Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Політологія

Консолідація демократії


Проведення важливих перетворень у політичній та економічній сферах створює передумови для переходу до етапу консолідації демократії, на якому відбувається інституціалізація демократичних механізмів державної влади, звикання, адаптація суспільства до нових політичних механізмів і легітимація нового демократичного режиму. Завданнями цієї стадії є:

—      забезпечення лояльності тієї частини старої еліти, яка здатна послідовно перейти на сторону демократії, включення її в демократичні процеси;

—      поступове реформування державного апарату, армії, органів безпеки і внутрішніх справ з обов´язковим використанням кваліфікованих спеціалістів, їхнього досвіду;

—      забезпечення лояльності й цілісності політичної опозиції (як правої, так і лівої);

—      легітимація демократичного режиму на рівні всього сус-пільства, через реалізацію інтересів соціальних груп (обмеженість ресурсів вимагає обов´язкової черговості дій у цьому напрямі).

Особливість останнього етапу, навіть його певна небезпечність полягає у масовому наростанні очікувань. Тому уряд має за будь-яку ціну довести свою ефективність, не чекаючи, поки настане розчарування мас в новому режимі. Легітимація повинна здійснюватися послідовно, на ґрунті реалістичної політики, що дає довготривалий ефект. Зріла демократія встановлюється не відразу, а через одне-два покоління. Проте на етапі демократичної консолідації долається інституційна криза, легітимується влада, відновлюється ефективність політичної системи, зростає політична стабільність.

На цьому етапі формально йде вибір моделі демократичного розвитку: президентської, парламентської чи президентсько-парламентської форми правління, встановлення обсягу повноважень виконавчої влади, ступеня її залежності від законодавчої влади.

Для тривалої стабілізації й легітимації демократичного режиму в суспільстві, яке пережило недемократичний режим, важливе значення має не тільки форма інститутів і структур, а й те, як пройде період консолідації демократії, тобто адаптації суспільства до нового політичного механізму, до принципово нової системи врегулювання конфліктів. Це великою мірою залежить від того, чи зможе демократичний уряд забезпечити лояльність опозиції, чиновників, армії, підприємців тощо, а також легітимність нового режиму на рівні народних мас.

Отже, криза авторитарного режиму розвивається як внутрішньополітична, оскільки його політична система досить автономна щодо економічної. Причому ця криза може розвиватися й на тлі високої економічної кон´юнктури. Тому перехід від авторитаризму до демократії — це зміна політичного режиму.

Перехід від тоталітаризму до демократії має свої особливості. Адже тоталітарна політична система стійкіша, міцно зрослася з економікою, її підриває не стільки внутрішньополітична криза, скільки воєнна поразка або криза економічних структур. Тому перехід від тоталітаризму до демократії є передусім зміною соціально-економічного ладу, що дуже ускладнює завдання.

У політичній літературі існують різні погляди на шляхи трансформації тоталітаризму. На думку деяких західних учених, для економічно відсталих, політично нестабільних, соціально фрагментованих суспільств західна ліберально-демократична модель може бути не методом, а метою. Шляхи ж до цієї мети торуються авторитарними диктаторськими, але "прогресистськи" зорієнтованими режимами. Близький до такого розуміння й погляд А. Міграняна. Він вважає, що перехід від "ідеальної" тоталітарної системи до демократії неможливо здійснити миттєво, стрибком. Із роздержавленням духовного, а потім і економічного життя, в міру юридичного оформлення різних форм власності ускладнюється суспільство, в якому виникають різноманітні, часом протилежні інтереси. Поляризація і конфлікт між ними збільшують можливість хаосу і краху політичної системи. Тому доки триватимуть складні процеси формування, оформляння і зміцнювання громадянського суспільства в економічній і духовній сферах, дуже важливо, щоб зберігалася міцна авторитарна влада, яка на цьому етапі допускала б обмежену демократію. Водночас авторитарна влада повинна виробити демократичний політичний механізм, залучаючи до нього представників різних інститутів громадянського суспільства, поступово надаючи їм права і повноваження, але зберігаючи за собою роль арбітра й координатора. Тобто завдання авторитарної влади в політичній сфері на даному етапі зводиться до того, щоб забезпечити розв´язання суперечностей у суспільстві між інтересами через легальні процедури в створених політичних інститутах публічної влади.

На думку інших авторів, у такому підході криються дві небезпеки. Перша полягає в очевидних суперечностях між цілями і засобами, антидемократичними методами й демократичною перспективою, яку даний підхід немовби відкидає. Тоталітарний досвід колишнього СРСР змушує бути особливо уважними до таких суперечностей. Приклади успішності бюрократично-авторитарних модернізацій, які часто наводяться, не є бездоганно переконливими. Залишається відкритим питання про те, чи не був причиною трансформації таких режимів демократичний опір їм, який відхилив вектор суспільного розвитку в бік свободи. Логічно припустити, що демократія народжується тільки з демократії, що всі економічні успіхи, які можливі за диктатури, стають передумовами демократії не самі собою, а лише за їх поєднання з демократичним рухом.

Друга небезпека полягає в тому, що такий підхід виключає розуміння демократії як універсального морально-політичного імперативу, як загальнозначущого критерію оцінки подій у будь-якому куточку планети. Якщо з демократією можна "зачекати" заради досягнення якихось вищих цілей, то немає ніяких підстав для відмежування "прогресивних" диктатур від таких, які лише імітують прогресивність, особливо якщо й ті й інші добиваються економічного піднесення.

Як бачимо, наведені погляди суперечать одна одній, але мають і спільні позиції: розглядають авторитаризм у його крайній формі — диктатурі. Водночас авторитарний режим може уживатися й із сильною президентською владою. Надання президентові в умовах кризового розвитку надзвичайних повноважень — за одночасного збереження демократичних механізмів формування органів державної влади, політичного плюралізму, контролю представницької влади над виконавчою — може створити передумови для виведення країни з кризи, а значить, для зміцнення демократичних засад суспільства.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття