пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Міжнародна економіка

Особливості реформування економіки країн СНД і Балтії


Країни — члени СНД і Балтії належать до країн з перехідним типом економіки, характерною ознакою якої є створення ринкових відносин та відповідної інфраструктури. Водночас країни СНД мають великий потенціал для розвитку господарства. Тут проводяться реформи, різні за змістом та темпами, що віддзеркалюються на рівні розвитку економіки окремих країн.

Природно-ресурсний потенціал регіону є основою розвитку економіки країн СНД. Різноманітні природні умови, наявні мінерально-сировинні, гідроенергетичні, агрокліматичні, рослинні й тваринні ресурси, трудові навички населення та його етнокультурний рівень сприяють розвитку господарства країн регіону і ринковим перетворенням.

Паливно-енергетичні ресурси представлені кам´яним і бурим вугіллям, нафтою, газом, торфом, горючими сланцями, ураном. Найкраще забезпечені ними Росія, Україна та Казахстан. Решта країн СНД добувають окремі види ресурсів: вугілля — Грузія і Киргизька Республіка, нафту і газ — Азербайджан, Туркменистан, Узбекистан.

Рудами чорних металів (залізна, марганцева, хромітова) багаті Росія, Україна та Казахстан. Руди кольорових металів представлені покладами міді, поліметалів, олова, нікелю, алюмінієвої сировини, ртуті, сурми, молібдену, золота, срібла тощо. Їх запаси є в Росії, Казахстані, в країнах Закавказзя. На ртуть і сурму багата Киргизька Республіка. Серед нерудних корисних копалин найціннішими є гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали та гідроресурси. Гірничо-хімічна сировина представлена самородною сіркою, сірчаним колчеданом, сіллю (калійною, кухонною, глауберовою), апатитами, фосфоритами. Найбільше цих корисних копалин має Росія. Сірка та сіль є в Туркменистані, сіль і фосфорити — в Казахстані, сіль — у Білорусі, Вірменії, Таджикистані.

Гідроресурсами найбагатша Росія, де знаходяться найбільші річки та озера Європи і Азії. Потенційні гідроресурси є в країнах Закавказзя і Центральної Азії. На розвиток і спеціалізацію сільського господарства, а також на деякі переробні галузі промисловості впливають агрокліматичні умови. Так, природні умови лісової зони, в межах якої знаходиться значна частина території Росії і Білорусі, зумовили наявність тут запасів деревини, особливо цінних хвойних порід, хутрових звірів та розвиток відповідних галузей господарства.

Природно-ресурсне багатство країн СНД і Балтії безумовно важлива особливість подальшого розвитку економіки.

Однак, перехід до ринку потребує докорінних змін не тільки в економіці, але і в суспільстві в цілому.

Щодо реформування економічної системи, то слід зазначити, що всі країни пройшли свій шлях і виконали цілу низку перетворень, основними з яких є нижчеперелічені:

1. Реформування власності й створення розгалуженої системи різних форм власності шляхом роздержавлення і приватизації.

2. Формування національної грошової системи і налагодження грошово-кредитної політики.

3. Формування національної банківської системи.

4. Створення умов для формування ринку праці.

5. Створення і розвиток конкурентного середовища.

6. Реформування зовнішньоекономічних зв´язків.

7. Формування ринкового механізму та інфраструктурних елементів ринку.

8. Створення біржової системи і системи цін.

9. Організація бюджетної системи країн.

10. Організація і реформування страхової системи.

11. Розробка національної податкової політики.

12. Проведення структурних перебудов в економіці.

13. Організація системи соціального захисту населення.

Балтійський регіон є своєрідним регіоном на пострадянському просторі.

Для кращого розуміння сутності та доцільності концепцій розвитку країн СНД та Балтії потрібно розглянути вихідні умови, які відреагували проведенню реформування.

Перш за все потрібно зазначити, що всі країни СНД і Балтії можна умовно поділити на країни, що мають природні ресурси світового значення (Казахстан, Туркменія, Азербайджан, Узбекистан, Росія) ті, що мають важливі природні ресурси (Україна, Грузія, Киргизія, Таджикистан) та ті, що бідні на природні ресурси (Білорусь, Молдова, Вірменія, країни Балтії). Вигідне географічне розташування та систему транспортних комунікацій мають країни Балтії, Україна, Грузія. Невигідне географічне розташування мають Азербайджан та Вірменія. Для всіх країн (особливо для країн, що розташовані в європейській частині Євразії) характерним є високий рівень кваліфікації робочої сили.

У спадок від СРСР в структурі економіки переважають галузі важкої промисловості, ВПК, паливно-сировинна орієнтація виробництва.

Після розпаду Радянського Союзу для переходу до ринкового механізму функціонування економіки у всіх країнах колишнього СРСР були проведені системні реформи. За методами проведення реформ та за інтенсивністю країни можна поділити на 3 групи: радикальні (країни, що застосували «шокову терапію») — країни Балтії (особливо Естонія), Киргизія, Казахстан, Росія і консервативні (які обрали обережні способи переходу до ринкової економіки) — Узбекистан, Туркменія, Білорусь і проміжні (входять усі інші країни).

Основними складовими системних реформ були:

• лібералізація цін;

• організація приватизаційного процесу;

• створення нових податкової та бюджетної систем;

• реформування грошово-кредитної сфери;

• створення нової банківської системи;

• формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі;

• реформування валютної сфери.

Розглянемо кожну складову окремо.

1. Лібералізація цін. Це є початковий момент системних реформ. У 1995—1997рр. лібералізація охопила 70-90 % товарообігу. Контроль за цінами зберігся на продукцію та послуги державних монополій, а також у багатьох країнах зберігся контроль за цінами на стратегічні товари (країни Центральної Азії — бавовна, зерно).

2. Приватизація. Для всіх країн колишнього СРСР є характерним проведення приватизації у декілька етапів:

1) початковий етап — «мала приватизація»;
2) «ваучерна приватизація»;
3) «комерційна приватизація» (купівля державної власності на аукціонах).

Останній етап продовжує діяти і зараз. В країнах Балтії діють норми реституції (повернення власності її колишнім власникам).

Для Казахстану головною формою приватизації великих підприємств є передання їх в трастове управління іноземним компаніям з наступним правом купівлі за низькими цінами та за певними вимогами.

Типовими проблемами, шо характерні для всіх країн є:

• розшарування суспільства;

• недостатня ефективність приватизації підприємств.

3. Створення нової податкової та бюджетної системи. Податкові реформи у країнах є схожими за основними видами податків (ПДВ, податок на прибуток, прибутковий податок, імпортне мито) та за часткою податків у прибутках бюджету (> 80 % доходів).

Для всіх країн є характерними:

• перевага непрямих податків над прямими;

• ухилення від податків;

• великий податковий тягар на підприємствах;

• збільшення сектора тіньової економіки.

Для Вірменії та Таджикистану є характерною значна частка іноземного фінансування для покриття бюджетного дефіциту.

У бюджетній політиці деяких держав спостерігається зменшення військових витрат та збільшення соціальних витрат (крім країн Балтії, де іде різке скорочення житлово-комунальних субсидій для населення).

4. Реформування грошово-кредитної сфери. Після набуття суверенітету всі колишні республіки Радянського Союзу ввели свої власні валюти (останньою це зробила Україна у 1996 році). Для фінансування дефіцитів бюджету держави у 1992—1994 роках активно залучали кредити як всередині країни, так і за її межами (в основному в міжнародних фінансових організаціях): Вірменія та Таджикистан. Також для реформування економіки внутрішні та зовнішні кредити залучали: Україна, Киргизія, Грузія, Узбекистан, Казахстан. Країни Балтії у 1996—1997 pp. припинили залучати кошти МВФ та переорієнтовувались на міжнародні ринки приватного капіталу. Активну участь у реформуванні грошово-кредитної сфери колишніх республік СРСР брали іноземні банки і держави.

За короткий термін була створена національна банківська система з достатньою кількістю комерційних банків.

5. Створення нової банківської системи. Перехід від однорівневої до дворівневої банківської системи почався в СРСР ще у 80-ті pp. і в країнах спостерігалось швидке зростання кількості комерційних банківських установ. В середині 90-х років у кожній країні налічувалось декілька десятків банківських установ (в Україні — близько 150, в Азербайджані — більше 200). В подальшому більшість банків збанкрутували. Для країн Балтії характерна більш розвинена банківська система, ніж в країнах СНД, де спостерігаються неефективна діяльність центральних банків та неякісні банківські послуги.

6. Формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі здійснювалось в умовах різкої різниці внутрішніх цін і світових, відсутності інфраструктурних відносин та зовнішньоторговельних кадрів. На першому етапі (1992—1993 pp.) обмежувався не тільки імпорт, але й експорт. З середини 90-х pp. відбувається зростання імпортного мита.

7. Реформування валютної сфери. Це є найважливіша складова системних реформ. Першим завданням реформи є введення оберненості валют. Для цього застосовується скасування обмежень для нерезидентів за поточними рахунками, лібералізація переходу за кордон прибутків від іноземних капіталовкладників (для припливу іноземних інвестицій). В країнах СНД застосовується обмеження на внутрішню оборотність валют (вільна купівля-продаж валют для резидентів), що зумовлює появу «чорного ринку». Також залишається вимога продажу валютної виручки від 100 % до 20 % (в різних країнах). Висока оборотність валют поточним операціям спостерігається в Росії, Киргизії, Казахстані, Україні, найбільше в Туркменії, Кавказьких республіках, Білорусі. Валютний режим Литви, Латвії знаходиться на рівні Росії. В Естонії майже всі обмеження по руху капіталів, рівень лібералізації по іноземних валютних операціях приблизно такий, як в країнах Західної Європи. Більшість країн СНД встановлюють плаваючий валютний курс з періодичним регулюванням Центральним банком. Країни Балтії встановлюють фіксований валютний курс з прив´язкою до іноземних валют (Естонія — евро, Латвія — американський долар, Литва — СДР).

Після розпаду Радянського Союзу відбулися зміни і в зовнішньоекономічній сфері. У цій сфері характерним є коливання обсягів товарообігу й зміна головних напрямків товаропотоків. Відбувається зменшення товарообігу між країнами Балтії та СНД і збільшення товарообігу між такими країнами: країни Балтії — Скандинавські країни; Україна — країни Західної Європи, Польща; Закавказзя — Туреччина, Європа; країни Центральної Азії — Китай, Південна Корея, Японія, Іран, Туреччина.

Дефіцит торговельного балансу мають: Вірменія, Україна, Грузія, Киргизія.

Найбільш активно іноземний капітал залучають такі країни: Росія, Казахстан, Азербайджан, Туркменія, Узбекистан, Киргизстан, країни Балтії (особливо Естонія), Вірменія. Традиційними інвесторами виступають: США, Західна Європа, Японія. Південна Корея, Китай, Туреччина вкладають свої кошти в економіку країн Центральної Азії та Закавказзя.

За часи пострадянського існування в країнах СНД та Балтії скоротилися обсяги ВВП (порівняно з радянськими часами). Відбулося згортання виробництва, капітального обладнання, товарів народного вжитку, легкої промисловості. Особливо гостро криза вразила АПК (це не стосується Вірменії та Естонії, де успішно впроваджені фермерські господарства).

За початковими результатами системних перетворень у 1994 році помітилась стабілізація у країнах Балтії, а вже у 1996 році почався поступальний розвиток економіки. Цьому сприяли великі іноземні інвестиції (тільки в економіку Естонії — більше 1,2 млрд. доларів США) та те, що перетворення в країнах почалися ще у 1990 році. Що ж стосується СНД, то тут стабілізація почалася з 2-ої половини 90-х pp. У 1997 році за темпами економічного зростання перше місце займала Білорусь. Високі темпи економічного зростання спостерігалися в Узбекистані та Киргизії. В Росії, Україні та Таджикистані не спостерігалося зростання ВВП та промислового виробництва. Криза 1998 року боляче вдарила по господарствах Росії, України, Білорусі, Киргизії та Казахстану, загальмувавши цим самим ринкові перетворення. Починаючи з 1999 року, майже у всіх країнах СНД є позитивні зрушення в розвитку економіки.

Це, перш за все, стосується змін в основних макроекономічних показниках.

Значні зміни відбулися і у випуску валового внутрішнього продукту. Вони характеризуються індексом фізичного обсягу ВВП.

Аналіз показників свідчить про те, що реформування економічної системи в країнах СНД і Балтії можна вважати стабільним. Подальший їх розвиток можливий тільки завдяки активній економічній політиці.

Значні зрушення за минулі роки відбулися в Балтійському регіоні.

В реформуванні його економіки є багато відмінностей.

Цей незначний за чисельністю населення (у 2000 р. — близько 7,5 млн. чоловік) і масштабам виробництва (ВВП — близько 22,6 млрд. дол.) район виявився найбільш підготовленим до процесів реформування.

У балтійському регіоні існували найбільш сприятливі передумови для проведення ринкових реформ. До них можна віднести наявність підприємницьких навичок, спеціалізованої галузевої структури, порівняно високий рівень загальногосподарської інфраструктури і традиційну орієнтацію виробництва на зовнішні ринки. До того ж західні інвестори віддавали цілком визначену перевагу цьому регіону за мотивами можливого перетворення його в опорний пункт для освоєння великого, але досить ризикованого східноєвропейського ринку.

Більш швидкому впровадженню принципів ринкового господарювання сприяла також недостатньо тверда протидія з боку колишньої адміністративно-партійної владної еліти, шо чимало сприяло досягненню визначеного рівня суспільної стабільності. Разом з тим ефективність процесів трансформації в цій групі країн виявилася у великій залежності від масштабів розвитку радикально-націоналістичних рухів, шо завдали шкоди демократизації суспільства в результаті дискримінації прав національних меншин.

У соціально-економічному розвитку всіх трьох країн регіону досить чітко проглядаються загальні риси — відсутність власної енергосировинної бази, ставка на розвиток експортних галузей обробної промисловості, використання переваг транзитно-транспортного географічного розташування, орієнтація на інтеграцію в західноєвропейську господарську систему та ін. В зовнішньоекономічній сфері виявилося загальне прагнення домогтися якнайшвидшого вступу в Євросоюз, а потім — і в НАТО.

В цих умовах особливе значення надається процесам формування балтійської єдності. В жодному іншому регіоні пострадянського простору не відбувається настільки помітного зближення країн, створення наднаціональних органів взаємодії, формування загальних принципів єдиного економічного простору і військово-політичного співробітництва. Підписано угоди про забезпечення загальної державної безпеки, про досягнення найважливіших стратегічних цілей. Створено Балтійську раду міністрів, Балтійську парламентську асамблею. Постійно проходять спільні військові навчання, сформовані єдиний балтійський батальйон (Балтбат) і військово-морський підрозділ (Балтрон).

У рамках будівництва загального балтійського будинку діє безвізовий режим, створена зона вільної торгівлі, ведуться переговори про формування єдиного митного простору, починаються спроби створення загального балтійського економічного ринку. Частка взаємної торгівлі постійно зростає (з 6-7 % до 12-13 % у 2000 p.).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
Міжнародні економічні відносини
Міжнародна економіка