Економічний, соціально-політичний та культурний розвиток в сучасних умовах відбувається під зростаючим впливом глобалізації і інтернаціоналізації виробництва. Їх економічна складова пов´язана, перш за все, з джерелами, факторами і формами господарського розвитку. Основними формами прояву цих процесів є зростання обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, значне зростання впливу транснаціональних корпорацій на світові господарські процеси, загострення світової конкуренції тощо. Все це призводить до подальшої єдності світу. Особливу цікавість викликає економічна єдність, її передумови формувалися протягом тисячоліть.

Генезис економічної єдності світу охоплює три великі періоди, що відповідають трьом епохам у розвитку людських цивілізацій: аграрній, індустріальній та постіндустріальній (ноосферно-космічній). На нинішньому етапі формується економічний базис єдиної світової цивілізації. Матеріальні підвалини цього всесвітньо-історичного процесу створюються у сфері виробництва, в умовах і формах економічного життя людства.

Головною метою зближення економічних форм життя народів і держав є новітні ресурси, шо модифікують організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн. Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. У наш час відбувається всебічна соціалізація власності з одного боку, з іншого — її дематеріалізація на базі інформатизації, інтелектуалізації виробництва. Здійснюється також поступове структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями. Відбувається процес вирівнювання зайнятого населення за структурою його професійно-освітнього складу тощо. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу за різними економічними ознаками.

Процес всебічного зближення у сферах виробництва, науково-технологічної діяльності та послуг зумовлений посиленням дії загальноцивілізованих законів і закономірностей, що охоплюють також сферу політики, ідеології, культури. Глобальний синтез, який поширюється на всю планету, веде до утворення світової економічної спільності, цілісної міжнародної господарської структури. Серед факторів, що формують економічну єдність світу, треба також відзначити інтернаціоналізацію виробництва, міжнародну господарську інтеграцію, науково-технічну революцію, необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства тощо.

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність міжнародної економіки означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Характеризуючи процес інтернаціоналізації господарського життя, слід зазначити, що він охоплює всі сфери функціонування сучасної міжнародної економіки і прийшов у своєму розвитку декілька етапів.

В науковій літературі виділяється три головні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно XVIII — кінець XIX ст.) інтернаціоналізація виробництва грунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного «обміну речовин» були найпростіші форми міжнародних економічних зв´язків, і передусім — зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Між цими двома світогосподарськими процесами існує діалектичний взаємозв´язок. На другому етапі (кінець XIX — середина XX ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов´язана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона грунтується на міжнародному поділі праці (МПП), який стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. У цей час розвиваються всі його головні форми: загальний, частковий та одиничний поділ праці.

На третьому (нинішньому) етапі, що розпочався із середини минулого століття, інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тобто охоплює усі підсистеми господарства. Таким чином, вона поширюється майже на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер. Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку: реалізація в матеріально-речовій та вартісній формах усіх частин валового національного продукту, піднесення якості людського розвитку тощо. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обігу. Інтернаціоналізація об´єднує структурні елементи і суб´єкти світового господарства в єдине ціле. Тому вона є одним із системоутворювальних факторів світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

У зв´язку з цим можна виділити такі напрями інтернаціоналізації господарського життя:

а) інтернаціоналізація виробничих сил, шо означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об´єктів у країнах світу;

б) інтернаціоналізація виробничих процесів. Цей процес знаходить своє відображення в розвитку спільного підприємництва партнерів з різних країн світу;

в) інтернаціоналізація виробництва, яка полягає у процесі створення спільних підприємств;

г) інтернаціоналізація обміну. Цей процес відображається в розвитку міжнародних торгівельних відносин;

д) інтернаціоналізація транспорту, шо знаходить своє відображення у створенні міжнародних транспортних систем;

е) інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів відбувається за рахунок інтенсифікації господарських зв´язків між спорідненими галузями економіки країн-партнерів;

є) інтернаціоналізація розподілу знаходить своє відображення в розподілі капіталу, міграції робочої сили в межах міжнародної економіки;

ж) інтернаціоналізація споживання, яка передбачає об´єднання зусиль країн-партнерів у сфері раціонального споживання виробленої ними продукції в межах міжнародної економіки;

з) інтернаціоналізація інформаційних систем передбачає об´єднання матеріальних і фінансових ресурсів з метою оптимального використання інформації в рамках міжнародної економіки (наприклад, INTERNET);

і) інтернаціоналізація управління. Вона передбачає об´єднання зусиль суб´єктів міжнародної економіки з метою широкого використання досвіду управління економічними процесами на національному та інтернаціональному рівнях, наприклад, створення програм міжнародного менеджменту.

Отже, інтернаціоналізація господарського життя має широкі форми прояву і характеризує розвиток економічних зв´язків між країнами світу в різних сферах міжнародної економіки.

Безумовно, одним з основних факторів, що впливає на поглиблення процесу інтернаціоналізації економічного розвитку, виступає міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці — спеціалізація окремих регіонів і країн на певний видах виробничої діяльності, торгівлі та послуг. Він буває загальним, частковим, одиничним.

Загальний поділ праці — це поділ за сферами виробництва (добувна, обробна промисловість, сільське господарство тощо). Він обумовлений в основному природно-кліматичними умовами.

Частковий — це спеціалізація за окремими галузями виробництва видів готової продукції.

Одиничний — спеціалізація на виготовленні окремих вузлів, виконання технологічних стадій виробництва.

Серед чинників розвитку міжнародного поділу праці потрібно визначити:

• природно-географічні умови;

• технологічні умови;

• соціально-економічні умови.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки.

Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

• почав переважати інтенсивний тип економічного зростання над екстенсивним;

• з´явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

• скоротився виробничий цикл;

• розширилися сфери послуг (особливо банківських і страхових).

Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають його суть.

Розвиток МПП зумовлює необхідність підвищення продуктивності праці й зниження витрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва — землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має фактори виробництва, що дають їй змогу виготовляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.