Електронна бібліотекапідручники


Етнополітична карта світу 21 століття

Основні чинники глобальних процесів


Для прогнозування змiн на полiтичнiй картi треба видiлити основнi загальнi чинники, якi спричинюють i спрямовують геополiтичнi тенденцiї. Передусiм необхiдно прийняти певну концепцiю щодо напряму глобальних процесiв, які очiкуються у XXI столiттi. В основi такої концепцiї ми бачимо чотири основнi засади.

1. Усі процеси в світі мають есхатологiчне спрямування. Вислідом цього має бути апокалiптичне завершення. Есхатологiя загалом i християнська есхатологiя, якою ми керуємося передусiм, не дає нi конкретної форми, нi конкретної часово-просторової прив´язки апокалiптичного процесу. Очевидно, ми не можемо осягнути, наскiльки тотальним буде знищення старого свiту, наскiльки радикальними будуть змiни i в яких сферах це насамперед проявиться. Зокрема, цiлком можливо, не йдеться про повне фiзичне знищення свiту, а про докорiнну змiну його духовних основ. Можливо, докорiннiсть i руйнiвнiсть змiн залежить вiд духовного рiвня людства та сили позитивного начала в його дiяльностi. Це повністю вiдповiдає призначенню пророцтв у християнствi. Згадаймо хоча б пророка Йону, пророцтво якого щодо загибелi Hiневiї не збулося, оскiльки нiневітяни послухалися пророка й покаялися за свої грiхи. В будь-якому випадку, висновки про апокалiптичний вислiд сучасної цивiлiзацiї мають не лише теологiчнi, а й науково-iсторичнi пiдстави. Тому передапокалiптичнi ознаки й аналогiї задають напрям i властивостi глобальних процесiв, зокрема геополiтичних (згадаймо, що геополiтичнi змiни були важливим предметом пророцтв бiльшостi старозавiтних пророкiв).

2. Полiтичнi, економiчнi та культурнi процеси в свiтi не мiстять у собi того, що задає їх спрямованiсть. Hапрям цих процесiв, як i тривала та стiйка координацiя дiй людей, задається iдеями, що формуються на духовному рiвнi.Тому конкретнi iдеологiї в конкретних частинах свiту та спричиненi ними геополiтичнi процеси є наслiдком взаємодiї (точнiше, суперництва) основних духовних систем. Рiзнi духовнi системи, що є системами взаємодiї людей i народiв зi сферою духовного, передбачають не лише рiзнi, часто антагоністичні, форми такої взаємодiї, але й зв´язок з рiзними, зокрема протилежними мiж собою, основами цiєї сфери. Крiм того, основнi сучаснi духовнi системи вiдповiдають рiзним етапам духовного розвитку людства. Взаємодiя духовних систем, основами яких є релiгiйнi системи, виявляється у взаємодiї морально-етичних принципiв, культур i цивiлiзацiй. Разом з тим, у процесах i суперечностях мiжнародної полiтики проявляється й боротьба iдей, що безпосередньо пов´язанi з рiзними духовними системами.

3. Матерiальною складовою рушiйних сил геополiтичних процесiв є боротьба за ресурси. Ресурси Землi (мiнеральнi, аграрнi, енергетичнi, воднi, комунiкацiйнi, територiальнi тощо) розподiленi нерiвномiрно, до них рiзнi умови доступу, вони використовуються нерiвномiрно в часi й, що найважливiше, розподiл ресурсiв зовсім не вiдповiдає розподiлу населення. Тому переважна частина ресурсiв зосереджена на малозаселених територiях, населення яких не потребує швидкого їх використання. Проте на це претендує населення iнших, густозаселених територiй, причому мiж рiзними територiальними та соцiальними групами густозаселених місцевостей існує активна та жорстка конкуренцiя щодо цього. Боротьба за ресурси була одним з основних геополiтичних чинникiв протягом усiєї iсторiї людства. Проте тепер, очевидно, розпочався новий етап цiєї боротьби, пов´язаний з безпосередньою загрозою виснаження багатьох важливих ресурсiв, вiдсутнiстю вiльних територiй на сушi, дедалi негативнiшим впливом вичерпання ресурсiв та iнших результатiв людської дiяльностi на рiвновагу природних процесiв, що несе очевидну загрозу глобальних катаклiзмiв. Це зумовлює необхiдність глобального регулювання споживання ресурсiв. Проте рiзнi геополiтичнi сили зацiкавленi в рiзних правилах i нормах такого регулювання. Це спричинює перетворення боротьби за ресурси в боротьбу за способи регулювання споживання ресурсiв.

4. Iсторiя людства є передусiм iсторiєю народiв, а основним результатом дiяльностi народiв є їхні культури. Хоча культури народiв iнтенсивно взаємодiють, вони не мiстять внутрiшнiх джерел взаємного антагонiзму. Культури народiв не борються мiж собою, а, взаємно доповнюючи одна одну, становлять основний здобуток свiтової цивiлiзацiї. Оскiльки основою народу є його культура й мiж культурами народiв немає антагонiзму, антагонiстичнi стосунки не є невiдворотною особливiстю взаємодiї народiв. Hайліпшi умови розвитку культури одного народу не лише не суперечать найліпшим умовам для розвитку iншого народу, але й сприяють їм. Перехiд вiд боротьби до спiвробiтництва вказує на новий рiвень нацiонально-культурної зрiлостi народiв. У таких умовах виникає можливiсть суттєвого наближення до одночасно оптимальних умов розвитку всiх народiв. Полiтично такi умови можуть бути реалiзованi лише в незалежних нацiональних державах (причому нацiональнi держави розглядаємо не як етнiчно цiлком однорiднi, а як такi, що ґрунтуються на нацiональнiй культурi певного народу). Процес становлення незалежних нацiональних держав є основним процесом, що формував полiтичну карту свiту XX столiття й продовжуватиме формувати полiтичну карту в XXI столiттi. Завдання i форма цього коментаря не передбачає конкретного й детального викладу впливу наслiдкiв основних концептуальних засад на конкретнi прогнознi рiшення й аналiз можливих варiантiв розвитку процесiв. Бiльше того, ми не вважаємо за доцiльне навiть конкретизувати цi засади стосовно основних геополiтичних сил i вiх глобальних процесiв - це предмет окремого детального розгляду. Проте наведенi концептуальнi засади безумовно враховуються пiд час обґрунтування кожного прогнозного рiшення (і предметний коментар це підтверджує).

Глобальні тенденції та процеси

У XX столiттi полiтично й економiчно домiнуючi позицiї у свiтi займали країни захiдної цивiлiзацiї. Проте силовий баланс між цими країнами суттєво змiнився: замiсть європейських країн, які мають стiйку духовну й етичну основу, пов´язану переважно з традицiйним християнством, на першу позицiю вийшли США, де такої основи з глибоким iсторичним корiнням немає. Водночас в духовному середовищi США переважають модернiстськi та неканонiчнi течiї християнства і, крiм того, сильнi позицiї мають iншi духовнi системи. Це призвело до значного послаблення духовно-етичної основи всiєї захiдної цивiлiзацiї. Сильнi економiчнi й полiтичнi позицiї виявилися незрiвноваженими сферою духовностi та моралi. Вислiдом цього стало домiнування моралi "суспiльства споживання", яка фактично вiдкидає абсолютнi духовнi вартостi, а етичнi норми зводить до забезпечення тимчасового балансу iнтересiв iндивiдiв переважно в царині матерiального. Це призводить до деморалiзацiї, деiнтелектуалiзацiї та культурної деградацiї суспiльства, ознаки чого проявляються все гострiше.

Вiдвернути деградацiю захiдної цивiлiзацiї можливо лише за умови духовної цiлiсностi, яку можна забезпечити лише на основi традицiйної духовностi та моралi. Активiзацiя релiгiйної дiяльностi в європейських країнах, зокрема в Центрально-Схiднiй Європi, яка повернулася до захiдної цивiлiзацiї, свідчить, що традицiйнi християнськi церкви в Європi мають для цього достатнiй потенцiал. Hеобхiдною умовою збереження та посилення позицiй захiдної цивiлiзацiї є повернення її силового центру в Європу. Така тенденцiя вже виявляється, зокрема, в рiзнобiчнiй консолiдацiї європейських країн та iнтеграцiї в Європу колишнiх країн комунiстичного блоку.

Одним з наслiдкiв кризи духовностi є надмiрне споживання населенням розвинених країн i багатими верствами iнших країн. Велика конкуренцiя у сферi матерiального виробництва, засилля реклами, культивування псевдовартостей "суспiльства споживання" ведуть до виробництва та споживання продуктiв матерiальної сфери в значно бiльшiй кiлькостi, нiж це потрiбно для гармонiйного життя людини та нормального функціонування суспільства. Це спричинює швидке вичерпування ресурсiв i розширення зон, несприятливих для проживання людей.

Катастрофiчнi наслiдки процесу вичерпування ресурсiв i руйнування природного середовища в глобальному масштабi можуть проявитися ранiше, нiж вiдбудеться вiдродження духовностi й буде створено дiєвi всеохоплюючi механiзми зупинення згубного процесу на загальносвiтовому рiвнi. Тому швидким i ефективним способом обмеження процесу вичерпування ресурсiв є збiльшення суверенiтету над ними саме того населення, яке найбiльш залежне вiд стану територiй, де знаходяться ресурси, тобто яке живе безпосередньо на цих територiях. Повне управлiння ресурсами в межах нацiональних держав, народи яких сформувалися на територiях, де проживають і які вважають цi територiї не лише найбільшою матерiальною цiнністю, але й джерелом культурної iдентичностi, може ефективно захистити цi територiї i перешкодити iнтернацiональному необмеженому вичерпуванню ресурсiв. Потреба в суверенiтетi над ресурсами на територiях зi значною часткою корiнного населення пришвидшить рух недержавних народiв до незалежностi, а на колонiзованих територiях може спричинити формування нових етнiчних спiльнот, якi активно претендуватимуть на створення незалежних держав.

Однією з тенденцiй XX столiття було посилення відмінностей в умовах життя населення. Проте розвиток глобальних комунікацій і активний обмін інформацією, а також сучасна криза "суспільства споживання" спричинили зворотний процес - умови життя людей у різних країнах стали вирівнюватися. Дуже сприяє цьому процес демократизацiї та росту нацiональної зрiлостi народiв постколонiальних країн. Крiм того, стає досить умовною рiзниця мiж багатими та бiдними країнами. Ресурси багатих держав вичерпуються, а в колись бiдних країнах виявляється величезний потенцiал для розвитку. Сприяє стиранню межi мiж розвиненими та малорозвиненими країнами й існування посткомунiстичних країн з великим iнтелектуальним та iндустрiальним потенцiалом, але низьким рiвнем життя населення. Тому замiсть прогнозованого деякими аналiтиками протистояння мiж бiдним Пiвднем i багатою Пiвнiччю на зламі столiть ми бачимо їх взаємопроникнення i ви рiвнювання мiж ними.

Розвиток засобiв комунiкацiй та iнтенсивний iнформацiйний обмiн призводять до протилежних за спрямованiстю наслiдкiв для культур народiв. З одного боку, це взаємодоповнення i взаємозбагачення культур, а з другого - витiснення нацiональних культур псевдокультурними сурогатами, що мають добрi умови для виникнення через поверхове сприйняття й еклектичне поєднання рiзнорiдної iнформацiї. Перше сприяє нацiонально-культурнiй зрiлостi народiв та їх культурно-iнформацiйному структуруванню. Друге гостро ставить проблему захисту культур народiв, їхньої нацiонально-культурної iдентичностi. Причому це актуально не лише для народiв, які не мають власної державностi чи нещодавно одержали таку державнiсть i перебувають пiд великим впливом колишнiх метрополiй, а й для розвинених держав, що не так давно самi були метрополiями. Адже в бiльшостi цих держав проблема захисту мови, нацiональної культури, традицiйного способу життя стає дедалi гострiшою. Всi вони потерпають вiд транснацiональної iнформацiйної експансiї. Крiм того, дешева робоча сила із менш розвинених країн, переважно колишнiх колонiй, не несучи значних культурних цiнностей (вiдiрванi вiд етнiчної основи, вони не мають можливостей для розвитку), швидко сприймає iнтернацiональну псевдокультуру й, використовуючи її як засiб самоствердження, розкладає і витiсняє з ужитку елементи нацiональних культур народiв розвинених країн. Тому проблема захисту й розвитку нацiональних культур стає щораз актуальнiшою для всiх народiв. Ефективно розв´язати цi проблеми можуть лише нацiональнi держави. Як показує iсторичний досвiд, будь-якi iншi варiанти в найліпшому разі дають лише тимчасовий ефект.

Тенденцiєю XX столiття, яка продовжиться i в столiттi XXI, було посилення всебiчної взаємопов´язаностi країн i народiв. Будь-якi загострення в екологiчнiй, соцiальнiй, економiчнiй сферах, не кажучи вже про вiйськову, в однiй країнi негайно стають болючими проблемами цiлого регiону. Тому вiдповiдальнiсть держав за стан на їхній територiї вже не може бути лише iндивiдуальною, адже наслiдки дуже суттєвi й для iнших. Це стає потужним стимулом щонайактивнiшої регiональної спiвпрацi країн. Регiональна спiвпраця породжує регiональнi iнтереси, якi часто суперечать iнтересам iнших регiонiв. Крiм того, країни одного регiону поєднанi спiльною iсторiєю, близькi за культурами, переважно сформованi пiд впливом однiєї духовної системи, мають близькi стратегiчнi iнтереси. Суперечностi, якi виникають мiж країнами одного регiону, ослаблюють позицiї всього регiону, i користь вiд перемоги однiєї із сторiн у таких суперечностях загалом менша, нiж втрати, яких зазнає ця країна внаслiдок послаблення позицiй регiону. Тому суперечностi мiж регiонами починають бути значно суттєвiшими вiд суперечностей мiж сусiднiми державами.

Людство накопичило великий потенцiал руйнування. Тому зростає роль системи забезпечення глобальної стiйкостi та стабiльностi. Саме така система спроможна достатньо ефективно розв´язувати проблеми, що виникають внаслiдок мiжрегiональних суперечностей, забезпечуючи баланс регiональних iнтересiв. Проте внаслiдок високого технiчного рiвня i доступностi засобiв руйнування (ця доступнiсть зростає попри рiзнi обмеження передусiм через низький духовний та етичний рiвень полiтичних елiт, з одного боку, i продовження науково-технiчного прогресу, з iншого боку) дедалi бiльшу небезпеку для загальної стабiльностi становлять локальнi конфлiкти, зокрема внутрiшнi соцiальнi й етнiчнi конфлiкти в країнах. I якщо соцiальнi конфлiкти пiддаються ефективному й повному врегулюванню в межах певної країни, то джерела етнiчних конфлiктiв у багатонацiональних державах зникають лише пiсля геноциду чи асимiляцiї недержавних нацiй або з утворенням незалежних нацiональних держав. Крiм того, етнiчнi конфлiкти всерединi країн часто стають основними чинниками загострення мiждержавних стосункiв.

Отже, забезпечення глобальної стiйкостi неможливе без повної та безумовної реалiзацiї прав народiв на самовизначення аж до створення суверенних нацiональних держав. Iдеальним є такий стан, коли кожен народ має свою незалежну державу на своїй iсторичнiй територiї. Проте насправді дуже неоднозначно можна трактувати як поняття народу, iсторичної територiї (яка може вважатися такою одночасно для кiлькох народiв), так i поняття самої незалежної держави. Це породжує значнi суперечностi пiд час реалiзацiї прав народiв на самовизначення. Крiм того, процес створення незалежних держав має протiкати в умовах максимальної стiйкостi та стабiльностi, щоб не стати детонатором глобальних катастрофiчних процесiв. Особливо це стосується суперечностей щодо iсторичної територiї мiж уже державними народами. В цьому разі за умови демократичного устрою існують досить ефективнi механiзми забезпечення iнтересiв корiнних нацiональних меншин без перегляду мiждержавних кордонiв. Тому можна прогнозувати змiну кордонiв у таких випадках лише за наявностi й iнших суттєвих причин державної нестiйкостi. Iнша проблема в наближеннi до iдеального стану пов´язана з рiзною зрiлiстю народiв i наявнiстю чи вiдсутнiстю в них соцiальної структури й iнших передумов, необхiдних для функцiонування незалежних держав. I якщо в народiв, що активно борються за самовизначення, таких проблем нема, то малочисельнi народи, особливо в країнах так званого третього свiту, до середини XXI столiття часто ще не будуть готовi до створення суверенних держав на нацiональнiй основi.

Окремий випадок - населення колонiзованих територiй, де частково чи повністю асимiльованi корiннi народи. Територiальнi, iсторичнi й етнiчнi особливостi цих територiй зумовлюють формування стiйких культурних вiдмiнностей, певної специфiчної ментальностi їхнього населення, що дає основу для формування новiтнiх етносiв (чи протоетносiв). Причому межi територiй проживання цих етносiв не завжди збiгаються з існуючими мiждержавними кордонами. Особливо це стосується великих країн, рiзнорiднi умови на територiях яких перешкоджають формуванню єдиних консолiдованих етносiв. Процес роздiлення таких країн може особливо прискоритися економiчними суперечностями мiж рiзними їх частинами. Тому процеси регiональної сепарацiї, якi вже спостерігаються у великих країнах американського континенту, мають тенденцiю до дальшого значного посилення. Цьому процесу суттєво сприятиме перехiд вiд двополюсного до багатополюсного свiту. Адже боротьба проти спільного ворога вела до об´єднання, й наддержава була найефективнiшою формою такої боротьби. За вiдсутностi спільного сильного ворога вiдпадає потреба в об´єднаннi населення з суттєво рiзними iнтересами та культурними особливостями.

Отже, однiєю з основних тенденцiй XXI столiття має бути розпад iмперiй i нацiонально неструктурованих держав та утворення на їхньому мiсцi незалежних нацiональних держав. Тому, крiм мiжрегiональних суперечностей, якi вiдповiдають новiй багатополюснiй структурi свiту, основна суперечнiсть перехiдного процесу до становлення системи нацiональних держав ґрунтуватиметься на корiнних вiдмiнностях мiж стратегiчними iнтересами наддержав, якi пов´язанi зi старим полiтичним устроєм свiту, та середнiми нацiональними державами, якi зацiкавленi у якнайшвидшому становленнi нового устрою.

 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття