Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Політологія

Верифікація прогнозу


Достовірність прогнозу та його рівні. Верифікація (від лат. verus — істинний) прогнозу — це вірогідність виробленого прогнозу, тобто визначення ступеня його відповідності дійсному стану об´єкта в майбутньому, що прогнозується; визначення ступеня відповідності прогнозу вимогам сучасної науки, тенденціям розвитку суспільної практики; ступеня достовірності прогнозу (тобто ймовірності здійснення передбаченого у заданий часовий інтервал); обґрунтованості (тобто відповідності теорії практиці). Досвід свідчить, що верифіковані таким чином прогнози справджуються з високим ступенем імовірності і, крім того, вони служать надійною орієнтовною інформацією для управління.

У відносно простих випадках роль верифікації відіграють експертні опитування (оцінки). У складніших випадках потрібні спеціальні процедури, наприклад:

  1. Розроблення прогнозу методом, який відрізняється від уже застосованих.
  2. Зіставлення прогнозу з іншим, одержаним з інших джерел інформації.
  3. Перевірка адекватного прогнозу в ретроспективі.
  4. Аналітичне або логічне дослідження прогнозів.
  5. Додаткове опитування експертів.
  6. Спростування критичних зауважень опонентів.
  7. Виявлення й урахування джерел можливих помилок.
  8. Порівняння з думкою найкомпетентнішого експерта. Світова практика свідчить: точність, надійність прогнозування в політичній сфері здебільшого залежить від багатьох чинників й умов, які визначають політичну діяльність і швидко змінюються. Ефективність політичного прогнозування підвищується в тих випадках, коли воно досліджує політичні процеси, в яких помітно проявляється одна або кілька тенденцій.

Соціально-політичне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий рівень — це суспільство взагалі, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважається довготермінове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період — 15—20 років — і вирішує питання на рівні державної політики. Середній часовий рівень — 10—15 років — аналізує можливість розв´язання стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитання: що можна зробити? Найнижчий рівень вирішує оперативні завдання, які належить здійснити в найближчий період.

Майбутнє людства сьогодні визначається гуманістичними орієнтирами. Однак йдеться не про те, щоб вигадувати привабливий образ майбутнього й потім нав´язувати його життю. Майбутнє виростає не з мрій про нього, а із сучасного, з притаманних сьогоденню суперечностей і тенденцій розвитку суспільства.

Теоретичним опрацюванням й обґрунтуванням різних варіантів розвитку людини в майбутньому суспільстві займається в західному світі футурологія (від лат. futurum — майбутнє і від грец. logos — мова, вчення). Термін цей уперше почав вживати в 1943 р. О. Флайхтгайм, професор політології в інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Берліна. Він писав, що "слово "футурологія" ввів з метою відмежуватися від одіозних ідеологічних доктрин минулого і, насамперед, від "марксистського утопічного мислення".

"Футурологічний бум". Футурологія, або, як її ще називають, "наука про майбутнє", розроблення різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модною темою в країнах Заходу, в яких з кінця 60-х — початку 70-х років 20 ст. інтенсивно створюються інститути і заклади з дослідження майбутнього, проводяться міжнародні футурологічні конгреси. "Футурологічний бум", або "бум прогнозів", який охопив у цей період провідні країни Заходу, характеризувався появою сотень державних спеціалізованих науково-дослідних центрів і приватних установ з розроблення соціально-економічних, науково-технічних, політичних і воєнно-політичних прогнозів. Футурологічними дослідженнями активно займаються Коннектикутський інститут дослідження майбутнього, Гудзонівський інститут, корпорації "РЕНД" і "Ресурси для майбутнього", Чиказький та Каліфорнійський університети (США), а також "Комітет наступних ЗО років" (Англія); футурологічні інститути у Франції, Західній Німеччині, Голландії, Західному Берліні та ін. Створено великі міжнародні асоціації: "Світове товариство футурологів". "Світ майбутнього", "Міжнародна організація футурологів"; видаються численні футурологічні журнали: "Футуролог", "Майбутнє", "Дедалус" тощо. Регулярно проводяться з´їзди й конференції. Злива футурологічної літератури буквально заполонила книжковий ринок західних країн, а обивателя заливає могутня хвиля футурологічних прогнозів, переважна більшість яких сповнена апокаліпсичних пророцтв і передбачень майбутніх глобальних і регіональних катастроф і неминучої загибелі людства. Ці прогнози виражають загальну тенденцію еволюції західної футурології в 70—80-х роках 20 ст. Найхарактернішою рисою еволюції цього періоду є те, що зазнають істотних змін не деталі, а фактично цілісні теорії, які донедавна вважалися на Заході загальноприйнятими. Надії на те, що прогрес технології, роботизація й комп´ютеризація зможуть розв´язати всі проблеми капіталізму, не виправдались. Тому сьогодні зазнають перегляду всі концепції "індустріалізму" і пов´язані з ними численні концепції, що пророкували настання "золотого віку", загального добробуту й благополуччя для нинішнього покоління. Відбувається швидкий перехід від оптимістичних прогнозів, розроблюваних у 60-х роках 20 ст., до похмурих пророцтв про неодмінну загибель цивілізації внаслідок безконтрольного розвитку науки і техніки. Цій галузі знання присвятили себе багато видатних і талановитих учених Заходу. Вони розробили технічний інструментарій прогнозування і моделювання, який, безперечно, має певну наукову цінність.

Римський клуб і варіант майбутнього. Особливе місце серед футурологічних організацій займає так званий Римський клуб — міжнародна неурядова організація, створена у квітні 1968 р. на зустрічі ЗО західноєвропейських учених, бізнесменів і громадських діячів в італійській столиці, які зібралися з метою неформально обговорити перспективи розвитку людства. Сьогодні її членами є 100 авторитетних діячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотримуються різних світоглядних концепцій, але їх об´єднує турбота про майбутнє людства, зацікавленість у розв´язанні глобальних проблем на основі співробітництва всіх країн.

Римський клуб — це "невидимий коледж", за визначенням А. Печчеї, першого його президента, мета якого — сприяти тому, щоб люди якомога ясніше й глибше усвідомлювали труднощі людства. Інша мета полягала у "використанні всіх доступних знань для того, щоб стимулювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які б допомагали виправляти сучасну ситуацію".

Члени Римського клубу за роки його існування виконали понад 15 вагомих досліджень з перспектив розвитку сучасної цивілізації, найцікавіші з них видано у вигляді "Доповідей Римського клубу". Книжки, що видаються під його егідою багатьма мовами, розповсюджуються десятками мільйонів примірників і стають бестселерами.

Оцінка висновків Римського клубу неоднозначна. Перші захоплені відгуки про них змінилися різкою критикою. Сьогодні визнано, що глобальне моделювання взагалі і комп´ютерне моделювання зокрема повинні доповнювати, а не відміняти інші способи, методи дослідження світу. Відомий американський учений-еколог Б. Коммонер вважає, що "неможливо вирішити заздалегідь, що найцінніше: комп´ютерне моделювання на основі генералізованої світової статистики чи безпосередній аналіз реальних зв´язків".

Глобалізм прогнозів. Варіанти майбутнього в розвитку людини і людства розробляють не тільки Римський клуб, а й інші міжнародні футурологічні організації й окремі вчені. Японський економіст Я. Кайя запропонував варіант створення світової економічної системи, здатної врятувати цивілізацію, а група

латиноамериканських учених представила світовій громадськості варіант ідеального суспільства, в якому витримано високу "якість життя" і повне задоволення потреб людини. Поряд з програмами, які претендують на універсальну реконструкцію світу, створюються проекти вирішення окремих глобальних проблем або низки регіональних проблем.

Нові наукові центри з глобалістики, що з´явилися в США та Європі, постійно нагадують світові про необхідність згортати темпи економічного росту й індустріалізації. Учені Гудзонівського університету (США) в низці публікацій обґрунтували неможливість збереження в майбутньому сучасних темпів розвитку економіки. Однак є й протилежні погляди. Досить впливова і відома Організація економічного співробітництва заперечує твердження про необхідність уповільнити темпи економічного росту. В 11-й доповіді "Зустрічі з майбутнім" підтримується позиція, що в найближчі 20—30 років, до 2020—2030 pp., не потрібно скорочувати темпи економічного зростання. Ці півстоліття будуть перехідним періодом, протягом якого відбудуться докорінні зміни в технології виробництва, в енергетиці й сільському господарстві, і завдяки цьому буде розв´язано багато глобальних проблем людства.

Активно виступає з ідеями вирішення проблем людства на політичному і соціокультурному рівнях ЮНЕСКО. Заслуговує високої оцінки її боротьба за мир, запобігання воєнно-політичним конфліктам, збереження й розвиток культур народів планети.

Поряд з проблемою "Захід — Схід" усе більше цікавить проблема "Північ — Південь", якій було присвячено доповідь Незалежної комісії з питань міжнародного розвитку на чолі з В. Брандтом: "Північ — Південь: проблеми виживання"; у ній відображено складну перспективу стосунків між Північчю й Півднем у разі збереження існуючої системи взаємовідносин між розвиненими країнами й країнами, що розвиваються. Автори доповіді наполягали на наданні фінансової й іншої допомоги країнам, що розвиваються, і встановленні рівноправної й взаємовигідної системи відносин між країнами цих регіонів світу.

Наведемо підходи до вивчення майбутнього сучасного американського футуролога Олвіна Тофлера. Його ім´я відоме нашим читачам за книжкою "Шок від майбутнього" ("Футуро-шок"). Ця книжка, а також його пізніші праці: "Екоспазм", "Третя хвиля", "Прогнози і передумови", "Адаптуюча корпорація" викликають дедалі більший інтерес у світі.

О. Тофлер яскравою, образною мовою публіциста розповідає, як шалено прискорюється темп життя і людина почувається в цьому "божевільному, шаленому світі" дедалі самотнішою. Усе частіше вона опиняється в стані шоку. Але це, на його думку, лише початок, оскільки виникає не просто шок, а футуро-шок — від зіткнення з майбутнім. Учений вважає, що "майбутнє не можна визначити наперед, воно не зумовлене повністю технологічним прогресом і його не можна проаналізувати".

У праці "Зміцнення влади" (1990) О. Тофлер проаналізував світові тенденції становлення нового соціального порядку, зокрема, негативні й позитивні аспекти якісно нового постіндустріального етапу розвитку соціуму. Цей етап він описує за допомогою принципово нової теорії, означеної в його ранніх працях як "суперіндустріалізм", а в пізніших — як "третя хвиля".

Фрагменти панорами розвитку суспільства на найближчі десятиріччя, згідно з О. Тофлером, такі:

  • пріоритет у цьому соціальному устрої мають знання, що стають символічною формою капіталу; головною формою власності є інформація, одержувана в результаті знань;
  • кардинальної зміни зазнає сама природа влади, яка може бути лише вищої якості, — це влада знання;
  • політичне життя набуває нових параметрів, оскільки принцип меншості змінюється на принцип більшості, відбувається відмова від представницької демократії.

О. Тофлер далекий від думки, що "третя хвиля" обов´язково настане, гальмом для цього можуть бути війна, економічний крах, екологічна катастрофа, надактивність протидіючих політичних сил. До таких сил він зараховує:

1)      профашистські політичні об´єднання, головна ідея яких зосереджена в гаслі "закон і порядок";

2)      політизовані релігійні течії, які вороже настроєні щодо секуляризму й поєднують у своїй ідеології й діяльності тоталі-таризм, універсалізм і фанатизм;

3)      "патологічні форми" екологічного руху, наприклад, "еко-вандалізм", "екотероризм";

4)      націоналістичні сили;

5) об´єднання людей, які проповідують екстремістські погляди, масонські ложі, противників абортів, переслідувачів сексуальних меншин.

Учений стверджує, що вони, а не комуністичний тоталітаризм, увійдуть у протиборство з демократією в 21 ст.

Подібних поглядів щодо суспільних пріоритетів дотримується й відомий американський футуролог Джон Нейсбіт. Ще в 1982 р. видано його першу книжку "Мегатенденції", в якій визначалися найкардинальніші напрями розвитку суспільства, зокрема, знання й інформація. Учений стверджує, що найважливішим стратегічним ресурсом дедалі відчутніше стає не капітал, як це було в індустріальному суспільстві, а інформація. Нове джерело сили, за Дж. Нейсбітом, не гроші в руках небагатьох, а інформація в руках багатьох.

Зазначимо, що соціально-політичні прогнози — це вид знання. Тому не випадково англійський учений Д. Томпсон, книжку якого "Передбачуване майбутнє" в російському перекладі видано в середині 20 ст., вважав, що розвиток техніки соціального прогнозування неминуче призведе до того, що еліти почнуть приховувати прогнози від мас. Ці прогнози являтимуть собою державну таємницю, а виробництво їх, подібно до виробництва атомних бомб, стане монополією держави.

Відомий американський геополітик С. Гантінгтон виступив з концепцією неминучого зіткнення цивілізацій. Він визначає цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу і прогнозує значні конфлікти вздовж лінії поділу між цивілізаціями: західною (європейською й північноамериканською), ісламською, конфу-ціанською й православно-слов´янською.

Чи можна погодитися з подібними прогнозами, які заперечують становлення єдиної цивілізації? Чи можна погодитися, що джерелом конфліктів у майбутньому будуть не екологічні й політичні протиріччя, не протистояння ідей, а відмінність культур? Думається, що реальні процеси не дають підстав для таких висновків. За загостренням національно-етнічних відносин, за протистоянням релігійних рухів здебільшого стоять певні економічні й політичні інтереси.

Песимістично виглядають у багатьох футурологічних побудовах влада і здійснювана нею політика. Пропонований сьогодні в літературі з цього приводу спектр ідей не відрізняється принципово від того, що його висловив представник культурологічної думки Заходу 20 ст. голландець Йоган Хейзінга. Учений переконаний у тому, що політика діє на "зоологічних засадах". Про це свідчать гіпернаціоналізм; заперечення значущості знань, занепад моральних форм, ідеалізація минулої історії й культури; згубна для людини масова культура.

Й. Хейзінга вважає, що для врятування цивілізації малоефективними є політичні партії й держави, різні громадські організації та церква, а необхідне досягнення панування людини над собою.

Концепцію глобального розвитку людського суспільства намагається створити й сучасний французький історик і філософ Жак Атталі. У своїх творах "Історія часу" й "У прямому і переносному значеннях" він розвиває ідеї французького етнолога і соціолога Рене Жирара, який висловив думку про те, що людська спільність спроможна тримати під контролем те, що її руйнує, — насилля. За Ж. Атталі, в історії існували три форми підпорядкування й керування насиллям: "священне", "сила" і гроші. У кожний момент історії, переплітаючись, вони утворювали власний "кістяк" суспільних структур, на яких будувалися суспільні відносини.

Нинішній етап суспільства Ж. Атталі називає "торговим (або торгашним) порядком". У книжці "Лінії горизонту" (1990) він аналізує наслідки вступу людства в нову, дев´яту фазу "торгового порядку", характерною рисою якої є, насамперед, свобода творчості, виробництва й обміну, коротко кажучи, демократія. "Та у нової фази є й зворотний бік: на зміну життєвим явищам приходять артефакти (підробки), природа перетворюється на товар і з´являється загроза трансформації самої людини в продукт серійного виробництва".

В основу своєї концепції Ж. Атталі ставить номадизм, який, як він вважає, буде присутній у всіх сферах розвитку майбутнього суспільства (виробничій і невиробничій). Він переконаний, що номадизм більшою мірою вплине на невиробничу і, насамперед, політичну сферу життя суспільства.

Унаслідок появи номадичних речей (портативний магнітофон, телефон, кишеньковий комп´ютер, годинник-телевізор, годинник-записник, переносний телефакс тощо) людина зможе одержувати освіту самостійно за допомогою відео, самостійно стежити за своїм здоров´ям, лікуватись і навіть змінювати зовнішність, щоб відповідати загальноприйнятим нормам.

Номадизація — осьова лінія розвитку цивілізації. Шляхи розв´язання глобальних проблем Ж. Атталі бачить у рамках створення загальнопланетних організацій з широкими повноваженнями, які вирішували б такі завдання, як боротьба із забрудненням довкілля, з наркоманією, відвернення поширення зброї, контроль над генетичними маніпуляціями, справедливий розподіл природних багатств.

Прогноз майбутнього України. Дізнатися про нього і сьогодні дуже важко, практично неможливо. На жаль, у нас усі прогнози соціально-економічного й політичного розвитку досить мінливі. Лідери політичних партій і рухів, депутати Верховної Ради та рад регіонального рівня, усі ті, хто належить або сам себе долучив до лав політичної еліти, з різних за значущістю трибун упевнено заявляють: "Народ України хоче жити...", — а далі, залежно від ідеологічних уподобань і прагматичних міркувань промовця, перед нами демонструють бажаний для народу (як на цього оратора) символ суспільного ідеалу — від "світлого" минулого "реального соціалізму" до не менш "світлої" капіталістичної будучини чи вельми туманного результату "самобутнього" шляху розвитку України. Наслідком цього є критичний етап у розбудові держави, насамперед у політичній та економічній сферах. Економіка розколота на три сектори: натуральний, приватний та державний. Податкова система тим часом знищує новонароджений приватний сектор. Влада ж уособлена людьми, що керуються не національними, а монополістичними інтересами своїх кланів.

Отже, спостерігається відсутність як серед влади, так і серед громадськості консенсусу з основоположних питань подальшого життя. Хоча із стратегічними партнерами, здається, усе зрозуміло. Це передовсім Росія та США.

Однак, як зазначалося в матеріалах міжнародної конференції "Стратегія національної безпеки України в контексті світової спільноти" (Київ, 2001), Україна визначила напрям свого руху як європейський. "Може скластися враження, що Україна перебуває в якомусь особливому стані тиску з боків США і РФ, що вона становить особливий геополітичний інтерес і тому повинна будувати особливу стратегію зовнішньої політики. Однак це не так. Міжнародні відносини — це постійна гра, не позбавлена тиску. Його, так само як і Україна, відчувають інші держави. Одні з них приймають вимоги інших і погоджують з ними пріоритети своєї зовнішньої політики. Інші, навпаки, опрацьовують власні пріоритети і послідовно їх реалізують. Змальована вище ситуація, власне, і є тим міжнародним тлом, на якому Україні доводиться виробити пріоритети зовнішньої політики, визначити напрям свого руху — адже він, і це відомо, може бути тільки один. Для нас він — європейський!"

Чому так? Тому, що Європейський Союз, збудований на конкуренції, спонукає до прогресу, а його потужна соціальна складова не дозволяє забути про слабших. Спільний інформаційний, товарний, туристичний простір надає учасникам переваги відкритості, а запобіжники в гуманітарній та культурній сферах зберігають національну ідентичність. Багатий, ємний ринок стимулює виробництво, науку та технології, гармонізоване законодавство та спільні підходи дають безпеку громадянинові, а щойно народжена Спільна політика безпеки й оборони запобігає виникненню конфліктів.

Європейський Союз вимагає від країни-апліканта досягнення високих стандартів. Сам процес їх виконання змушує націю-претендента до активнішого розвитку. І в цьому плані завдання, яке ставить Україна у процесі реформ, об´єктивно збігаються з умовами Євросоюзу.

Нарешті, вступ до Євросоюзу — це мета, що об´єднує націю, піднімає еліту, стимулює суспільство.

Про своє бачення прийдешнього України та інших республік колишнього СРСР пише і Збігнев Бжезінський. Він вводить поняття "диференційоване майбутнє", а колишні соціалістичні країни Європи розподіляє на 4 категорії в контексті посткомуністичної трансформації в доступному для огляду майбутньому. Під третю категорію підпадають Росія, Україна, Білорусь, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан і Узбекистан — країни, "чиє політичне й економічне майбутнє, імовірно, залишиться невирі-шеним протягом десятиліть чи більше".

Можна навести десятки інших суджень-прогнозів щодо перспектив соціально-економічного й суспільно-політичного розвитку України. Однак усі їх автори сходяться на тому, що Україна входитиме в реалії суперечливого 21 ст. складно, у пошуках стабільних форм власної державності, економіки та духовної культури. Тепер існують і здійснюються різні проекти цих форм. Неоднаковий інтерес до них проявляють різні політичні лідери й партії, соціальні верстви й професійні групи, релігійні конфесії та мистецькі об´єднання.

Як бачимо, пророцтва західних експертів збуваються, і винні в цьому передусім країни ЄС, адже політику Заходу щодо України за цілою низкою напрямів важко назвати адекватною. Декларації на кшталт "Стратегії ЄС щодо України", які ні до чого не зобов´язують, чи заяви про те, що "Україна є ключовою ланкою нової системи європейської безпеки", на практиці супроводжується діями щодо створення нової "залізної завіси" на західних кордонах України.

ЄС (насамперед малі європейські країни), незважаючи на гучні заяви про ухвалення нової "консистентної" стратегії щодо України, дуже обережно ставиться до самої ідеї європейської інтеграції України і продовжує балансувати між небажанням створювати собі нові економічні й політичні проблеми, що можуть виникнути за спроб навіть часткової інтеграції України в ЄС, і страхом підштовхнути Україну в "тісні обійми" Москви.

У результаті Україна з мовчазної згоди ЄС ризикує перетво-ритися на "сіру зону" між об´єднаною Європою і Росією і зрештою буде змушена економічно й політично інтегруватися з цією країною.

І все ж незалежна Україна за роки свого існування довела, що вона, попри всі труднощі, має майбутнє. Це мирна нейтральна держава, яка поступово здобуватиме імідж рівноправного суб´єкта міжнародної політики. Внутрішні економічні й політичні труднощі з часом буде подолано. Однак зробити це буде нелегко і непросто. Доведеться зазнати неабиякого відвертого й прихованого тиску тих сил у світі, які найменше зацікавлені в тому, щоб відродилася могутність народів розваленого Союзу, щоб вони успішно розвивалися. Доведеться долати опір і тих, хто, галасливо базікаючи про демократію й національне відродження, збанкрутів у своїх антинародних діях, погруз у корупції і зраді власних народів і країн. Буде потрібно, переборюючи прорахунки минулого й сьогоднішні помилки, починати реставрувати поруйноване, створювати справжню незалежність для народу України. Незалежність від сваволі й зарозумілості політиканів, від грабування з боку "демократичних" верховодів та їхніх спільників; від горя, злиднів і безправ´я в ім´я утвердження людяності, добра й справедливості.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття