Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Релігієзнавство

5.2. Основні принципи віровчення буддизму


Основи свого віровчення Будда виголосив у своїй першій проповіді, виклавши їх у вигляді “Чотирьох благородних істин”. У сучасному перекладі вони звучать так: “... Благородна істина про страждання: народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, з’єднання з неприємним – страждання, розлука з приємним – страждання, досягнення чого-небудь бажаного – страждання, коротше кажучи, п’ятирівнева прив’язаність до існування є страждання.

А це … - благородна істина про походження страждання: це спрага, жага, що веде до нових народжень, які супроводжуються насолодами та пристрастями,… а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі.

А це … - благородна істина про знищення страждання: це повне без залишку знищення означеної жаги, відмова від неї…

А це … - благородна істина про шлях, що веде до знищення страждання: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильне життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження” (Антология мировой философии. – Т. 1, частина 1. – М., 1969. – С.118).

В дещо деталізованій формі означений шлях подається у таких складових: 1. Праведний погляд на розуміння чотирьох істин. 2. Праведне прагнення або рішучість діяти відповідно до цих істин. 3. Праведна мова, тобто відмова від брехні, наклепу, грубої мови і т.д. 4. Праведна дія, ознаками якої є: не завдавати шкоди живим істотам і т.д. 5. Праведний спосіб життя, чесне добування засобів до існування. 6. Праведні зусилля, ретельність наполегливість у подоланні суєтних, марнотних думок, дурних впливів тощо. 7. Праведні думки або постійне збереження в пам’яті знання про те, що життєві пристрасті, які притаманні людині, здатні тільки завадити їй на шляху до звільнення, що необхідна відчуженість від усіх мирських пристрастей. 8. Праведне зосередження, тобто досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності, уникнення навіть від почуття радості з приводу розриву з мирськими путами і свого прийдешнього остаточного звільнення. Такий стан дістав назву “нірвани” (з санскріта – “припинення”). Цей восьмеричний шлях Будда назвав середнім, серединним, бо він позбавляє від крайностей в поведінці. Він дійсно пролягає ніби посередині між деякими настановами брахманізму та ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії, тобто, з однієї сторони, він є вільним від прагнення віддатися виру життя, розкошам, насолодам, пристрастям, а, з іншої сторони, - від “ахімси” – жорстокої аскези та повного відсторонення від життя.

Давайте спробуємо вдуматись в зміст означених “благородних істин”. До чого вони закликають? Як слід розуміти повну відмову від жаги життя? Чи не рівнозначно це простому припиненню життя? – На останнє запитання слід однозначно відповісти “ні”, оскільки буддисти визнавали закон “карми”, який супроводжує процеси перевтілення душі (див. тему 4). А звідси випливало, що насильницьке припинення життя, чи якоїсь іншої істоти, чи свого власного тягне за собою виключно негативні наслідки. Шлях жорстокої аскези, як вже було сказане, також відкидався. Тому сутність даної істини полягає в тому, щоби в цьому, наданому людині житті, повністю звільнити душу від будь-яких її прихильностей не до духовного, а до тілесного як такого, що не відповідає її природі. Але все живе прагне жити, прагне збереження життя, прагне життєвого задоволення, - це є закон життя, закон цього світу. Якщо ж людина усвідомить своє перше призначення і зможе свідомими вправами припинити дію цього закону, то це буде значити, що вона перевершила закони цього світу і піднеслась над ним.

Душа, вільна від будь-яких життєвих потягів та хвилювань, досягає, як вже було сказане, стану нірвани. В загальному плані під нірваною розуміється перехід душі до стану вічного та незворушного спокою, тобто до такого стану, в якому припиняються усі порухи та прагнення свідомості.

Початковий буддизм, наскільки про це можна судити із джерел, відмовлявся від спеціальних систематичних розмірковувань про світ та його природу. Стверджується, що Будда забороняв своїм учням здійснювати будь-які зусилля задля пізнання світу, оскільки питання про сутність буття, про явища світу вважав зайвими і непотрібними у справі виходу за межі нескінченних перевтілень душі. Будда сформулював своїм учням два фундаментальні закони пошуку істини: 1) свідомість людини повинна бути спрямованою лише на те, що має практичне значення для справи позбавлення реінкарнації; 2) фактом можна вважати лише те, що є доступним для спостереження. Тому встанивити напевне якісь закони світу навряд чи можливо, а, головне, це нічого не дає для спасіння. Одному із своїх учнів, який намагався втягнути його в дискусії та обговорення питань світобудови, Будда відповів притчею. Коли людина поранена отруєною стрілою, то їй не варто намагатись перш за все замислюватись над питаннями, хто була та людина, яка зробила постріл із луку, якого вона була походження, як виглядала, якою була на зріст та ін. Замість того, щоби витрачати час на вирішення таких питань і врешті померти, їй варто негайно шукати лікаря та способів позбутися смертельної небезпеки. Особливо людині не варто мучитись над питаннями про те, чи є світ вічним, нескінченним, чи співпадають між собою життя та тіло, чи досягається звільнення після смерті чи ні. Людина повинна перш за все усвідомити сутність проголошених ним “благородних істин”. В той же час в буддизмі наявні і певні погляди на дійсність. Зокрема, в ньому можна помітити характерний для будь-якої релігії поділ світу на реальний і потойбічний, а, вірніше – спостережуваний і не спостережуваний. Потойбічний або істинний світ – це світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі людини на цьому світі. Реальний, наочний світ - це арена перевтілень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення, яке супроводжується неперервними стражданнями. Страждання обов’язково властиве всім живим істотам. Зіткнення з неприємним - страждання. Відсутність приємного - страждання. Недосягнення бажанного також страждання.

Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий ста речей. Більше того, не можуть цього зробити й боги, яких Будда вважав подібними людям, але значно досконалішими. Ранні буддистські джерела також дають підстави вважати, що Будда не визнавав якогось позаматеріального буття. Отже, справу людського порятунку і справу вироблення певного життєвого шляху буддизм віддавав у руки кожної людини.

На відміну від інших релігій буддизм заперечує існування вічної душі Всесвіту та вічної індивідуальної душі як носія і відповідача за вчинки. Натомість стверджується, що основу всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини. Людина, бажає володіти і насолоджуватися різними речами. Подібні бажання створюють неперервний ланцюг боротьби за існування і є причиною продовження життєвого процесу. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Останній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Карма - це загальний закон, який за сукупністю добрих та поганих вчинків визначає майбутню долю людини. З доктриною карми пов’язується теорія переселення душ (реінкарнація, метемпсихоз), згідно з якою відбувається посмертне переселення душі від однієї істоти до іншої людини, тварини, іноді рослини. В індуїзмі процес переселення душ триває нескінченно, але може бути перерваний досягненням мокші (звільнення), що означає єдність індивідуальної душі (Атман) з душею абсолютною (Брахман, світова душа) та дозволяє уникнути циклу нових перевтілень (сансара). Буддизм заперечує існування незмінної субстанциальної душі, стверджуючи вчення про змінність карми. Комплекс психофізичних елементів і станів змінюється щомиті. Душа та п’ять її елементів (скандха) припиняють існування, але карма померлих зберігається та перетворюється на “зародкову свідомість” (виджняна), яка є певним аспектом душі, втіленої в іншу особу. Однак “серединний шлях” дозволяє позбутися подібних перетворень.

Порятунок людини - це справа самої людини. Вона єдина відповідає за свою карму, ніхто не може її змінити, навіть боги. Якщо людина виконує необхідні моральні настанови, то її душа може перевтілитись у кращий стан - аж до втілення в Будду. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини. Згідно з вченням буддизму, людина посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому що вона одна має можливість врятуватися від ланцюгів одвічної сансари (колеса життя) і досягнути нірвани (стати Буддою або Бодисаттвою). Бодисаттви - це люди, які досягнули просвітлення, але відмовилися від переходу в нірвану, щоб допомогти іншим людям здолати межу між силою цього світу та нірваною.

Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани (заспокоєння, згасання). Це – досягнутий особистими зусиллями вищий стан, коли людина звільняється від всіх земних пристрастей і прихильностей. Стан, коли переривається колесо неперервних перевтілень і людина виключається з процесу відродження. Взагалі нірвана порівнюється з вогнем світильника, який згас через те, що згоріло масло. Всі прояви індивідуальності згасли: немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Чинність закону карми припиняється, після досягнення нірвани людина вже не відроджується і залишає сансару. Нірвана – це  не смерть. Серединний шлях заперечує і вічну смерть. Це не самознищення, а стан звільнення від свого “Я”, згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої. Цей особливий стан неможливо описати, використовуючи людський досвід. Тому точного визначення нірвани немає. Іноді говориться, що вона  вища мета, вище блаженство, вище щастя, але це тільки в тому значенні, що вже припинене страждання, смуток, хвилювання (дхарм). Нірвана реальна лише як кінцева мета життя, як завершення шляху.

Відкинувши традиційні для давньої індійської культури погляди на життєві завдання людини, Будда відкинув також і визнання необхідності існування каст. Зокрема, в буддистські монастирі він вважав за можливе приймати представників будь-яких каст. До якої б касти не належала людина, за умов дотримання відповідних духовних настанов вона може досягнути досконалості. Це, за словами Будди, схоже на те, як би ми почали думати, якої породи дерево використати для видобутку тепла та світла: чи підтримуємо ми вогонь за допомогою дерева однієї породи, чи іншої, чи дошками від свинарника, чи від собачої буди, результатом буде полум’я та світло. Так само не відмовляли буддисти в пошуках праведного шляху й жінкам, хоча ставили монаха – чоловіка вище від монахині – жінки.

Нарешті, слід сказати й про те, що буддизм відійшов від традиційного для індуїстських духовних течій принципу недіяння, згідно якому цей світ вартий лише того, щоби від нього відвернутись. Виходячи із такого принципу індійські самітники та аскети вважали за непотрібне і невиправдане втручання в хід процесів життя, в тому числі й втручання у вигляді допомоги комусь. Натомість Будда наставляв своїх послідовників так: “Ви повинні бути налаштованими до всіх по дружньому, сповненими почуття любові і співчуття і не тримати в серці злоби. Нехай ваша особистість буде повністю просякнута почуттям любові. Розпочавши із цього, ви потім зможете освітити весь світ широким, глибоким та безмежним, вільним від гніву та злоби, почуттям… Зберігаючи в душі почуття любові й добра, монах випромінює його спочатку в одному напрямі, потім в іншому, потім в третьому, потім в четвертому, випромінює і вгору, і долу, - завжди і повсюди повинен він усвідомлювати необхідність випромінювати на весь світ почуття добра й любові” (Швейцер А. Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. – М., 2002. – С.105-106). Цікаво відзначити, що в розповідях та притчах про Будду неодноразово розповідається про особливу силу “випромінювання добра й любові”, якою він був наділений. Вершиною виявлення такого почуття можна вважати розповідь про те, що він приніс себе в жертву голодній тигриці, щоби вона не здійснила жахливого злочину, з’ївши своїх дітей.

Отже, перегляд основних положень буддистського віровчення засвідчує, що:

-          буддизм постав такою релігією, яка з етичних позицій намагалась дати людині відповіді на найперші та найболючіші питання свого часу;

-          буддизм носив яскраво виражений реформаторський характер, заперечивши цілу низку усталених на той час в давній індійській культурі принципів традиційного благочестя;

-          буддизм відрізнявся очевидною спрямованістю на визнання рівних можливостей всіх людей у справі спасіння своєї душі та досягненні вищої досконалості;

-          низка особливих положень дозволяє бачити в буддизмі явище особливого типу регіональної культури (прийняття вчення про карму, сансару, дхарми, притчевий характер виразу змісту свого вчення та ін.).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство