пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Міжнародна економіка

Особливості розвитку економіки країн Східної Європи


До країн Східної Європи належать 19 країн, що утворились після розпаду Радянського Союзу та реформування колишнього соціалістичного табору. Ці країни пройшли короткий, але складний шлях у своєму становленні. Як частина Європейської економічної системи ці країни мають певні відмінності від країн Західної Європи. Для їхнього розвитку характерні декілька етапів.

Перший етап (1945—1980 pp.) — це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого були панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки. Економічні форми й методи регулювання економічних відносин були для цих країн другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика їхнього розвитку показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень можуть бути достатньо ефективними за наявності екстенсивних факторів зростання та за умови створення основних галузей промисловості у стислі строки. Проте така система не спроможна забезпечити інтенсивне зростання на основі науково-технічного прогресу й запровадження його досягнень у виробництво, шо стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн з розвинутою ринковою економікою.

Другий етап соціально-економічного розвитку почався з кінця 80-х — початку 90-років. Для другого етапу характерним є формування ринкової економіки, визначення її структури і удосконалення інфраструктурних елементів ринку. Цей етап в основному характеризується змінами, що відбулися завдяки роздержавленню та приватизації, формуванню приватного сектора економіки, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку. Наприкінці 80-х років національний дохід на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 рази перевищував середньосвітовий показник та в 9 разів — показник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 рази був менший від показника країн з розвинутою ринковою економікою. З-поміж східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції займають Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія; до менш розвинутих країн регіону належать Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія.

Загальна структура економіки дає змогу зарахувати окремі країни Східної Європи до індустріальних та індустріально-аграрних країн.

На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %, тоді як до Другої світової війни національні економіки цих країн фактично мали аграрний характер.

Структурні зміни в національних економіках держав регіону хоч і поступалися показникам країн з розвинутою ринковою економікою, проте, в цілому в повоєнний час були позитивними. Поряд зі зростанням частки промисловості у національному доході зближувалися темпи зростання виробництва засобів виробництва та предметів споживання. Постійно зростала питома вага обробних галузей порівняно з добувними. Був забезпечений розвиток машинобудування як провідної галузі промисловості: на неї припадало 26—33 % усього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю вона почала виробляти до 40 % продукції всього промислового виробництва.

Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго- та матеріаломісткості національного доходу, здеформованої цінової політики в окремих країнах на початку 90-х років почали спостерігатися несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки паливно-енергетичних галузей, чорної та кольорової металургії в загальному обсязі виробництва при різкому спаді виробництва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловостях.

Протягом майже 30 років східноєвропейські країни впевнено посідали провідні місця за темпами економічного зростання у світовому господарстві. У 1951—1983 pp. національний дохід у цих країнах зростав на 6,7 % на рік, промислове виробництво — на 8,3 %. Однак, наприкінці 70-х — початку 90-х років у деяких країнах темпи зростання почали уповільнюватися, а в економіках деяких країн (Польщі, Угорщини, Чехословаччини) почали спостерігатися кризові явища. Темпи щорічного зростання суспільного виробництва країн регіону різко впали з 2,9 % у 1981—1985 pp. до 1,8 % у 1989 р. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економічної кризи. У звіті Економічної комісії ООН спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною депресією, яка за тривалістю та глибиною перевищує «велику кризу» 1929—1933рр.

Незважаючи на адміністративне регулювання економіки, східноєвропейські країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно підвищити свою частку в світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на них припадало понад 20 % світового національного доходу, 21 % світової промислової продукції, понад 13 %, світової сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообігуу. Однак за останні роки внаслідок різкого спаду темпів економічного зростання та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно похитнулися.

Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, його висока енерго- та матеріаломісткість, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів зростання, погіршення зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі економіки.

Важливою особливістю господарського розвитку регіону є висока інфляція. У 1992 р. в країнах Східної Європи він складав 769,4 %, у колишніх республіках Радянського Союзу — 1296 %, зокрема в Росії — 2560 %, в Україні — 10500 %.

В постсоціалістичних країнах та країнах колишнього Радянського Союзу були розроблені національні програми ринкових перетворень. Однак, не всі вони відповідали національним інтересам і по-різному сприймалися населенням країн.

Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону суспільних сил, які прагнуть змінити економічну модель розвитку, створити соціально зорієнтовану ринкову економіку.

Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвропейських країнах був процес роздержавлення й приватизації. В більшості країн регіону перевага стала віддаватися приватизації як такій, що призводить до встановлення нової системи відносин власності, заснованої на її різноманітності. Така система починає функціонувати поряд із державною на основі приватної та мішаної форм власності. Відповідно до програм приватизації в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині в 1995—1996 pp. у недержавному секторі мало вироблятися 40-50 % національного доходу. Основними формами приватизації є викуп, акціонування, безкоштовне передання власності з застосуванням чеків, ваучерів, спеціальних приватизаційних рахунків громадян та ін.

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зокрема в Польщі, Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому державний сектор усе ще буде мати більш вагомі позиції у національних економіках східноєвропейських країн, ніж у державах з розвинутою ринковою економікою.

Важливим напрямом ринкової трансформації економіки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у Чехословаччині 40 % обсягу промислового виробництва створювалося мінімальною кількістю виробників — від одного до чотирьох. В Угорщині майже 30 % продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця величина сягала 70 % загального обсягу промислової продукції. Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно зріс у нових східноєвропейських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Другою важливою складовою частиною національних програм перетворень була політика лібералізації цін. Вона здійснювалась в різних формах як «шокова терапія».

Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління сприяє розвитку конкурентного середовища в країнах регіону. Поряд із цим майже знято обмеження на приватне підприємництво, галузеве перелиття капіталу, лібералізовано умови економічної діяльності, створено законодавчі основи боротьби з недобросовісною конкуренцією, починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів.

Такі перетворення здійснювались у Польщі, Болгарії, Росії, Україні та ін., як поступове відпускання цін протягом досить тривалого часу (Угорщина, Югославія). Її головними рисами стали: відмова від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових внутрішніх цін.

В сучасних умовах в країнах регіону кардинально змінюється грошова та фінансово-кредитна політика. З другої половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися дворівнева банківська система, яка охоплює національні (центральні) й комерційні банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрували свою діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та емісійної політики, регулюванні процентних ставок, контролі за діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займалися обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки: фінансові, кредитні, цінних паперів, валютний.

На початку 90-х років у всіх східноєвропейських країнах державний бюджет формувався зі значним дефіцитом. Спроби збалансувати держбюджет здійснювалися за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних капіталовкладень в економіку, скорочення військових витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку, — через збільшення прибутків держави. Найбільшого успіху в цій сфері досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий, ніж в інших країнах регіону.

Податкові реформи у цих країнах були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на додану вартість, податок на прибуток, акцизний збір.

Істотно змінюється й соціальна політика. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, соціальному партнерстві між громадянином і державою, споживачем і виробником, робітником і роботодавцем. Держава гарантує лише мінімальний рівень соціального захисту й дедалі частіше — на адресній основі (сім´ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). Підвищення рівня реального соціального забезпечення понад мінімальний здійснюється вже переважно за рахунок самого населення. Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг реалізується власним коштом громадян. Такі зміни у соціальній політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної якісної праці.

У зв´язку з реформуванням економічної і політичної системи значно змінилися і зовнішньоекономічні відносини.

Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ економіки зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Головною її особливістю є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв´язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Національне законодавство, що створилося в країнах Східної Європи, передбачало чітке визначення принципів зовнішньоекономічної діяльності й базувалось на:

1) демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;

2) затвердженні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;

3) розробці принципів стимулювання створення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;

4) відмову від відповідальності держави за операції будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створила нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та витрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Такий перехід передбачає:

1) скасування чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

2) зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення майже на всі види продукції та послуг;

3) послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу;

4) перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку за поточними, а згодом і за капітальними операціями, встановлення єдиного курсу національної валюти;

5) підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

6) заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участь іноземного капіталу в процесі приватизації.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн у цілому, оскільки вона забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх до умов конкуренції, які діють на світовому ринку. Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в економіку. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності нерозривно пов´язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.

Інша характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв´язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну, передусім з розвинутими країнами Заходу. На початку нового століття питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговельному обігу східноєвропейських країн скоротилася майже з 60 до менш як 20 %. Зміна географічної структури зовнішньоекономічних зв´язків східноєвропейських країн зумовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умовах становлення конкурентного ринкового середовища виробники та споживачі починають безпосередньо визначати товарну та географічну структуру, динаміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношення своїх доходів і витрат.

Економічні перетворення, що відбулися в більшості країн Східної Європи свідчать про те, що ринкові перетворення набрали силу, удосконалюються і направлені на докорінну зміну місця і ролі країн регіону в загальносвітовому економічному просторі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
Міжнародні економічні відносини
Міжнародна економіка