пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Дозвіллєзнавство

1.1. Дозвілля і дозвіллєва діяльність як галузь наукового знання


Сучасна соціокультурна ситуація характеризується цілим рядом негативних процесів, які намітилися в сфері духовного життя українського суспільства - втратою духовно-моральних орієнтирів, відчуження від культури і мистецтва дітей, молоді і дорослих, істотним зменшенням фінансової забезпеченості ус­танов культури, у тому числі й діяльність сучасних культурно-дозвіллєвих центрів.

Перехід до ринкової системи відносин спричинює не­обхідність постійно збагачувати зміст діяльності установ куль­тури, методи її здійснення і шукати нові дозвілєві технології. Основне їхнє завдання полягає в розвитку соціальної актив­ності і творчого потенціалу особистості, організації різноманіт­них форм дозвілля і відпочинку, створення умов повної самореалізації особистості в сфері дозвілля. На жаль, через соціально-економічні труднощі суспільства, відсутність належ­ної кількості соціально-культурних установ і недостатню увагу до організації дозвілля з боку місцевих органів влади і культурно-дозвіллєвих установ відбувається розвиток різноманітних форм дозвіллєвої діяльності, яка знаходиться за межами соціально-дозвіллєвих інститутів. Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості людини. Він безпосередньо впливає і на її виробничо-трудову сферу діяльності, тому що в умовах вільного часу найбільш сприятливо відбуваються рек­реаційно-відбудовні процеси, що знімають інтенсивні фізичні та психічні навантаження. Використання вільного часу є своє­рідним індикатором культури, кола духовних потреб та інте­ресів конкретної особистості або окремої соціальної групи.

Як частина вільного часу дозвілля залучає особистість своєю нерегламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і спогля­дальну, виробничу й ігрову. Для значної частини людей соц­іальні інститути дозвілля є ведучими сферами соціально-куль­турної інтеграції й особистішої самореалізації. Однак усі ці переваги діяльності сфери дозвілля поки ще не стали надбан­ням, звичним атрибутом способу життя українського народу.

Практика дозвілля показує, що найбільш привабливими формами дозвіллєвої діяльності є музика, танці, ігри, шоу, КВВ, однак не завжди культурно-дозвіллєві центри планують свою роботу, виходячи з інтересів людей. Треба не тільки знати сьо­годнішні культурні запити, передбачати їхні зміни, а й уміти швидко реагувати на них, вміти запропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять. Тому необхідно виробити диференц­ійовані форми організації дозвілля різних груп населення. Ця організація повинна містити в собі різні види діяльності у віко­вому, професійному й соціальному аспектах. Різні категорії людей відрізняються один від одного потребами, рівнем куль­турної та професійної підготовленості, бюджетами вільного часу і відношенням до нього. Саме це й треба враховувати в роботі сучасних культурно-дозвіллєвих установ, які повинні пропону­вати людям найбільш ефективні в кожному конкретному випад­ку дозвіллєві заняття, волю вибору і можливість зміни різних видів діяльності на науковій основі.

Дозвіллєзнавство - це галузь науки, яка вивчає життєді­яльність, відносини й організацію людей у сфері вільного часу. Вільний час - це не самоціль. Дійсну цінність він набуває лише тоді, коли використовується для всебічного розвитку особис­тості. Вільний час призначений для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, піднятися до вищого рівня прояву своїх здібностей, повніше задовольнити свої постійно зроста­ючі потреби. По суті це такий же зайнятий час, як і години праці на виробництві або в домашньому господарстві. Тільки ця зайнятість - особливого роду. У вільний час ми вчимося, виховуємо дітей, читаємо книги, дивимося телевізор, ходимо в кіно, театр, на концерти, займаємося самоосвітою, спілкуємося з товаришами і друзями, буваємо на природі і т.д. При розгляді складових вільного часу, на наш погляд, цілком може бути при­ведене положення про те, що вільний час являє собою як доз­вілля, так і час для більш піднесеної діяльності. Звідси випли­ває, що не можна ототожнювати поняття „дозвілля" з поняттям „вільний час". Вільний час набуває форми дозвілля, але не зво­диться цілком до нього. Для дозвілля насамперед характерні пасивно - видовищні форми проведення вільного часу. У рам­ках дозвілля в основному здійснюється споживання культури, а не її творення: людина прагне задовольнити свої потреби в насолоді, задоволенні, розвазі. Дозвілля розвиває особистість. Дозвілля - це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і духовні потреби, в основному відновлювального характеру. На відміну від природної основи відновлення сил людини, дозвілля є спе­цифічним, соціальним способом регенерації цих сил.

До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види занять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кіноте­атрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному самоособистісна спрямованість їхнього змісту.

Більш піднесена діяльність - це заняття у вільний час, за допомогою яких людина розвиває і реалізує свій творчий по­тенціал, бере участь у виробництві матеріальних і духовних цінностей, найбільш ефективно удосконалює себе як осо­бистість.

Слід також зазначити таку закономірність: і в сфері дозвіл­ля, і в сфері більш піднесеної діяльності в кожного з нас виявляється основне заняття. Якраз воно і виступає основою всіх інших видів занять і активно впливає як на їхню тривалість, так і на їхню частоту.

Вільний час має дві складові:

- це час, що використовується на необхідну суспільну, творчу й іншу діяльність;

- це власне дозвілля.

Вільний час є частиною позаробочого часу в межах доби, тижня, місяця і року. Він становить значну частину соціально­го часу і тісно пов´язаний в кількісному і змістовному відно­шенні з робочим часом. Вільний час починається там, де закін­чується не тільки робота на виробництві в установі, а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини. Тобто під вільним часом розуміють такий час, що не поглинається безпо­середньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, для дозвілля, для вільної діяльності і розвитку. Вільний час у цьому змісті виступає як простір для людського розвитку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Дозвіллєзнавство