Кожна з країн світової спільноти має своє національне господарство, свою національну економіку.

Національна економіка — багатогалузева система господарства країни, що максимально забезпечує задоволення суспільних потреб. Сучасні національні економіки країн різняться між собою як за розміщенням, кількісними показниками (територія, населення, ресурсний потенціал тощо), так і за ключовими якісними характеристиками. Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця і перспектив розвитку в світовому господарстві використовують метод систематизації країн за певними ознаками: географічною, організаційною, економічною, соціально-економічною, системною.

Систематизація за географічною ознакою дає можливість краще орієнтуватись у виборі торговельних партнерів, організації підприємницької діяльності, у вивченні можливих перспектив ринку тощо. За географічною ознакою країни систематизуються за певними регіонами. Сучасна міжнародна економіка розглядає і аналізує такі основні географічні регіони.

1. Західна Європа, що включає економічно розвинені країни — Німеччину, Францію, Велику Британію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Ірландію, Ісландію, Норвегію, Швецію, Данію, Фінляндію, Австрію, Швейцарію, Італію, Іспанію, Грецію, Португалію і декілька держав-карликів. Цей регіон, у свою чергу, поділяється на Західну і Південну Європу.

2. Центральна Європа включає колишні європейські соціалістичні країни за межами СРСР: Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Югославію, Хорватію, Словенію, Боснію, Македонію, Албанію.

3. Східну Європу складають Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Естонія, Латвія і Литва.

4. Південно-Західна Азія включає Туреччину, Кіпр, Іран, Ірак, Сирію, Ліван, Ізраїль, Саудівську Аравію, Кувейт, Об´єднані Арабські Емірати, Ємен, Оман, Бахрейн, Афганістан, Грузію, Вірменію, Азербайджан.

5. Центральна Азія відокремилася на території колишніх азіатських республік СРСР: Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Туркменії, Таджикистану.

6. Південну Азію складають Індія, Пакистан, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, а також декілька дрібних острівних держав.

7. Далекий Схід представляють Китай, Японія, КНДР, Республіка Корея, Монголія.

8. Південно-Східна Азія — це В´єтнам, Лаос, Камбоджа, Таїланд, М´янма, Малайзія, Сінгапур, Індонезія, Філіппіни, Брунея.

9. Австралія і Океанія: Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея й велика кількість дрібних острівних держав.

10. Північна Африка об´єднує такі арабські держави: Єгипет, Судан, Лівію, Туніс, Алжир, Марокко, Західну Сахару, Мавританію.

11. Західна Африка має досить строкатий склад; найбільші країни цього регіону — Малі, Нігер, Чад, Центрально-Африканська Республіка, Сенегал, Гвінея, Гана, Кот-д´Івуар, Сьєра-Леоне, Того, Нігерія, Камерун, Габон, Конго, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Ангола.

12. Східна Африка: Ефіопія, Еритрея, Сомалі, Кенія, Уганда, Танзанія, Руанда, Бурунді.

13. Південна Африка: Замбія, Зімбабве, Мозамбік, Мадагаскар, Малаві, Південно-Африканська Республіка, Ботсвана, Намібія, Лесото.

14. Північна Америка: США, Канада, Мексика. За іншою класифікацією Мексику відносять до регіону "Латинська Америка", з яким вона тісніше пов´язана за мовно-культурними й історичними ознаками.

15. Латинська Америка — об´єднує країни, переважна більшість яких колись була в колоніальній залежності від Іспанії, тому офіційною мовою тут є іспанська; Бразилія розмовляє португальською. Склад регіону: Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Чилі, Перу, Болівія, Еквадор, Колумбія, Венесуела, Гайана, Сурінам, Французька Гвінея.

До цього регіону окремою підгрупою входить Карибський басейн, найбільші країни якого — Куба, Гаїті, Ямайка, Домініканська Республіка, Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Гондурас, Панама. Як уже зазначилось, до Латинської Америки, природно, належить і Мексика.

Наведена схема є найпоширенішою, але не єдиною. Сьогодні виокремлюють Азіатсько-Тихоокеанський регіон — величезний простір, що включає Східну і Південно-Східну Азію, Австралію й Океанію, східні регіони Росії й країни Північної й Південної Америки, що тяжіють до Тихого океану. Цей регіон визначається прискореним динамізмом економічного розвитку.

Систематизація країн за економічною ознакою передбачає поділ міжнародної економіки на два рівні. До першого належать такі структурні елементи міжнародної економіки:

а) промислово розвинені країни-держави, у яких обсяг промислового виробництва перевищує 50 % валового внутрішнього продукту;

б) аграрні країни-держави, у яких обсяг промислового виробництва у валовому внутрішньому продукті не перевищує 50 %;

в) промислово-аграрні країни. До них відносять ті держави світу частка промисловості яких у загальному обсязі промислового і сільського господарського виробництва перевищує 50 %;

г) аграрно-промислові країни. Це ті держави світу, в яких частка сільськогосподарського виробництва у загальному обсязі промислового виробництва перевищує 50 %.

На другому рівні економічного принципу структуризації міжнародної економіки виділяють її складові за ознакою економічного розвитку окремих груп країн світу. Відповідно до цього міжнародну економіку поділяють на такі частини:

а) економічно розвинені країни світу;

б) нові індустріальні країни-держави, які за допомогою економічно розвинених країн інтенсивно використовують сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства. Нові індустріальні країни поділяються на дві хвилі. До першої хвилі належать: південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. До другої хвилі — Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Бразилія, Аргентина, Чилі;

в) країни, що розвиваються. Останніх відповідно до класифікації ООН в сучасних умовах нараховується більше 150.

За принципом ступеня розвитку ринку виділяють окрему структуру міжнародної економіки, складовими якої є:

а) країни з розвиненою ринковою економікою. До них відносять промислово розвинені країни світу. За класифікацією ООН в сучасних умовах нараховується близько 40 таких держав;

б) країни з ринковою економікою. До цієї групи в цілому належать країни, що розвиваються;

в) країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напрямку до ринку. За класифікацією ООН зараз у світі нараховується 26 країн з перехідною економікою;

г) країни з командною центрально-керованою економікою. До них відносять держави світу соціалістичної орієнтації.

За організаційною ознакою систематизації національних економік береться до уваги участь або не участь в роботі впливових міжнародних організацій та інтеграційних угрупувань. Сьогодні під егідою ООН створено близько 6000 різних міжнародних організацій. Найбільш впливовими вважаються:

• організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) — 26 країн;

• світова організація торгівлі;

• міжнародний валютний фонд;

• міжнародний банк реконструкції та розвитку;

• світовий банк;

• міжнародна організація праці;

• міжнародна організація міграції.

Серед інтеграційних угрупувань регіонального спрямування слід виділити:

• Європейський Союз. Це інтеграційне об´єднання, до якого належать 15 країн Західної Європи;

• Співдружність незалежних держав (СНД). Це об´єднання включає 11 країн з числа колишніх республік СРСР;

• Інтеграційне об´єднання країн Північної Америки НАФТА. До нього належать: Канада, США, Мексика;

• Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі. Вона об´єднує країни Латинської Америки;

• Організація економічного співробітництва і розвитку. До неї входять 29 країн з числа тих, що мають найвищі показники економічного розвитку в світі;

• Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК);

• Чорноморське економічне співробітництво. До цього об´єднання входять 11 країн, які в основному мають територіальний вихід до чорноморського басейну;

• ГУУАМ — це організація, що об´єднує Грузію, Узбекистан, Україну, Азербайджан, Молдову.

Нараховується більше 50 економічних інтеграційних угод.

За соціально-економічною ознакою систематизація національних господарств передбачає розгляд структури міжнародної економіки у двох площинах. Перша з них досліджує структуру міжнародної економіки за ознакою рівня цивілізаційного розвитку. На її основі виділяються такі елементи структури міжнародної економіки:

а) країни наукової епохи. До них відносять держави світу, які постійно впроваджують у виробництво останні досягнення науково-технічного прогресу. Це, зазвичай, економічно розвинені країни;

б) країни технологічної епохи. До них належать ті, які періодично впроваджують сучасні досягнення науково-технічної революції. До цих держав можна віднести нові індустріальні країни та окремі країни з перехідною економікою;

в) країни виробничої епохи. Це ті держави, які використовують у виробництві традиційні технології і не мають об´єктивних умов для використання сучасних досягнень науки і техніки. До цієї групи держав належить більшість країн, що розвиваються.

За ознакою соціальної організації держави можна виділити другу площину структуризації міжнародної економіки, яка включає такі складові:

а) капіталістичні країни — країни, зорієнтовані на максимальне використання у національному господарстві товарно-грошових, ринкових регуляторів;

б) етатичні держави. До них належать окремі країни з націонал-соціалістичним устроєм, наприклад, Іран, Лівія. В цих країнах поєднуються авторитарний режим керівництва національним господарством з ринковими методами його регулювання;

в) соціалістичні країни. У цих державах переважає використання планових, центрально керованих методів управління національним господарством.

Важливе місце в дослідженні структури міжнародної економіки займає принцип аналізу її складових, до яких включаються окремі групи країн за рівнем середньорічного доходу на душу населення. Складовими елементами цієї структури міжнародної економіки є:

а) країни, де на душу населення припадає більше 12 тис. дол. США на рік. Це такі держави, як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Австрія, Швейцарія, Бруней, Кувейт, ОАЕ та ін.;

б) країни, де цей показник відповідно складає 10—12 тис. дол. США на рік. До них належать більшість економічно розвинених держав;

в) країни, де зазначений показник становить до 7 тис. дол. США на рік, зокрема, що характеризує розвиток, нових індустріальних держав;

г) країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. США на рік. До них належать окремі країни, що розвиваються;

д) країни, де зазначений показник становить до 700 дол. США на рік. До цієї групи держав належать більшість країн з перехідною економікою та слаборозвинені країни світу.