Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Релігієзнавство

3.1. Релігія як історичне явище. Провідні умоглядно-теоретичні концепції походження релігії


Існування релігії в сучасному світі, те, що вона виконує певні соціальні функції, зміни у релігійному житті та наявність різних релігій – все це підводить допитливу людину до проблеми виникнення релігії. Таким чином поставлена та усвідомлена проблема передбачає, що ми розглядаємо релігію як явище історичне, тобто таке, що в певний період історії виникає, зазнає історичних змін та виявляє якісь нові тенденції в процесі свого функціонування в часі. Слід сказати, що в окремих релігіях їх прихильники намагаються уникати проблеми історичного статусу релігії. Наприклад, у ведизмі як давній індійській релігії, припускалась, що “Веди” – зібрання священних канонічних текстів – існують одвічно, від самого початку виникнення світу. Так само і в ісламі – провідній релігії арабського світу – існують течії, що наполягають на одвічному існуванні “Корану” – священної книги мусульман. В християнстві вважається, що Ісус Христос – Син Божий – до свого втілення в людину одвічно існував у божественному дусі як “Логос” – розум або мудрість Бога. Тобто, в авторитетних релігіях сучасного світу питання про їх історичний характер або заперечується, або ж ставиться проблематично. Наприклад, в християнстві визнається часова мінливість історії, визнається, що історія – це важлива форма діалогу людини із Богом, проте в той же час визнається, що найперші істини християнства є вічними та незмінними. В протестантській християнській теології вважається, що саме історія засвідчує тотальну відносність усього, що відбувається в людському житті, але наслідком того є пристрасне прагнення людини дістатись до абсолютів. Вивчаючи релігію, важливо чітко зафіксувати ті її характеристики, які однозначно свідчать про її історизм. Історичність релігії, тобто її змінюваність, можна окреслити такими обставинами:

-          в розпорядженні науки знаходяться численні факти, які свідчать про історичну змінюваність конкретного змісту релігійних вірувань та догматів. Сучасній людині може видаватись дивним те, що давні греки вірили в обставини життя та діянь Олімпійських богів, оскільки на тлі сучасних релігій така віра виглядає наївною; проте вона існувала і відійшла у минуле;

-          в процесі історичного розвитку відбуваються розгалуження та розколи в межах певних релігій; так, на низку напрямів поділились буддизм, іслам, християнство, і в цих напрямах існують відмінності у догматах, поглядах, уявленнях;

-          зазнають змін і конкретні релігійні обряди; так, причастя в общинах ранніх християн було спільною трапезою, коли присутні разом споживали хліб і вино, обговорюючи при цьому священні тексти;

-          в межах певних релігій час від часу відбувається перегляд певних попередніх позицій як умоглядного, так і практичного планів; так, католицизм переглянув своє відношення до вчення М.Коперника та Г.Галілея, певним чином переглянув і свою соціальну доктрину; якщо, наприклад, вчення Ф.Аквінського за його життя не визнавалось, то пізніше він був канонізованим, а його вчення набуло високого релігійного статусу.

Проблема історичності релігії породжує цілу низку питань. Релігія виникла поступово чи була створена в закінченому вигляді певною видатною особою або групою людей? Походження релігії божественне чи людське? Ми можемо розглядати різні релігійні вірування як етапи єдиного процесу розвитку релігії чи вони є самостійними утвореннями?

Всі ці питання осмислювались різними мислителями протягом століть, і в літературі, що висвітлює проблему походження релігії, можна виділити основні напрямки до її вирішення – умоглядно-теоретичний та емпіричний (конкретно-фактологічний).

Перший напрямок, як було зазначено – умоглядно-теоретичний. Протягом писаної історії людства було створено велику кількість теорій щодо виникнення релігії. Автори їх спиралися на певні факти, наводили логічно обгрунтовані аргументи, проте цілий ряд цих концепцій мали великий суб’єктивний компонент, залежали більше від філософської або життєвої позиції мислителя, ніж від конкретного матеріалу.

Протягом історії  людства таких концепцій було створено дуже багато. Наведемо лише деякі з них, що є найвідомішими та найбільш обгрунтованими.

Першою з таких концепцій  слід назвати теологічне пояснення походження релігії. Згідно теологічної точки зору, виникнення релігії не підлягає історичному осмисленню, оскільки релігія була дана людям Богом у завершеному вигляді. Слід зауважити, що така точка зору є спільною для християн всіх конфесій, для представників іудаїзму, ісламу та ряду інших релігій. Часто ця концепція не розглядається як така , що потребує аргументів для свого доведення, бо грунтується на вірі та авторитеті священних текстів.

Правда, тут же виникає питання про те, чому в світі існує багато релігій, якщо Бог дав людям одне істинне вчення. Спробою відповісти на це питання була концепція прамонотеїзму ,  або первісного, прадавнього монотеїзму (віри людей у єдиного бога), що була висунута свого часу шотландським літератором і вченим Е.Ленгом (1844-1912) у його праці  “Становлення релігії”.  Пізніше католицький пастор В.Шмідт (1868-1954) у своїй 12-томній праці “Походження ідеї бога” розвинув цю концепцію, виклав її детальніше, і тому його ім’я як  прибічника цієї теорії у літературі зустрічається значно частіше.

Згідно цієї концепції, Бог дає одну істину, одну релігію, але люди через свою тварність (створеність, початкову несамостійність), свою інтелектуальну та духовну  обмеженість не змогли зрозуміти Боже вчення у його цілісності, а тому давні примітивні люди сприйняли його однобічно, стали ототожнювати Бога із конкретними тваринами, елементами оточуючої дійсності (сонцем, блискавкою), і таким чином виникло багато релігій. Свої міркування В.Шмідт намагався обгрунтувати за допомогою історичних фактів, проте використовував їх вибірково; тобто наводив лише ті факти, що вкладалися у його концепцію, інші ж залишав поза увагою. Оскільки існує фактографічний матеріал, що суперечить даній концепції, більшість науковців ставляться до неї із сумнівом.

Протилежною по відношенню до концепції прамонотеїзму є концепція праатеїзму, або первісного атеїзму, або концепція “дорелігійного періоду”. Прибічники цієї концепції вважали: найдавніші люди були настільки тісно пов’язані з природою та з власною простою практичною діяльністю, що їх свідомість була тісно перепліталась із практичними діями і не була придатною навіть до мінімальних абстрактних або відірваних від наочного міркувань, в тому числі й релігійних. Так, найдавніші форми магії, коли первісний мисливець вдаряв списом зображення тварини, на яку він потім збирався полювати, або коли чаклун, бажаючи знищити ворога, втикав палички у фігурку, що зображувала цього ворога, можна тлумачити не як звертання до надприродного,  а як неправильне розуміння природних зв’язків і намагання використати саме ці природні зв’язки, які були неправильно витлумачені. Найдавніші відомі нам предки людини – homo habilis – “людина уміла”, а також пітекантроп, синантроп,- за даними сучасної археології виготовляли знаряддя, але не залишили поховань та інших свідчень про наявність у них релігійних уявлень. Проте, оскільки дана концепція грунтується не стільки на фактах, скільки на їх тлумаченні, багато дослідників теж вважають її сумнівною.

Досить розповсюдженою у релігієзнавчій літературі є теорія страху.  Ця теорія виникла ще в часи Стародавньої Греції та Риму. До її засновників  відносять філософів Демокріта (460-361 рр. до н.е.), Епікура (324-270 рр. до н.е.),  Лукреція Кара (бл.96- рр. до н.е.). Учень Епікура Петроній  сформулював афоризм, згідно якого “Перших богів на землі створив страх”. Відповідно до цієї концепції первісні люди боялися певних природних явищ (пожежі, шторму на морі), і пов’язували ці явища з діями надзвичайно могутніх істот – демонів, богів (бо явища були масштабними). За аналогією з власними вчинками (“захочу – зламаю гілку, не захочу – не зламаю,  якщо мене просять не ламати – не буду”) вони вважали, що за їхнім проханням могутні істоти можуть  і не чинити своїх жахливих дій. Тому первісні люди споруджували богам храми, молилися їм та приносили їм пожертви.

На кінці середньовіччя  виникає теорія обману, що пояснює виникнення релігії як результат вигадок вождів, жреців та законодавців, які посилалися на авторитет богів та демонів, щоб змусити людей дослухатися до рішень та вимог керівників суспільства. Одним з перших цю теорію висуває Крітій (біля 460-430 рр. до н.е.), в подальшому її підтримували енциклопедисти ХVII-XVIII ст.у Франції – Франсуа Вольтер (1694-1778), Жан Жак Руссо (1712-1778). Цікаво, що ця теорія  виникнення релігії легко визнається людьми як вірогідна щодо виникнення чужих релігій, проте заперечується стосовно тієї релігії, до прибічників якої відноситься дана особа. Теорія обману підтверджується, по-перше, численними історичними фактами, а, по-друге, оскільки одним з основних компонентів релігії є віра, мусимо визнати, що обман тут принципово можливий, бо того, хто вірить (не вимагає доказів, не перевіряє), можна обдурити.

У XVII - XVIII ст. формується ще одна концепція виникнення релігії, яка близька до описаної вище, проте має і суттєві особливості. Можемо умовно назвати цю концепцію теорією обмеженості знань. Згідно цієї теорії релігія виникає як спосіб донаукового пояснення незрозумілих явищ природи, а в подальшому – і суспільного життя. Наприклад, блискавку вважали результатом діяльності бога, поки наука не з’ясувала, що це – особливий вид електричного розряду; причиною епідемії вважали гнів божий, поки не існувала мікробіологія як наука. За логікою цієї теорії з розвитком науки релігія повинна занепадати і поступово взагалі щезнути. Така точка зору була поширена серед науковців у XIX  ст. та початку ХХ ст., була вона й компонентом офіційної атеїстичної ідеології у Радянському Союзі. Проте історичні дані говорять про те, що у ХХ ст., незважаючи на розвиток науки та технології, спостерігається своєрідний релігійний ренесанс; зустрічаються релігійні космонавти та віруючі фізики, що у ХІХ ст. здавалось би абсурдним. Отже, дана концепція не підтверджується історичними  фактами. В теоретичному ж аспекті вона сумнівна, бо з розвитком наукових знань збільшується сфера нашого “знання про незнане”, про те, з чим ми вже зіткнулися у сфері діяльності, але ще не дослідили і не вивчили його, а там, де є невідоме, незнане, завжди виникає питання про пізнаваність даного явища або процесу, про те, чи будемо ми коли-небудь володіти цим знанням. І тут ми майже не відрізняємося від дикуна, що тремтить перед блискавкою, природи якої не розуміє.

 Психологічні концепції виникнення релігії вміщують досить широкий спектр теорій, які стверджують, що психологічні механізми людського мислення призводять до появи релігійних уявлень. Сюди відноситься, наприклад, концепція Людвіга Фейєрбаха (1804-1872), видатного німецького філософа. У своїй праці “Сутність християнства” він стверджує, що  в релігійних образах вшановуються втілення людської фантазії. Загадки релігійних вірувань, на думку Л,Фейєрбаха, розкриваються через психо-фізіологічні властивості людини. Основою виникнення релігійних вірувань він вважав процес утворення абстракцій, розвиток абстрактного мислення, можливість відокремлення загальних понять від конкретних, реальних речей. Боги, на думку Л.Фейєрбаха, є лише абсолютизованими проекціями властивостей природи і людини, перетворених мисленням у самостійні сутності (наприклад, людина щось зробити може, а чогось – не може; бог – всемогутній; людина має певні знання – бог всезнаючий, тощо).

Іншою відомою психологічною концепцією походження релігії є фрейдизм, тобто теорія Зигмунда Фрейда (1856-1939), австрійського психіатра і філософа. Згідно даної концепції релігія виникає як вихід назовні індивідуального безсвідомого, причому цей вихід безсвідомого є суспільно дозволеним та безпечним для оточуючих. Отже, основою для виникнення релігії є індивідуальне безсвідоме, тобто вроджені неусвідомлювані та часто заборонені суспільством потяги людини. Саме вони зумовлюють необхідність у молитві, сповіді, участі у релігійних церемоніях, тощо.

І, нарешті, натуралістична концепція походження релігії виникла ще у стародавньому світі, проте мала своїх прибічників протягом всього історичного розвитку людства. Згідно цієї теорії релігія – це специфічне відображення природних (натуральних) процесів, а також відображення різних аспектів взаємодії людини і природи. Так, софіст Продік вважав,  що релігія виникає з вшановування хліба, вина, сонця, місяця, тощо. Епікур (324-270 рр. до н.е.) вчив, що світ вічний і нескінченний, а тому й не міг бути створений богами. Цю концепцію підтримували просвітителі XVIII ст., Томас Гоббс, Фрідріх Енгельс, Фрідріх Ніцше та ціла низка інших мислителів.

Всі описані концепції мають теоретико-логічний, а часом і умоглядний характер. З деякими із цих концепцій погоджується значна кількість дослідників, інші мають менше прибічників.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство