Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Релігієзнавство

1.1. Релігія як соціально-історичний феномен


Із висоти історичного досвіду, здобутого цивілізованим людством на початок ХХІ століття, можна впевнено стверджувати, що релігія врешті постала в якості органічного компоненту суспільної історії, людського усвідомлення світу та самоусвідомлення. З XVIII століття, коли почалися серйозні дослідження релігії, вона, особливо на тлі швидко прогресуючої науки та раціонального мислення, часто подавалась як характерна риса нерозвиненої, примітивної свідомості, як свого роду забобони, фантастичне перекручення реального стану справ. В руслі такого її розуміння виникло переконання, що разом із прогресивним розвитком знання та науки релігія рано чи пізно буде усунена із історії, поступившись місцем правильному, добре опрацьованому та розумно організованому знанню про людину і світ. Проте згодом з’ясувалось, що спроби подавати релігію як результат фантастичного відтворення дійсності людиною, як образи людської уяви, що навіяні страхом перед незрозумілими природними або соціальними явищами, не враховували всієї її складності. Так само виявились невиправданими намагання подавати релігійну людину пригніченою, людиною із рабською свідомістю, пасивну та сповнену страхами очікування помсти чи покарання з боку богів. Адже навряд чи хтось зможе подати саме такими людьми творців Венери Мілоської, Парфенону, Софії Київської та ін. Так само навряд чи хтось насмілиться стверджувати, що християнські месіонери, які йщли в дикі землі, несучи нецивілізованим народам медичну допомогу, прилучаючи їх до культури та писемності, були покірними, заляканими, рабами в душі.

З іншої сторони, було би невиправданим окреслювати релігію, релігійних людей та релігійні організації виключно у позитивних тонах.  Сучасній молоді, напевне, добре відомі ті публічні скандали, які спалахнули з приводу звинувачення цілої групи американських католицький священників у сексуальних домаганнях, спрямованих до дітей, що відвідували їх приходи. Так само і в суспільній історії можна знайти приклади релігійного фанатизму, невігластва, антигуманізму, спроб перетворити людину на безсловесне, покірливе єство. До негативних проявів релігії можна віднести також і те, що вона, об’єднуючи людей, водночас їх роз’єднує, розводить і навіть протиставляє різноманітні релігійні об’єднання одне одному. Такі протистояння груп віруючих інколи досягають гостроти силових конфліктів, ворожнечі, насильства.

Досить часто в обговореннях проблем релігії люди формулюють неприємні для її прихильників питання: чому релігійні люди все одно часто акцентовані на питаннях матеріальних, соціальних, фінансових? Чому вони порушують не просто моральні норми, але божественні заповіді? Чому релігія не лише поєднує людей, а й конфліктно протиставляє їх одне одному? Чому, врешті, існує  багато релігій? При обговоренні і осмисленні таких питань ми звертаємось до того, як виявляє себе релігія в суспільній історії. Ми знаємо, що в багатьох релігіях вважається, що релігія, як надана людям богом істина, стоїть над історією, що історична незмінність їх провідних положень свідчить про їх істинність та непохитну силу, про те, що вони є вищими за будь-яку людську думку. Але численні дослідження, в тому числі – вивчення сучасних етносів, що перебувають на архаїчній стадії розвитку, свідчать, що в ході історії відбуваються певні зміни і в наборі провідних тверджень певних релігій, і в їх тлумаченні, і в релігійних ритуалах та обрядах. Наприклад, так званий християнський “Символ віри” був сформульований та прийнятий лише на Нікейському християнському соборі у 325 році, тобто майже через 300 років по смерті Христа.

При спробах зрозуміти явище релігії перш за все кидається у вічі те, що вона існує в суспільстві, виконуючи певні соборні (збирає, об’єднує людей) функції. Людина не виживає і не може вижити та життєво утвердитись віч-на-віч із природним світом. Суспільство виробляє цілу низку таких потреб, які сягають далеко за межі індивідуальних інтересів та суто біологічного пристосування до умов виживання. Соціалізована людина входить в особливий тип стосунків із собі подібними: на місце її природного індивідуалізму та егоїзму приходить усвідомлення (а то й інтуїтивне відчуття) людської єдності. Релігія постає однією із форм інтеграції людей на засадах їх спільного прилучення до певним чином уявлених фундаментальних основ буття. Соціально-історичну обумовленість мають не лише конкретні складові релігії, а й її реальні види та типи. Різні релігії виникали в різні часи, в різних регіонах земної кулі та за різних соціальних обставин. До того ж тут давались взнаки не лише історичні, а й психологічні чинники, навіть індивідуальні відмінності релігійного досвіду. Так, західно-європейська культура в цілому є демонстративною, оберненою назовні. Християнство в західній Європі набуло багатьох форм та проявів, а богослов’я (теологія) – надзвичайної розгалуженості. Православ’я (східна гілка християнства) у порівнянні із католицизмом постає значно консервативнішим, набагато чуттєвішим, внутрішньо заглибленим. У мусульманстві однозначно вважається, що Бог (Аллах) не має і не може мати ніякого конкретно-чуттєвого окреслення та виявлення. Через це тут були виключені будь-які зображення Бога, а наголос у богопізнанні падав на літеру, на слово. Звідси випливає надзвичайно витончена каліграфія, а також наполягання на тотожності знання та віри: лише через знання (а не споглядання) можна наблизитись до перших істин світу. Храмове будівництво також має певні етнічні, регіональні, географічні особливості, що, врешті, надають культовим спорудам рис своєрідності та неповторності (при деяких спільних для них в межах певної церкви канонах).

Численні сучасні данні археології (пошуки матеріальних пам’яток давнини), наук про прадавні культури (палеології), етнографії (науки про історію різних етнічних груп та людських спільнот), історії, психології засвідчують, що релігійні уявлення супроводжують усю відому нам більш-менш сформовану як людську історію. Проте деякі дослідники ХХ ст. на конкретному матеріалі доводили, що найвіддаленіші від нас за рівнем розвитку та способом відношення до світу людські спільності не мають релігійних явлень (американська дослідниця М.Мід). Проте навряд чи зазначені свідчення можуть ставити під сумнів нерозривний зв’язок релігії та людської історії. Для прояснення даного питання можна звернутись до відомої аналогії (паралелі) між індивідуальним розвитком людини та розвитком історичних епох; наприклад, епохи давніх цивілізацій порівнюються із дитинством людини. В індивідуальному розвитку людини чітко виділяється початковий період, коли взагалі відсутні стабільність свідомості, досить хаотичним постає її зміст. З огляду на це можна стверджувати, що розвинені міфологічні уявлення передбачають вже високий рівень свідомості. Сучасні дослідники історії та культури вважають, що власне людська культура та історія з’являються лише тоді, коли усвідомлюється відмінність між явищами фізичними та психічними. Цей момент, власне, й засвідчується появою таких образів у змісті свідомості, які не копіюють дійсність, а виражають деякі внутрішні запити свідомості. Тобто, проблему, загострену фактами відсутності релігійних уявлень на найбільш ранніх рівнях проявів людини, можна перевернути і сказати: наявність релігійних уявлень можна розглядати як ознаку відносної сформованості власне людських засад історії.

Релігія в попередньому окресленні постає перед нами як складне, суперечливе соціально-історичне явище, що торкається важливих, заповітних людських питань. В релігійних уявленнях та натхненнях містяться водночас і творчі імпульси, і деяка відчудженість, відстороненість від звичної життєвої реальності. Сьогоднішню людину із її високою технічною озброєністю не можуть не вражати предмети давніх культур і цивілізацій: численні, часто – величезні кам’яні скульптури, виконані із високим ступенем досконалості, храмові та культові споруди, що мають грандіозні масштаби, цілі території, впорядковані численними архітектурними ансамблями. Таких пам’яток дуже багато, хоча, як ми розуміємо, було набагато більше. Що змусило людей, які, як нам видається, були досить примітивними, приреченими до того ж боротись за елементарне виживання, - що змусило їх віддавати шалені зусилля такого роду діяльності? – На це питання сьогодні є лише одна прийнятна відповідь: люди робили це не заради скороминущих повсякденних потреб, не заради самих себе, а заради встановлення зв’язків із тими силами та енергіями, які вони вважали наймогутнішими, найпершими засадами буття себе і світу. Якщо така відповідь виправдана хоча б частково (а у науковців немає сумніву в тому, що грандіозні споруди сивої давнини у своїй більшості є культовими, релігійними), то було би безглуздо заперечувати життєву енергетику релігії. Проте, як вже було зазначено, її виявлення в реальній історії людства постають досить суперечливими.

Отже, релігії належить чинне місце в системі людської соціальної історії. Вона супроводжує людство на всіх основних етапах його цивілізованого існування, яскраво засвідчуючи при цьому свою соціально-історичну природу. Тобто вона має різноманітні культурні та регіональні форми виявлення, а також постає історично змінною.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство