Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Релігієзнавство

Тема 2. Релігія як суспільне явище


Актуальність і важливість цієї теми в курсі релігієзнавства зумовлена тим, що в ній розглядаються ключові  категорії та основні параметри вивчаємого об´єкту – релігії. Перш за все, необхідно дати визначення досліджуваного феномена. При цьому слід уникати як поверхнево-оціночних визначень типу “релігія - є хибний світогляд”, так і визначень, в яких згадується лише одна якась риса чи якість релігії, наприклад, “релігія – це віра в Бога”.

Визначення релігії (як і кожне наукове визначення) повинно виключати ідеологічну оцінку і, по можливості, повно відображати структуру даного явища, підкреслювати його суть.

Виходячи з цього, можна дати таке визначення релігії: Релігія  - це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне, котра має регламентований культ ( обрядність ) і організаційну основу.

Суть релігії – віра в надприродне. Саме ця якість зумовлює й структуру, й функціонування, й всі інші параметри релігії. Слід підкреслити, що у релігійної віри є ряд специфічних  особливостей. Це, насамперед, впевненість в реальності існування об´єкта віри (Бог, боги тощо), потім емоційність та ірраціональність (це віра серця, а не розуму. Як колись говорили деякі теологи: “вірую тому, що абсурдне”). І, нарешті, це впевненість у можливості двосторонніх контактів суб´єкту і об´єкту віри.

Як вже відмічалось, важливим моментом у вивченні релігії є питання структури цього явища. Як структурні компоненти релігії можна назвати насамперед систему певних ідей, тобто релігійну свідомість, потім релігійний культ і, нарешті, релігійні організації.

Релігійна свідомість – форма суспільної свідомості, в якій об´єктивна реальність віддзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій  (теологія, релігійна філософія тощо), або побутових поглядів. Іншими словами, релігійна свідомість постає двома рівнями: теоретичним та емпіричним (побутовим). Особливістю релігійної свідомості та світосприйняття є оцінка всього сущого як результату діяльності надприродних сил.

Релігійний культ – це перш за все сукупність строго регламентованих символічних( тобто таких, що мають якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, спрямованих на забезпечення взаємодії суб´єкта і об´єкта віри, підтримку єдності віруючих тощо. Слід підкреслити особливе значення предметів культу, різного роду реліквій для проведення обрядів.

Релігійні організації – організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об´єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих.

Основні різновиди релігійних організацій – церква і секта.

Церква – автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія і поділ на клір (священників) і мирян (прихожан).

Секта – вид релігійної організації, котра, як правило, виникає в результаті розколу з церквою на основі абсолютизації якоїсь сторони віровчення, зміненого культу та організаційних принципів, у секті відсутні формальна ієрархія і поділ на клір і мирян.

Велика кількість релігій в сучасному світі і в історії людства та їх різноманітність роблять актуальною проблему їх типологізації, що зумовлено інтересами наукових досліджень. Типи релігій можна виділяти за різними критеріями. Наприклад, за розумінням Бога (надприродного начала) в тій чи іншій релігії можна виділити такі типи релігій: політеїстичні (в яких мисляться декілька Богів, наприклад, індуїзм), генотеістичні (в яких мисляться декілька Богів, але виділяється один головний, наприклад, синтоїзм), монотеїстичні (в яких мислиться один Бог, наприклад, іслам).

Ще одна типологізація може бути проведена за об´єктом, на який спрямована релігія (до якої спільноти звертається віровчення і в якому середовищі вона розповсюджується ): родоплемінні, національні, світові релігії.

Можна застосовувати й інші засади для типологізації, наприклад, традиційні й нетрадиційні релігії.

Під час вивчення релігії як суспільного явища особливий інтерес викликають різноманітні концепції походження релігії, які по-своєму пояснюють її появу в суспільному житті. Тут називаємо такі концепції:

  • Теологічну концепцію, що пояснює походження релігії втручанням надприродних сил, божого провидіння.
  • Об´єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії, як результат діяльності якоїсь духовної субстанції, котра, на їх думку, є основою всього сущого;
  • Суб´єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює  появу релігії особливостями світосприйняття суб´єкта .
  • Біологізаторську концепцію, що пояснює появу релігії актуалізацією біологічних засад в людині (її біологічних начал);
  • Психологічну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями психології;
  • Соціальну (соціологічна) концепцію, що пояснює появу релігії соціальними причинами;
  • Антропологічну концепцію, що пов´язує появу релігії з особливостями розвитку людини й становленням людської спільноти, та ін.

Можна також розглянути концепцію про так звані “корені релігії“, характерну для радянського релігієзнавства. Під терміном “корені релігії“ маються на увазі фактори, що сприяють появі релігії та відтворенню релігійності в суспільному житті. Розрізняють соціальні корені – фактори суспільного життя, гносеологічні корені – фактори, пов´язані з особливостями пізнавального процесу, й психологічні корені – фактори, зумовлені психологією людини, її емоціями.

При розгляді функцій релігії, реалізація яких визначає її роль у суспільстві, слід підкреслити, що вони можуть не співпадати з функціями якогось структурного компонента релігії. Наприклад, якась релігійна організація може займатись благочинністю, тобто виконувати соціальну функцію, або навіть брати участь у політичному житті ,але це не є функцією релігії як цілісного утворення.

До основних функцій релігії слід віднести:

1. Світоглядну функцію: Релігія дає відповіді на основні світоглядні питання (походження світу, людини, характер взаємодії людини з навколишнім світом тощо), тобто релігія формує світогляд віруючих.

2. Регулятивно-нормативну: Релігія намагається регулювати за допомогою різноманітних норм (заповідей, заборон, наказів) основні параметри життєдіяльності суб’єктів(індивіда, групи, нації тощо). При цьому регулюється як поведінка, так і правила взаємовідносин, а іноді навіть харчова дієта, одяг, тощо.

3. Аксіологічну: Релігія формує систему цінностей, ціннісних орієнтацій суб’єкта

4. Інтегративну: Релігія є об’єднуючою основою для індивідів, народів і навіть держав. Деякі вчені вважають, що релігія може бути основою „цивілізаційного об’єднання” і, як наслідок, розрізняють „християнську цивілізацію”, „ісламську цивілізацію” тощо, наприклад, американський філософ та політолог С. Хантінгтон. До речі, деякі вчені на противагу названій функції називають ще й функцію дезінтегруючу, вважаючи, що різні релігії можуть і роз’єднувати людей.

5. Ілюзорно-компенсаторну: Релігія може ілюзорно (уявно) компенсувати обмеженість можливостей суб’єкта, або компенсувати лиха й невдачі людей принадами потойбічного життя чи гарного втілення (інкарнації) в іншому житті згідно із законом карми.

6. Легітимізації: Релігія може використовуватись як основа для надання правомірності якомусь явищу суспільного життя чи соціальному інституту. Наприклад, релігія, схвалюючи якусь владну структуру, тим самим лигітимізує її.  

Отже можна стверджувати, що релігія являє собою складне суспільне утворення, вона відіграє важливу роль в житті суспільства, що зумовлено різноманітними функціями, які вона виконує, її поява (походження) викликана різними факторами, що вивчаються в рамках різних теорій.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство