Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Релігієзнавство

1.4. Функції релігії в житті сучасного суспільства


Будь-яке явище виникає та закріплюється в житті суспільства тільки тому, що воно задовольняє певні суспільні потреби, і, отже, виконує такі функції, які не надолужуються іншими сферами знання і пізнання. Звичайно, що спорідненість релігії із деякими іншими сферами духовного життя та духовної діяльності суспільства може привести до схожості деяких їх функцій, але повне співпадіння при цьому все ж виключається. Отже, які важливі функції виконує релігія в суспільному житті?

Першою функцією слід назвати світоглядну – релігія формує в людини певний, досить своєрідний світогляд. В цьому світогляді, як вже йшлося, провідне місце належить подвоєнню світу на відкритий, доступний людському природному сприйняттю, та прихований, таємний, проте найважливіший та священний. Релігійний світогляд передбачає й те, що людина не розглядає себе в якості повністю самовладної істоти; навпаки, людина усвідомлює себе як єство, підпорядковане найпершим та вищим силам буття. При тому життєва поведінка людини оцінюється з позиції того, наскільки вона відповідає прагненням  цих вищих сил, їх природі, їх наставництву та ін. В більшості релігій також передбачається віра у безсмертя душі, в те, що потойбічне життя постає важливішим за поцейбічне, земне. В той же час відчуття прилучення людини до найперших світових сил породжує впевненість у значущості людини, у її захищеності від випадкових негараздів життя.

Другою функцією релігії у суспільному життя можна вважати регулятивну – релігія вводить людське життя в певні межі, надає йому внутрішнього впорядкування, доцільності і смислового наповнення. У простому вирі життя людина часто не має достатніх сил задля того, щоби прагнути чогось виключно заради себе самої; релігія вказує людині на те, заради чого варто переживати падіння, страждання, життєві невдачі. Людина в релігійному світосприйнятті постає лише часткою найперших буттєвих сил, тому саме заради цього світового цілого вона й повинна все переживати й долати. Окрім того, релігія вводить людське життя в певні моральні межі та спрямування, навіть в певний сезонний життєвий ритм, надаючи тим самим людському життю більшої стабільності та впорядкованості.

Досить часто на одне з перших місць у функціонуванні релігії виводять її інтегративну функцію – функцію збирання, поєднання людей в спільноту, що може виходити за межі окремих держав, регіонів і навіть континентів. Так звані світові релігії, про які буде йти мова в подальших темах, носять значною мірою так званий космополітичний характер, тобто вони не знають етнічних та національних границь. Єдина віра створює серед  однодумців атмосферу особливої близькості; згадаймо, наприклад, що християни називають один одного “братами” або “сестрами” у Христі. В деяких міжнародних подіях виявляється, що поділ людей за державними ознаками має менше значення, ніж за релігійними.

Проте релігія водночас і роз’єднує людей, тобто, з’єднуючи однодумців, вона роз’єднує й протиставляє людей різної віри, які взаємно вважають одне одного невірними, безбожними, слугами Сатани. Цю суперечливу рису релігії позначають так, що до інтегративної функції додають ще й дезінтегративну – функцію роз’єднання. При тому ця остання функція приносить людям багато лиха: ім’ям Бога вони готові вступати у близькі, майже родинні стосунки, але тим самим ім’ям вони також готові запекло ворогувати між собою, застосовувати один проти одного насильство й тортури, не визнавати своєї рівності із людьми іншої віри. В тому факті розкривається один із історичних парадоксів релігії, який можна зрозуміти і пояснити, проте тяжко, а той неможливо виправдати. Кожна релігійна віра так чи інакше тяжіє до того, щоби лише себе вважати істинною, лише за собою визнавати право на божественне покровительство та благодать. Більше того, при такому баченні суті справи будь-які відхилення від своєї віри прихильники даної релігії розглядають як блюзнірство, як наругу над вірою й Богом. Саме ці останні моменти надають такої гостроти релігійним протистоянням. Тобто в двох таких різних за наслідками та таких споріднених за змістом функціях релігії – інтегративній та дезінтегративній – проявляється суперечливий характер релігії як безпосереднього відношення, як прямого прийняття: оскільки певний зміст приймається свідомістю як прямо наданий їй в якості найпершого, священного, незаперечного, то такий зміст виключає його поділ на якісь частки, сфери, галузі. Тут працює принцип “або-або”: або ми приймаємо дещо без міркувань й упереджень, або не приймаємо. Проте коли приймаємо, то автоматично не приймаємо ніякого іншого. Такий факт реального функціонування релігії породжує проблему про роль розумового (знаттєвого) елементу в релігії, бо саме розумність змушує нас визнавати, що інша віра або віра іншої людини, будучи відмінною від нашої (або звичної для нас), за суттю (а не за конкретним змістом) може нічим не відрізнятись від нашої. Для того, щоби релігійні відмінності не приводили до ворожнечі, слід сповідувати й використовувати у підході до релігії принцип герменевтичного дискурсу, розглянутий у попередньому питанні.

Досить важливого значення надають соціальній функції релігії, яка може бути подана як така, що сприяє введенню людини в соціальні відносини, як настанова людині на необхідність дотримання певних суспільних норм життя, як прилучення людини до суспільної моральності та ін. В усі часи релігія так чи інакше приймала участь в урегулюванні соціальних стосунків між людьми: допомагала хворим, в’язням, поневоленим, закликала сильних світу цього бути милосердними, поставала проти насильства над невинними, над дітьми, людьми похилого віку та ін.

Дослідники одностайно виділяють також компенсаційну функцію релігії, розуміючи її як здатність релігії збалансовувати психічний, емоційний або інтелектуальний стани людини. Тобто пригнічену людину релігія може підтримати, підбадьорити; людину, що втратила самовладання, - заспокоїти, посприяти винайденню людиною виходу із тупикових ситуацій життя.

Часто до функцій релігії відносять також контрольну (релігія може виконувати у свідомості людини роль внутрішньої цензури), комунікативну (сприяє спілкуванню людей певних поглядів, не зважаючи на їх державну, етнічну, національну приналежність), функцію життєвого смислопокладання, вироблення життєвих ідеалів, піднесення людини над потоком повсякденного життя, виховну та ін. Деякі дослідники виділяють також терапевтичну функцію, вважаючи, що релігія заспокоює людину, вносить порядок та злагодженість в її душевні стани; але ця дія релігії покривається, на наш погляд, компенсаційною її функцією. З огляду на те, що може дати релігія окремій людині, можна вести мову про персоналістично-утворювальну функцію (релігія сприяє осмисленню людини в якості причетної до духовних абсолютів єства), ціннісну функцію (формування у людини розуміння того, що цінність духовного є найпершою та найважливішою).

Якщо тепер підсумувати розглянутий матеріал, то можна зробити висновок про те, що релігія виконує цілу низку життєво важливих функцій як в суспільному, так і в індивідуальному житті людини. Врахування чисельності та складності означених функцій дозволяє нам сприймати релігію не одномірно, не упереджено, з осягненням тої ролі, яку вона виконує і яку не можуть компенсувати інші сфери духовного життя суспільства.

Висновки.

 Серед усіх сфер суспільного життя релігії належить особливе місце, оскільки вона і базується на особливому типі життєвого досвіду, і вводить людину в такого роду досвід. Релігія передбачає існування у людини відчуття її прилучення до найперших початків буття, а на грунті такого відчуття утворюються різноманітні більше або менше чисельні об’єднання людей, що сповідують певну форму релігійного вірування.

Релігія – це явище суспільно-історичне, тобто вона функціонує в людських спільнотах та виникає і змінюється в процесі розгортання людської історії. Породжена релігійним досвідом, розвинена релігія стає своєрідним “суспільством у суспільстві”, оскільки постає явищем багатогранним та складним. Складність релігії яскраво проявляється в її будові, де важливе місце належить утворенням людської свідомості, релігійним діям та релігійним організаціям.

Багатогранність релігії зумовлює  те, що вона постає предметом вивчення різних наук та сфер пізнання: її вивчають філософія, соціологія, психологія, деякі конкретні науки. Особливе місце серед цих сфер пізнання належить релігієзнавству, що збирає данні численних наук та досліджень задля того, щоби подати релігію як ціле, проте багатоелементне явище.

Суспільно-історичний характер релігії проявляється також в тому, що вона задовольняє певні суспільні потреби, виконуючи при цьому низку функцій, серед яких на першому плані перебувають світоглядна, компенсаційна, соціальна, комунікативна, інтегративно-дезінтегративна, сенсопокладальна та ін.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство