Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософія глобальних проблем сучасності

4. Основні проекти і моделі глобального розвитку


Проекти і моделі глобального розвитку поділяються на алярмістські, максималістські, комплексні (системні). Перші з них попереджують про кризу апокаліптичного характеру, якщо тенденції розвитку не зміняться на краще; другі — потребують максимального наближення до ідеальних параметрів глобальних моделей розвитку; треті — висувають помірковані системні вимоги досягнення стану «глобальної рівноваги».

Нещодавно багато футурологів доводили, що бурхливий науково-технічний прогрес неминуче приведе суспільство до повного економічного розквіту і «загального добробуту», позбавить економічних, соціальних і культурних суперечностей.

До цих учених належить Д. Белл. Він уважає, що визначальним фактором розвитку в «постіндустріальному суспільстві» має бути не капітал, а нове знання і влада у вигляді «нового класу» технократів і висококваліфікованої інтелігенції. На його думку, «індустріальне суспільство» характеризується п’ятьма голов­ними ознаками:

  • зміщення акцентів з виробництва товарів на виробництво послуг;
  • поява і поширення впливу «нового класу» технократів і інтелектуалів;
  • визначальна роль теоретичного знання як «нервового вузла соціальної системи», джерела її розвитку і підґрунтя вибору політики майбутнього;
  • здійснення свідомого контролю над технологічним зростанням, що має спричинити принципово нову форму суспільної еволюції;
  • розроблення нової «інтелектуальної технології», яка позбавить анархії стихійного ринку завдяки широкому застосуванню системного аналізу, теорії ігор, імітаційного моделювання і сучасних методів опрацювання й аналізу інформації на комп’ю­терних системах.

Іншим «футурологічним проектом» оптимістичного спрямування стала книжка Г. Кана і А. Вейнера «Рік 2000». Утопічні картини існування суспільства «соціальної рівності» і «зростаючого дозвілля» перемежовуються тут описом майбутніх досягнень у галузях фізики, хімії, біології, медицини, які начебто усунуть усі суперечності в суспільстві. Зокрема, расові питання передбачається вирішити за рахунок широкого застосування хімічних засобів для депігментації шкіри чорношкірих американців; проблеми працевлаштування — народженням дітей із заздалегідь запрогра­мованими нахилами, фізичними й інтелектуальними якостями тощо.

Не менш оптимістичну «технотронну ідилію» пропагує З. Бже­зинський. Його футурологічний проект теж пов’язаний з «технологічною елітою», до складу якої входять учені і техніки, котрі, скинувши владу партій і профспілок, забезпечать свідомий контроль за розвитком суспільства й особисту свободу його громадян.

Теорії «технотронного» і «постіндустріального» суспільства в дещо модифікованому вигляді дістали свого продовження в доповіді О. Кінга (ФРН) Римському клубу «На радість і горе, мікроелектроніка і суспільство». У доповіді дано комплексну оцінку впливу сучасної мікроелектроніки на повсякденне життя людей, на перебіг економічних і соціокультурних процесів. «Рожеве май­бутнє» людства — це результат методології так званого технологічного детермінізму.

Оптимістичні прогнози чергуються з песимістичними.

Так, на думку автора «Третьої хвилі» О. Тоффлера, «супер­індустріальному суспільству» майбутнього доведеться зіштовхнутися ще в небачених масштабах із проблемами безробіття, дефіциту продуктів харчування, енергії тощо.

Римський клуб був заснований А. Печчеї і О. Кінгом 1968 року для неформального обговорення перспектив розвитку людства. Сенсаційні, апокаліптичні висновки його перших доповідей розбудили світову громадськість і сприяли тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомили проблеми людства. Дискусії між «екологічними песимістами» і «технологічними оптимістами» вийшли далеко за межі академічних кіл і широко висвітлювались на сторінках міжнародної преси. Пошуки «оптимальної стратегії» розвитку стали одним з найголовніших питань, навколо яких точаться дискусії стосовно до майбутнього людства.

Уперше спробував побудувати глобальну динамічну модель Дж. Форрестер 1971 року. Його метод системної динаміки базується на системному підході і широкому використанні імітаційних експериментів з математичними моделями систем, що вивчаються.

За такого підходу реальна динамічна система замінюється ана­логом — її математичною моделлю, яка «програвається» на комп’ютері за різних початкових умов, змін внутрішньої структури, функцій окремих блоків моделі тощо. Це дає змогу за короткий проміжок часу вивчити можливі варіанти розвитку складного процесу чи системи, проаналізувати їх і вибрати необхідну стратегію, яка приведе до бажаних результатів.

Дж. Форрестер розвинув також спеціальну техніку розроблення програм «програвання» моделі. Їхня перевага полягає у простоті і зручності застосування. Досить сказати, що людина, яка ніколи не займалася програмуванням і навіть не має спеціальної математичної освіти, може навчитись писати програми на запропонованій ученим мові «Динамо» і програвати їх на комп’ютері за лічені години.

Монографія Дж. Форрестера «Світова динаміка» присвячена опису розроблених ним методів та їхньому застосуванню для аналізу динамічних процесів у складних соціальних системах (корпораціях, містах, країнах), котрі набули широкого визнання в усьому світі. У цій праці автор зосередив увагу на п’яти основних глобальних тенденціях, що викликають «глобальний неспокій». Це швидке зростання народонаселення, прискорення темпів індустріалізації, погіршання якості продуктів харчування, вичерпаність невідновлюваних природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.

Для опису приросту народонаселення використано відоме в екології логістичне рівняння динаміки чисельності популяції. Воно розв’язувалось разом з рівняннями, що характеризують зменшення невідновлюваних природних ресурсів, зміну частки сільськогосподарських фондів у системі всіх основних фондів, і рівняннями для визначення матеріального рівня життя, рівня хар­чування і рівня забруднень навколишнього середовища. Залежності коефіцієнтів рівняння встановлювались на підставі соціологічних і економічних даних. У деяких випадках ці залежності будувались гіпотетично.

Головне значення наукових досягнень Дж. Форрестера в тому, що він успішно застосував методи природничих і інженерних наук для вивчення часових змін характеристик явищ соціальної природи, синтезував засоби кількісних оцінок еволюції соціальних умов. Його підхід уможливлює передбачення головних тенденцій глобального характеру і керований вплив на їхній перебіг та ймовірні наслідки.

Через кілька місяців після виходу з друку книжки Дж. Форрес­тера «Світова динаміка» було опубліковано першу доповідь Римському клубу під назвою «Ліміти зростання» (1972). Її підготували співробітники Масачусетського технологічного інституту на чолі з Д. Медоузом. На відміну від праці Дж. Форрестера, написаної в академічному стилі, перша доповідь Римському клубу була розрахована на широке коло читачів (її видано тридцятьма мовами, загальним тиражем понад 4 мільйони примірників).

Основний висновок доповіді полягає в тому, що сучасні тенденції світового розвитку неминуче призведуть до «світової екологічної катастрофи» глобального характеру, вона супроводжуватиметься масовим голодом і епідеміями, викликаними перенаселенням планети, вичерпанням природних ресурсів і зростанням токсичних забруднень.

Варіанти моделі Д. Медоуза, обчислені за зміни початкових умов, також прогнозували людству неминучу катастрофу. Взаємозалежність змінних призводила до того, що спроби поліпшити одні параметри моделі викликали погіршання інших. Так, припущення, що природні ресурси планети сьогодні ще повністю не вивчені і їхня кількість має бути принаймні подвоєна, зумовлювало висновок про масове вимирання населення планети внаслідок катастрофічно зростаючого забруднення навколишнього середовища тощо.

Автори доповіді відкрито називали себе мальтузіанцями. Вони проголошували кінець «золотого віку» людства і єдиною альтернативою «неминучій катастрофі» визнавали негайний перехід до «нульового зростання» або «глобальної рівноваги». Для здійснення цього переходу пропонувались такі заходи:

  • припинення зростання населення, тобто урівнювання приросту населення зі смертністю;
  • припинення розширеного виробництва (обмеження зростання капіталу до рівня його амортизації);
  • зменшення рівня споживання ресурсів до 0,25 частини від рівня споживання 1970 р.

Група вчених Сасекського університету (Англія) К. Фрімен, Г. Коул, Д. Коул, Дж. Кларк характеризує модель Д. Медоуза як «модель страшного суду», висновки якої були наперед визначені ціннісними настановами її автора, і наводить такі її недоліки:

  • надмірна опосередкованість основних параметрів моделі від принципових відмінностей між окремими країнами як з погляду темпів зростання населення, вичерпання природних ресурсів і виробництва продуктів харчування, так і з погляду їхньої соціальної структури;
  • недоврахованість соціальних і зворотних зв’язків, які можуть «пом’якшити» або повністю усунути можливі екологічні кризи;
  • неуважність до флуктуацій, тобто статистичного характеру реальних соціальних систем, пов’язаних з «людським» фактором.

У другій доповіді Римському клубу «Людство біля зворотного пункту», розробленій М. Месаровичем (США) і Е. Пестелем (ФРН), була зроблена спроба більш конкретного опису демографічних процесів, урахування впливу соціально-економічних фа­кторів і нерівномірності розвитку окремих країн.

Характерною рисою їхньої моделі є детальний розгляд механізму цін і зростання виробництва енергії, аналіз природи регіональних криз і їх впливу на розвиток і стан інших регіонів. Цікаво, що на відміну від своїх попередників, автори другої доповіді із самого початку відмежувались від апокаліптичних пророцтв «судного дня». Вони наполягають лише на можливості серії регіональних криз, позбавлення яких потребує спільних зусиль усього людства. Результати цієї розвідки узагальнені в таких висновках:

  • сучасні кризи (екологічні, енергетичні, економічні, демографічні і т. д.) — не тимчасове явище, вони віддзеркалюють постійну тенденцію світового розвитку і свідчать про те, що людство зупинилось біля зворотного пункту своєї історії;
  • відвертання цих криз можливе лише в контексті інших глобальних процесів і потребує впровадження «нового економічного порядку»;
  • альтернативою майбутнім кризам на шляху розвитку людства може бути «стратегія виживання» у вигляді «органічного зростання», для здійснення якої необхідні «глобальні зусилля всіх націй», співпраця в ім’я виживання людського роду.

Майже одночасно з моделлю М. Месаровича і Е. Пестеля були розроблені ще дві регіональні моделі, присвячені проблемам зменшення розриву між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Першу з них під назвою «Новий погляд на розвиток» запропонувала група вчених Токійського університету під керівництвом Я. Кайя. Вона поставила на меті завдання проаналізувати можливі шляхи вирівнювання доходів на душу населення у розвинених країнах і країнах «третього світу» за рахунок постійної допомоги слаборозвиненим країнам і оптимального перерозподілу структури економіки всіх дев’яти регіонів, на які умов­но був поділений світ.

Дещо інший підхід до вивчення проблем країн «третього світу» був запропонований у другій із цих двох доповідей «Латиноамериканська модель глобального розвитку». Її підготувала група аргентинських учених на чолі з А. Ерерою. Модель мала чітко виражений нормативний характер і визначала альтернативні шляхи досягнення країнами «третього світу» задовільних умов життя. Зокрема стверджувалось, що економічна криза вже давно настала для тих сотень мільйонів людей слаборозвинених країн, які внаслідок нерівномірного розподілу доходів у світі вимушені жити у злиднях, голоді й антисанітарних умовах. Модель допускає можливість свідомого керування розвитком окремих регіонів через централізований перерозподіл капіталів.

Радикальне політичне рішення проблеми забезпечення населення планети продуктами харчування запропонувала група вчених Амстердамського університету на чолі з Г. Лінеманом 1975 ро­ку. У моделі «Проблеми подвійного населення» цією групою розглянуто становище у розвинутих країнах з ринковою економікою, у країнах централізовано-планової економіки і країнах, що развиваються. Мета дослідження — вивчити можливості забезпечення кожної людини матеріальними передумовами гідного життя, навіть у разі подвоєння населення планети. Розв’язання проблеми, на думку групи Г. Лінемана, полягає в тому, щоб забов’язати найзаможніші країни світу, які виробляють і експортують продукти харчування (США, Канаду, Нідерланди та ін.), виконувати так звані буферні функції, тобто взяти на себе відповідальність за забезпечення світу продуктами харчування і коригування торгової політики, навіть на шкоду своїм власним національним інтересам.

Третя доповідь Римському клубу під назвою «Перебудова міжнародного порядку» складена під керівництвом Я. Тінбергена в 1976 р. На погляд її авторів, стан людства характеризується значною нерівністю у прибутках і темпах розвитку різних країн. Нерівність між багатими і бідними країнами стає нестерпною і загрожує небезпекою глобального конфлікту. Єдиною альтернативою політичній нестабільності в майбутньому є перебудова міжнародного порядку, добровільне регулювання темпів розвитку і політики різних країн під наглядом «наднаціональних авторитетів». З метою розроблення «нового економічного порядку» автори проекту аналізують усі елементи добробуту людей як матеріального, так і нематеріального характеру. Результати аналізу подано у вигляді сценаріїв, розрахованих на 42 роки, у котрих передбачається зменшення розриву між багатими і бідними країнами за рахунок наближення людства до «гуманістичного соціалізму», заснованого на «загальнолюдських цінностях». Учені також дають практичні рекомендації зі створення інтернаціональних підприємств і спеціальних фондів для індустріалізації, щодо розвитку і поліпшення освіти і керування в країнах «третього світу», добровільного обмеження багатими країнами темпів виробництва і відрахування частини своїх прибутків на користь бідних країн.

Проект «Майбутнє світової економіки» виконан групою експертів ООН під керівництвом В. Леонтьєва (США). Мета проекту полягала у вивченні екологічних аспектів майбутнього світової екноміки, виявленні оптимальної стратегії, яка б сприяла збереженню екологічного балансу, необхідного для виживання людства. Модель має міжрегіональний характер і поділяється на 15 регіональних блоків, кожен з яких складається із 45 секторів економічної діяльності. Вона враховує принципові питання екологічної політики: забруднюючі біосферу речовини умовно поділено на вісім підгруп і враховано п’ять видів діяльності, спрямованої на її (біосфери) очищення.

Автори розробили науково обґрунтований аналітичний підхід до визначення параметрів і структурних коефіцієнтів регіонів. Більшість демографічних і економічних параметрів визначалась на підставі офіційної статистики ООН і низки міжнародних і регіональних організацій. За браком надійних статистичних даних на регіональному рівні параметри розраховувались з допомогою міждержавного регресивного аналізу. Специфічні екологічні параметри визначались на основі широкого використання «інтуїтивних» оцінок експертів, спеціальних прогнозних методів і допоміжних досліджень. Створену модель було використано для розробки восьми альтернативних прогнозів економічного, екологічного і демографічного стану планети в 1980, 1990, 2000 роках.

У результаті аналізу і вивчення сценаріїв автори дійшли висновку, що ліміти економічного зростання і впровадження оптимальної стратегії в системі «людина — природа» є чинниками не фізичного, а політичного і соціального характеру.

Доповідь «До повної зайнятості і стабільності цін» підготовлена групою експертів Організації економічного співробітництва і розвитку на чолі з професором Мічиганського університету
П. Макрекеном (США) і присвячена вивченню досвіду і перспек­тив розвитку провідних країн з ринковою економікою. Вона
має нормативний характер, тобто виходить з того, що лідерство цих країн повинно зберігатися й у майбутньому. Показовою рисою доповіді є відкрита відмова від ідей «кейнсіанської революції» і визнання неможливості стабільного розвитку економіки за умов постійної інфляції. У зв’язку з цим особлива увага приділяється розробленню й обґрунтуванню «оптимального компромісу» між безробіттям і інфляцією, який має лежати в основі подолання сучасних кризових тенденцій. Ученими введено спеціальний показ­ник загрозливого становища в економіці — «індекс дискомфорту», який включає відсотки безробіття та індекс інфляції.

Дослідження «Зустріч з майбутнім» теж виконано групою дослідників Організації економічного співробітництва під керівниц­твом Ж. Лезурна 1978 року.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць