Держава як суб´єкт зовнішньоекономічних відносин повинна в повному обсязі здійснювати їх регулювання. Зовнішня торгівля є особливим елементом міжнародної політики, тому процес регулювання зовнішньоторговельних відносин виступає як самостійна ланка зовнішньорегулюючого процесу.

За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто, коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових цін, попиту та пропозиції.

Протекціоністська політика — це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Можна також виділити помірну політику, що у визначених пропорціях містить елементи перших двох.

У цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розподілити на:

• тарифні (засновані на використанні митного тарифу);

• нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т. ін.).

Розглянемо методи тарифного регулювання зовнішньоторговельних операцій.

Митний тариф є головним економічним регулятором зовнішньої торгівлі.

Митний тариф — це систематизований перелік мита, яким обкладаються товари при імпорті чи експорті з даної країни.

Мито можна визначити як податок, стягнутий при перетинанні товаром митного кордону, що підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів і отже, впливає на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Основні функції митного тарифу:

• мита можуть служити захистом національних виробників від іноземної конкуренції (вітчизняні виробники можуть розширити свої продажі, тому що попит на вітчизняну продукцію буде зростати в результаті підвищення цін на імпортні товари. Крім того, вітчизняні виробники також можуть на небагато підвищити ціни на свої товари і дістати додатковий прибуток);

• збір мита являє собою важливе джерело надходження засобів у державний бюджет;

• митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки;

• ставки митних тарифів впливають на стан платіжного балансу країни.

Види мита:

Мито можна класифікувати за об´єктом обкладання, характером, походженням, способом стягування, видами ставок.

В Україні застосовуються такі види мита:

• експортні;

• імпортні;

• транзитні (стягуються з товарів, що перетинають національну територію країни транзитом).

Експортним митом обкладаються товари, що вивозяться за межі даної країни (у даний час на Україні не застосовується). У більшості розвинутих країн експортного мита не існує. Воно використовується в основному країнами, що розвиваються, і окремими країнами з перехідною економікою, і застосовується переважно до товарів традиційного експорту.

Мито на імпорт є одним з найбільш розповсюджених методів обмеження торгівлі, що являє собою державний грошовий збір із ввезених на митну територію країни товарів. Таким чином, імпортним митом обкладаються товари, що ввозяться на територію України. Вони мають диференційований характер.

Мита за способом нарахування можна розподілити на:

• адвалорні, що нараховуються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом;

• специфічні, котрі нараховуються у встановленому розмірі до одиниці вимірювання товару (ваги, площі, об´єму і т. ін.);

• комбіновані, котрі поєднують специфічні й адвалорні мита.

За характером свого походження мита поділяються на:

• автономні мита: встановлюються постановою державної влади даної країни незалежно від угод з іншими державами;

• конвенційні мита: виробляються в процесі висновку чи угоди договору з іншою країною і фіксуються в цьому договорі. Не можуть бути змінені протягом терміну їх дії.

Специфічні види мита:

• Спеціальне мито. Застосовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкуруючих товарів; для запобігання несумлінної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка спеціального мита встановлюється окремо в кожному випадку.

• Антидемпінгове мито. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може вводити антидемпінгові мита. Однак, за правилами їхньому введенню повинно передувати спеціальне розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу. Демпінг полягає в просуванні товарів на зовнішньому ринку за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в приймаючих країнах.

• Компенсаційне мито. Застосовується у випадку ввезення на територію України товарів, при виробництві та експорті яких використовуються субсидії, якшо подібний імпорт заподіює шкоду вітчизняним виробникам подібних товарів; у випадку експорту з території України товарів, при виробництві, експорті яких використовувалася субсидія, якщо експорт суперечить державним інтересам України. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виділеного розміру субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводяться тільки після спеціального розслідування, проведеного Міністерством зовнішньоекономічних зв´язків і торгівлі України за заявкою українських чи іноземних зацікавлених державних органів.

Існують також сезонні мита — мита, встановлені на окремі товари на термін не більше чотирьох місяців.

Для визначення величини мита, яким обкладаються товари, необхідно насамперед встановити країну походження даних товарів.

В основі митних тарифів лежать товарні класифікатори, що містять перелік товарів, що розподіляються за відповідною схемою. Класифікація товарів означає їхній розподіл за підгрупами, групами і розділами відповідно до визначених ознак. Найбільш розповсюдженим класифікатором товарів, що зустрічається в міжнародній торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (використовувана й Україною). Поряд з нею окремими країнами використовується Брюссельська митна номенклатура і Стандартна міжнародна торгова класифікація ООН.

Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на міжнародно визнаних нормах, насамперед рекомендаціях ГАТТ, і спрямований на максимальну відповідність загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи.

Єдиний митний тариф України являє собою систематизований перелік ставок мит, якими обкладаються товари, ввезені на територію України чи вивезені за її межі. Єдиний митний тариф України затверджується Верховною Радою України.

Усі зміни і доповнення до Єдиного митного тарифу, що діє на території України, повинні бути офіційно опубліковані в загальнодоступних засобах масової інформації не пізніше, ніж за 45 днів до дати введення їх у дію.

Товарна класифікаційна схема Єдиного митного тарифу України (товарна номенклатура) базується на Гармонізованій системі описання і кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному контролю, систематизовані в 21 розділі, 97 главах, 1241 товарної пропозиції і 5019 підпозиціях. Найменування і цифрові коди наведені відповідно до Гармонізованої системи описання і кодування товарів. У чотиризначний код товарної номенклатури закладена основна інформація про товар і його місце в товарній номенклатурі.

Товари обкладаються митом на основі їх митної вартості:

• зовнішньоторговельні заходи, спрямовані на пряме обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, антидемпінгів й компенсаційні мита, імпортні депозити і податки, "добровільне" обмеження експорту, введення мінімальних імпортних цін, компенсаційні збори і т. ін.;

• заходи, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі: митні формальності, технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, вимоги до упакування і маркування, санітарні і ветеринарні норми і т. ін.;

• заходи, безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але дія яких впливає на зовнішньоекономічну діяльність.

Нетарифні бар´єри менш відкриті, ніж мита, які дають більше можливостей для довільних дій держави і створюють значну невизначеність у міжнародній торгівлі.

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна поділити також на:

• економічні;

• адміністративні.

Під економічними розуміють інструменти, що діють через ринковий механізм, зокрема спрямовані на подорожчання імпорту і здешевлення експорту, а під адміністративними — такі, які безпосередньо впливають на економічні відносини.

До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать:

• щодо імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, що ввозяться, імпортні депозити т. ін.;

• щодо експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги та ін.

Адміністративними інструментами є: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару, пакування, маркування, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур та ін. (встановлення і використання різних технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів і вимог).

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності мають валютні обмеження, що виступають або фактором стримування розвитку зовнішньої торгівлі й всієї зовнішньоекономічної діяльності, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв´язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями і є частиною валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових та інших платежів. В зовнішній торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер у цьому випадку зобов´язаний одержати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно позначається в цілому на зовнішній торгівлі країни.

Таким чином, регулювання торговельно-економічних відносин здійснюється державними органами і недержавними інститутами і має на меті захист національної економіки і стимулювання розвитку торговельних відносин.

Теоретично зовнішня торгівля дає країнам можливість спеціалізуватися на тих видах діяльності, в яких вони мають деякі переваги, і підпорядковує національних виробників здоровій дисципліні, що її потребує конкуренція з іноземними компаніями. Це зумовлює вищу продуктивність і зростання життєвого рівня, оскільки споживачі дістають змогу користуватися ширшим вибором товарів та послуг за нижчими цінами.

Процвітання у світовому масштабі за останні 50 років базується головним чином на швидкому розвитку міжнародної торгівлі товарами й послугами, яка з року в рік зростала швидшими темпами, ніж обсяги виробництва.

Країни на всіх стадіях свого розвитку демонструють знову й знову: відкрита економіка процвітає. Будь-яка країна, яка розвивалася швидкими темпами протягом останньої половини століття, забезпечила цей розвиток завдяки стратегії інтегрування у світову економіку, центральною ланкою якої є торгівля.

Нові індустріальні країни, як от Південна Корея та Чилі, запроваджуючи експортозорієнтовану стратегію розвитку, довели можливість економічного зростання завдяки глобалізації. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв´язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням. Тому диверсифікація зовнішньоекономічних зв´язків є для України одним з найактуальніших завдань.

Майже всі країни залежать від міжнародної торгівлі, але для різних країн, з огляду на їхні ресурсозабезпеченість та місткість внутрішнього ринку, така залежність є неоднаковою. За методикою Світового банку вона визначається як відношення вартості експорту товарів і послуг (згідно з записами в національних рахунках) до ВВП (у ринкових цінах). Питома вага експорту у ВВП розвинутих країн коливається від 10 до 70 % (у США — 12,1 %, Канаді — 40, Нідерландах — 56, Бельгії — 73,4 %). За даними Світового банку в Україні цей показник становить 39,8 %.