Місце і роль Північної Америки в системі світогосподарських зв´язків визначається цілою низкою факторів.

1. США і Канада створили величезний економічний і науково-технічний потенціал і як члени найбільш престижного і впливового клубу «Велика вісімка» протягом досить тривалого часу встановлюють «правила гри» у світовому господарстві.

2. Крім того, США попри всі кризові потрясіння, більш ніж століття не знають собі рівних в економічному змаганні, в технологічному пануванні та ефективному використанні досягнень науково-технічного прогресу; вони стали найбільш впливовою силою сучасного світу.

3. Зазначені характеристики, а також унікальне географічне розташування дають можливість США посідати важливі стратегічні й тактичні позиції в євроатлантичних структурах, активно співпрацювати з Європейським Союзом. Активною є їхня участь в інтеграційних процесах, що відбуваються в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

4. Вплив США на світові процеси значно посилюється з виникненням на території Північної Америки міжнародного економічного об´єднання. Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв´язків, що набули характеру стійкої планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Північноамериканська економічна інтеграція є також результатом входження світового господарства в якісно новий етап розвитку, на якому зовнішньоекономічні зв´язки втрачають свою допоміжну щодо політики роль і перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор формування світового співтовариства.

На цьому етапі небувало зростає рівень єднання світового господарства, в якому окремі країни чи угруповання країн — європейське, північноамериканське, африканське, латиноамериканське, азійсько-тихоокеанське — дедалі більшою мірою стають складовими величезної економічної системи, що набуває риси глобального економічного простору.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв´язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об´єднаних в одну.

В 90-ті роки минулого століття на Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи.

Передумови виникнення Північноамериканської зони вільної торгівлі складалися поступово. Вони знайшли прояв у досить інтенсивному проникненні в мексиканську економіку транснаціональних корпорацій США, які закріпилися в ній цілою системою філій зі значними пільговими умовами виробничої і торговельної діяльності. Ці передумови складалися під впливом активної «американізації» провідних галузей канадської економіки. Неабияку роль у їх виникненні відігравало розширення торговельних відносин між США і Мексикою та США і Канадою.

Створенню «троїстого» інтеграційного об´єднання в Північній Америці передував також досвід «вільної торгівлі» між Канадою і США, запровадженої відповідною угодою, підписаною у вересні 1988 р.

Про тісний зв´язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б той факт, що північноамериканські монополії контролюють майже половину гірничодобувної та понад 40 % обробної промисловості в канадській економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є великим торговельним партнером США.

У Мексиці на частку ТНК США припадає понад 70 % усіх іноземних інвестицій у провідні галузі національної економіки — автомобільну, хімічну, електротехнічну та ін.

Наприкінці 80-х років починається серія консультацій і переговорів з приводу поглиблення та юридичного оформлення інтеграційних зв´язків між Мексикою і США. Звичайно ж, Канада не могла залишитися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992 р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі — North American Free Trade Agreement (NAFTA). Згідно з цією угодою, з січня 1994 р. розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 р.

Підписання тристоронньої угоди означало початок нового етапу розвитку інтеграційного процесу в Західній півкулі, а також у світовому господарстві в цілому. Північноамериканське інтеграційне об´єднання за основними економічними показниками перевищує Європейський Союз, а з поширенням зони вільної торгівлі на Латиноамериканський регіон підводить базу під створення міжконтинентального спільного ринку товарів та послуг.

Про масштаби й потенційні можливості північноамериканського економічного об´єднання свідчить порівняння основних показників НАФТА і ЄС.

Показники НАФТА поступаються лише перед даними, що характеризують АТЕС, на частку якого, за оцінками зарубіжних експертів, припадає близько 56 % випуску ВВП і 46 % обсягу світової торгівлі. Щоправда, до цього азійсько-тихоокеанського інтеграційного конгломерату входять всі три учасники північноамериканського інтеграційного процесу.

Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві — це перше інтеграційне угрупування з такою характеристикою. Воно об´єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.

По-друге, країни, що об´єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд з такими велетнями Латинської Америки як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США — світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою. Основні торговельні та інвестиційні потоки в межах угрупування спрямовані переважно із США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обігу Канади (74 %) і Мексики (65 %) припадає на торгівлю із США. Що ж до канадсько-мексиканських торговельних та інвестиційних зв´язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.

По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п´яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими; вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів — Західної Європи та Азійсько-тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв´язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв´язків.

На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель, НАФТА не має досконалої структури наднаціональних органів регулювання тристоронніх відносин, що на даний час цілком влаштовує Канаду й Мексику, які вбачають в ній загрозу своїй політичній та економічній незалежності. Зрештою зона вільної торгівлі — це перший етап у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.

Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв´язків інтеграційне угруповання об´єднало найбільш високорозвинуті держави сучасності з однією з держав, що розвиваються, яка ледь піднялася до рівня «нових індустріальних середніх держав». Тому цілком природною можна вважати строкатість північноамериканського інтеграційного об´єднання, що підтверджується навіть найбільш загальними показниками.

Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин складають фундамент угоди. Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв´язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне та багатостороннє кооперування.

Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, щоб об´єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об´єднання в особі ЄС. Як відомо, свого часу політика панамериканізму була спрямована проти поширення європейського впливу в Західній півкулі. У тристоронній угоді про цю політику не йдеться, але її насправді антиєвропейська спрямованість є очевидною. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько-тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в XXI ст. США дійшли висновку, що їх одноосібної присутності в цьому регіоні вже недостатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними.

Кожна з трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.

США прагнуть насамперед посилити могутність північноамериканського «центру» і його вплив на світове господарство, розширити безмитний ринок реалізації продукції власних товаровиробників, зміцнити позиції національного капіталу ТНК в економіці Мексики і Канади, збільшити доступ до мексиканських і канадських економічних ресурсів, через Мексику поширити вплив на всю Латинську Америку в дусі відомої політики панамериканізму.

Канада сподівається позбавитися протекціоністських обмежень з боку законодавства Сполучених Штатів і в такий спосіб підвищити конкурентоспроможність товарів своїх виробників на ринках США; суттєво збільшити товарообіг із Мексикою, який раніше був незначним; через США і Мексику вийти на ринки країн Латиноамериканського регіону; через активізацію зв´язків у межах об´єднання пожвавити економічну ситуацію в країні, підвищити темпи економічного зростання, розширити межі зайнятості. Канада розглядає НАФТА як «символ подальшої лібералізації торгівлі й торговельного законодавства».

Свої інтереси в НАФТА вбачає і Мексика, яка поставила собі за мету за допомогою вільної торгівлі отримати доступ до досягнень науково-технічного прогресу для створення потужних засад модернізації національної економіки. Інтегруючись до найбільшої у світі зони вільної торгівлі, Мексика розраховує на вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США і Канади; особливі надії пов´язуються із залучениям додаткових інвестицій, новітніх технологій в національне виробництво, що має забезпечити значне збільшення кількості робочих місць, підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.

Учасники НАФТА проголосили своєю головною метою створення не спільного ринку західноєвропейського зразка, а зони вільної торгівлі, яка дала б можливість кожній країні-інтегранту без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами та регіонами.

Мова йде не про погодження торгово-економічної політики кожного з членів НАФТА з певними наднаціональними структурами, як то практикується в ЄС. Більше того, створення подібних структур поки що не планується. Щоправда передбачено функціонування тристоронніх комісій з розв´язання суперечок між країнами-партнерами у сферах трудових відносин та збереження довкілля.

Виходячи з угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі, намічено: поетапне, протягом 15 років, скасування митних тарифів, а також нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; забезпечення високого рівня захисту інтелектуальної власності; розробка спільної програми боротьби із забрудненням довкілля.

Перелічені напрями діяльності дещо розширюють традиційні уявлення про початковий етап інтеграційного процесу в «класичному» його визначенні. Угода дає можливість практичного розв´язання важливих питань не лише торгівлі, а й усього взаємного співробітництва, зокрема:

• у митній сфері: згідно з угодою країни-інтегранти зробили суттєвий крок до скасування митних обмежень — США на 84 % і Канада на 79 % мексиканського експорту (за винятком нафтопродуктів); Мексика ліквідувала митні обмеження на 43 % товарів із США і на 41 % товарів із Канади. Через 15 років такі обмеження будуть узагалі ліквідовані;

• в інвестиційній сфері: запроваджений інвестиційний механізм не передбачає будь-яких обмежень у діяльності іноземних інвесторів; при цьому гарантуються конвертованість національної валюти і можливість переказів коштів за кордон;

• у виробничій сфері: угодою передбачено створення режиму найбільшого сприяння місцевим фірмам; зі сфери дії угоди вилучені галузі, які відповідно до Конституції перебувають у виключній компетенції держави;

• в невиробничій сфері: запроваджено режим найбільшого сприяння у взаємовідносинах між державами-інтегрантами;

• у фінансовій сфері: вся система розрахунків залишається під контролем держав; під дію угоди про НАФТА не підпадають політика грошового обігу та обміну валют, а також діяльність із соціального страхування та капітального будівництва.

Для розв´язання спірних питань узгоджено механізм дії інституцій трьох рівнів — міжурядові консультації, комісія з вільної торгівлі, арбітраж.

Функціонування такого потужного об´єднання, як НАФТА, за умови збереження ним характеру відкритого економічного угрупування зберігає, і навіть обіцяє нові можливості, для розвитку торговельних відносин із третіми країнами. Щоправда зазначене суттєве зменшення митних обмежень усередині угрупування ставить експортерів із цих країн у заздалегідь невигідні умови.

Тому цілком виправдано, що Мексика в ході переговорів з приводу утворення зони вільної торгівлі добилася визнання різниці за рівнями розвитку мексиканської економіки порівняно з американською та канадською і, таким чином, отримала можливість протягом 15 років на пільгових умовах співпрацювати з партнерами по НАФТА. Отож, протягом зазначеного терміну Мексика буде користуватися пільгами в реформуванні своєї митної системи, а також володіти виключним правом розпоряджатися національними запасами нафти й газу, нафтопродуктами і продуктами нафтохімічної промисловості. Мексиці надано безмитний режим експорту до США і Канади легкових автомобілів власного виробництва, до того ж значно послаблено режим митного оподаткування мексиканського експорту сільськогосподарської продукції.

І все ж таки зазначимо, що посилення північноамериканської орієнтації не загрожує Мексиці самообмеженням зоною вільної торгівлі. Скоріше відбуватиметься розширення торговельних відносин з іншими країнами і регіонами. Мексиканським політикам імпонує відкритий характер Північноамериканської зони вільної торгівлі й вони за будь-якої нагоди підкреслюють це. До того ж зазначені преференції, якими Мексика буде користуватися протягом усього «випробувального періоду», забезпечать їй добрі перспективи адаптації до нових умов співробітництва з північноамериканськими партнерами.

Підсумки перших п´яти років функціонування НАФТА були досить неоднозначними для учасників тристоронньої угоди. В цілому мало що змінилося в розстановці сил на континенті. США, як і раніше, посідають провідні позиції в усіх сферах міждержавних економічних відносин і залишаються центром ваги як для Мексики, так і для Канади.

Експерти вважають, що від участі в НАФТА найбільше виграла Мексика, яка більшою мірою, порівняно зі США й Канадою, поліпшила становище в таких сферах, як добробут, реальний ВНП, реальні витрати, робочий час, реальна зарплатня, капітальні інвестиції, імпорт, експорт. Певних зрушень країни-інтегранти добилися в розв´язанні проблем зайнятості, інфляції, промислового виробництва, зовнішньої торгівлі.

Першим серйозним випробуванням для НАФТА стала мексиканська фінансова криза, що вибухнула в кінці 1994 — на початку 1995 р. Причина кризи — надмірні інвестиційні потоки ззовні. Певні успіхи економічного реформування в Мексиці породили ілюзію «безмежних можливостей» для зарубіжних інвесторів. У свою чергу, мексиканський уряд саме за рахунок іноземних портфельних інвестицій, що надходили в основному із США, фінансував значну частину національних проектів і водночас намагався покрити дефіцит поточного платіжного балансу, який помітно перевищував оптимальні межі і сягнув понад 6 % ВВП. На початку 90-х років за рахунок північноамериканських портфельних інвестицій фінансувалося 2/3 дефіциту поточного платіжного балансу, тоді як оптимальним варіантом вважається рівень 20-30 %. Криза була погашена безпрецедентними обсягами міжнародної допомоги Мексиці, що перевищила 50 млрд. дол. Значну частку цієї допомоги становила позика США, які в першу чергу були зацікавлені в тому, щоб не допустити провалу Мексики у кризову безодню. Звичайно ж, підтримуючи партнера, США опікувалися передусім своїми інтересами, захищаючи національних підприємців і власників мексиканських цінних паперів, зберігаючи обсяги експорту до Мексики та обмежуючи потік нелегальних іммігрантів з її території.

Перспективу північноамериканського економічного поступу США пов´язують з інтеграційними процесами в Латиноамериканському регіоні, а відтак — із поширенням їх на всю Західну півкулю. Причому в намірах і діях США досить виразно простежується зв´язок сучасності з історичним минулим, а саме з політикою панамериканізму, проголошеною на початку XIX ст. і відомою як доктрина Монро. Головна ідея доктрини зводилася до посилення впливу США на Латиноамериканський регіон як обов´язкової складової їхньої зовнішньої політики і до максимального обмеження такого впливу з боку будь-якої європейської держави. «Америка для американців» — так коротко формулюється ця ідея.

Пізніше, у 70-ті роки XIX ст., політика панамериканізму трансформується в ідею «співробітництва країн Західної півкулі». Але в Латинській Америці монроїзм завжди розглядався як доктрина сили з боку США, що дамокловим мечем нависла над країнами регіону. Латинська Америка ніколи не визнавала цю доктрину ні як норму міжнародного права, ні як регіональну ідею. Вже в наші часи ідеї панамериканізму дістають втілення в новій програмі, запропонованій США, під назвою «Ініціатива для Америк». У відповідності до неї інтеграційний процес має поширитися на обидва континенти Західної півкулі — аж до створення у майбутньому єдиної зони вільної торгівлі від Аляски до Вогненної Землі.

Про те, що такі наміри США не є утопією, свідчить, зокрема, зустріч у Маямі глав держав і урядів 34 країн обох американських континентів (грудень 1994 р.), в результаті якої досягнута домовленість про підготовку до 2005 р. передумов для створення такої зони. Цей торговельний простір буде здатний задовольнити потреби у товарах і послугах 850 млн. громадян. Безперечно, процеси таких масштабів у міжнародній економічній інтеграції призведуть до суттєвих змін не лише в регіонах Західної півкулі, а й у світовому господарстві в цілому.

Не менш важливими є й інші параметри. Утвердження північноамериканського інтеграційного економічного блоку переконливо засвідчує, що політична воля, готовність до співробітництва на рівних, наявність конструктивних підходів здатні подолати розбіжності й суперечності та вивести на шлях зближення і взаємодоповнюваності національних економік, сприяти поглибленню взаєморозуміння і подальшому економічному зростанню країн-інтегрантів.