пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Дозвіллєзнавство

7.2. Дозвілля народів світу


Ще в античну епоху філософи й історики намагалися виз­начити феномен дозвіллєвої діяльності людини, необхідність і призначення свята як такого, з´ясувати його роль у житті сусп­ільства. Ця проблема залишається предметом дослідження вче­них і в наші дні. Багатофункціональність дозвіллєвої діяльності: урочисте відновлення життя, емоційно-психологічна спрямо­ваність, ідеологічна, морально-виховна й інші функції ще раз доводять велику значимість і значущість свят як таких, особ­ливо календарних, котрі найтісніше пов´язані з культурною традицією народів. Свято являє собою головну ланку в дозвіллі людини. Знайомство з цим феноменом дозволить нам розгля­нути особливості проведення дозвілля різних народів світу в побуті, ознайомитися з культурою країн світу.

Дозвілля по-болгарськи. Особливо шанують болгари старо­давні обряди і ритуали. Найтриваліший відпочинок у них під час народних та релігійних свят.

Щорічно в Болгарії 21 січня відзначають „бабусин день". Це свято бабусь-повивальниць. Традиції цього мальовничого фоль­клорного святкування започатковані ще в сиву давнину. Колись у цей день бабусям-повивальницям вручали подарунки і буке­ти квітів, перев´язаних червоною стрічкою.

У багатьох місцях відзначають веселе свято зятів, які живуть у будинку батьків жінки, тобто в приймах. Непросто жити та­кому зятю, адже якщо він хоче, щоб його становище було тер­пимим, то він має дотримуватись таких правил, які описано в „статуті зятя", що існує здавен: любити тестя і тещу як своїх батьків, дякувати їм за те, що саме його вибрали в зяті, не запе­речувати їм навіть подумки, дітей називати на честь тещі і тес­тя і всім говорити, що вони схожі на родичів дружини і мають усе позитивне від їхнього роду. Крім того, зять-приймак має бути витривалим, працелюбним, майстром на всі руки. На пер­ший погляд, свято як свято, нічого особливого. Проте судіть самі: за останні роки не було жодного розлучення. Отже, в цьому святі є виховний момент і для молодих людей, які, оженив­шись, приходять у чужу сім´ю, і для тих, хто їх приймає.

Також існує „спілка вусатих". У Болгарії вуса завжди були ознакою чоловічої доблесті і шляхетності. Тому всі, кого прий­мали до цієї спілки, брали зобов´язання допомагати у впоряд­куванні міста, допомагати хворому по господарству: адже справжній чоловік завжди надасть допомогу тому, хто її потре­бує. Зароблені гроші використовують на організацію свята ву­сачів, під час якого ті, хто має вуса, різні за довжиною, формою і кольором, проходять парадом по вулиці, частують людей, роз­важають їх піснями й танцями.

Дозвілля по-фінськи. Фінни люблять у вечірні години і вихідні дні прогулюватися на свіжому повітрі, найчастіше відда­ючи цей час спорту. Кожний четвертий житель країни є чле­ном однієї зі спортивних організацій. Найулюбленіші види спорту - лижний, веслування, біг і боротьба.

У фіннів, як і в інших народів Європи, перше квітня є Днем сміху. „День обманів", вважають деякі вчені, сюди прийшов зі сходу. Подібні звичаї існували в Індії, Китаї, Японії ще з давніх-давен. Правда, цей день у європейських народів набув місце­вого колориту. Важко, звичайно, сказати, хто й коли започат­кував День сміхуна, та це, мабуть, не дуже важливо. Головне інше - хтось засміявся першим і заразив веселим сміхом інших. І чудово, що цей стародавній звичай зберігся до наших днів. У цьому виявляються почуття гумору, оптимізм, життєрадісність та віра людей в усе світле.

У Фінляндії в 1994 р. відбувся перший чемпіонат з виготов­лення шпаківень. Причиною цього незвичного змагання є тра­диційна любов фіннів до птахів, а виготовлення шпаківень -один із способів її виявлення. Чемпіонат організувала спілка охорони природи країни.

У країні існує багато різних спілок. Одна з них - „Скепсис". Наприкінці кожного року її члени оголошують своє рішення про нагородження почесною грамотою найбезглуздішу книжку. На­приклад, грамотою „Безглуздість -99" відзначено видавництво

„Вернер Седерстрем", яке випустило „Довідник астролога". Його автори радять читачам повідомляти своєму начальству про той знак зодіаку, під яким вони народились. У цьому місяці началь­ники мають бути більш поблажливі до своїх підлеглих.

Дозвілля по-японськи. Звичайно японці спокійні, стримані і не виявляють зовні своїх почуттів. Проте один раз на рік, на­передодні новорічних свят, вони можуть зняти напруження. Цей період називають коротким періодом крику. Японцям не забороняється стукати ногами по вуличних ліхтарях і переки­дати смітники, кричати на все горло, даючи вихід емоціям. У містах проводять конкурси крикунів, у яких оцінюється як сила крику, так і його зміст. Кричати можна на довільну тему, але є й конкурсні завдання. Наприклад: „Що мене найбільше розіз­лило в цьому році?". Накричавшись, японці знову замикають­ся в собі, ввічливо посміхаються, згинаючись у поклоні, і тихо накопичують напруження, якому дадуть вихід тільки на­прикінці наступного року.

Новорічні свята в японців відображають різноманіття зви­чаїв і обрядів, пов´язаних із сподіванням людей на благополуч­ний, щасливий і вдалий рік. У японській мові є спеціальна на­зва для першого дня Нового року -„гандзіцу" - "День початку", що означає „відродження" чи „відправлення в нову дорогу". Його можна виразити також словами „якщо збився з дороги, то краще почати спочатку", або, як говорять сучасні японці, „якщо втратив дорогу в горах, то краще повернутися до підніжжя". У переддень свята особлива увага надається приби­ранню житла, воно має спеціальну назву - „очистка від сажі". Одним з необхідних компонентів прикраси будинку є сосна, що символізує силу, твердість, довголіття, здоров´я, радісне і щас­ливе життя. Іншою обов´язковою складовою частиною прикра­си як усередині, так і зовні житла, є бамбук - символ стійкості, протистояння негодам життя, а також стрімкого процвітання Адже бамбук росте дуже швидко (за ніч він може подовжити­ся на 12 см). Навіть найтонші його гілки при сильному вітрі не ламаються, а тільки гнуться. їх кладуть по різні сторони від входу. Сосну і бамбук з´єднують солом´яним джгутом - сименава, що, відповідно до народних повір´їв, оберігає від злих духів і нещасть.

Ярмарок посідає одне з найулюбленіших місць у житті передноворічної Японії. Один з найвідоміших ярмарків в Асакуса розташований біля буддійського храму (район у Токіо). Він вражає своєю багатолюдністю (не випадково у свій час існувало прислів´я: „Вибравшись із юрби, потрапиш у ще більшу юрбу"), ряди якої тягнуться на 1 км і більше. На яр­марку можна купити всі традиційні товари, необхідні під час Нового року, а також безліч непотрібних речей, які купують­ся лише тому, що всі охоплені в ці дні азартом покупок. На передноворічних базарах найбільшою популярністю корис­туються такі талісмани на щастя, як граблі. Вважається, що подібно тому, як людина загрібає граблями зернові під час сільськогос­подарських робіт, так вона „загрібатиме" і щастя. Граблі іноді прикрашені дуже пишно: золотими монетами, фігурками семи богів удачі, журавликами. Залежно від прикрас ціна на них може бути від 2 до 700 тисяч ієн.

Особливим блюдом на новорічному столі є каша адзукі, бага­та на вітамін В. Кашу роблять із дрібних червоних бобів і рису. їх довго парять у великій кількості води, поки маса не загустіє. За старою традицією її готують переважно чоловіки. В усіх рибних крамницях лангусти йдуть нарозхват, а свіже саке ллється рікою.

Про прихід Нового року повідомляють дзвони буддійських храмів, які відбивають 108 ударів. Передзвін транслюється по радіо і телебаченню. Цифра 108 вибрана не випадково. Японці вважають що в людини буває шість вад - жадібність, злість, дурість, легковажність, нерішучість, зажерливість. Кожна з них має 18 відтінків. З кожним ударом дзвону відбувається посту­пове очищення від цих вад. Потім потрібно відразу лягти спа­ти, щоб піднятись удосвіта, вийти на вулицю і зустрічати Но­вий рік з першими променями сонця.

У Японії в зимові місяці проводять снігові свята, які тісно пов´язані із землеробською працею селянина. Одне із значних березневих свят - свято дівчаток (Хінамацурі). Свято знаме­нує прихід весни - важливої події в житті селян. У будинках, де є дочки, влаштовують виставки багато одягнених ляльок, які відображають життя і звичаї імператорського двору. Виставля­ють також і всілякі мальовничі іграшки, домашній посуд. У ро­зумінні японців ляльки - не просто іграшки, а символічне зоб­раження богів або людей. Здавна вони слугували ніби захистом від хвороб, стихійних лих та інших нещасть.

У Японії в квітні буяє весна. Після 10 квітня квітує саку­ра - японська вишня. Милування сакурою, що квітує, - один з найстародавніших обрядів японців. Квітування сакури ко­роткочасне - лише кілька днів або навіть кілька годин. Це спричинює у японців асоціації з минулою любов´ю, юністю, що співзвучні зі швидкоплинністю життя. Квітки сакури вва­жалися символом хороброго, доблесного рицарства, особли­во в період середньовіччя, коли життя японського воїна, який служив своєму феодалу, було нерідко таке ж короткочасне, як її квітування.

П´ятого травня - свято хлопчиків. За традицією, в цей день у кожному домі готують спеціальну їжу. Хлопчикам обов´язко­во вручають подарунки. Раніше це були ритуальні ляльки, які відображали самураїв і різних історичних героїв.

Тауе-сай - свято садіння рису - святкують в усіх селах. Усюди в Східній Азії ставлення до рису особливе. Рис вважа­ють живою істотою зі своєю свідомістю і волею: вона дуже ображається, не терпить найменшої неуваги і потребує, щоб їй усіляко догоджали й розважали. Це особливе ставлення до рису зберігають і люди, далекі від забобонів.

Осінь у Японії багата на свята, пов´язані з культом приро­ди. З осінніх свят одне з найголовніших - свято Місяця. Вва­жають, що він дає людям здоров´я, добавляє віку, приносить щастя, удачу, достаток у дім. Є багато інших свят - хризантем, милування кленовим листям, а пізньої осені -снігом.

Відзначають японці свято дітей, що в перекладі означає -„сім", „п´ять", „три", тобто тих дітей, які в поточному році досягли віку трьох, п´яти і семи років. Батьки вдома влаштовують для них веселі вечори з піснями, танцями, частуванням. Вину­ватці торжества отримують недорогі, але пам´ятні подарунки. На вулицях спеціально для дітей продають повітряні кулі, су­веніри та солодощі.

Дедалі більше японців прагнуть провести дозвілля на при­роді. У Японії налічується 11 млн альпіністів, 17 млн рибалок, 27 млн туристів, 14 млн велосипедистів, 500 тис членів Това­риства друзів птахів.

Найстародавніше і найулюбленіше заняття японців - запуск паперових зміїв. З кожним роком паперові птахи літають усе далі й усе вище. Останнім часом японці роблять і запускають зміїв, на диво схожих до птахів. Причому не тільки люди прий­мають їх за ластівок чи буревісників, а й самі пернаті інколи вважають зміїв своїми побратимами. Деякі штучні птахи мо­жуть протриматися в повітрі кілька годин.

Дозвілля по-англійськи. Своєрідний історичний розвиток Англії наклав відбиток на більшість сторін її життя - на побут і громадське життя, зміст і характер проведення дозвілля.

Англія - батьківщина багатьох спортивних ігор. Цій країні, особливо в наш час, належить світова першість у створенні нових ігор. Крикет, кеглі, рекете, скрембл та інші - національні ігри англійців.

В Англії щороку відбувається змагання з ходіння по ... воді. Такий спосіб пересування полягає в тому, що людина залазить до контейнера зі спеціального міцного пластика. Потім контей­нер герметично закупорюють, запасу повітря вистачає на шість годин. А вже спосіб пересування потрібно вибрати самому: можна просто крокувати можна повзти на чотирьох або ще якось. Це справа смаку й бажання. Однак ця розвага пов´язана з небезпекою.

У країні працює багато найоригінальніших клубів. Один з них - клуб небезпечного спорту. Обід на вулкані - лише одна з ексцентричних розваг цього клубу. Приймання перших його членів відбувалося на краю стрімких прибережних скель у Шотландії, після чого всі вони повинні були стрибнути в кри­жані хвилі. Члени клубу спускалися з альпійських гір, сидячи верхи на брилах льоду, але улюбленими їх номерами залиша­ються стрибки з мостів і хмарочосів.

А ось цим спортом - запуск паперових голубів - займа­ються дорослі. Навіть проводяться міжнародні чемпіонати. Призи розігрують у чотирьох категоріях: за тривалість польо­ту, точність приземлення, технічне вирішення і художнє оформлення моделі.

Подія, про яку йтиметься далі, відбувається регулярно ось уже понад 700 років. Кожного року, починаючи з літа 1267-го, в англійському місті Егремонт розгортається яблуч­ний базар. Розваги досить екзотичні, хоч для даного свята й традиційні - піднімання по стовпу, вимазаному жиром, зма­гання бардів, які виконують сентиментальні, жартівливі та мисливські пісні. Проте окраса програми - всесвітній чемпіонат ... пик. Не варто обурюватися - в цьому терміні немає нічого образливого: в Егремонті насправді збираються з усього світу ті, хто вміє кривлятися.

Усіляких конкурсів, які відбуваються в країні, не перераху­вати. У 1991 р. в Лондоні відбувся конкурс натуралістів на кра­ще записування звуків представників тваринного світу. Багато тут було співу птахів, кумкання, шипіння, ухання, свистіння тощо, а першу премію одержав англієць, який записав на магніто­фонну стрічку звуки, що видає равлик, коли їсть салатний листок.

Одна з багатьох англійських традицій - гонки з млинцями. Умови змагання прості: молоді господарки виходять на старт, тримаючи в руці гарячу сковороду з млинцем. Перемагає та, яка швидше добіжить до фінішу і частіше на бігу перевертатиме свій млинець, не впустивши його. Смакові якості виробу до уваги не беруться.

Не злічити в Англії курйозних змагань. Нещодавно в Лон­доні відбувся незвичний музичний конкурс, точніше музичний бліцтурнір. Переміг житель британської столиці, який спроміг­ся за 84 секунди зіграти на 314 різних інструментах.

Дозвілля по-бразильськи. Бразильська національна культура -це передусім переплетіння португальських, індійських та афри­канських традицій. Основна частка вільного часу жителів цієї країни припадає на свята. Карнавали - улюблена розвага бра­зильців, під час яких білі, індійці, негри виконують складні, ек­зотичні танці, наприклад самбо-ба-тата. У цьому танці, який виконують у колі і супроводжують хоровим співом, відображе­но процес збирання цукрової тростини. Особливу групу станов­лять ритуальні й магічні танці. До магічних дій зверталися при виготовлені ліків, лікуванні від „поганого ока", у випадку фінан­сових ускладнень та любовних невдач.

Щороку в Бразилії відзначають свято Матері Води. За зви­чаєм, задовго до цього урочистого дня готують особливі підно­шення богині. Подарунки в ошатно прикрашених човнах відво­зять до найглибших місць затоки і в супроводі ритуального співу опускають у воду. Після цього здійснюють обряд обми­вання водою, освячений присутністю богині. Увечері на честь Матері Води влаштовують танці в африканських костюмах.

На дозвіллі діти і дорослі люблять грати, наприклад, у „монетний двір" або „кота в мішку". Для гри в „монетний двір" гравці встромлюють у землю півметрову бамбукову палицю. Зверху на палицю кладуть монету, навколо палиці креслять коло діаметром не більше одного метра. Гравці на­магаються збити монету іншою. Однак лише збити її не до­сить, монета має впасти на землю поза колом. Кому це вдається, одержує очко. Очки підраховуються після десято­го туру. Виграє той, хто набрав найбільшу кількість очків. „Кіт у мішку" - гра, відома майже в усіх латиноамерикансь­ких країнах. Для неї потрібний широкий мішок, у який скла­дають „подарунки" для гравців: ганчірки, кольорові камінці, старі мотузки, подерті черевики тощо. Подарунків стільки, скільки гравців. Вони по черзі підходять до мішка і вийма­ють з нього подарунок. За нього вони мають дотепно подя­кувати і розповісти, як його використовувати. Найвдаліша й весела відповідь нагороджується призом.

На іподромі бразильського міста Імператріс відбулися змішані скачки, в яких брали участь верхові коні та напівдомашні страу­си нанду. У ролі жокеїв виступали школярі. Четвероногі й пер­наті бігли по різних доріжках, розділених невисоким бар’єром. На дистанції абсолютним чемпіоном став дворічний страус Шімбу, він пройшов дистанцію за дві хвилини.

Дозвілля по-китайськи. Відпочинок - праці помічник, так вважають китайці. У перший день зими китайці здійснюють обряд поклоніння предкам, який називають відправлення зи­мового одягу душам померлих. Виготовлений паперовий одяг спалюють за певним ритуалом. Китайці святкують день зимо­вого сонцестояння, у який вважається поганою прикметою сва­ритися, сміятися і говорити про неприємні речі. Місцеві жителі на свято одягаються в усе нове.

Особливе місце в обрядових святах посідає зустріч Нового року. В обрядах новорічної ночі виявлялось єднання китайсь­кої сім´ї й усього роду, включаючи і його померлих представ­ників. Живі повинні були зустрічати Новий рік разом із по­кійними предками. Душам мертвих, що повернулися в рідний дім, підносили блюдо з обрядовими стравами. Як говорять ста­родавні китайські звичаї, перш ніж вступити в Новий рік, усе повинно бути очищене: наші серця, наші відносини з іншими людьми - чи-то сусід чи просто перехожий.

Незвичайне значення китайці надають фінансовому зо­бов´язанню наступаючому року. Ніяких боргів не повинно бути в Новому році, чи, як говорять у Китаї, старий пил у кімнатах не повинен залишатися на Новий рік. Звичайно кредитор не починає ніяких юридичних заходів проти боржника-неплатника, тому що контракти рідко містять пунк­ти з цього питання. Але боржник, що не дотримує цей зви­чай, „втрачає обличчя" і, що також важливо, - свій кредит. У нього залишається тільки одна можливість. Він може зникнути. Тоді кредитор розуміє, що боржник хотів повер­нути борг, але не міг цього зробити, тому що його немає і знаходиться в „тривалій поїздці - відрядженні". А в цей час наш бідний боржник може просто ховатися в будинку протягом цього тижня і першого дня Нового року. А найк­раще - провести цей критичний період у якому-небудь храмі, що дасть йому притулок на ці дні. Тим більше, в на­явності всі переваги добровільного ув´язнення: по-перше, у ці дні в храмі бога безупинно йдуть театральні вистави на честь цього бога, а по-друге, ні поліцейський, ні роздрато­ваний кредитор і не подумають перервати веселощі вимо­гою сплати боргу.

Прагнення запозичити животворне віяння року, що настав, відобразилося, зокрема, в такій характерній рисі весняної обря­довості, як прогулянки по весняній траві, - обряд, який нази­вають звичайно гулянням по зелені, або гулянням по весні.

Свято істинної середини (середини літа) вважається кульмінаційною точкою росту світлого, активного, животворно­го початку в світі. На святі виконується обряд поклоніння Землі, проводяться гонки на човнах-драконах.

Восени відзначається свято Подвійної дев´ятки, яке супроводжується сходженням на пагорби й запуском повітря­них зміїв. Звичайно зміїв роблять у вигляді птахів, метеликів, драконів, кажанів та інших реальних та фантастичних тварин. Учасники прагнуть протаранити змія суперника або переріза­ти мотузку, яку він тримає. Популярна китайська приказка така: якщо порветься мотузка повітряного змія, з будинку піде по­ловина багатства.

Традиційно китайці захоплюються різьбленням по каменю, роботами по металу, ткацтвом і вишиванням, виготовленням фар­форових і керамічних виробів, плетенням корзин і циновок, мис­тецтвом лакування виробів, створенням художніх композицій.

Останніми роками розвиваються такі напрями цього мис­тецтва, як виготовлення картин з черепашок, трісок, бавовня­них ниток, вовни, а також квітів з синтетичних матеріалів.

Дозвілля по-ісландськи. У країні, яка майже не має матеріаль­них історичних пам´яток, побутує велика кількість літературних і фольклорних спогадів. Ісландець у години радості, смутку або в урочистих випадках неодмінно звертається до поезії, і не тільки згадує рядки улюблених поетів, а й сам складає вірші.

У школах влаштовують змагання, в яких команди обміню­ються віршами: відповідь на куплет, який запропонований, слід починати з його останньої букви. І так продовжують доти, поки в однієї з команд не вичерпається поетичне натхнення.

З усіх країн світу Ісландія, як свідчить статистика, - країна де найбільше читають. Кожний ісландець намагається мати осо­бисту бібліотеку.

У вільний час ісландці захоплюються спортом, прово­дять різні змагання. Численних глядачів збирають у країні такі види спорту, як перенесення каменів великої ваги, штовхання валунів, стрибки з жердиною в довжину і, зви­чайно ж, штовхання дерев´яних стовпів, які не лише штов­хнути, а й утримати важко. Проте треновані атлети легко вирішують це завдання.

Двобій на палицях - ще одна давня улюблена гра ісландців. У грі використовують палиці завдовжки близько двох метрів і завтов­шки три-чотири сантиметри. Бійці розділяються на пари і почи­нається бій. Звичайно, не обходиться без синців та забитих місць.

Поширене в Ісландії і таке змагання, як біг на ходулях.

Дозвілля по-австралійські. На проведенні дозвілля в сім´ї австралійського підприємця, робітника чи фермера позна­чаються взаємини між її членами. В австралійських сім´ях поширений звичай уникання - найвища ввічливість, найб­ільша увага до тещі або свекрухи полягають у тому, щоб відвертатися, не дивитися на них, - словом, усіляко їх уни­кати. Дуже поширений цей звичай у корінних жителів Ав­стралії. Зять, тільки побачивши, що теща до нього набли­жається, має кудись сховатися. Виходить він із схованки тільки тоді, коли йому скажуть, що теща пішла геть. Але якщо все ж треба поговорити з тещею, що тоді робити? Плем´я камільярів придумало для цього такий спосіб: зять і теща повертаються один до одного спиною і голосно кри­чать, ніби стоять не поруч, а їх розділяє велика відстань.

Багато австралійців у наш час проводять своє дозвілля так само, як і жителі Великобританії: відвідують клуби, захоплюють­ся спортом, особливо катанням на дошках по хвилях прибою. Останніми роками набув популярності віндсерфінг - катання на дошках під вітрилом.

Улюблена гра на континенті - кидання бумеранга. Любителі цієї гри об´єднані в спілки, які регулярно проводять змагання.

Дозвілля по-американськи. У деяких невеличких містечках США введено правила „тихого дня". Так, у штаті Нью-Джерсі у невеликому місті Ошен-Граве прийнято закон, згідно з яким останній день тижня оголошено „тихим днем". У неділю забо­ронено рух транспорту, вулиці перегороджують важкими лан­цюгами і закривають на замки. Відпочивати так відпочивати.

У деяких місцевостях проводять тарганячі змагання, в яких беруть участь таргани розміром до п´яти сантиметрів у довжину.

Глядачів збирає „чемпіонат світу" із стрибків у висоту се­ред жаб. Подекуди користуються популярністю блошині скач­ки. Але ось, виявляється, у США дедалі більше прихильників приваблює біг тарантулів. Зовні біг має досить дивний вигляд: великі отруйні павуки бігають по доріжках, зрідка зупиняю­чись, щоб розпочати бій і з´їсти якогось суперника. До речі, саме ця обставина спричинює особливий азарт у прихильників павукових бігів.

У США проводяться чемпіонати, організовані клубом брехунів.

Незважаючи на свою зайнятість, американський фермер протягом року два тижні відводить на відпочинок, обов´яз­ково покидає рідні місця, подорожуючи часто до океану. Кілька років тому на березі океану було збудовано з піску фантастичне „Загублене місто - Атлантиду". На узбережжі південної Каліфорнії була започаткована традиція з піску будувати скульптури. Це стало захопленням не дітей, а до­рослих у їх вільний час.

Взимку американці також знаходять собі захоплення, беручи участь у зимових карнавалах. Наприклад, на карнавалі у містечку Стимбот (штат Колорадо) можна випробувати сили в традиційних зимових видах спорту, але найбільше глядачів і учасників збирають нетрадиційні види - лижну аеробіку.

Землебол - так називається нова масова спортивна гра. Придумав її американець Стюарт Фрейдом. М´яч, який підки­дають гравці, настільки великий, що учасники змагань жарто­ма порівнюють його із земною кулею, звідси й назва гри.

Як, відомо, змагання з бігу - найстародавніше в світі. За право вважатися найшвидшим боролися і борються не тільки люди, а й тварини. Загальновідомі скачки на конях і оленях, менш поширені змагання з бігу слонів, верблюдів і собак. Нині ще й поросята претендують на звання найшвидкіших.

У Карсон-Сіті відзначається традиційний фестиваль свисту­нів, на який з´їжджаються майстри художнього свисту зі всієї країни. Свист у багатьох країнах був засобом спілкування. До цього часу на одному з Канарських островів збереглася мова свисту, винайдена місцевими жителями ще в незапам´ятні часи. Традиційне пересвистування співбесідників можна почути по­декуди в Гватемалі та Мексиці, Туреччині, країнах Африки. Подібною мовою спілкувалися пастухи і селяни в Іспанії.

Дозвілля по-австрійськи. Дві третини австрійців ніколи не ходять у кіно і лише четверта частина опитуваних зрідка відвідує театр. Найпопулярнішим видом дозвілля виявило­ся виконання вдома різноманітних ремісничих робіт, далі йдуть захоплення фотосправою та кінозйомкою. Серце австрійців, якщо йдеться про спортивні заняття, віддано плаванню, не менш популярні лижі. У середньому австрійці витрачають на відпочинок близько ЗО % своєї зарплати, це свідчить про те, що вони надають дозвіллю великого зна­чення. В Австрії кінцем сільськогосподарського року вва­жається перша половина листопада - день св. Мартина, коли проводяться усі польові розрахунки, закінчуються договірні зобов´язання, строки найму тощо. Мартин прий­шов - робота пішла. В цей день завершуються основні сільськогосподарські роботи. В листопаді пастухи ходять по дворах і б´ють тварин гілками берези, липи або ялівцю. Віра в магічну силу вдаряння гілкою, поживні соки якої ніби переходять при доторканні до тварини і охороняють її, при­носять великий приплід.

Різдво в Австрії - це сімейне свято, коли вся сім´я збираєть­ся за спільною трапезою. Раніше вважали, що прихід чужих у цей час не віщував нічого доброго, навіть погрожував смертю кому-небудь з домашніх. По-іншому ставляться до бідних лю­дей: їх охоче запрошують до святкового столу.

З грудня по селу ходять ряджені, бажають усім щастя та благополуччя, їх пригощають ласощами, дають гроші. Як і ос­тання ніч старого року, цей день має багато різних прикмет і заборон. Так, ніхто не повинен лежати в ліжку, навіть хворий, інакше буде хворіти увесь рік, не можна сушити білизну - це провісник смерті. Ворожіння стали традицією цього дня.

Вечеря 31 грудня має бути дуже ситною. Вважається, що для того щоб бути щасливим, потрібно з´їсти шматок голови або сви­нячого рила - це називається „брати участь у свинячому щасті".

Дозвілля по-шведськи. Шведи вміють ефективно працювати і раціонально відпочивати, витрачаючи на відпочинок до 10 % свого бюджету.

Значною мірою це є результатом регулярного заняття спортом (80 % жителів). У країні багато футбольних стаді­онів, відкритих і закритих плавальних басейнів, катків, гімнастичних залів, велотреків та лижних трас. У лижних кросах беруть участь усі - від малого до старого. Футболом і хокеєм захоплюються й жінки. Великою популярністю ко­ристується біг по пересіченій місцевості з орієнтуванням по карті і компасу.

У містах активно діють спілки за інтересами, які об´єднують тих, хто цікавиться живописом, вишиванням, декоративним мистецтвом, фото - та кіномистецтвом тощо.

Найпопулярніше свято в Швеції - Різдво. У ці дні жителі з невеликих населених пунктів провідують своїх рідних у містах, але найчастіше міські жителі - сини й дочки, онуки й племін­ники приїжджають на ферми до своїх батьків та родичів.

У весняні дні Пасхи городяни всією сім´єю виїздять за місто. Молодь за традицією вирушає в лижні походи на північ краї­ни, де ще лежить сніг.

На свято Трійці шведи здійснюють прогулянки до лісу, на береги озер, на вітрильниках та моторних човнах відправ­ляються у шхери - маленькі скелясті острови, розділені вузь­кими протоками, що знаходяться недалеко від материка.

Влітку, коли настають білі ночі, всі жителі Скандинавії святкують Іванів день - день літнього сонцестояння. Його відзначають у суботу, що припадає на період від 20 до 26 червня. Свято починається з вечора в п´ятницю і триває три дні. По всій країні запалюють величезні вог­нища і встановлюють високі жердини з поперечиною зверху, які прикрашають гірляндами, зеленими та жовто-блакитними стрічками. Таку жердину називають травне­вим деревом. Навколо вогнища і травневого дерева до ранку старий і малий в національних костюмах водять танок і співають народні пісні під акомпанемент скрипок і акордеонів. Молодь змагається в стрибках через вогни­ще, купається в озерах.

Дозвілля по-німецьки. Відмітною рисою німецького харак­теру є звичка до порядку, акуратності й чистоти, економії. Німецький характер істотно впливає на поведінку під час дозвілля, а також на вибір його виду. Раз на рік, на масляну, фермери сіл поблизу Мюнхена спускаються на санях з гори. Трасу вибирають якомога складнішу, іноді учасникам дово­диться здійснювати стрибки завдовжки до 20 метрів. Це і спорт, і здоров´я, і задоволення.

Величезною популярністю у німців користується соколине полювання. Нині в європейських країнах любителів цього виду розваг об´єднують близько 40 клубів на північ від Бремена є навіть два спеціально обладнаних „соколодроми", на яких зби­раються тисячі глядачів, щоб подивитися на піруети соколів, що ганяються за горлицями і перепілками. Звичайно для цього соколів спеціально дресирують.

Свинячі змагання влаштовують у Люнебурзі на півночі краї­ни. По спеціально обгородженій трасі завдовжки 50 метрів свині мають пробігти туди й назад.

Не менше глядачів, ніж спортивні ігри, збирають змаган­ня за професіями, які проходять дуже азартно, додаючи ще й престижу тій чи іншій професії. Наприклад, у Цюріху влас­ники ресторанів кожного року організовують біг з бар´єрами для офіціантів. Дистанція чимала - півтора кілометри. Гар­сони мають донести до фінішу піднос на якому стоїть пляш­ка лікеру, пляшка вина, пляшка мінеральної води та келих з коктейлем. І при цьому потрібно подолати всі бар´єри, не проливши жодної краплі. Переможець останніх змагань пройшов дистанцію за 9 хвилин 19 секунд.

Із усіх наведених прикладів видно, що народи світу про­водять своє дозвілля якісно, весело, різноманітно.

На особливу увагу заслуговує етнографія дозвілля на вес­ільних церемоніях.

Створення родини ніколи не було цілком особистою спра­вою людини. Будь-якому роду було потрібно продовження, сільській громаді - нові працівники. Природно, старше покол­іння намагалося ненав´язливо підвести молодих до рішення про своєчасне створення нових родин.

Знайомилися хлопці й дівчата в основному на сільських святах, ярмарках. їх організовували спеціально для молоді шлюбного віку. Дівчата займалися рукоділлям - пряли, в´яза­ли, вишивали. У такий спосіб і виявлялися їхні уміння, і готу­валося придане. Хлопці приходили пізніше, або навіть, наприк­лад, у деяких районах Австрії, просто зустрічали дівчат по дорозі додому і проводжали.

Гуляння часто супроводжувалися ворожіннями. В Італії, наприклад, дівчата кидали на гарячий металевий лист, що ле­жить на вогнищі, листя оливи або мирту, загадуючи ім´я хлопця. Якщо лист починав, нагріваючи, потріскувати, - оч­ікувалося весілля. Поширені були і ворожіння з водою, дзер­калом, де вночі, при свічах, можна побачити обличчя нареченого. Так ворожили в Росії, Іспанії, Німеччині. Ворожіння вважалися особливо „правдивими" у святкові дні і ночі - на Різдво, в Іванів день. Багато „магічних" ритуалів було пов´я­зано з весіллям старших подруг. Торкнутися нареченої, одер­жати в подарунок квітку з її букета, бант, шпильку - означа­ло для іспанських дівчат швидке і вдале заміжжя. І в наш час на весіллях мріють піймати букет нареченої її молоді і не дуже молоді подруги.

Існували і більш відверті способи підштовхнути молодих людей до створення родини. Так, у селах Тоскані, П´ємонту було прийнято робити обряд вибору спробних заручених. Пари з хлопців і дівчат складалися по жеребу, і їм пропонувалося по­водитися як дійсним зарученим - обмінюватися подарунками, проводити час разом. Деякі „спробні" виявлялися настільки вдалими, що починали готуватися до дійсних весіль. Якщо ж випадковий вибір не приводив до зближення, союз розривав­ся без будь-яких наслідків.

Схожий звичай існував і в деяких землях Німеччини. Дівчат „продавали" чи з аукціону грали „по жеребу". При наступній зустрічі дівчина показувала своє ставлення до хлопця відповідним подарунком. Наприклад, букет із тро­яндою говорив про те, що її влаштовує такий союз, а без троянди - навпаки. Деякі з цих тимчасових союзів також закінчувалися сватовством.

У багатьох країнах були значно поширені і „ярмарки на­речених", звичайно присвячені до селянських або церков­них свят. Знайомства, що зав´язалися в такі дні, заохочува­лися громадою і часто закінчувалися сватовством. За знайомством майже обов´язково випливав тривалий пері­од залицяння. Молоді люди одержували можливість часті­ше бачитися вдень, прогулюватися під руку, часто - в обо­в´язковому супроводі старшої родички.

Звичай „нічних залицянь" характерний для Бельгії. Франції, Іспанії й інших країн. Юнаки співали під вікнами дівчат серенади або розмовляли через віконні грати. У peгламентації відносин цього періоду помітний конфлікт цер­ковної моралі і давніх народних звичаїв. Формально близькі відносини до шлюбу засуджувалися суспільством, однак у деяких областях, наприклад, Бельгії, на півдні Франції на це не звертали уваги. А якщо звернутися до історії, наприклад, Русі Х-ХІ ст., тобто до більш давніх часів, можна помітити, що позашлюбні відносини навіть заохочувалися суспіль­ством. Так, молода самотня мати ставала завидною нарече­ною як та, що підтвердила свою здатність до народження сильної, здорової дитини. Очевидно, до кінця XIX ст. це по­няття залишилося в минулому.

Однак, знайомство і залицяння були самим початком довгого, часто строго регламентованого процесу створення нової родини. Наступним етапом ставало обов´язкове сва­товство.

Якщо при знайомстві і залицянні молоді були досить са­мостійні і, так сказати, з´ясовували свої переваги на рівні компанії однолітків, то сватовство було справою всієї роди­ни. Основним завданням сватовства був висновок майно­вих домовленостей, визначення економічної основи ново­го шлюбу. Сватом звичайно ставав батько або літній родич юнака, хрещений, шановний друг родини. Досить давно, на­приклад, в Італії, Німеччині, Швейцарії, з´явилися і про­фесійні свати, посередники. Рідше сватовством займалися жінки похилого віку.

Сватовство часто відбувалося таємно, щоб у випадку відмовлення можна було уникнути небажаного розголосу. Свати в алегоричній формі висловлювали бажання юнака взяти в дружини дівчину з будинку, який вони ніби випад­ково відвідали. У кожній місцевості існувала система умов­них знаків, що замінювали пряму згоду на шлюб або, тим більше, відмову. Так, у деяких областях Німеччини, бажано­го свата пригощали пирогом, небажаного запрошували чис­тити картоплю. В Іспанії символом відмови могло бути ви­несення сватам гарбуза (такий же звичай траплявся в Білорусі, Україні). Каталонці, бажаючи відмовити наречено­му, починали підмітати підлогу в будинку, намагаючись, щоб пил летів на гостей, які сватаються.

Більшість звичаїв подібні тим, що згода на шлюб обов´язко­во символізувалася спільним прийняттям їжі, частіше святко­вої, наприклад, спеціального пирога.

Іноді висновку угоди передував відповідний візит батьків нареченої в будинок нареченого. Метою таких візитів було . краще довідатися про майнове положення майбутньої рідні. Нерідко, наприклад, в Угорщині, родина нареченого могла удатися й до обману, виставляючи в будинку домашнє начин­ня, узяте в борг у сусідів і навіть показуючи під видом своїх -чужі земельні ділянки. Тому родина нареченої прагнула нане­сти такий візит зненацька.

У випадку позитивної відповіді за сватовством відбува­лося заручення. Практично, заручини вже були висновком шлюбу. Розрив відносин після заручин засуджувався, міг супроводжуватися виплатою морального збитку „постраждалій стороні". Однак, щодо життя молодих після заручин, то звичаї досить сильно відрізняються. Так, у селянських родинах Вестфалії молоді вже після заручин вступали в подружні відносини. А от в Італії заручені могли зустріча­тися і розмовляти тільки в будинку нареченої, під доглядом її батьків.

Заручини часто відбувалися під час будь-якого свята, суп­роводжувалися знайомством усієї майбутньої рідні, обміном подарунками. У багатьох областях було прийнято дарувати нареченому весільну сорочку, яку наречена, природно, шила сама. Наречений дарував нареченій хустку, золотий хрестик, прикраси, часто - обручку. Подарунки мали „заставний" харак­тер і при розриві заручин звичайно поверталися. Весілля орган­ізовується чудово: урочиста зустріч гостей, музика, святкова вечеря. Наречений і наречена відкривають свято прекрасним танцем. Наприкінці вечора молоді вручають усім гостям пам´­ятні різноманітні подарунки.

Цікаво, що у Швейцарії заручені повинні були здавати своє­рідний іспит. Вони розмовляли зі священиком, який з´ясову­вав міру їхньої готовності до шлюбу, зрілості і відповідальності. Під час заручин обговорювалися і майнові питання, зокрема розмір приданого нареченої.

Цікаве весілля в Казахстані. Перед весіллям юнак про­сить згоди в коханої дівчини стати його дружиною не сам, а через дружину старшого брата. У призначений день сва­ти нареченого приходили в будинок дівчини з подарунками і солодощами. Батьки і родичі хлопця привозили обруч­ку, дві хустки і два відрізи на сукню. У будинку нареченої ріжуть барана і готують з нього сюрпу. Одна з родичок на­реченого надягає на безіменний палець нареченої обручку. Після цього влаштовуються оглядини майбутньої нареченої, з гостей беруть за це викуп. Це початок заручення. Співак під акомпанемент саза або домбри співає обрядові пісні. Починають танцювати лише родичі нареченого. Аксакали аулу благословляють молодих і призначають точний день весілля. Ранком родичі нареченого під´їжджають до будин­ку нареченої, але вона в той час знаходиться в сусідньому будинку. Для сусідів накривають столи в дворі. Після час­тування родичі нареченого і наречені танцюють, поки не буде готове головне частування - бесбармак. Потім нарече­ну вводять у двір будинку під спів. Наречену відвозять після того, як вона попрощається зі своїми батьками. Після входу молодих у будинок тамада запрошує гостей до сто­лу. Ранком наречену з прикритим обличчям виводять у головну кімнату, де збираються родичі і сусіди нареченого. Піднімають краї хустки і відкривають обличчя молодій. Вона встає і схиляє голову на знак поваги. Усі співають „Бет ашар". Невістки виводять її під руки в двір, де її з піснями зустрічає наречений із друзями.

У Китаї існує кілька стадій весільного комплексу обрядів: сватовство, готування до весілля, зустріч нареченої в будин­ку нареченого, обряди після весільного періоду. Спочатку родина нареченого висилає родині передбачуваної нареченої так називану цао ті узи - „попередню записку" або картку з указівкою „8 ієрогліфів життя", у яких повідомляється прізвище нареченого, а також рік, місяць, день і година його народження. У родині за цими даним ворожать на мож­ливість висновку про шлюб і у випадку успішного результа­ту ворожіння, висилають родині нареченого повідомлення про дату народження передбачуваної нареченої. Батьки на­реченого також справляються у ворожія про результат на­міченого одруження. Крім того, вони протягом трьох днів тримають на сімейному вівтарі картку, отриману від родини нареченої, і якщо за цей час траплялося яке-небудь нещас­тя - наприклад, занедужував хто-небудь з родини, то сватов­ство могло бути негайно припинено. Якщо сватовство було успішним, родина нареченого висилає нареченій прикраси й інші подарунки, що в просторіччі називається юедин - „ма­лою угодою". Після цього родини нареченого і нареченої об­мінюються шлюбними поручительствами, які пишуться на папері червоного кольору, нерідко прикрашеного зображен­нями дракона (для юнака) і фенікса (для дівчини). У пору­чительствах повідомляються докладні зведення про май­бутніх молодих і їхні родини, а також указується сума внесеного за наречену викупу - „чайного подарунка" (чай у Китаї - символ родючості і подружньої вірності).

Питання для самоперевірки

1.  У чому полягають особливості відображення національ­ної психології в дозвіллєвій діяльності людини?

2.  У чому полягають психологічні засади національних свят і розваг?

Завдання для самопідготовки

1.  Схарактеризуйте місце традиційних видів дозвіллєвої діяльності в національному світогляді.

2.  Наведіть приклади, характерні для проведення дозвіллє­вої діяльності різних народів світу.

Література

Байкова ВТ. Досуг, свободное время.- М., 1985. - 169 с.

Головаха ЕМ., Кронах О.О. Психологическое время лич­ности. - К., 1987. - 332 с.

Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени. - М: Профиздат, 1990. - 153 с.

Ерошенков ИМ. Культурно-досуговая деятельность в совре­менных условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

Киселева ТТ. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М., 1992. - 163 с.

Культурно-досуговая деятельность: Учеб. пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - М.: Изд-во МГУК, 1991. - 248 с.

Мосалев Б.Г. Досуг. - М.: Изд-во МГУК, 1995. - 85 с.

Некрылова А.Ф. Русские народные городские праздники, развлечения и зрелища. - М., 1988. - 152 с.

Никифорова Е. Перестали работать на глазок // Клуб. - М., 1998. - № 10. - С. 23 - 25.

Орлов ГЛ. Свободное время и личность. - Свердловск, 1983. -312 с.

Орлов ГЛ. Свободное время - условие развития человека и мера общественного богатства. - Свердловск, 1989. - 105 с.

Орлов ГЛ., Букреев А.Б. Активный отдых как фактор разви­тия личности. - М., 1991. - 222 с.

Пича В.М. Ваше свободное время. - К., 1988. - 221 с.

Піча В.М. Культура вільного часу (філософсько-соціальний аспект). - Львів, 1990. - 29 с.

Піча В.М. Вільний час: тенденції і проблеми розвитку. - К., 1992. - 106 с.

Подольский Р.Г. Освоение времени. - М., 1989. - 169 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Дозвіллєзнавство