу почалось значно пізніше від розвитку міжнародної торгівлі й міжнародної міграції робочої сили.

Вивезення капіталу — це процес вилучення частки капіталу з національного кругообігу однієї країни і переміщення його в товарній або грошовій формі в сферу виробництва або кругообігу іншої країни з метою отримання більш високого прибутку.

Теорія і практика вивезення капіталу постійно удосконалювалась у своєму розвитку, пройшла декілька етапів.

Першим етапом можна вважати етап первісного накопичення капіталу, становлення капіталістичного способу виробництва. Історичні рамки цього процесу — XV—XVIII століття. Другий етап охоплює історичний період від XIX століття до середини XX століття. В цей час рух капіталу між країнами був дещо слабо розвинутий, але здійснювався, вільно. Не було ні законодавчих обмежень, ні спеціальних податків на фінансові операції. Після 1-ї світової війни, економічної кризи 30-х років політична нестабільність, крах золотого стандарту і поява національних систем оподаткування створили істотні перешкоди для міжнародного переміщення капіталів. Лише з кінця 50-х років розпочався процес лібералізації міжнародних фінансових відносин як елемента загальної лібералізації економічної політики промислово розвинутих країн. Цей етап, перш за все, пов´язаний зі становленням і розвитком капіталістичних виробничих відносин.

Третій етап вивезення капіталу настав з середини XX століття і продовжується в наш час. Цей етап характеризується високими темпами приросту його обсягів і значною інтенсивністю, що спонукає капітал до переміщення.

Основними цілями вивезення капіталу є:

1. Отримання підприємством прибутку.

2. Отримання відсотка за надання капіталу в кредит в грошовій формі.

3. Забезпечення довгострокових політичних і економічних інтересів володарів капіталу.

4. Встановлення економічного контролю за діяльністю імпортерів капіталу.

Переміщення капіталу за кордон (у виробничій, грошовій чи товарній формі) призводить до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов´язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

Міжнародний рух капіталу подекуди ототожнюється з міжнародним кредитом, який визначається як позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором країни позичальникові іншої країни на умовах терміновості повернення та виплати відсотків.

Економічний зміст міжнародного кредиту можна розглядати як відносини між суб´єктами міжнародної економічної діяльності з приводу надання, використання та повернення позики. Безумовно, що головною метою будь-якого кредиту є отримання прибутку шляхом пересування капіталу з менш прибуткового економічного простору в більш прибутковий.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову — у виробничу, виробничу у — товарну, а товарну — знову у грошову).

Значення міжнародного кредиту в розвитку світової економіки полягає в тому, що завдяки кредиту відбувається перерозподіл капіталів між країнами у відповідності до потреб і можливостей більш прибуткового застосування. Його ефективність в умовах вільного переміщення аналогічна впливу вільної торгівлі або міграції праці на добробут нації.

Оскільки ми розглядаємо міжнародний кредит як систему міжнародних відносин, то, як і будь-яка система, вона характеризується певною низкою елементів.

Такими складовими частинами (елементами) виступають основні принципи міжнародного кредиту. До них належать: терміновість, обов´язкове повне повернення, платність, матеріальна або гарантійна забезпеченість, цільовий характер, що підтверджується бізнес-планом або іншими документами, що містять економічне обгрунтування майбутнього кредиту.

Важливе значення для поняття сутності міжнародного кредиту має чітке визначення його об´єктів та суб´єктів.

Суб´єктами кредитування зазвичай виступають: банки, приватні фірми, урядові кредитні установи, міжнародні кредитні установи та міжнародні організації, транснаціональні корпорації, страхові компанії. Подекуди суб´єктами кредитування виступають змішані установи або організації.

До об´єктів міжнародного кредиту належать грошові кошти та товари, а також види підприємницької діяльності та послуг.

Для характеристики міжнародного кредиту важливе значення має чітке визначення його функцій. В сучасних умовах міжнародний кредит виконує такі функції:

• забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між країнами;

• сприяння більш ефективному використанню фінансових та товарних ресурсів;

• сприяння накопиченню фінансових та матеріальних засобів та їх раціональне використання;

• прискорення процесу реалізації товарів, розширення сфери і напрямків міжнародної торгівлі;

• забезпечення сприяння удосконалення методів конкурентної боротьби на світовому ринку;

• сприяння вирішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн;

• зниження платоспроможності країн-постачальників та підвищення рівня їхньої заборгованості кредиторам.

Розглянемо структуризацію міжнародного кредиту за його видами. За видами кредити можна розглядати як підсистему, до складу якої входять кредити:

1) за цільовим призначенням;

2) за формами надання;

3) за характером забезпечення;

4) за терміном використання.

1. За цільовим призначенням кредити бувають:

1.1. Зв´язаний кредит.

В свою чергу зв´язаний кредит поділяється:

1.1.1. Комерційний, який надається для торгівлі товарами або проведення платежів за послуги.
1.1.2. Інвестиційний, який надається для фінансування будівництва об´єктів економічної діяльності.

1.2. Фінансовий. Цей кредит не має чіткого цільового призначення і використовується позичальником на будь-які цілі.

1.3. Емісійний. Він вважається як посередницький кредит банків між позичальниками та кредиторами-інвесторами, що перетворюють свої кошти у цінні папери.

2. За формами надання міжнародні кредити складаються з:

2.1. Товарного кредиту.

2.2. Кредиту у вигляді вільно конвертованої валюти, або валютних цінностей.

3. За характером забезпечення міжнародний кредит поділяється на:

3.1. Забезпечений кредит, який надається під заставу товарно-матеріальних цінностей.

3.2. Бланківськш кредит, який надається без гарантій застави.

4. За терміном використання міжнародний кредит буває:

4.1. Скорочений (2-3 місяці, добу, тиждень).

4.2. Короткостроковий (до 1 року).

4.3. Середньостроковий (1-5 років).

4.4. Довгостроковий (5-7 і більше років).

Традиційно потоки міжнародного кредиту ще розділяються на приватні й державні.

Приватне кредитування в основному направлене на придбання власності. Це є, перш за все, пряме інвестування підприємницької діяльності.

Приватне кредитування відбувається у вигляді довгострокових вкладів на придбання облігацій, акцій, використання патентів, авторських прав тощо.

Приватне кредитування є як пряме і як портфельне інвестування.

Державне кредитування здійснюється тільки за рішенням державних установ і джерелом його є державні бюджети країни.

Міжнародна міграція капіталу — це процес зустрічного руху капіталів між різними країнами світової спільноти незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку з метою отримання додаткових доходів їх власниками.

Об´єктивною основою міжнародної міграції капіталу виступає нерівномірність економічного розвитку країн світової спільноти.

Коротко охарактеризуємо деякі напрямки міграції капіталу.

За ознакою власності на капітал вивезення капіталу поділяється на такі форми:

I. Вивезення приватного капіталу, тобто переміщення за кордон матеріальних цінностей, грошових засобів, які належать приватним особам.

II. Вивезення державного капіталу, тобто капіталу, який належить державі.

У свою чергу, вивезення підприємницького капіталу поділяється на дві форми:

1) прямі інвестиції — це капіталовкладення у підприємства за кордоном, які забезпечують контроль над ними з боку інвестора. До прямих інвестицій належать такі, що дозволяють зосередити у інвесторів не менше 25 % акціонерного капіталу;

2) портфельні інвестиції — це капіталовкладення в іноземні цінні папери з метою одержання прибутку.

За ознакою одержання прибутку на капітал (підприємницький прибуток або відсоток) форми вивезення приватного та державного капіталу поділяються на вивезення підприємницького капіталу і вивезення позичкового капіталу.

Вивезення підприємницького капіталу — це довгострокові зарубіжні інвестиції, які дають змогу створити за кордоном філії та спільні підприємства.

Інвестиція — це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток). Міжнародні, або іноземні інвестиції — це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій.

Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:

• у посиленні диверсифікації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи і структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

• у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та змін структури глобальної економіки;

• у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угруповань;

• у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям;

• у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Розглядаючи процеси, шо пов´язані з інвестиційною діяльністю, можна впевнено сказати, що в світі постійно збільшуються обсяги зарубіжного інвестування, значно зростає вплив на цей процес з боку транснаціональних корпорацій, йде тяжіння до глобалізації світової економіки.

Безумовно, що все це розширило і теоретичні дослідження причин та сутності міжнародного інвестування.

Найбільш поширеним видом міжнародного кредиту нині є синдиковані єврокредити, джерелом яких є ресурси євровалютного ринку. Як правило, такі кредити організовують великі комерційні банки, які очолюють консорціуми і погоджують з позичальниками умови кредитування. Строк позики найчастіше становить від 5 до 10 років, єврокредити зазвичай надаються на умовах «ролл овер». Це означає, що відсоткова ставка не фіксується на весь термін кредиту, а регулярно переглядається (кожні 3 або 6 місяців) у відповідності до змін вартості позикових коштів на міжнародному грошовому ринку.

Характерною особливістю сучасних кредитних відносин є виникнення таких нових форм кредитування, як факторинг, форфейтинг та лізинг.

Факторинг — купівля спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасація, тобто збирання боргу з покупця. Фактор-компанія зобов´язується або переказувати клієнту гроші в міру збирання їх з боржників, або сплатити йому готівкою при укладанні угоди. Вартість факторингу більша, ніж вартість звичайної банківської позики (вона може досягти 20 %), оскільки фактор-компанія бере на себе ризик кредитування і надає ряд інших послуг.

Форфейтинг — це купівля банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів, інших боргових і платіжних документів. Банк бере на себе ризик несплати боргових зобов´язань і збирає за це фіксовану в договорі тверду облікову ставку-премію (Forfeit). Джерелом коштів для банків, що беруть участь у форфейтингових операціях, слугує ринок євровалют.

Лізинг — це кредитування у формі оренди устаткування, автомобілів, суден, літаків тощо строком від 3-х до 15 років. Лізинг включає в себе цілий пакет послуг: монтаж, забезпечення запасними частинами, технічне обслуговування, страхування тощо. Часто лізингові угоди укладаються одночасно з фрахтовим договором, що гарантує зайнятість судна чи літака протягом тривалого часу. Після закінчення лізингової угоди орендар може придбати орендоване майно за залишковою вартістю.

Лізинговими операціями займаються спеціальні компанії, які, як правило, створюються банком або консорціумом банків. Доходом від лізингових операцій є орендна плата.

Лізингове кредитування вигідне як для промислово розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Оренда виступає тут як форма отримання кредиту і водночас — як форма міжнародної торгівлі машинами і устаткуванням, створюючи умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Крім того, лізинг, посилюючи конкуренцію на ринку кредитів, має знижувальний вплив на позичковий відсоток, що стимулює приплив капіталів у виробничу сферу.

Міжнародні лізингові операції впливають і на стан платіжного балансу країни. Сплата орендних платежів іноземним лізинговим компаніям збільшує зовнішні витрати країни, а їх надходження збільшують доходи.

Традиційні форми міжнародного банківського кредиту дедалі більшою мірою замінюються випуском цінних паперів (акцій, облігацій тощо) — фінансовий кредит. Процес цей називається сек´юритизація — (securities — цінні папери). Як основний посередник між позичальниками і безпосередніми кредиторами-інвесторами, які вкладають свої кошти в цінні папери, виступають транснаціональні банки (ТНБ). Вони можуть надавати позики під цінні папери брокерам і ділерам фондових бірж, фінансових компаній та інших кредитно-фінансових установ.

Міжнародний кредит в сучасних умовах здійснюється і за допомогою так званих нових фінансових інструментів. До них належать євроноти — короткострокові та середньострокові зобов´язання з плаваючою відсотковою ставкою, а також регулярно відновлювані гарантії розміщення цінних паперів. Серед короткострокових фінансових інструментів помітне місце займають євро-комерційні папери-зобов´язання приватних корпорацій, що випускаються на строк 3—6 місяців з невеликою маржею і відповідною базовою ставкою міжнародного грошового ринку.

Сучасний стан міжнародного кредитування і міжнародних кредитних відносин можна розцінювати як гостре кризове явище. Практика свідчить про наявність недовіри між учасниками кредитних відносин. Деякі позичальники виявились неспроможними відповідати за зобов´язаннями, і найбільші інституції-кредитори часто опиняються перед загрозою неповернення своїх коштів.

Досконалість кредитного ринку підривається факторами, що спричиняють кризу заборгованості — одну з найактуальніших міжнародних економічних проблем. У випадку анулювання боргу боржником (default) неможливо домогтися виплат за зобов´язаннями, якщо боржником є суверенний уряд. Такі борги безумовно призводять до зниження ефективності міжнародного кредиту.

Аналіз міжнародного кредиту показує, що він виступає як один з елементів ринку позичкового капіталу.