Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософія глобальних проблем сучасності

3. Теоретичні передумови вивчення глобальних проблем сучасності


Вивчення глобальних проблем має певну передісторію — ідеться про перші спроби їх постановки і розв’язання (Ш. Монтеск’є, К. Марксом, Т. Мальтусом, М. Вебером, С. А. Подолинським та ін.).

Французький філософ ХVІІІ ст. Ш.Л. де Монтеск’є вперше спро­бував пояснити виникнення і розвиток суспільства як природно обумовлений процес. Він наголошував, що людина є частиною природи і підкоряється її об’єктивним законам, тому досягнення щасливого, справедливого і розумного соціального устрою залежить від пізнання природи світу і природи людини та від ефек-
тивності просвітницької діяльності. Монтеск’є започаткував так званий принцип географічного детермінізму, згідно з яким кліматичні умови, природа впливають не тільки на характер народів,
а й на «дух законів» і форми правління і державного устрою. Подібні переконання поділяли англійський історик Г. Бокль, французький соціолог і економіст А. Тюрго.

Абсолютизація «географічного детермінізму» спричинюється до геополітичних висновків. Таке сталося з німецьким географом і етнографом Ф. Ратцелем. Він розглядав народи і раси як живі організми, які, щоб розмножуватись і жити, мусять вести боротьбу за «життєвий простір»

У ХVІІІ ст. відомий англійський економіст і пастор Т. Мальтус відкрив «вічний закон», за яким народонаселення завжди зростає в геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування — в арифметичній прогресії, унаслідок чого виникає «абсолютне перенаселення Землі». Цей процес фатально невідворотний. Будь-яка допомога страждаючому людству лише поглиблює катастрофічні наслідки перенаселення. Лише стихійні лиха, катастрофи, війни, епідемії, неврожаї є природними регуляторами зростання народонаселення. З погляду сучасних прихиль­ників
Т. Мальтуса, світ знає три головні історичні типи відтво­рення населення: архаїчний, традиційний і сучасний (раціональ­ний). Саме він склався в економічно розвинутих країнах, де кількість народжених дітей регулюється раціональною нормою, свободним вибором батьків.

Відомий етнограф і історик культури ХІХ ст. Е. Б. Тейлор запропонував трактувати моральні цінності так само, як і «явища природи», і наполягав на тому, що історія людства є частиною історії природи, а наші думки, бажання і дії співвідносяться із законами природи. Тому ними можна керувати так само, як управляють хімічними сполуками, ростом рослин і тварин. Принцип Е. Б. Тейлора може бути сформульований так: природа є «олюдненою природою», а людина є «природною людиною», і їхнє життя підкоряється інваріантним законам, різні прояви яких створюють змінний феноменальний світ.

Системний діалектико-матеріалістичний погляд на розвиток суспільства і природи був запропонований К. Марксом і Ф. Енгельсом. За їхнім твердженням, соціальна форма руху матеріального світу постає, по-перше, як найвищий ступінь розвитку природи, справжня частина історії природи, становлення природи через людину, по-друге, як корелят природи, діалектична його протилежність.

Маркс був творцем «гуманістичної концепції комунізму»,
у центрі якої стоїть людина як якісно вищий (суспільний) ступінь буття. І ця якісна вищість людини дає можливість їй усі «нижчі» різновиди рівнів буття (природу) перетворювати на своє «неорганічне тіло» (свідомість, мислення, діяльність). «Діалог», що відбувається між людиною і природою, взаємозбагачує їх, «гуманізує» природу і «натуралізує» людину. Цей процес, на думку К. Маркса, прямує до стану «гармонійної врівноваженості» між гуманізмом і «натуралізмом», тобто до «вищо-
го стану розвитку суспільства», до комунізму. У своїх дослідженнях К. Маркс спирався не тільки на матеріалістичну діалек­тику, а й на загальнонаукову методику системно-структурного аналізу.

З-поміж попередників глобалістики були й наші співвідчизники. Насамперед до них слід віднести С. А. Подолинського. Саме він уперше сформулював закон збереження, перетворення й нагромадження сонячної енергії на поверхні Землі завдяки людській праці. Йому також належать міркування про так звану досконалу термічну машину, в якій тепло переходить у роботу, а робота знов у тепло, про незмінність повної енергії системи тіл, про новий природничо-науковий доказ на користь соціально-еконо­мічної системи соціалізму. Це приклад глобалістського мислення, скоріше, утопічного, ніж наукового характеру.

Один із засновників марксизму Ф. Енгельс називав ідею
С. А. Подолинського про незмінність величини енергії системи тіл дуже цінним науковим відкриттям, але критично ставився до його намагань з’єднати природне з економічним.

На початку ХХ ст. склалося поняття тектології як науки, що стала провісницею кібернетики і загальної теорії систем. Автор «Тектології» О. О. Богданов поєднав організаційний досвід людства, перетворив філософію в «чисте вчення про взаємодію світових факторів». Головною метою нової організаційної науки є, на його думку, «організація зовнішніх сил природи, організація людських сил, організація досвіду». Тектологія вписалась у сучасну структуру науки поряд з кібернетикою, загальною теорією систем і синергетикою.

ХХ ст. ввійшло в історію цивілізації під знаком космізму. Саме тому книгу О. Л. Чижевського «Земна луна сонячних бурь» називають маніфестом космічної екології. Головна ідея цього маніфесту міститься в таких твердженнях: «Якщо б сонце подивилось на Землю як у дзеркало, то воно побачило б у ньому своє віддзеркалення, свої гримаси в мінливій міміці планети — довгоперіодичні, циклічні і короткострокові, спорадичні потьмарення і прояснення, сплески глобальних і локальних стихій; не обмежуватимемо наше дослідження Сонячною системою і визнаємо те, що у формуванні масових явищ у всіх їхніх вимірах не можуть не брати участі й інші сили Космосу; картина чудового світу складається з окремих часток, що пов’язані одна з одною найміцнішими узами спорідненості». Ці міркування — ще один вагомий внесок у теорію глобалістики.

Але справжня історія глобалістики починається з учення «люди планети Земля» В. І. Вернадського про ноосферу (сферу розуму). Він разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософського аналізу діяльності людини, з’ясування ролі розуму на землі, надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: у першому випадку під ноосферою вчений розумів «біосферу», у другому — сферу вияву наукової думки як планетарного явища, у третьому — геологічну діяльність людини.

За В. І. Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає природному її народженню як геологічного явища), другий етап характеризує процес її становлення і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського, гомеостазного стану (стану енергетичної рівноваги) ноосфери як системи. За філософським світоглядом цей мислитель був позитивістом, обстоював принципи філософського плюралізму. Як глобаліст він захищав свободу наукових досліджень, вільний обмін науковою інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Його «Листи про вищу освіту в Росії» і в ХХІ ст. зберегли свою актуальність, незважаючи на те що написані вони на початку ХХ ст. Розвиток вищої освіти, як пише філософ, обумовлений трьома загальними для всього людства обставинами: по-перше, зростанням знання і досконалою організацією науки і наукової діяльності; по-друге, демократизацією суспільного й державного життя; по-третє, поширенням єдиної культури на всій земній кулі. Ці фактори впливають на вищу освіту в усіх країнах, тому вона в будь-якій країні, якщо є позбавленою названих умов розвитку, буде приречена на відставання і занепад.

Як це завжди відбувається в мистецтві, ідеї передодня епохи глобалізації багатьох аспектів буття в майбутньому знайшли віддзеркалення у світовій художній літературі. Теоретичні дискусії стосовно до градації жанрів точаться навколо п’яти варіантів художнього відображення майбутньго: 1) утопії (ідеально доброго суспільства майбутнього); 2) дистопії («ідеально» поганого су­спільства майбутнього); 3) ретропії (казкової фантастики, альтернативної історії, тобто її фантастичної версії про те, яка була б історія, якщо змінилися б ключові обставини); 4) антиутопії (жанру, що поєднує утопію з дистопією), 5) практопії (за термінологією О. Тоффлера, практичної утопії). Багато вітчизняних і зарубіжних пісьменників є представниками цих жанрів (Р. Бредбері, М. Булгаков, Е. Зам’ятін, Дж. Оруелл, А. Стругацький і Б. Стругацький, Г. Уелс, О. Хакслі та ін.).

Наприклад, антиутопізм роману Дж. Оруелла «1984» відчувається вже в перших партійних лозунгах «старшого брата»: «ВІЙНА — ЦЕ МИР!», «СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО!», «НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА!». Він пише про насильницьке однодумство, атмосферу страхіття, тотальне стеження, загальну підозрілість як характерні риси тоталітаризму. Для тоталітарного режиму не потрібні здоровий глузд, нормальна мова, історична пам’ять, людяність, любов, свобода, самостійне мислення. Замість них впроваджуються дурна раціональність, «новояз» (штучна мова), манкур­тизм, антигуманність, дозовані фізіологічні відправлення, усвідомлене рабство, повний контроль за правильністю думок. Головна «перевага» тоталітарної системи в тому, що вона перетворює кожну людину у вірного її прихильника.

Картина майбутньої сім’ї, яку футуролог О. Тоффлер малює у своїй практопії, виходить не дуже обнадійливою: тимчасові шлюби, нові технології народження дитини, постійні переїзди, діти на вихованні в «професійних батьків», пологові пігулки, майже повна відсутність друзів і так званої вічної любові.

Майбутнє системи освіти, за Тоффлером, виглядає не ліпше: дітей оформлюють до школи в більш ранньому віці, навчальний рік довшає, і кількість років примусового шкільного навчання все збільшується (якщо тенденція збережеться, то людина від народження і до смерті буде змушена навчатися, щоб здобути нормальну освіту). Освіта все більш технологізується, тобто уподібнюється педагогічному конвеєру, у котрому «на вході» як «сировина» приймаються діти з певними початковими даними (дошкільні знання, пам’ять, здібності тощо), а «на виході» задаються параметри «готової продукції» і визначаються дії, операції, технології (обсяг знань з різних дисциплін, поточний та підсумковий контроль тощо), щоб одержати необхідний продукт. Найперше, чого треба навчити дітей у процесі навчання — це пунктуальності, слухняності, навичок механічної одноманітної роботи. Конкурентна гонка за оцінками (це не завжди пов’язано з бажанням здобути знання) у системі освіти нагадує «боротьбу пасажирів за ліпше крісло» на палубі потопаючого «Титаніка».

О. І. Солженіцин справедливо помітив цілковитий брак творчого моменту в подібних навчальних технологіях. Але О. Тоффлер не переноситься в майбутнє, а описує теперішній час і зберігає всю тенденцію й інтенсивність змін, що для нього притаманна. Він робить лише деякі проекції цих змін у майбутнє. На думку О. Тоффлера, технологічний розвиток людства відбувається хвилеподібно і поділяється на три основні хвилі технологічних змін:

Перша хвиля — це аграрна революція. Вона перетворила кочівників в осілих селян. Головною цінністю в цю епоху була земля. Тільки її власник міг користуватись нею й тим, що на ній вирощувалося.

Друга хвиля — це промислова революція. Вона перетворила людське суспільство із сільськогосподарського на індустріальне, більшість селян — у робітників. Основною формою власності на цьому етапі людської історії стала нерухомість: будинки, заводи, машини, засоби промислового виробництва, але ця власність має тільки фізичні характеристики. Найперші принципи: стандартизація, централізація, максималізація, гигантоманія, спеціалізація, синхронізація. Посилюється тенденція до фордизму (конвеєрного виробництва). Така система організації праці могла призвести (а в деяких випадках призводила) до появи відповідних їй форм дик­таторської державної влади, заснованої на тотальній регламентації всього суспільного життя.

Третя хвиля пов’язана з науково-технічною революцією, новітніми технологіями, процесами децентралізації, демасофікації, де­бюрократизації. Найважливішою формою власності стає інформація. Руйнуються світова індустріальна система, спосіб життя. Ринок і комерційне виробництво поступаються місцем індивідуалізованому виробництву на замовлення, тому що високі технології дають можливість без зростання витрат варіювати параметри продукції.

Велика соціалістична утопія, зазначає Ф. фон Хайєк, уже в зародку несе владу диктатури. Хоч соціалізм і з’явився під прапором свободи, але із самого початку він був відверто авторитарним. Французькі соціалісти-утопісти, які заклали підвалини сучасного соціалізму, були переконані, що їхні ідеї не можна запровадити в життя інакше як через диктатуру. Засновники соціалізму не утаємничували своїх намірів щодо свободи. Наприклад, Сен-Симон рекомендував з тими, хто не захоче підкорятися його планам, «поводитись як зі скотиною».

Засновники «наукового соціалізму» соціалістичну державу називають теж диктатурою — «диктатурою пролетаріату». Ф. фон Хайєк у праці «Шлях до рабства» висновує, що керована соціаліс­тична економіка принципово неможлива без придушення свободи й об’єктивно веде до тоталітаризму. Але об’єктивною є також вимога забезпечити соціальні гарантії одних соціальних груп за рахунок інших.

Тож не дивно, що привілей соціальної безпеки набирає в очах людей усе більшої ваги. Таким чином, вимоги забезпечення соціальних гарантій лунають усе частіше й наполегливіше. Кінець-кінцем таких гарантій люди зажадають за будь-яку ціну, навіть за ціну свободи.

Висновки

  1. Глобальні проблеми сучасності детермінували виникнення нової міждисциплінарної науки — глобалістики.
  2. Глобалістика відповідає критеріям науковості: має свій предмет, термінологію, методи дослідження, закони, відкриті в її межах, теорію і сферу практичного застосування.
  3. Сформувались різні «галузеві» види глобалістики (демографічна, політична, економічна, екологічна та ін.).
  4. Передісторія глобалістики починається з «географіч­ного детермінізму» Ш. Монтеск’є і закінчується тектологією О.О. Богданова та геліотараксією О. Л. Чижевського.
  5. Історія глобалістики починається з учення В. І. Вернадського про ноосферу.
  6. Ідеї глобалістики знайшли віддзеркалення в антиутопіях Дж. Оруелла, О. Хакслі та ін.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць