Художня культура виступає одним з найважливіших компонентів духовної культури. Разом з пізнавальною, релігійною, моральною, політичною культурою вона покликана формувати внутрішній світ людини, сприяти розвитку людини як творця культурних цінностей. Ядром художньої культури є мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного і уявного. Види мистецтва - література, театр, живопис, скульптура, архітектура, музика тощо завдяки використанню різноманітних засобів виразності освоюють дійсність у формі неповторно-індивідуального художнього образу. Ці форми можуть бути різними - від метафоричної до реалістичної, та вони завжди відображають долю людей і народів, ідеї і проблеми свого часу.

Одним із найважливіших компонентів культури як сукупності створених людством цінностей є художня культура.
Художня культура - це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.
Розуміючи культуру як "другу природу", як сукупність цінностей матеріальних та духовних, як розвиток сутнісних сил людини, спосіб відтворення людиною самої себе як істоти духовної, ми розглядаємо художню культуру як найбільш стабільний гуманістичний регіон культури. Адже серед розгалуженої системи історично вироблених і закріплених традицією духовних цінностей - релігійних, філософських, моральних саме художні, естетичні цінності, зберігаючи величні досягнення людського генію у творах мистецтва, стоять на сторожі цілісності культури і життєвого досвіду, зібраного людством протягом тисячоліть.
Ядром художньої культури, її системоутворюючим чинником виступає мистецтво як художньо-образне відтворення дійсного і уявного.
„О, не покину, музи, я олтар ваш! Правдивого життя не буде без мистецтва” (Еврипід). Актуальність цих слів, проголошених великим давньогрецьким драматургом Еврипідом більше двох тисяч років тому, підтверджується кожною миттю нашого буремного життя. Мистецтво було і залишається одним із найважливіших чинників духовного життя людства. Воно стимулює творчу діяльність, освячує і збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами.
Чи можна навчитися розуміти мистецтво? Можливо, комусь видасться це питання дивним, адже вважається, що це доступно кожному. Але разом з тим, ми знаємо, що на різних людей один і той же твір справляє різне враження. Хтось послухав музику, подивився скульптуру і забув про почуте й побачене, а в іншого цей твір викликав безліч почуттів та думок.
Перший не зрозумів, про що розповів митець своїм твором, тому й лишився байдужим. Ми відчуваємо відмінність між мовою художніх творів та тією, якою користуються в побуті. І оволодіти цією мовою "особливою мовою" мистецтво - необхідно кожному, хто прагне вдосконалення внутрішнього світу.
Протягом багатьох століть людство із захватом обговорює проблеми, пов'язані з процесом творення мистецьких цінностей і їх сприйняттям. Але, не дивлячись на це, ми відчуємо помітні ускладнення, якщо захочемо віднайти остаточне визначення поняття "мистецтво". Найчастіше у роздумах про мистецтво люди відтворюють свої емоційні переживання, пов'язані з цим унікальним феноменом. Ще в давнину утвердилася думка, що мистецтво, розважаючи, повчає. Великий французький романіст Оноре де Бальзак говорив, що все, починаючи з фрески і скульптури і закінчуючи карикатурою, є живою історією, символом часу, мовою народів і, зрештою, могутньою силою. Англійський художник Джошуа Рейнольдс був переконаний у тому, що мета мистецтва - доповнити природну недостатність речей і задовольнити потребу у втіленні того, що є в уяві людини. Ще сміливіше висловився у передмові до свого знаменитого роману "Портрет Доріана Грея" англійський письменник Оскар Уайльд, говорячи, що мистецтво - це дзеркало з відбитком того, хто дивиться у нього, а зовсім не життя. І хоча всі ці вислови (як і багато інших) є, без сумніву, цікавими для подальшого обговорення, та все ж-таки науковими їх не назвеш.
В давні часи мистецтвом називали вміння, навички, які були необхідні для того, щоб виготовити будь-який виріб. До деякої міри це значення слова зберігається і до сьогодні. Адже будь-яку діяльність, що сягає рівня найвищої майстерності, ми називаємо "мистецтвом".
У стародавніх греків такого значення набувало слово "techne", від якого походять слова "техніка", "технологія". Латинське слово "аrt", добре відоме нам, було більше зорієнтоване на гуманітарні знання і в перекладі теж означало "ремесло, заняття".
У Стародавній Греції та Стародавньому Римі було унормоване розмежування між мистецтвами "високими" і так званими "сервільними" (від лат. - бути рабом, служити). Вільні громадяни не займалися тяжкою фізичною працею або обслуговуванням. Всі їх зусилля були спрямовані на відвідування театрів, музеїв, участь у філософських диспутах, поетичних змаганнях тощо. Для цього потрібні були такі мистецтва, як логіка, астрономія, музика та інші. Недарма прекрасний бог Аполлон, покровитель мистецтв, на горі Парнас був оточений Музами, дочками Зевса та Мнемосіни, богинями наук та мистецтв, кожна з яких відповідала за свій вид мистецтва: Евтерпа — за ліричну поезію, Кліо - за історію, Талія - за комедію, Мельпомена - за трагедію, Терпсихора - за танець, Ерато - за любовну поезію, Полігімнія - за гімни, Уранія - за астрономію, Калліопа - за епос. А ремеслом - будівельним, сільськогосподарським, шевським тощо - займалися раби та бідняки. До ремесел або сервільних мистецтв відносили колись живопис і скульптуру.
Ця традиція до деякої міри зберігалася і в добу Середньовіччя. Університетський курс наук, в який входили граматика, риторика, логіка, арифметика, геометрія, астрономія і музика, називали "вільними мистецтвами", а праця художників вважалася лише відповіддю на заклик Божественної сили.
А от в епоху Відродження , коли з новою силою зазвучали ідеї про достоїнство людини, мистецтво стало об'єктом дослідження в його орієнтації на реальну дійсність.
Наукове вивчення мистецтва, закономірностей його розвитку розпочалося у XVIII ст. Це, перш за все, було пов'язане з виділенням самостійного розділу філософії, окремої галузі філософського знання про красу і закони її відтворення у творах мистецтва, яка дістала назву "естетика" (від давньогрецького "aisthesis" - чуттєве сприйняття).
Увага! В науковий обіг термін "естетика " був уведений німецьким філософом Олександром Готлібом Баумгартеном, який назвав свою двотомну працю, що вийшла друком у період з 1750 по 1758 рік, "Акроматична естетика". Естетику вчений розглядав як "теорію чуттєвого пізнання ", а мистецтво - як втілення краси.
Нову сторінку у дослідженнях природи мистецтва відкрили твори Вольтера, Дідро, Лессінга, Вінкельмана, представників німецької класичної філософії Канта і Гегеля. їх ідеї заклали основи сучасної естетичної науки. Хоча треба визнати, що у деяких випадках висновки вчених того часу були досить несподіваними. Так, у роботі французького абата Ж.Б.Дюбо "Критичні роздуми про поезію та живопис (1719 р.) зміни у мистецтві пояснювалися змінами у температурі повітря. Через 50 років німецький філософ Йоганн Гердер уточнював: мистецтво змінює свою форму під впливом клімату, залежить від національного характеру.
Для Гегеля мистецтво виступало результатом глобального розвитку світу. Причина руху художнього процесу і зміни його стадій (символічна, класична, романтична) пояснюються поступовим розвитком Абсолютної ідеї.
На сьогоднішній день естетика, пройшовши довгий шлях становлення і розвитку, є однією з найважливіших філософсько-культурологічних дисциплін.
Естетика - система законів, понять та категорій, що відображають естетичні якості дійсності та процес її освоєння за законами краси, особливості функціонування мистецтва, його сприйняття і розуміння його результатів.
Займаючись вивченням загальних закономірностей розвитку мистецтва, естетика виступає загальною теоретичною основою по відношенню до спеціальних наук, які здебільшого мають прикладний характер (літературознавство, театрознавство, музикознавство, теорія образотворчого мистецтва та ін.).
Мистецтвознавство - це сукупність таких спеціалізованих наук, які покликані вивчити походження і соціально-естетичну суть мистецтва, його конкретні форми, характер функціонування тощо.
Існує досить багато визначень поняття "мистецтво", кожне з яких, опрацьовуючи багатовіковий досвід вчених - дослідників мистецтва, -по-своєму висвітлює його призначення і сутнісні риси. Одним із них є наступне:
Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі.

Особливості впливу мистецтва на людину:
1. за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;
2. воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і роботи людину величною;
3. безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою і пластичною сферою людської психіки;
4. за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми.
Художні емоції виникають лише при зустрічі з соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, яке підносить людину, розвиває її уяву та інтелект. Взаємодія почуттєвої та інтелектуальної сфер під час сприймання художнього твору надає враженню особливої сили. Недарма російський психолог Л.С.Виготський, визначаючи мистецтво як "сукупність естетичних знаків, що спрямовані на збудження в людині емоцій", назвав ці емоції "розумними". Вони несумісні з сухим раціоналізмом, насичені вищими духовними прагненнями, і перш за все прагненням до прекрасного. Напрочуд точне визначення. До речі, виникнення таких "розумних" емоцій можна вважати і головним критерієм для розпізнавання твору мистецтва у потоці об'єктів масової культури, псевдомистецтва.
Вагу емоційного впливу твору мистецтва підкреслював у далекому минулому Аристотель, великий давньогрецький філософ. Поняття "катарсис" (дослівно - очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він вважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами Аристотеля, виникає очищення і полегшення, пов'язане із задоволенням. Філософські твори Аристотеля - вершина розвитку естетичної думки античності.
Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва являється "дублером" тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої - вивчення і пізнання оточуючого світу, але і мистецтво - пізнання, є педагогіка, але і мистецтво - засіб виховання, існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво - особлива мова і засіб інформації.
Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає ні одну з форм діяльності людини, а навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому і полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.

Функції мистецтва:
1. суспільно-перетворююча;
2. пізнавально-евристична;
3. художньо-концептуальна;
4. передбачення;
5. інформаційна та комунікативна;
6. виховна;
7. навіювання;
8. естетична;
9. гедоністична.

1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно - естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості - це перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає переробці, в результаті якої з'являється нова якість. Деякі наукові школи заперечують або применшують можливість участі мистецтва у перетворенні існуючого світу. Вони зводять значущість мистецтва до виконання компенсаторної функції - мистецтво у сфері Духу допомагає відновити втрачену гармонію. Така дія притаманна мистецтву, але ідеї талановитого митця рано чи пізно "будять" свідомість аудиторії, примушують її по-новому сприйняти звичне явище.
2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта). Не дивлячись на те, що найвидатніші філософи світу Платан та Регель вважали мистецтво нижчою формою пізнання істини, яка не може вступати у суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що пізнавальні можливості мистецтва величезні. Мистецтво здатне дослідити ті сторони життя, які недоступні науці. У формулі води Н2О схоплено закон існування явища. Та картина талановитого художника-мариніста здатна передати могутність стихії. Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого світу, відкриває нове у вже відомих речах, в звичайному -незвичайне.
3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу). Мистецтво прагне глобального мислення, розв'язання загальносвітових проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і доля його героїв, і людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними узгоджує свою творчість. Історія мистец¬тва може надати величезну кількість таких прикладів. Хоча не завжди ця функція очевидна. У сучасній науці сильна і антиінтелектуальна течія, що йде від інтуїтивізму Анрі Бергсона, в психології - від Зігмунда Фрейда, в мистецтві - це течія сюрреалізму, яка визнає "автоматичне письмо", "епідемію сну", "відключення розуму". Але і в такому випадку ми отримуємо своєрідну картину світу, що будується на спалахах інтуїції.
4. Функція передбачення ("кассандрівське начало"). І у даному випадку мова йде про використання інтуїції. Якщо вчений робить висновок індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити собі майбутнє. Художник, опираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє шляхом екстраполяції - вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого. І тут ми маємо на увазі не лише фантастику, хоча це і є найбільш зручний приклад.
5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються ^семіотикою, ^компаративістикою та ін. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.
6. Виховна ("формування цілісної особистості). Виховне значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики - на політичні погляди, а от мистецтво впливає комплексно і на розум, і на душу людини, формує цілісну особистість. Та вплив мистецтва не дидактичний, не моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як в позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом. Цей досвід виступає як художньо організований, узагальнений, осмислений художником. Крім цього, особливості сучасного життя роблять чи не найважливішою ще одну здатність мистецтва - контакт із твором мистецтва дає можливість розрядити внутрішню напругу, хвилювання, що породжується реальним життям, хоча б частково компенсувати монотонність буденності.
7. Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку. Особливо ця його здатність виявляється у складні періоди історії. Без сумніву, художник повинен усвідомлювати значення цієї функції і відповідально ставитися до своєї діяльності.
8. Естетична ("формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси. Це зовсім не означає, що кожна особистість повинна демонструвати своє бажання брати участь у художній самодіяльності. Але все, що робить людина, повинно узгоджуватися з уявленнями про красу і міру, а уявлення про суть мистецтва, критерії оцінки творів мистецтва повинні бути сформованими.
9. Гедоністична ("функція насолоди). Ця функція пов'язана з тим, що існує ігровий аспект художньої діяльності. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення.
Такими є найважливіші функції мистецтва, хоча їх перелік не обмежується названими. Не зважаючи на відсутність прямої прагматичної доцільності, існування людей без мистецтва неможливе. Мистецтво формує особистість всебічно, формує моральні принципи, естетичні смаки, розширює кругозір, знання, уяву, фантазію. Всезагальна потреба в мистецтві випливає, за словами великого німецького філософа Г.Гегеля, з розумного прагнення людини духовно освоїти внутрішній і зовнішній світи, уявивши їх як предмет, в якому вона впізнає власне "Я".

Специфіка художнього образу
Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуттів. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів.
Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.
Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне. Що спільного у долі талановитої дівчини і житті чайки? А саме цей художній образ використовує А. Чехов у своїй безсмертній драмі. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності.
Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу.
Вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.
Так, наприклад, якщо слово виступає вихідним матеріалом для творення художнього образу в літературі, то у музиці художній образ формується через звук, у образотворчому мистецтві - об'ємно-пластичними формами. Питання про джерело багатоманітності видів мистецтва - одне з традиційних для естетичної теорії. Кант вважав, що таким джерелом виступає багатство здібностей самого суб'єкта, Гегель шукав його у внутрішній диференціації абсолютної ідеї, французькі матеріалісти - у особливостях матеріалу, яким користуються митці. На сьогоднішній день не можна вважати цю проблему повністю вирішеною. Зрозуміло одне: критеріями визначення виду мистецтва не можуть виступати лише засоби виразності або зміст. Ці критерії пов'язані з характеристикою художньої діяльності в цілому: предмет зображення, зміст, засоби виразності, форми втілення, вплив.
Отже, маючи спільне походження та спільні засади, види мистецтва істотно відрізняються один від одного. Відрізняються матеріалом, з якого творяться певні художні образи, більшою чи меншою подібністю цих образів до реальної дійсності, способом передачі образу тощо.
Увага! Художній розвиток людства йшов від первісного синкретизму до виділення окремих видів мистецтв (від злитого в єдине ціле художнього мислення у давнину відокремились танець, музика, театр, література і т.д.). У подальшому здійснюється зворотній рух — від окремих мистецтв до їх синтезу (архітектура вступає в синтез з живописом, кіно об'єднує ряд мистецтв).
Співвідношення між видами мистецтва, їх більша чи менша залежність один від одного має історичні корені. Кожна історична епоха вибудовує свою систему класифікації видів мистецтва.
Аристотель стверджував, що у всіх видів мистецтв є спільна основа -це мімезіс (наслідування дійсності). Різниця між ними у тому, з якої причини і якими засобами це наслідування відбувається. В епоху Відродження різницю між мистецтвами вбачали у тому, який матеріал використовується, відповідно, який орган чуття активізується при сприйнятті твору мистецтва. Подібний підхід втримався досить довго. Лише у німецькій класичній естетиці виникли нові ідеї. Зокрема, Регель стверджував, що види мистецтв розвиваються як система, що народжується "духовним кліматом епохи".
Система міняється, в ній виділяється той вид мистецтва, який найбільше відповідає історичній своєрідності епохи:
Перша стадія розвитку мистецтв - символічна. Ідея шукає адекватного їй чуттєвого прояву, у матеріалі виявляється натяком, тут необхідна повна відповідність між змістом і формою (як, наприклад, у архітектурі Стародавнього Єгипту).
Друга стадія - класична. Прикладом може виступити скульптура Давньої Греції - домінанта всього античного мистецтва, що утверджує гармонійну єдність людини і світу.
Третя - романтична. За словами Гегеля, головна ознака цієї стадії у тому, що ідеї прагнуть переваги над зовнішнім, це призводить до невідповідності змісту і форми. У ролі ведучих видів мистецтва свого часу Гегель визначав музику, поезію, живопис.
У XIX ст. процес формування основних видів мистецтва був практично завершений. Запропонована у той час класифікація мистецтв акцентувала художнє значення простору або часу у видах мистецтва, їх впливі на органи чуття. Виробилась і стала традиційною вищенаведена схема.
Зрозуміло, що запропоновані принципи класифікації творів мистецтва не можна вважати остаточними, вони носять лише загальний характер і потребують подальшого уточнення, тим більше, що з розвитком технічних засобів, появою нових виражальних можливостей можна очікувати виникнення нових видів мистецтва. Крім того, розширюється простір для взаємовпливів, синтезу мистецтв.
Синтез мистецтв - це союз рівноправних видів мистецтва, що скеровані до однієї мети і у результаті дають нову художню якість.
Наприклад, поєднання музики і театру призводить до появи музичного театру у різноманітних його формах. Архітектурний простір обумовлює характер оздоблення. Синтез образотворчого мистецтва і архітектури породжує монументальний живопис. Не менш важливим є і безпосередній зв'язок, який здійснюється між видами мистецтва, коли під впливом одного твору мистецтва народжується інший. Під впливом вражень від живописних творів народжується музичний твір (наприклад, "Картинки з виставки" Модеста Мусоргського), або літературний твір вимагає образотворчого доповнення (згадаймо геніальну "Катерину" Тараса Григоровича Шевченка).

Стиль у мистецтві
Ще одним ґрунтовним поняттям, необхідним для повноцінного аналізу твору мистецтва виступає поняття "стиль". Саме слово має давньогрецьке походження, в давнину означало назву палички для письма. Поступово значення слова змінювалося, хоча в основі залишилося уявлення про ті риси, які можуть бути зовнішньо виявлені.
Стиль у мистецтві - це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності, що застосовуються у мистецтві.
Поняття "стиль" використовується для характеристики етапу у розвитку мистецтва різних художніх напрямків, індивідуальної манери художника. У цьому випадку поняття "напрям", "течія" можна вважати синонімами стилю. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який переживає суспільство. До деякої міри, можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи, її "візитною карткою".