Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Політологія

Криза авторитарного режиму і лібералізація його


Динаміку визрівання внутрішньої кризи авторитаризму можна простежити в сукупності кризових явищ, які охоплюють державні інститути, а також процесів у політичній еліті і в громадянському суспільстві.

Криза інститутів авторитарної держави пов´язана передусім із недосконалістю механізму спадкоємності влади. Політична система авторитарної держави найчастіше вибудовується таким чином, що процес приймання політичних рішень замикається на одній людині — диктаторі, лідері військової хунти, авторитарної партії чи блоку сил. Це свідчить про відсутність чіткої інституціоналізації й регламентації політичного процесу. Система інститутів має другорядне значення й нормально функціонує, доки живе диктатор, її слабкість стає очевидною після його смерті.

Ослаблення чи розвал правлячого блоку також належить до внутрішніх кризових процесів авторитарного режиму. Фрагментація інтересів і ослаблення здатності диктатора підтримувати рівновагу в авторитарному блоці можуть викликати відцентрові тенденції. Прикметою його ослаблення є наростання явних і прихованих політичних конфліктів усередині правлячої еліти, внаслідок чого режим стає нездатним протистояти зростанню плюралізму, який до цього існував лише в межах панівного союзу сил. Знижується ефективність рішень, які приймає режим, а це ослаблює його легітимність.

Ослаблення легітимності відбувається на рівні не лише мас, а й правлячої еліти: в ній виникають течії, які по-різному уявляють шляхи виходу з кризи. Умовно дані течії можна розділити на дві: "тверду" і "м´яку". Прихильники першої вважають за необхідне посилити згуртованість правлячої еліти через повернення до фундаментальних цінностей, виступають за збереження режиму і виведення його з кризи шляхом жорсткого регулювання суспільних відносин аж до застосування насильства. Прихильники "м´якої" лінії розуміють, що необхідне реформування самої політичної системи, пристосування режиму до обставин, що змінилися, шляхом контрольованої лібералізації його.

Протягом певного часу між ними ведеться боротьба (відкрита й прихована) за вирішальні позиції у владних структурах.

Після здобуття переваги над своїми суперниками прихильники "м´якої" лінії починають лібералізацію режиму, яка включає в себе:

—      послаблення контролю над засобами масової інформації;

—      допущення діяльності неконтрольованих державою організацій;

—      примирливе ставлення до страйків, мітингів та інших акцій масового протесту;

—      запровадження альтернативних виборів, якщо таких не було раніше, і т. д., тобто встановлюється контрольована лібералізація.

Отже, на стадії лібералізації недемократичного режиму відбувається консолідація нової політичної еліти, пожвавлюється функціонування інститутів громадянського суспільства, розвивається правозахисний рух, з´являється незалежна преса, формується відкрита політична опозиція. Перед владною елітою постають три можливі способи поведінки:

1.      Придушення опозиції силою. У цьому випадку, однак, усі проблеми, що призвели до кризи системи, залишаються і одночасно зростає загроза міжнародної ізоляції.

2.      Ігнорування вимог опозиції. Така поведінка неминуче призводить до радикалізації політичної контреліти, а також до наростання загроз державних переворотів з боку прихильників "твердої" лінії, тобто до дальшої дестабілізації й послаблення режиму.

3.      Співробітництво з опозицією на основі поступок і компромісів. Така позиція стає можливою, коли гору в старій еліті беруть реформаторські елементи.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття