Електронна бібліотекапідручники


Етнополітична карта світу 21 століття

Південна Європа


Греція

Греки - стародавнiй народ із самобутньою культурою та iсторiєю. Проте не всi колишнi землi грекiв увiйшли до їхньої сучасної держави. Все середземноморське узбережжя Малої Азiї входить до складу Туреччини. Ще одна територiя, де проживають греки, - острiв Кiпр. Проте сьогодні на цьому островi сформувався окремий протоетнос на основi грецької культури та мови. Ця культура й мовний дiалект вiдрiзняються вiд власне грецької. Хоча кiпрiоти завжди мали пiдтримку в Грецiї, особливо у боротьбi з турками, навiть обговорювалося питання про так званий "енозiс" (об´єднання Грецiї та Кiпру), нi теперiшня ситуацiя, нi прогноз її розвитку в майбутньому не сприяють цьому. Адже Кiпр - офiцiйно визнана держава з досить розвинутою економiкою (один з кандидатiв на вступ до ЄС) та своїм особливим мiсцем у свiтовому спiвтоваристві. Культура кiпрiотiв розвивається як самобутня, її вiдокремленість вiд грецької культури зростає. Крiм того, недавнiй iсторичний прецедент вiдлякує кiпрiотiв вiд енозiсу: в 60-х роках лише натяк на об´єднання викликав вторгнення турецької армiї на Кiпр i захоплення нею частини острова, що спричинило його подiл.

Грецiя має певну проблему з сусiдньою колишньою республiкою СФРЮ - Македонiєю (країна із слов´янським населенням). Проте ця проблема не стосується прямих територiальних претензiй чи захисту своєї дiаспори. Проблема виявилася в тому, що пiд час проголошення незалежностi Македонiї Грецiя протестувала проти назви цiєї країни, що є iдентичною з назвою її пiвнiчної областi, тому що така однаковість назв могла б викликати територiальнi претензiї Македонiї на цю область чи сепарацiю цiєї областi. Проте це малоймовiрно. Адже нащадки давнiх македонцiв повністю прийняли грецьку культуру та мову. Від греків їх вiдрізняє хiба що давня iсторiя, що в сучасних умовах не досить для розвитку вiдчуття окремiшностi грецьких македонцiв, якi зі слов´янським населенням Македонiї пов´язанi незрiвнянно менше, нiж з греками.
Отже, територiальнi межi країни прогнозуються без змiн.

Кіпр

Ця країна зазнала впливу багатьох культур, перебуваючи пiд владою рiзних держав: Грецiї, Арабського Халiфату, держав хрестоносцiв, Туреччини, Англiї, але завжди панiвною культурою була грецька.

Тепер Кiпр роздiлений на двi частини: грецьку та турецьку. Турецький Кiпр утворився внаслiдок агресiї Туреччини, спричиненої планами об´єднання Грецiї та Кiпру. Hа островi де-факто iснує двi держави зi своєю символiкою, урядами, армiями. Hадалi ситуацiя може розвиватися двома шляхами:

  • Подальша сепарацiя i вже офiцiйне роздiлення острова на двi частини.
  • Інтеграцiя країни (спричинена спiльними iнтересами), яка призведе до повного об´єднання острова.

Розвиток подiй, зокрема переговори мiж лiдерами обох общин острова, показує, що спiльнi економiчнi та й полiтичнi iнтереси беруть гору, хоча й iснують значнi проблеми. Турки-кiпрiоти аж нiяк не можуть претендувати на статус корiнного населення острова. Це, насамперед, переселенцi другого поколiння, яких поселили на окуповану турками частину острова. До турецького вторгнення на Кiпрi проживало лише 18% туркiв, та й тi були нащадками або завойовникiв, або омусульманених ними грекiв. До того ж, Кiпр (тобто грецька його частина, влада якої визнається всiма країнами, крiм Туреччини, єдиною законною владою всього острова) вступив у перiод економiчного пiднесення. Європейський Союз задовольнив заявку Кiпру на вступ до цiєї впливової органiзацiї, що свiдчить про великий потенцiал острова i дає новi стимули для його розвитку. Туреччина ж вже протягом значного перiоду не може добитися прийняття до ЄС. Оскільки ситуацiя в Туреччинi доволі складна й надалi прогнозується ще бiльше її загострення, пов´язане з турецько-курдською вiйною, а також протиборством мiж релiгiйною та вiйськовою елiтами, ця країна матиме чимраз менший вплив на ситуацiю на островi. Тому дуже ймовiрно, що, позбавлений значної зовнiшньої пiдтримки, турецький Кiпр вже в найближче десятилiття повністю iнтегрується з грецьким.
Отже, на островi прогнозується існування єдиної Республiки Кiпр, столиця якої - Hiкосiя.

Болгарія

Болгари - давнiй народ, що сформувався на основi слов´янського та тюркського елементiв. Hа сучасному етапi це однонацiональна держава. Єдиною меншиною, що вважає себе корiнною нацiональною, є болгарськi турки. Проте корiнними серед них є хiба що болгари, предки яких колись були наверненi турецькими завойовниками в iслам. Hа вiдмiну вiд Боснiї, цi болгарськi мусульмани аж нiяк не можуть претендувати на виділення в окрему нацiю, та й чисельнiсть їх незначна. Отже, будь-яке територiальне зменшення країни не прогнозується.

Протягом багатьох столiть болгари претендували на європейську частину Туреччини, i були часи, коли вiдвойовували окремi частини цiєї територiї (Перша Балканська вiйна). Проте в теперiшнiй ситуацiї Болгарiя не виявляє таких претензiй i навiть за прогнозованої значної нестабiльностi в Туреччинi її європейська частина не вiдiйде до Болгарiї, бо там живуть переважно iсламiзованi греки, а не болгари. Повернення Добруджi можливе за умов великої нестабiльної ситуації в Румунiї, проте такий варiант розвитку подiй не найiмовiрнiший. Можливi претензiї болгар на землi сусiднiх слов´янських держав (передусiм Македонiї) на пiдставi того, що вони колись входили до складу Болгарiї, не можуть мати серйозних наслiдкiв, адже населення там македонське, а будь-якi загострення невигiднi обом країнам. Бiльше того, на основi мовної близькостi та тiсних зв´язкiв Болгарiя може стати основним стратегiчним союзником Македонiї, активно протегуючи цю молоду країну, народ якої не має значного досвiду державностi, в європейських i свiтових структурах.
Отже, нi територiальнi межi країни, нi столиця, найiмовiрнiше, не змiняться.

Хорватія

Сучасна Хорватія охоплює переважну бiльшiсть етнiчної територiї хорватiв (крiм хорватської частини Боснiї та Герцоговини). Пiсля здобуття незалежностi не лише для себе, а й для iнших несербських народiв колишньої Югославiї (адже саме Хорватiя розвалила цю колишню фактично сербську iмперiю) i активного входження в Європу в країнi почався перiод пiднесення, який, очевидно, триватиме ще значний час. Прогнозується лише одна реальна змiна - вiдповiдно до варiанта Б для територiй типу 1 до Хорватiї приєднається хорватська частина сучасної хорватсько-мусульманської федерацiї Боснiї та Герцоговини. Виникнення цього штучного утворення, очевидно, стало тимчасовим компромiсом для припинення балканської вiйни. Проте ситуацiя в Боснiї та Герцоговинi залишається нестiйкою. Hi серби, нi хорвати не зможуть змиритися з тим, що фактично на догоду мусульманам три народи (хоча боснiйських мусульман окремим народом можна вважати зi значними застереженнями), мiж якими в останнi роки триває гостра ворожнеча, змушують співіснувати в однiй державi. Hестiйкий тактичний хорватсько-мусульманський союз в Герцоговинi з посиленням Хорватiї та послабленням як Сербiї, так i мусульман, очевидно, швидко розпадеться. Тодi хорвати Боснiї та Герцоговини зможуть приєднатися до Хорватiї, а європейськiй спiльнотi доведеться змиритися з цим. В iншому разі балканська проблема ще довго буде джерелом конфлiктiв i нестабiльностi.

Можлива змiна територiї країни також за рахунок хорватiв, якi живуть в автономному краї Югославiї - Воєводинi. Проте вони проживають там не компактно, а змiшано з сербами, угорцями та русинами (українцями). Сепарацiя хорватiв можлива лише за умови неконтрольованого розпаду теперiшньої Югославiї та значних утисків хорватського населення, що, враховуючи стiйкiсть, послiдовнiсть, а останнiм часом i значний полiтичний досвiд сербських нацiоналiстiв, навряд чи реально. Проте навiть якщо так станеться, хорвати навряд чи зможуть досягнути позитивного для себе результату, бо вони не становлять бiльшостi серед населення краю, та й самiй Хорватiї не буде вигiдно втручатися у можливе протистояння, що спричинило б новий конфлiкт із Сербiєю i зламало б прагнення Хорватiї досягнути економiчної потуги i вступити в європейськi структури.

Ситуацiя, коли сепарацiя виникне всерединi країни на основi рiзного iсторичного розвитку Далмацiї та решти Хорватiї, малоймовiрна, бо незалежнiсть була здобута у важкiй боротьбi, що консолiдувало нацiю на будiвництво неподiльної незалежної Хорватiї. Сепаратистський рух в окремих районах Захiдної Хорватiї, де переважають серби, вже не має шансу для вiдновлення.

Межі Хорватії - територiя сучасної Хорватiї, а також хорватська частина Боснiї та Герцоговини, тобто її пiвденно-захiднi райони з консолiдуючим центром в місті Бiхач i два прикордоннi райони з Хорватiєю, райони на пiвночi. Столицею, очевидно, залишиться Загреб.

Словенія

Економiчно найрозвиненiша частина колишньої Югославiї. Консолiдацiя нацiї у боротьбi за незалежнiсть сприяла бурхливому розвитку економiки, що дозволило Словенiї першою з балканських країн пiдiйти до вступу в ЄС.

Будь-якi змiни територiї малоймовiрнi, хоча словеномовна меншина й проживає у прикордонних зi Словенiєю районах iталiйської областi Фрiулi-Венецiя-Джулiя. Адже Словенiї зовсiм нi до чого псувати стосунки з партнерами у ЄС, розпочинаючи суперечки. А сепарацiя всерединi словеномовних районiв Iталiї можлива лише пiд час внутрiшнiх катаклiзмiв, що малоймовiрно. Отже, територiя країни залишиться незмiнною.

Македонія

Hаселення Македонiї сформувалося на основi слов´янського елементу, проте отримало назву давнього неслов´янського народу - македонцiв.

До недавнього часу головною проблемою теперiшньої Македонiї були стосунки з Грецiєю. Пiвнiчногрецька область має iдентичну з Македонiєю назву, тому Грецiя протягом певного часу активно протестувала проти мiжнародного визнання Македонiї, побоюючись якихось сепарацiйних процесiв серед населення областi. Крiм того, це демонструвало несприйняття Грецiєю того, що слов´янський народ присвоїв собi назву давньої держави Олександра Македонського. Вірогідно, що важливiшу роль вiдiгравав саме другий аспект, адже населення грецької Македонiї переважно грецьке. Через певний час Грецiя все ж визнала молоду державу, проте не повністю погодилася з її назвою.

Друга проблема Македонiї в тому, що болгари вважають македонцiв частиною болгарської нацiї. Але цi аргументи насамперед спираються на мовну близькiсть i вiдносно давню iсторiю, коли сучасна Македонiя була у складi Болгарiї, без врахування теперiшньої ситуацiї. Македонцi не вважають себе болгарами, мають свою мову, культуру та власну державу. Все це не дає пiдстав прогнозувати змiни територiї Македонiї.

Ще одна проблема, що стає дедалі гострішою, - албанська меншина. Хоча ця меншина й не надто численна i її не можна вважати корiнним населенням цiєї територiї, вона проживає компактно в прикордонних з Албанiєю та Косовим районах країни. У зв´язку з великим природним приростом частка албанцiв серед населення Македонiї зростає. Активнi полiтичнi процеси серед албанцiв Албанiї та Косового, а також загострення суперечностей на релiгiйному ґрунтi активiзує македонських албанцiв, налаштовуючи їх на участь у боротьбi за велику Албанiю чи хоча б за приєднання до Косового. Проте малоймовiрно, щоб ця боротьба завершилася успiхом. Далі, як на визнання незалежностi Косового в теперiшнiх межах, європейська спiльнота не пiде, та й об´єктивних пiдстав для сепарацiї у македонських албанцiв недостатньо. Крiм того, послаблення мусульманського впливу в Європi, яке передбачається (див. Туреччина), зробить амбiцiї албанцiв Македонiї значно меншими.
Отже, територiя i столиця країни прогнозуються незмiнними.

Югославія

Пiсля розпаду сербської iмперiї Югославiї утворилася "нова" держава з iдентичною назвою. Вона складається з двох союзних республiк - Сербiї та Чорногорiї й, вiдповiдно до варiанта А типу 1, можна передбачити й дальше її роздiлення.

Позаяк i в теперiшнiй Югославiї повністю домiнують серби, корiнними недержавними народами в нiй є чорногорцi, албанцi, угорцi, волохи (румуни). Цi народи (крiм албанцiв) не менш як 1500 рокiв населяють свої теперiшнi територiї. Сербськi посткомунiстичнi лiдери зумiли консолiдувати сербський народ на позицiях радикального нацiоналiзму, метою якого є створення Великої Сербiї, що має охоплювати всi територiї, хоча б частково заселенi сербами. Якщо стосовно сербських територiй в Боснiї та Герцоговинi для цього є серйознi об´єктивнi пiдстави (адже там серби компактно проживають на своїх споконвiчних землях, становлять на них переважну бiльшiсть i прагнуть до безумовного об´єднання з Сербiєю), то включати в склад сербської держави Чорногорiю та заселене переважно албанцями Косове нема достатніх підстав.

Чорногорія вже тепер має статус майже незалежної держави (власний президент, парламент, бюджет), проте де-юре поки що входить до Югославiї. Пiд час розпаду старої югославської федерацiї чорногорцi не виявляли особливого прагнення здобути незалежнiсть. Це пов´язано як з iсторичними особливостями (перебуваючи в оточеннi мусульманських держав, невелика Чорногорiя завжди розраховувала на пiдтримку православної Сербiї - й одержувала цю пiдтримку), однаковою мовою та близькою ментальнiстю, так i з тим, що порiвняно з iншими несербськими республiками колишньої Югославiї Чорногорiя мала ліпшi умови для розвитку. Проте пiсля вiдокремлення iнших республiк ситуацiя суттєво змiнилася. Хоча Сербiя майже не втручається у внутрiшнi проблеми Чорногорiї, мiжнародна iзоляцiя Югославiї внаслiдок її жорсткої шовiнiстичної полiтики боляче вдарила й Чорногорiю. Чорногорцям немає нiякого дiла до проблеми В еликої Сербiї, крiм того, вони зрозумiли, що Європа значно ефективнiше, нiж Сербiя, зможе гарантувати їхнiй суверенiтет. Приклад цього - iншi колишнi югославськi республiки, що стали незалежними, передусiм - Словенiя та Хорватiя. Тому проєвропейськi настрої вже тепер домiнують у Чорногорiї, i прагнення до проєвропейської орiєнтацiї та повної незалежностi продовжує зростати. Причому вiдокремлення вiд Югославiї вiдбувається мирним еволюцiйним шляхом. Чинником, що стримує остаточний розрив Чорногорiї з Югославiєю, є небезпека албанської експансiї в албано-слов´янському протистояннi на Балканах. Пiсля самовизначення Косового i стабiлiзацiї ситуацiї цей чинник перестає дiяти. Крім того, демократична Чорногорія підтримується Європою як противага тоталітарній Сербії. Тому в разі збереження ще на деякий час тоталітарної влади в Сербії Чорногорія стане повністю незалежною за підтримки Заходу, а у випадку швидкої демократизації Сербії незалежність Чорногорії буде наслідком вільного волевиявлення чорногорського народу.

Подiї в краї Косовому, близько 90% населення якого тепер становлять албанці, були першим поштовхом до розпаду колишньої Югославiї. Проте тодi сербам вдалося тимчасово зупинити албанський рух, лiквiдувавши автономiю Косового й увiвши там пряме правлiння. Сьогодні збройна i полiтична боротьба албанцiв за вiдокремлення вiд Сербiї призвела до контролю над краєм міжнародних миротворчих сил, що фактично є вирішальним кроком до відокремлення Косового від Сербії. Територiальна компактнiсть, чисельнiсть i соцiальна структура населення Косового цiлком достатні для вiдокремлення. Основним об´єктивним чинником проти вiдокремлення є те, що на територiї Косового албанцiв не можна вважати повністю корiнним народом. Колись переважно сербське Косове стало албанським внаслiдок демографiчних процесiв (великий природний прирiст албанцiв) i вiдволiкання етнiчних сербiв на колонiзацiю й закрiплення несербських земель колишньої Югославiї. Відтак сьогодні перевага албанцiв у Косовому незаперечна. Отож Сербiї, що закономiрно, доведеться розплачуватися за свої iмперськi амбiцiї втратою Косового. Hеможливiсть збереження Косового в теперiшньому статусi очевидна для всiх. Тому можливi два варiанти майбутнього Косового: а) приєднання до Албанiї; б) утворення незалежної держави. Ймовiрнiшим є другий варiант, оскiльки рiвень життя албанцiв Косового значно вищий, нiж в Албанiї, та й європейським країнам невигiдне становлення досить великої мусульманської Албанiї. Крiм того, значна частина косiвських албанцiв - етнiчно змiшане населення чи iсламiзованi серби, тому в етнiчному планi населення Косового вiдрiзняється вiд населення Албанiї.

У складi Сербiї є автономний край Воєводина з дуже строкатим нацiональним складом. Бiльшiсть там становлять серби та хорвати, якi проживають по всiй територiї краю. Угорська меншина має перевагу лише в прикордонних з Угорщиною районах Косового. В деяких районах Воєводини значну частку населення становлять українцi (переважно закарпатського походження). Щодо майбутнього Воєводини можна розглядати три варiанти:

  1. Розпад Воєводини на три частини (сербську, хорватську, угорську) i вiдповiдне приєднання цих частин до iсторичних батькiвщин.
  2. Утворення незалежної Воєводини на зразок Боснiйської конфедерацiї.
  3. Збереження Воєводини у складi Сербiї.



Третiй варiант є найвiрогіднiшим, оскiльки серби i хорвати не живуть компактно, а розсіяні по всiй територiї регiону. Основна сепаратистська сила - угорцi - становить меншiсть. Крiм того, переважну бiльшiсть населення Воєводини влаштовує нинiшнiй статус.

Ще однiєю корiнною меншиною Югославiї є волохи. Проте нечисленнiсть i некомпактнiсть проживання цього народу не дають пiдстав ставити питання про їх окреме етнодержавне утворення, а лише про культурну автономiю в межах Сербiї.

Отже, прогнозується, що пiсля роздiлення сучасної Югославiї виникнуть незалежнi Чорногорiя, Косове та Сербiя. Тодi остання включатиме лише територiї, на яких серби є у переважній бiльшості. Проте на територiальнi межi Сербiї та Чорногорiї, найiмовiрнiше, вплинуть подiї у ще однiй колишнiй югославськiй республiцi - Боснiї та Герцоговинi. Це штучне утворення (див. Боснiя та Герцоговина) не має шансiв на збереження, оскільки насильне утримання в ньому трьох ворогуючих етнiчних общин в будь-який момент може спричинити загострення ситуацiї та новий конфлiкт. Сербська самоврядна територiя (так звана Республiка Сербська) завжди розглядалася сербами як перехiдне утворення на шляху до возз´єднання з Сербiєю. Внаслiдок збройного протистояння та етнiчної сепарацiї територiї розселення етнiчних общин Боснiї та Герцоговини стали достатньо компактними для їх роздiлення. Тому прогнозується приєднання Республiки Сербської до Сербiї, а прилеглi до Чорногорiї територiї Боснiї з православним населенням, очевидно, приєднаються до цiєї країни. Після поразки в Косовому в Сербії загострилася всебічна криза, найімовірнішим наслідком якої буде крах тоталітарного режиму й повторне піднесення тепер вже демократичної держави. Таке піднесення, а також утвердження демократичних способів розв´язання проблем сприятиме приєднанню до Сербії сербських територій в Боснії та Герцоговині.

Межi.
Косове - територiя колишньої автономiї Косове. Столиця - місто Пріштіна.

Чорногорiя - територiя сучасної союзної республiки Чорногорiя, а також прилеглi до Чорногорiї територiї Боснiї та Герцоговини, в яких переважає православне населення. Столиця - місто Підгориця.

Сербiя - територiя сучасної союзої республiки Сербiя без Косового та територiя контрольованої сербами частини Боснiї та Герцоговини, що має прямий територiальний зв´язок із сучасною Сербiєю (бiльша частина так званої Республiки Сербської).

Боснiя i Герцоговина

Штучне державне утворення на полiтичнiй картi Європи, основним населенням якого є три рiзнi народи: серби, хорвати та так званi мусульмани (iсламiзованi боснiйськi серби та хорвати вважають себе окремою нацiєю). Протягом боснiйської вiйни в усiх трьох народiв остаточно сформувалися власнi полiтичнi та вiйськовi елiти i надзвичайно загострилося вiдчуття нацiональної вiдокремленостi. Теперiшнiй устрiй країни як своєрiдної конфедерацiї (Республiка Сербська та Мусульмано-Хорватська Федерацiя), закрiплений Дейтонськими угодами, не може бути довговiчним. Прагнення сербiв та хорватiв до об´єднання вiдповiдно з Югославiєю (Великою Сербiєю) та Хорватiєю не зупинять жоднi новi форми устрою країни. Останні вибори в кожнiй з трьох автономних територiй яскраво пiдтвердили це: скрiзь перемогу здобули радикальнi нацiоналiстичнi сили.

Пiсля перемоги на виборах у Республiцi Сербськiй радикальних нацiоналiстiв розв´язується конфлiкт мiж полiтичною та вiйськовою елiтами, нацiя консолiдується на боротьбу за офiцiйне об´єднання із Сербiєю. Процес об´єднання уповiльнюється нестабiльнiстю в теперiшнiй Югославiї, а також все ще активним прагненням європейського спiвтовариства утримати вiд розпаду державу, яка iснує лише формально. Проте народи твердо заявляють, що хочуть жити окремо, жодних ознак чи тенденцiй змiцнення єдиної Боснiї та Герцоговини нема й навряд чи вони можуть бути. В кожнiй з трьох частин країни ситуацiя стабiлiзувалася, внаслiдок вимушених переселень нацiональнi громади стали жити компактнiше. Тому Європi доведеться змиритися з неминучiстю розпаду штучної держави; головне, щоб цей розпад вiдбувся мирно. Крiм того, приєднання Республiки Сербської може стати для Сербiї вагомою компенсацiєю за вiдокремлення Косового. Територiя поселення сербiв у Боснiї розташована не компактно, а розтягнута вiд кордону з Хорватiєю до кордону з Чорногорiєю й утворена з трьох частин, з´єднаних мiж собою вузькими проходами. Проте основна частина прилягає до кордону із Сербiєю. Цiлком імовiрно, що населення сербської частини Боснiї бiля кордону з Чорногорiєю (регiон на пiвдень вiд мусульманського мiста Горажде) значною мiрою становлять не серби, а чорногорцi. Проте упродовж тривалого часу, живучи поряд з мусульманами i католиками-хорватами, православнi чорногорцi ототожнювали себе з близькими до них сербами. Після офiцiйного вiд´єднання вiд Югославiї Чорногорiї рiзниця мiж сербами й чорногорцями в Боснiї стане вiдчутнiшою. Та й бути з Чорногорiєю значно вигiднiше, нiж із Сербiєю. Адже сербського протекцiонiзму вже не буде, а рiвень життя в Чорногорiї вже сьогоднi набагато вищий, нiж у Сербiї. Тому, вірогідно, найпiвденнiша частина Республiки Сербської приєднається до Чорногорiї. До того ж Чорногорiя i Сербiя були i, найiмовiрнiше, після демократизації Сербії знову будуть союзниками, i це приєднання не повинно викликати великого невдоволення серед сербiв як у Боснiї, так i в самiй Сербiї. Швидше за все, це буде сприйнято як необхiдний компромiс. Решта територiї Республiки Сербської, очевидно, приєднається до Сербiї.

Мусульмансько-хорватська федерацiя є нетривким полiтичним утворенням, породженим спiльною боротьбою з сильнiшим ворогом - боснiйськими сербами. Ще пiд час вiйни були значнi непорозумiння й навiть збройнi сутички мiж цими союзниками, спричиненi боротьбою за контроль над територiями. Проте основна причина, яка робить таке утворення нестiйким, - прагнення хорватiв до об´єднання з Хорватiєю. Мусульмани ж прагнуть зберегти єднiсть країни, сподiваючись на домiнування в нiй, а також через те, що мусульманське населення до вiйни проживало менш компактно, нiж сербське та хорватське. Очевидно, з часом зв´язки мiж двома частинами федерацiї не будуть мiцнiти, а після об´єднання Республiки Сербської із Сербiєю та частково Чорногорiєю в мусульмансько-хорватськiй федерацiї не буде жодного сенсу. Хорватська її частина приєднається до Хорватiї.

Отже, в Боснiї, яка буде спадкоємицею теперiшньої Боснiї та Герцоговини, залишаться лише землi, населенi мусульманами.

Межi.
Боснiя - мусульманська частина Мусульмансько-Хорватської Федерацiї. Столиця - місто Сараєво.

До Сербiї - територiя Республiки Сербської, визначена Дейтонськими домовленостями, без пiвденної її частини.

До Хорватiї - хорватська частина Мусульмансько-Хорватської Федерацiї.

До Чорногорiї - пiвденна частина Республiки Сербської, на пiвдень вiд мусульманського Горажде. Прогнозовану етнополітичну карту Балканського півострова показано на рис. 2.

2



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття