Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Дозвіллєзнавство

6.1. Методика культурно-дозвіллєвої діяльності як феномен


Практика роботи з молоддю зіштовхнула працівників сфери дозвілля з рядом соціальних замовлень молоді, які неможливо задовольнити. Йдеться про дефіцит місць (будинків, приміщень з відповідним устаткуванням і реквізитом) і кадрів для організації сучасного дозвілля молоді, а саме: для повноцінного спілкування в дозвіллєвому колективі однолітків; для формування соціально-психологічної компетентності в сфері особистісного спілкування; для реалізації активних і привабливих для молоді синтетичних форм спільного дозвілля; для творчого освоєння життя не тільки в професійно-трудовій, але й в інших сферах; для взаємної психологічної допомоги в різних ситуаціях.

Дотепер у студентських клубах і будинках культури найчастіше переважають пасивно-видовищні, а не діяльніші масові форми дозвілля. Традиційно існуючі форми дозвілля часом не сприяють реалізації потенціалу внутрішнього і соціального розвитку особистості, пред´являючи до учасників вимоги, нижчі від їхніх можливостей, не ставлячи в сфері відпочинку, розваги, освіти, творчості завдань, які потребують усієї повноти уміння і особистіших якостей. Навіть у клубних об´єднаннях за інтересами інтерес молодої людини до самої себе, до пізнання і реалізації своєї індивідуальності, до творчості в сфері міжособистісних відносин, до творчого перетворення власного життєвого шляху не стає діяльнісним.

Підвищення рівня запитів і домагань у сфері міжособистісних відносин, який спостерігається в останній час у молоді, все більше наштовхується на неосвоєння нею відповідних психологічних засобів, відсутність уміння адекватно розуміти і коригувати свої відносини з іншими.

Існуюча практика такої діяльності дає можливість обґрунтувати доцільність синтетичного поєднання засобів практичного людинознавства саме в сфері дозвілля. Це пояснюється тим, що у вільній грі фізичних і духовних сил можна реалізовувати пошукову, наднормативну, надситуативну активність, можна імпровізувати, багаторазово пробувати переборювати свої захисні психологічні функції, поведінкові штампи і неадекватні реалізації, не боячись невдач, і при цьому всерйоз приміряти і закріплювати все нове, удало знайдене в навчально-ігрових відносинах. Таким чином, гра займає в цій парадигмі надзвичайне значення.

Гра - складне соціально-психологічне явище вже тому, що воно не вікове, а особистісне. Потреба особистості в грі, а також здатність включатися в неї характеризується особливим баченням світу і воно не пов´язано з віком людини. Однак прагнення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підстави. Гра є однією з трьох основних видів діяльності людини. Відмінність гри від інших видів діяльності в тому, що, наприклад, у праці, реалізується суспільна мета - створення матеріальних і культурних цінностей. Гра не переслідує такий цілей, тобто до суспільних цілей вона не має прямого відношення, однак вона має опосередковане, непряме відношення. Філософи стверджують, що гра - це особлива форма життя, вироблена або створена суспільством для керування розвитком дітей. У цьому плані вона являє собою особливий педагогічний утвір, хоча творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення і розвитку гри був масовим процесом, у якому природно-історична закономірність "пробивалася" через різноманітну свідому діяльність окремих людей. У теоретичній літературі гра розглядається як: особливе відношення особистості до навколишнього світу; особлива діяльність людини, яка змінюється і розгортається як його суб´єктивна діяльність; діяльність, у ході якої відбувається розвиток психіки людини; соціально-педагогічна форма організації людського життя. Насамперед, гра - породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює саму діяльність, змінює навколишній світ. Суть людської гри - у здатності відображати, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і виявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб´єктом своєї діяльності. Сутність гри полягає втому, що в ній важливий не результат, а сам процес, процес переживань, пов´язаний з ігровими діями. Хоча ситуації, які програє людина, уявлювані, але почуття, пережиті нею, реальні. Гра підготовляє людину до навчання і праці. Ця її специфічна особливість несе в собі великі виховні можливості, тому що, керуючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, можна там самим програмувати певні позитивні почуття граючих. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних почуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна виховати позитивне відношення до діяльності. Гра має багаті можливості сформувати позитивне відношення до неігрової діяльності. Гра підводить до здатності діяти в плані уяви. Природно, що люди, котрі мають розвинуту уяву, легше пізнають навколишній світ, тому що вони можуть уявити предмети і явища, недоступні безпосередньому сприйняттю.

Особливості сфери дозвілля дають можливість виконати одночасно цілий ряд замовлень у ході однієї ігрової програми вечора гри, ігрового спілкування. Причому під час гри у кожного учасника можуть розширюватися набір замовлень, змінюватися замовлення, переставлятися акценти у мотивації участі в грі: наприклад, прийшов на незвичайну за формою розвагу, бажаючи приємно провести час, але по ходу програми знайшов серйозні питання до самого себе і сформував своє замовлення; чи навпаки, прийшов як на лекцію за знаннями, а по ходу програми сформував замовлення і на "розкіш спілкування", і на "карнавальну святковість". Пропоновані реальні замовлення (усвідомлювані мотиви), пропоновані мнимі замовлення (без мотивації) і потенційні замовлення (латентні мотиви) знаходяться в складній динамічній співвіднесеності. Успішність роботи з такою структурою замовлень на ігровій програмі визначається діяльнісним підходом до розроблюваним з програмою тем і проблем.

Ведучими (відправними, стартовими) темами програм, які пропонують для їхнього спільної розроблення учасники, можуть бути будь-які теми щодо проблематики "Людина": життєвий шлях, відносини, соціокультурна рефлексія (мистецтво і наука) і т. п. Установлено, що різні контингенту учасників по-різному, але з незмінним інтересом беруться за спільне розроблення таких людських цінностей, як допомога, радість, справа, успіх.

Доступний для спостереження і фіксування психолого-педагогічний ефект ігрової програми виражається насамперед у:

- готовності після програми бачити себе і свої відносини з людьми більш точно і реалістично;
- спрямованості на постановку важливих у житті людини питань, які раніше ставити не доводилося;
- розумінні важливості постійної роботи над своїми психологічними проблемами, яким раніше не додавав великого значення;
- появі (посиленні) інтересів до усвідомлення і розкриття своєї індивідуальності;
- відчутті важливості (і можливості) допомоги один одному в процесі активного будування майбутнього життя;
- одержанні навичок ігрового подолання складних життєвих ситуацій;
- спрямованості на продовження освоєння засобів, технік, прийомів практичного людинознавства;
- розкритті моральних резервів особистості.

У рекреаційному плані ефект ігрової програми виражається у:

- формуванні практичної навички співвіднесення самого себе з різними формами, жанрами, видами дозвілля, тобто навички індивідуалізації свого дозвілля;
- освоєнні раніше невідомих (маловідомих) форм дозвілля і видів розваг;
- деякому підвищенні загального рівня ігрової культури;
- гарній рекреірованості і релаксированості за рахунок яскравих переживань під час програми;
- одержанні навичок зняття психологічної напруженості в різних ситуаціях дозвілля.

У дозвіллєвих ігрових програмах спілкування, призначених соціальним групам різного типу, колективна ігрова діяльність має на меті провокувати:

- процес формування відносин ігрового спілкування в різних його формах;
- процес збагачення учасників моральними і естетичними переживаннями, почуттями, станами, настроями;
- процес перетворення загальновизнаних людських цінностей (творчий пошук, саморозвиток, духовність, щедрість, життєва незаспокоєність, патріотизм) в індивідуальні особистіші змісти за допомогою творчо-пошукової діяльності учасників програми;
- процес розвитку дифузної групи в єдину соціальну асоціацію (з тенденцією перетворення її в розвинутий дозвіллєвий колектив), знаходження індивідом "установки на іншого" (О.Ухтомський), а також виникнення потреби в трансляції в зовнішнє середовище всього придбаного емоційного і пізнавального багажу.

Таким чином, колективна ігрова діяльність, розглянута через призму виховання, розуміється нами як процес породження культурно-виховного потенціалу в самій особистості.

Однак навіть при найвищому рівні етапу попередньої сценарної розробки завжди виникає проблема адекватної реалізації ігрового сценарію в конкретній аудиторії, оскільки існує такий рівень невизначеності групової динаміки, який погано піддається теоретичному осмисленню, тим більше, що практичні розробки, як правило, розраховані на індивідуальні особливості ведучих. Тому засоби включення в колективну ігрову діяльність (прийоми, техніка, методики) повинні мати базову опору, спиратися на систему методів. їх може бути чотири:

- метод емоційної інтеграції спільності;
- метод зняття психологічної дистанції;
- метод концентрації форм спілкування з активізацією ігрового спілкування (у "ролі", у "масці");
- метод режисури контактів.

В основі першого методу лежить положення про те, що емоційні аспекти взаємодії є каталізаторами консолідації групи більше, ніж раціональні, інтелектуальні. Наприклад, веселий сміх з приводу дотепного жарту. Взагалі для побудови цілісного колективу і розвитку його згуртованості необхідне вміле поєднання емоційного і раціонального контактів. На цьому й побудований метод емоційної інтеграції. Він поєднає процедури, які роз´єднують велику групу на окремі спільності за різними критеріями, і процедури, які поєднують учасників програми. У результаті кожний за короткий час багаторазово виявляється членом різних спільнот, однодумцем багатьох інших людей, багаторазово переживає почуття близькості, єднання. Метод реалізує діалектичну спіраль розвитку відносин між учасниками у такому виді: інтеграція - розпад на окремі спільності -інтеграція на новому, вищому рівні єднання.

За характером утворених спільнот ми виділяємо й організуємо в ігровій програмі п´ять базових типів зімкнення, п´ять типів "МИ".

Перший тип зімкнення - "МИ" як сукупність "Я"; багатство духовного життя людини істотно залежить від того, як багато в ньому цих "Я", як складно і разом з тим гармонійно вони співіснують.

Другий рівень - "Я - ТИ", це відношення принципово відмінне від відносин "Я - ВІН" (він - інший, чужий, а ти -свій, близький). "Я-ТИ" - вільне входження у світ іншого, радість зближення з ним.

Там, де відносини "Я - ТИ" виходять за рамки діади, утвориться дружня спільність, компанія. "Ми - група, компанія" -це третій тип зімкнення.

Якщо відносини між учасниками гри і між виникаючими спільнотами (компаніями) будуються за типом "Я - ТИ", то утвориться четвертий тип зімкнення - "МИ - усі разом".

П´ятій тип: "МИ - учасники, кавалери вечора" і "МИ -учасник", дами вечора". Цей тип зімкнення активізує рольовий діапазон учасників, знімає напруженість, поглиблює динаміку колективоутворення, дозволяє вводити в ігрові програми важливу для учасників, інтимну за змістом інформацію.

Другий метод - метод зняття психологічної дистанції. Кожній психологічній дистанції відповідає у відносинах між людьми дастанція фізична. Отже, операційне завдання ведучого вечора полягає в тому, щоб постійно враховувати це всіма доступними сценарно-організаційними засобами. Резонно враховувати взаємовплив фізичної і психологічної дистанції. Зменшення фізичної дистанції зменшує й дистанцію психологічну, настільки, наскільки в партнерів є в цьому потреба, хоча б і неусвідомлена. Тому зняття дистанцій реалізується через організацію і реорганізацію простору спілкування, через постійну зміну композицій і мізансцен міжособистісних контактів.

Третій метод - метод концентрації форм спілкування - працює на зняття протиріччя між потенційним різноманіттям форм спілкування, якими люди можуть і повинні користатися у своєму житті, і звичайно слабким використанням цього різноманіття і реальній життєвій практиці.

Відповідно до морфології спілкування, під час гри реалізуються такі форми спілкування:

- зі справжнім суб´єктом (особисті контакти і переписування, спрямоване на формування самоцільного духовного зв´язку між людьми);
- із квазисуб´єктом (самоспілкування, у тому числі анкета і тести, спілкування з художніми персонажами й образами людей минулих епох);
- із суб´єктивованим об´єктом (спілкування з тваринами, природою через слайди, ігрові етюди - з виходом на природу або запрошенням хазяїнів із тваринами на гру).

Четвертим методом роботи ведучого є "режисура контактів". Цей метод вирішує завдання спонтанного, імпровізаційного синтезування:

- різних соціокультурних інституцій (наука, мистецтво, побут, здоров´я, мораль, любов, пропаганда), втілених у різноманітті тем і жанрів;
- соціально-психологічних методик, прийомів, технік;
- різних елементів колективної видовищно-ігрової творчості (простір, атрибутика, світло, музика, костюм, лялька, маска, екран) у формах масової карнавально-маскарадної, театралізованої, обрядової, ритуальної та іншої гри.

Реалізація цього методу грунтується на можливості ведучого ігрової програми (він же - автор-розроблювач, сценарист, режисер-постановник, а також тренер, інструктор, лектор, вчитель і ще бажано артист, гітарист, куплетист) вибудувати окремі заготовки, сценарні фрагменти і можливі "зв´язування" в єдину композицію, яка забезпечує комунікативний процес відповідно до загальних цілей і завдань гри, і специфікою групової динаміки. Постійне бачення ведучим усієї ігрової програми крізь призму процесів групової динаміки (як обов´язкової умови проведення такого роду програм) сприяє головному - розвитку міжособистісних відносин у просторі програми. Принцип розвитку відносин не тільки виступає основним, стрижневим для даного виду програм, а й забезпечує більш успішну реалізацію інших принципів побудови синтетичних програм у КПР. Маються на увазі принципи: потреби, тематичний, художній, принцип творчої співучасті.

Побудова суб´єктно-суб´єктних відносин у ситуації колективного сприйняття і відтворення тематичної синтетичної ігрової програми істотно визначає численні аспекти і компоненти художньо-комунікативної діяльності.

Формування відносин між глядачами - учасниками тематичної ігрової програми визначає можливу глибину і в розкритті теми. Успішне сприйняття кожного епізоду програми припускає адекватну психологічну готовність учасників. їхнє відношення до засобів виразності, до рівня емоційної і діяльнішої включеності прямо залежить від уже сформованих міжособистісних відносин, від ступеня рольової пластичності, що виявляється учасниками, від широти рольового діапазону (маються на увазі соціальні, міжособистісні, внутрішньо-групові, індивідуальні ролі і життєві рольові амплуа). Так, в одних важливих епізодах для сприйняття виявиться роль "спостерігача", в інших - "творця".

Принцип розвитку відносин припускає також оволодіння процесом групової динаміки, уміння визначити в кожен конкретний момент ведення гри найбільш важливі підсистеми відносин. Так, в одних епізодах ігрової програми найбільш важливими виявляться відносини "ведучий - аудиторія", в інших: "учасники - виступаючі - учасники - глядачі", в одних найбільш важливим може виявитися ступінь знайомства учасників один з одним, в інших - те, в якій мірі учасникам програми удалося зняти психологічну дистанцію.

Особливу роль принцип розвитку відносин відіграє в тих програмах, тематичний зміст яких складає міжособистісна комунікація і безпосереднє спілкування, тому що успішне розкриття теми "спілкування" припускає відкрита побудова відносин спілкування в різних видах і формах безпосередньо на програмі. У такого роду програмах принцип розвитку відносин істотно визначається принципом творчої співучасті, реалізація якого допускає побудову відносин партнерської рівності, атмосферу творчої ініціативи, готовності до вільного самовираження, тобто різні прояви високого ступеня суб´єктивності учасників. У цілому ж реалізація принципу розвитку відносин здійснюється за допомогою тих чотирьох методів, що названі вище.

На сучасному етапі розвитку форм, жанрів, методів, прийомів КПР і практичної психології програма спілкування може бути визначена як синтетична імпровізаційна масова дозвіллєва програма. її традиційність, або інноваційність змісту і форми, виглядає так. Традиційними є елементи, з яких програма складається, - засіб, методи, прийоми з галузі лекційної пропаганди, клубної педагогіки і педагогіки дорослих, активного й інтенсивного навчань, соціально-психологічного тренінгу, психологічної консультації і корекції, студійно-театральної педагогіки і психодрами, самодіяльної художньої творчості, колективної ігрової діяльності, тематичної і танцювальної дискотеки, фізичної культури і спорту.

Звичайно програма йде або один день (вечір) кілька годин підряд, або, найчастіше, це цикл із 5-7 вечорів, проведених підряд з перервами в 1-2 дні для груп чисельністю від 30-40 до 100 учасників. Чисельність і соціально-демографічна структура груп учасників визначається набором (за аналогією з психотерапевтичними групами, платними гуртками, абонементними лекційними циклами) або спонтанно формується в перший день (як на культмасових заходах).

Зовні програма виглядає як чергування на площадці мізансценічно оформленої різноманітної групової діяльності, представленої у виді ігрових, театралізованих, дискусійних, консультаційних, лекційних, анкетних, музичних, пісенних, танцювальних, пантомімічних, малювальних, слайдових і інших фрагментів, організованих і проведених ведучим з асистентами (чи групою ведучих).

З боку змісту робота ведучих характеризується як організація цілого ряду взаємовпливаючих процесів, спрямованих на досягнення цілей і рішення завдань програми.

Сценарна імпровізація програми спричинює і спонтанність постановчо-режисерської роботи на площадці. Надзавдання, мізансцени, світло, звук, акомпанемент, реквізит і все інше організується, підключається, утілюється безпосередньо по ходу програми, об´єднується сценарно-режисерським задумом ведучого. Основними засобами (техніками, прийомами), які використовуються в процесі підготовки учасників до колективної ігрової діяльності, є:

- дискусійний аналіз, який залучає до колективного типу поводження, що, в свою чергу, зменшує внутрішньо-групову напруженість і активізує в міжособистісній взаємодії спонтанні реакції;
- групове обговорення проблемної ситуації, особливо ефективне для рішення виховних завдань у роботі із ситуаціями морального вибору;
- ситуаційно-рольові і персонажно-рольові ігри з драматичною конфронтацією (драматичний конфлікт), які дають можливість індивідуалізувати рольові прояви учасників у запропонованих обставинах, які задаються власним сценарієм, запропонованим ведучим програми;
- елементи тренінгу сензитивності, побудованого насамперед на невербальних мовах (міміка, пантоміма, погляд, тактильний контакт);
- елементи групового консультування;
- лекційні фрагменти, які найчастіше є введенням у розробку якої-небудь теми або проблеми активними методами;
- власна художня творчість (образотворча, літературна, музична), яка дає можливість виразити себе кожному учаснику програми, затвердити своє "Я" і одержати набагато точнішу, ніж у більшості життєвих ситуацій, реакцію на свою особистість великого числа доброзичливо налаштованих людей;
- груповий персонажно-рольовий спів, який виступає засобом індивідуальної рольової активізації і загально-групової консолідації (наприклад, загальне коло, тобто "братерська підтримка");
- танцювально-пантомімічні фрагменти, напрям на розвиток почуття "МИ", формування психологічних феноменів групової згуртованості, навичок вбудування себе в різні групові структури, навичок руху по шкалі "лідер-аутсайдер" і тому подібне, а також психофізіологічних, релакційних (пожвавлення кровообігу, зняття напруження, яке накопичило, запобігання стомлюваності) феноменів;
- антологія людського спілкування, жанр, який припускає спілкування зі спадщиною письменників, поетів, драматургів, режисерів, лікарів, учених, у якому яскраво і талановито розроблені проблеми людських відносин (Монтень, Достоєвський, Швейцер, Бахтін, Вампілов, Володін, Окуджава, Станіславський та ін.);
- слайди-програми; вони обслуговують різні види релаксації (налагоджувальну, мобілізуючу, тонізуючу, надихаючу, що знімає напругу, що заспокоює), збагачують форми спілкування (спілкування із суб´єктивованими об´єктами, з природою, тваринами, літературно-казковими персонажами, художніми образами і т. п.). Вони являють собою засоби включення актуальної свідомості в більш широкому розумінні, ніж власне мікросередовище. Контекст сприйняття навколишнього світу (слайди-програми "Вічна людина", "Краса в житті і в мистецтві") є засобом особистішої ідентифікації і діагностики актуальних життєвих рольових амплуа учасників програми; - тестові психологічні ігри, спрямовані на діагностику ведучим і самодіагностику особливостей індивідуального стилю поводження і прояву різних особистіших властивостей і якостей у ситуаціях різного типу. Наприклад, гра "Діагностик" працює на виявлення просторової і психологічної дистанції між людьми й індивідуальною специфікою проявів у цій сфері. Стратегія включення в колективну ігрову діяльність повинна орієнтуватися на групову динаміку з наступними соціально-психологічними механізмами і відповідними етапами.

Перший етап. Побудова комунікативної диспозиції: зняття психологічних дистанцій, позитивний настрій учасників на інтенсивне рекреативне спілкування один з одним і з організаторами гри.

Другий етап. Актуалізація творчого потенціалу, формування загальної творчої атмосфери за допомогою активізації уяви, підвищення ступеня суб´єктивності і надситуативної активності, особистішої поведінкової волі, готовності до новацій, несподіванок, здатність до азарту, ризику.

Третій етап. Формування ігрової основи з метою колективного занурення в гру і тривалого перебування в ній; формування адекватного стартового рольового синдрому (підбір ролей, який визначає стан кожного учасника як людини граючої); актуалізація рольової пластичності, рольової переключності учасників (з урахуванням рольової ригідності або пластичності кожного); актуалізація рольових амплуа (з набору, властивого даному індивіду), система яких визначена конкретним сценарієм даного виду, форми, жанру колективної гри.

Актуалізація містить у собі ситуацію "вручення ролі" групою даному учаснику через асоціювання його особистості з конкретним літературним (літературно-казковим) героєм або іншим образом, соціокультурним символом. Вона також провокує колективну творчість зі створення сюжетних ситуацій, які реалізують міжособистісні відносини в системі вручених ролей-сим-волів, а потім і зміну ролей і сюжетних ситуацій з метою розширення рольових діапазонів учасників.

Четвертий етап. Формування готовності сформованої контактної групи (чи асоціації) до соціально-продуктивної колективної діяльності, що має педагогічну спрямованість на зовнішній соціальний об´єкт, який вторгається в життя соціального об´єкта з діяльно-перетворювальними цілями, які реалізує на даному об´єкті соціально значимі виховні завдання через систему ігрових ситуацій.

Проблема ефективності видовищно-ігрових форм масової роботи стає проблемою їхнього оптимального конструювання. Цей оптимум може бути досягнутий за умови реалізації двох основних параметрів:

- у драматургії і композиції форми, покликаних забезпечити повноцінне і різноманітне спілкування даної дозвіллєвої групи, доцільну динаміку колективних емоцій і процес засвоєння її членами заданих елементів ціннісно-нормативної культури (власне педагогічні завдання);
- у системі виразних засобів (компонентів видовищності), які використовуються для символізації і художньо-образного втілення усього комплексу ідеалів, цінностей, норм і цілей, які в даний момент циркулюють у груповій свідомості і задані суспільною свідомістю.

Ці два параметри становлять основу двох традиційних творчих професій - сценарної і режисерської, але з урахуванням специфіки масової роботи, тобто орієнтації на масову ігрову співучасть, яка має метою задовольнити реальні дозвіллєвої потреби і духовно-соціальний зріст членів дозвіллєвої групи.

Велика кількість форм видовищної масової роботи розраховані на пасивне глядацьке сприйняття. Таким чином, з´явилася проблема конструювання нових і переосмислення прийнятих форм роботи. Цей формотворчий процес необхідно проводити, використовуючи:

- соціокультурну спадщину - форми колективно-ігрової діяльності народної культури і сучасної "ігрової педагогіки". У цій сфері важливо було почерпнути "структурні уроки", тобто врахувати закони внутрішньої побудови традиційних видовищних форм, які забезпечують їхнє стабільне і результативне (у соціально-педагогічному аспекті) функціонування в культурі;
- деякий досвід сучасної видовищної практики: свята професії, обряди присвяти, календарні святково-обрядові дійства, тематичні вечори, конкурси, диспути, диско-фор-ми, видовищно-ігрові форми телевізійної "клубної аудиторії" тощо. Ефективність цієї видовищної сфери дозвілля в тому, що вона стрімко змінюється відповідно до динаміки завдань сучасного культурного розвитку. Однак, на шляху плідних змін видовищної практики встають завісою видовищні штампи, трафарети, вихолощені в змістовному відношенні прийоми і засоби, що свідчать, по-перше, про творчу безпорадність працівників масових відділів, а по-друге - про невміння усвідомлено і чітко будувати видовищні справи так, щоб їх масові форми дійсно відповідали актуальним завданням соціально-педагогічного процесу, орієнтованого саме на дану дозвіллєву спільність у всій конкретиці її соціального буття.

Формотворчий процес повинен керуватися певними принципами, а самі видовищні форми повинні мати чіткий набір сутнісних ознак.

Як принципи виступають:

- діяльна рівноправна співучасть дозвіллєвої спільності (колективу) в процесі створення видовищної форми й у виконавському процесі, без поділу на артистів і глядачів. Демократизм, самодіяльність, публічність і творча активність -норми видовищної роботи дозвіллєвого колективу;
- структурність видовищної форми, тобто структурна відповідність видовищного процесу його педагогічної ефективності;
- культура форми, тобто включеність видовищної масової ферми в культурну традицію, її наступність, високий культурний фон.

Зі сказаного очевидно, що формам видовищної масової роботи ми додаємо соціально-художній характер, іменуючи їх надалі соціально-художніми масовими формами. їх можна конкретизуйте в такий спосіб:

- святковість. Психологічна динаміка граючого колективу у видовищній формі визначена особливим духовним станом, для якого характерне гостре переживання особистісної духовної волі прилучення до вищих цінностей соціуму і безмежних творчих можливостей. Зрозуміло, це поняття містить у собі і стан високої скорботи, і трагічного катарсису в ритуалах пам´яті й обрядових святах.

- обрядовий початок. Соціально-художні масові форми виконують функції соціалізації особистості, включаючи її в простір соціального життя, програмуючи і регулюючи поводження в групі, тобто є обрядовими формами (якщо розуміти обряд як суспільний механізм чи зміну утримання соціального статусу). Крім того, проектування нової форми має враховувати можливість її регулярного повтору за рахунок відновлення змісту в рамках стабільної структури - звичайно, спираючись на деяку реально існуючу групову духовно-соціальну обрядову потребу. Це стосується не тільки обрядів присвяти в професію і весільний обряд, а й тематичних форм;

- коммунікативність. Термін має потрійний аспект. По-перше, здатність (і можливість) членів спільності до різноманітних вільних контактів з нарощуваною інтенсивністю. По-друге, динаміка цієї контактності, яка сприяє розвитку згуртованості групи до рівня колективу з наступним виходом у продуктивну соціальну діяльність. По-третє, коммунікативність, спрямована зовні, тобто здатність граючого колективу впливати на навколишнє соціальне середовище з метою включення в спільну діяльність нових членів. Тут коммунікативність стає фактором накопичення колективом власного педагогічного потенціалу;

- документалізм. Соціальна група в колективній ігровій взаємодії перетворює своє буття, спираючись на реальності свого життя, своїх соціальних нестатків і на факти своєї долі. Фрагменти іншої реальності стають змістовним предметом внутрішньо-колективної ігрової дії лише за умови їхнього включення в колективну свідомість групи як свого матеріалу, як реальності, яку можна ототожнити з реальним життям групи;

- ігровий початок. Соціально-художні масові форми базуються на колективній ігровій взаємодії, яка допускає систему ролей і проходить як колективний творчий процес побудови ідеальної моделі соціального буття даної спільності. Ігровий початок є фактор творення колективного потрібного майбутнього відповідно до ідеалів і норм суспільної свідомості. У зв´язку з цим ігрова поведінка в соціально-художніх масових формах має комплексний характер, тобто включає у свій спектр соціально-рольове, художньо-рольове, ритуалізороване, карнавальне та інші види ігрового спілкування;

- видовищність. Вона розуміється як система виразних засобів, що утворюється за допомогою синтезу мистецтв (видовищний синтез) і яка використовує систему культурних символів, вироблених традицій. Колективний характер ігрових відносин потребує виразності, видимості, виразності і символічного значення ціннісно-нормативних настанов граючого колективу. Тому видовищність соціально-художніх масових форм є головною задачею при організації дозвілля в колективі.

Неважко переконатися в тому, що названі сутнісні ознаки знаходяться у взаємодоповнюючих відносинах, взаємозалежні і становлять деякий соціокультурний мінімум. Таким чином, соціально-художня масова форма є святкове видовище, яке наочно втілює соціальну активність дозвіллєвого колективу, його усвідомлену і спрямовану духовність, його відкрито виражене оточення, що спирається на актуальне буття колективу у зв´язку з його соціальними перспективами й ідеалами. Інакше кажучи, участь колективу у виставі, є соціальним, необмежено загальним моментом, здатним здобувати значення видовищного загального заходу, переступаючи рамки всякої конституційної схеми, створюючи навколо ігрових подій типовий ореол соціальності. Соціальність як видовище саме по собі єдине в багатстві своїх відносин.

Усяка спроба створення соціально-художньої масової форми, яка. спирається на конкретне соціальне буття дозвіллєвої групи, тобто діяльність, у відомому змісті, конкретно-педагогічна, стає діянням культурологічного рангу, знаходить загальнокультурний зміст, і поруч із соціально-педагогічним аспектом неминуче виростає аспект культурологічний. Справа в тому, що всяка суцільна ініціатива або масовий соціальний рух, чи просто форма діяльного контакту членів спільності продуктивні, стійкі і мають тенденцію розвиватися тільки в тому випадку, коли фіксують себе в деяких стабільних структурно-організованих формах. Таким чином, сам рух або спільна діяльність даної соціальної групи творить свою систему колективно-поведінкових стереотипів, систему стереотипів свідомості, символічного мислення, спілкування і навіть стереотипів емоційної динаміки. Групові потреби, інтереси, мета і цінності формують систему стереотипів, що утворюють основу для спільної діяльності. Вони визначають її так само, як і спільна діяльність визначає сану систему стереотипів.

Соціальна група, коли вона стає суб´єктом соціально-перетворювальної діяльності, створює свій простір існування культурних (поведінкових, емоційних, етичних, естетичних) стереотипів, об´єднує їх в особливу цілісність або систему цілісностей. Так поступово утворюється комплекс святково-обрядової культури даної спільноти.

Структурність, закономірність, конструктивність форми обов´язкові 8 тому сенсі, який вона (виникнувши з діяльністю групи) акумулює в собі соціальний досвід групи, її систему цілей і цінностей, а також зберігає й удосконалює структуру ролей у групі, зберігає стабільність групи і її діяльнісну енергію, спрямованість. Руйнування структури культурної форми (або її непродумане проектування) гальмує і спотворює саму діяльність, оскільки спотворюється система стереотипів спілкування, поводження і самопочуття, що консолідує групу.

Відзначимо, що поєднання соціально-педагогічного і культурологічного аспектів у конкретній формоутворюючі діяльності має діалектичний характер і тому є органічним, а не випадковим і нав´язаним явищем, якщо тільки створювані соціально-художні масові форми засвоюються дозвіллєвим колективом, стають традиційними елементами його суспільного побуту, культурною традицією. Це відповідає сучасній теорії культурної традиції, яка має одне з основних положення про те, що традиція - фундаментальна стабільна одиниця культури, здатна до ситуативних змін, тобто до включення інновацій у свою структуру.

Найважчим є включення спільності в колективний творчий процес. Звідси необхідність єдиної художньо-педагогічної методики або, як мінімум, єдиного методичного прийому. Він підказаний педагогічною практикою і останнім часом використовує поняття "позірна ситуація" (за Л.С. Вигодським) або "уявна ситуація" (за Л.ІІ. Леонтьєвим). Однак це поняття повинно бути дещо трансформоване, оскільки воно традиційно пов´язане з поняттям гри як виду інтрогенного поводження (за Д.М. Узнадзе), що вільне від спонукання ззовні і за своїм походженням є моментом внутрішнього порядку. Маючи справу з колективною грою і з ігровим спілкуванням, мотивації якого в основному визначені або вироблені контактною групою чи колективом (за умови їхньої рівноваги з індивідуальними мотиваціями) у зоні публічної взаємодії, необхідно мати свій опорний термін або сукупність термінів. Таких термінів два: колективна ігрова діяльність та ігрова ситуація.

У першому терміні, використовуючи слово "колективна", ми зобов´язані виходити з існуючого в сучасній соціальній психології поняття колективу як сукупності індивідів, пов´язаних відносинами взаємодопомоги і взаємовідповідальності. Колектив - це соціальна група високого рівня розвитку, де міжособистісні взаємодії і взаємини опосередковані суспільно-коштовним і особистісно-значимим змістом спільної діяльності. Колективність - особлива якість групи. Вона є продукт соціально-психологічного розвитку. При цьому потрібно мати на увазі відмінність колективу як соціальної спільності від дифузійної групи. Відмінність за рівнем суспільної свідомості, емоційної згуртованості, рівнем соціальних норм, ціннісних орієнтації і суспільно значимих цілий спільної діяльності.

Таким чином, вводячи поняття колективної ігрової діяльності, ми пов´язуємо цей вид діяльності з колективізмом як найважливішим фактором групової динаміки і розглядаємо динаміку колективності в групі у зв´язку зі структурою колективної ігрової діяльності.

Щодо вживання поняття "ігрова діяльність", то воно можливе з урахуванням двох умов. По-перше, граючий зацікавлений у партнері, у спільних ігрових зусиллях, тобто в ігрових відносинах, наявність яких дозволяє говорити про соціальну гру, оскільки ігрове поводження проходить з урахуванням гри іншого. Сама можливість існування колективної гри допускає наявність у граючих загального об´єкта їхніх ігрових зусиль, спільність ігрової символіки (у тому числі ігрових атрибутів), обов´язковість для всіх граючих усіх етапів ігрового процесу, а також однаковість правил гри. Дотримання цих положень створює первинний ефект соціалізації індивіда в групі. Цей ефект розвивається на діяльнішій основі через ланцюг колективних ігрових вчинків. Таким чином, випереджаючи поняття ігрова діяльність, можна вдатися до поняття ігрове поводження, визначивши його як свідоме, активне особистіше поводження, яке проходить в рамках прийнятої на себе ролі або в рамках ігрових правил, установлених за спільною згодою. Ігрове поводження є перетворення повсякденного поводження, коли особистість трансформує у своїй уяві сферу соціальних відносин, нормативні і ціннісні орієнтації і навіть навколишній предметний світ, після чого формує свої відносини і поводження відповідно до цієї абстракції.

По-друге, під роллю розуміється не тільки художня роль (у колективній художньо-ігровій діяльності) або обрядова роль (в обряді). Ми вкладаємо сюди ширший зміст, розглядаючи роль як динамічний статус особистості в групі, тобто як соціальну роль. Зрозуміло, рольове поводженні в колективній грі відбувається з урахуванням соціальних очікувань, окреслених груповою потребою в побудові своєї моделі суспільних відносин і у своїх уявлюваних ігрових ситуаціях. У цьому змісті ігрова роль є динамічний статус особистості в групі. Подвійно - і з позицій динаміки міжособистісних відносин у процесі колективної гри, і з позицій динаміки самого соціального статусу, який знов утворюється за законами колективної творчої уяви граючих. Звідси виникає необхідність уведення поняття ігрової ситуації, яка змодельована групою (колективом) і відноситься до ідеального світу соціальних ролей і відношень. Ігрова ситуація - це свого роду колективна програма, яка задає своїм членам систему ролей. Ігрова ситуація, на відміну від ролі, являє собою структурну одиницю колективної гри. Саме з неї, як правило, починалася робота над будь-якою сценарною композицією. Сам сценарій являє собою ланцюг різножанрових ігрових ситуацій, що чергуються з епізодами безпосереднього (не ігрового) спілкування [39].

Термін "ігрове поводження" має переважно індивідуально-психологічне значення і в ньому недостатньо виявлена соціально-перетворююча спрямованість людської активності. Наше розуміння ігрової ситуації дозволяє перейти від поняття "поводження" до поняття "діяльність". У філософській літературі, присвяченій проблемі людської діяльності, останнє розглядається як така форма активності живої істоти, що покликана відтворювати надприродні умови його буття - соціальні відносини, культуру, нарешті, його самого як біосоціальну, а не чисто біологічну істоту. Тим самим людська діяльність забезпечує стрімкий соціальний прогрес, у ході якого змінюються природа, культура і сама людина як об´єкт і суб´єкт власної діяльності, у тому числі й дозвіллєвої.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Дозвіллєзнавство