Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософія глобальних проблем сучасності

3. Класифікація методів прогнозування


Прогностика налічує понад двісті методів прогнозування. Австрійський футуролог Е. Янч умовно поділив їх на п’ять груп:

1)   методи експертних оцінок;

2)   методи екстраполяції наявних тенденцій розвитку;

3)   методи моделювання;

4)   методи історичних аналогій;

5)   сценарії майбутнього.

Методи експертних оцінок базуються на збиранні та систематизації як індивідуальних, так і колективних оцінок експертів —провідних спеціалістів у даній галузі. Тут не просто враховується опосередкована думка експертів, а й аналізуються та «об’єкти­візуються» їхні суб’єктивні оцінки за допомогою спеціальних процедур. Це істотно підвищує надійність і достовірність прогнозів.

Історія експертних оцінок бере свій початок у давньому минулому. Аж відтоді проводять експертизу вин, парфумів, прянощів, чаю, кави, сирів та інших харчових продуктів. Існують кінологічна, спортивна, судово-медична, соціологічна експертизи тощо.
У процесі експертних процедур виникають три основні проблеми, успішне розв’язання яких необхідне для здобуття надійного прогнозу: 1) підбір експертів; 2) організація їхньої роботи; 3) узагальнення й опрацювання результатів опитування.

Останніми роками розроблено чимало методів підбору експер­тів — об’єктивних (за кількістю наукових праць, досвідом роботи, рекомендаціями співробітників, результатами спеціальних тестів тощо) і суб’єктивних (таємне голосування за кожною кандидатурою в експертну групу, взаємна оцінка майбутніх експертів за допомогою спеціальних шкал і т. ін.). Проте жоден із цих методів не можна вважати досконалим і універсальним. На практиці зазвичай застосовують різні їхні комбінації.

Наприклад, експертна група складається з 6—12 експертів (за заочних опитувань близько 50—60). Далі постає питання про спо­сіб проведення експертизи. Традиційні дискусії й безпосередній обмін думками мають багато вад: тиск авторитету, небажання експертів публічно відмовлятися від своєї думки та суперечити узвичаєним поглядам тощо. Тому найбільшої популярності набув так званий метод Дельфі, назва якого походить від давньогрецького міста, відомого своїми оракулами. Цей метод був запропонований у 60-ті роки ХХ ст. компанією РЕНД (США). Згідно з його правилами, експертне опитування проводиться анонімно, у кілька турів з ознайомленням експертів з думками їхніх колег після кожного туру.

Перші оцінки експертів, як правило, завищені. Під час повтор­них опитувань експертам пропонється на вибір або обґрунтувати свою думку, або змінити її з урахуванням висновків інших експертів. Після кількох циклів експерти звичайно доходять майже однакових висновків. На всіх етапах опитування вони працюють анонімно. Зв’язок між експертами здійснюється, як правило, за допомогою електронної пошти.

Інша поширена версія опитування експертів — «мозкова атака». Суть її — у повній забороні будь-якої критики в той час, коли пропонуються ідеї стосовно до розв’язання проблеми. Крім того, для стимулювання оригінальних, навіть «божевільних» ідей, для їх генерування запрошують експертів-дилетантів. Вони — дилетанти щодо предмета експертизи, але авторитетні фахівці в інших галузях знання.

Відкладена за часом критика, яку здійснюють уже експерти-фахівці, не ототожнюється з критикою персони, що висунула ідею. Як правило, ця методика значно стимулює творчу активність експертів-дилетантів, детонує «ланцюгову реакцію» оригінальних ідей, викликає ефект так званого інтелектуального резонансу. Мозковий штурм дає змогу за годину здобути набагато більше дивовижних результатів, ніж це відбувається в разі застосування звичайних методів за кілька років.

Існує ще один варіант експертних оцінок — опитування громадської думки. Він використовується для розв’язання низки соціальних, економічних, етнокультурних, екологічних проблем, коли думка пересічного громадянина не менш важлива, ніж оцінка найкваліфікованішого експерта, адже в питаннях повсякденного життя кожного громадянина можна розглядати як експерта з багатим досвідом.

Опрацювання результатів експертних оцінок під час прогнозування принципових труднощів не викликає і зводиться до пошуку середньоарифметичної оцінки, при цьому крайні значення в ряді оцінок експертів відкидаються, оскільки вони найчастіше зумовлені випадковими факторами. Низку модифікацій і вдосконалень методу експертних оцінок було запропоновано українськими вченими (В. М. Глушков, Г. М. Добров, Є. С. Жаріков, Є. І. Суїменко, Є. М. Головаха та ін.).

Методи екстраполяції тенденцій розвитку також ефективно застосовуються в глобальному прогнозуванні. Центральною концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для певної системи (технічної, біологічної, соціальної) у минулому був ха-
рактерний розвиток (зростання чи спад) з постійною швидкіс-
тю або прискоренням, то є підстави вважати, що ці швидкість чи прискорення залишаться незмінними деякий час і в майбутньому.

Отже, можна графічно чи аналітично (з допомогою спеціальних математичних функцій) подовжити криві зростання чи спаду процесу на певний часовий інтервал і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування. Проте необхідно бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прог­нозування. Необґрунтоване подовження на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду. Річ у тому, що на певному етапі розвитку внаслідок дії закону взаємного переходу кількісних і якісних змін починається уповільнення зростання або спаду, яке потім узагалі припиняється, і система переходить у стаціонарний стан. Крива розвитку має у цьому разі S-подібну форму і називається експонентою (логістичною кривою).

Більшість глобальних процесів, що породжують сьогодні занепокоєння громадськості (зростання населення в густонаселених регіонах, забруднення навколишнього середовища, збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері планети, розширення «озонових дир» та ін.), теж можна зобразити логістичними кривими, і вони неминуче стабілізуються. Однак дуже важко визначити, на якому етапі почнеться уповільнення процесів і коли настане стабілізація.

Для побудови надійного довгострокового прогнозу методом екстраполяції тенденції розвитку необхідно мати надійні статистичні дані про перебіг процесу в минулому за певний проміжок часу, який удвічі-утричі перевищує горизонт прогнозу. Крім цього, необхідна ретельна оцінка можливих якісних змін у ході процесу, що вивчається.

Методи моделюванняце методи, за допомогою яких здійснюється побудова і дослідження прогностичних моделей об’єкта прогнозування. Ці моделі досить різноманітні. До їх складу входять формалізовані і неформалізовані історико-логічні моделі, сценарії, графи, імітаційні та ігрові моделі, «дерево цілей», «дерево проблем», сиcтеми показників тощо.

Імітаційне моделювання — один з найсучасніших способів дослідження і прогнозування складних систем. Його ефективність особливо зросла з появою нових потужних інформаційних систем і технологій.

Імітаційне моделювання можна визначити як процес конструювання математичної моделі реальної системи з дальшим дослідженням і проведенням експериментів на цій моделі. Унаслідок вивчення поведінки моделі за різних умов і різних значень параметрів з’являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати наслідки тих чи тих управлінських дій або змін. Інакше кажучи, експерименти із самою системою чи об’єктом моделювання замінюються експериментами з його модельним описом.

Це особливо важливо під час дослідження регіональних і глобальних екологічних і економічних процесів, коли прямий експеримент або принципово неможливий, або може призвести до непередбачених наслідків.

Особливістю імітаційного моделювання є також і те, що воно не потребує точного формалізованого опису системи. Цілком досить лише в загальних рисах знати головні принципи функціонування і взаємодії елементів системи. Однак модель завжди має бути побудована за певною науково обґрунтованою концепцією чи теорією процесу, який досліджується. За імітаційного моделювання певного процесу або системи виконуються такі основні операції:

1)   дається словесний опис системи чи процесу, що досліджується, його особливостей і цілей, у досягненні яких має допомогти імітаційна модель;

2)   точно ставиться завдання, визначаються першорядні параметри моделі, установлюються взаємозв’язки між ними;

3)   системи і процеси піддаються формалізованому опису, розробляються відповідні комп’ютерні програми;

4)   на комп’ютері проводяться імітаційні експерименти з моделлю, аналізуються здобуті результати, прогнозується майбутній стан поведінки системи, процесу з урахуванням змін тих чи тих початкових умов.

Імітаційне моделювання не потребує виликих людських і фінансових витрат: кількість дослідників у групі не перевищує семи осіб. Їх добирають з огляду на умови забезпечення комплексного міждисциплінарного підходу. Р. Шеннон так описує ідеальну групу дослідників з імітаційного моделювання:

—  один або кілька спеціалістів із системного аналізу;

—  один або кілька спеціалістів з обчислювальної техніки, ком­п’ютерних технологій;

—  один або кілька фахівців-ерудитів з багатим практичним до­свідом стосовно до об’єкта моделювання;

—  один або кілька економістів—представників фірм, установ, організацій, зацікавлених у результатах дослідження.

Така сукупність фахівців за умови їхніх цілеспрямованих, узгоджених дій забезпечує комплексний, міждисциплінарний харак­тер досліджень, що особливо важливо для вивчення складних систем і процесів. Цей своєрідний «колективний розум», закладений у модель, перетворює її у форму самоусвідомлення людини, оскільки об’єктом вивчення стає світ, що оточує людину, тобто система «Людина — Світ».

Серед перших спроб побудувати імітаційну модель слід відзначити розробки 70-х років групи співробітників Обчислювального центру АН СССР на чолі з М. М. Мойсеєвим. Ця група створила імітаційну модель історії політичного, економічного і воєнного «змагання» грецьких полісів часів Пелопоннеської війни. До побудови такої моделі були залучені також учені-істо­рики, військові. Автори склали близько 2000 рівнянь, які досить повно описували модельовані процеси. Модель допомогла вперше виявити і зрозуміти багато нових фактів історії Давньої Греції: установлено реальну тогочасну вартість вовни і деяких інших товарів, з’ясовано кількість вина (0,5 л на день), яку отримував кожний раб, тощо.

Крім імітаційних моделей, широкого застосування набули історичні аналогії і сценарії майбутнього. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель соціального чи біосоціального розвитку. Уперше сценарій як метод виявлення закономірностей і механізмів розвитку складних біосоціальних систем був побудований Г. Каном і А. Вейнером у книжці «Рік 2000» і визначався як гіпотетична послідовність подій. І цей, і інші сценарії з’ясовують:

  • по-перше, в який спосіб, крок за кроком, може бути реалізована та чи та теоретична ситуація;
  • по-друге, які є варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій для того, щоб відвернути, полегшити або уникнути негативного розвитку подій.

Побудова «дерева цілей», або «дерева проблем» — це графічне зображення етапів досягнення цілей або етапів розв’язання певних проблем. Цілі або проблеми, зображені графічно у взаємозв’язку, мають вигляд розгалуженого дерева і відбивають усі потенційно можливі події, відкриття, небезпеки, ризики, альтернативні способи досягнення мети.

Дуже близьким до розглянутих методів є морфологічний аналіз, який широко застосовується для вивчення всіх можливих альтернатив тих чи тих процесів. Сучасного вигляду він набув завдяки працям відомого швейцарського астронома Ф. Цвіккі.

Морфологічний аналіз ґрунтується на тому, що складну проблему розбивають на окремі «цілі» прогнозування, яким надають певну «вагу». За кожною «ціллю» накреслюють 3—4 ймовірні шляхи її досягнення, тобто варіанти прогнозу; передбачають імовірність реалізаціїї кожного варіанта.

У такий спосіб дістають математичне очікування як результат множення «ваги цілі» на ймовірність варіанта її досягнення. Той варіант, що має максимальне математичне очікування, уважається оптимальним і береться за базу практичних дій.

Варто зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високу надійність прогнозу. Тому на практиці зазвичай звертаються до комбінованих, комплексних методів. Такий підхід дає змогу позбавитися вад окремих методів і гарантувати більшу точність і надійність прогнозів.

Типова методика побудови комплексного прогнозу складається з цілої низки стандартних операцій:

¨    По-перше, це попередня орієнтація, визначення цілей, напрямків, оптимальних часових інтервалів прогнозу, складання попередніх сценаріїв у світі політичних, ідеологічних і соціальних завдань на прогнозований період, вибір основних методів і організаційно-технічних заходів.

¨    По-друге, це розроблення вихідного (базового) прогнозу і визначення головних параметрів і чинників, що впливають на його поведінку, збирання «фонових» характеристик (соціокультурних, економічних, політичних та ін.), які можуть впливати на стан об’єкта прогнозування.

¨    По-третє, розроблення пошукового прогнозу насамперед методами екстраполяції тенденцій і експертних процедур, побудова на його підставі «дерева проблем», що їх необхідно розв’язати.

¨    По-четверте, розроблення нормативного прогнозу і побудова на його підставі «дерева цілей», яких треба досягти для оптимального розв’язання наявних проблем.

¨    По-п’яте, контрольна перевірка точності і надійності прогнозу на практиці або з допомогою експертних процедур.

¨    По-шосте, формулювання рекомендацій для оптимального програмування, планування, проектування, управління.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць