Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Політологія

Генеза, сутність і функції держави


Історія держави — складний і багатоманітний процес, зумовлений різними історичними й регіональними особливостями і чинниками.

Виникнення держави, її сутність, організаційна структура і механізм функціонування належать до найскладніших проблем життя й розвитку суспільного життя.

Генеза держави. Згідно з писаною історією людства, перші держави виникли наприкінці IV — на початку III тисячоліття до н.е. Історична наука не має єдиної думки щодо причин виникнення держави. Залежно від наукового інтересу, ідеології та політичного замовлення появу держави одні пов´язують із виникненням самого суспільства, інші — з процесами, які відбуваються в суспільстві, треті — з діяльністю людей і т. ін.

У різні історичні епохи в поняття "держава" вкладали різний зміст. Давньогрецький філософ Платон зображав ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т. Мор стверджував: "Держава — це змова багатих проти бідних". Г. Гегель вважав: "Держава — це образ і дійсність розуму, це хід боїв у світі". А Людовік XIV говорив: "Держава — це я". Цей вислів увійшов в історію як символ абсолютної влади. У 20 ст. у зв´язку з розвитком демократії з´явилася нова формула: "Держава — це ми". В аналізі й визначенні сутності держави виявилося два підходи: позакласовий і класовий.

Позакласовий підхід до аналізу виникнення держави і визначення її сутності знайшов відображення в низці теоретичних концепцій. "Патріархальна" версія доводила, що держава походить від сім´ї, яка розрослася. "Теократична" теорія стверджувала, що державу подарував Бог. Г. Гегель розглядав державу як відображення і дійсність розуму, втілення моральної ідеї. "Договірна" теорія проголошувала, що держава — це знаряддя примирення класів. Саме такий погляд поділяли T. Гобс, Ж.-Ж. Руссо та ін. На думку Руссо, держава, об´єднуючи всі групи людей, повинна захищати особу та її власність. Існувала ліберальна теорія "нічного, сторожа", згідно з якою держава виникла через необхідність охороняти спокій громадян, а теорія "обруча" стверджувала, що держава "стягує" воєдино своїх громадян, як обруч клепки у діжці.

Наприкінці 19 ст. для пояснення причин виникнення держави було висунуто "теорію насильства", найяскравішим представником якої є Людвіг фон Гумплович. Відповідно до неї, серед найважливіших чинників державотворення виділялися війни й територіальні завоювання. За "психологічною теорією", поява держави викликана необхідністю панування однієї, сильнішої частини населення над іншою, психологічно слабшою.

Аналіз позакласових теорій дає змогу зробити висновок, що жодна з них не дає повного, обґрунтованого пояснення походження і сутності держави.

Класовий (марксистський) підхід до аналізу причин виникнення держави й визначення її сутності базується на тому, що людська цивілізація бере початок із первіснообщинного ладу, який охоплює великий історичний період у сотні тисяч років. Характерними рисами життя людей у той час були: спільна праця членів общини, зрівняльний розподіл продуктів, відсутність публічної влади, відокремленої від основної маси людей. Община діяла на основі повного самоврядування. Економічною основою такого суспільного устрою були общинна власність і спільна праця, спільне ведення господарства. Це й давало можливість вижити в суворих умовах первісної епохи.

Однакове ставлення членів суспільства до нечисленних примітивних засобів виробництва робило їх рівноправними власниками, зумовлювало їхній колективізм.

Минули тисячоліття, перш ніж примітивні знаряддя праці змінилися на досконаліші, які дали змогу окремим сім´ям здобути виробничу й економічну самостійність. На новому ступені розвитку матеріального виробнитцва відбувається перший поділ праці -відокремлення скотарства від землеробства. Одним із наслідків такого поділу став перехід до батька права власності та успадкування дітьми батьківського майна, що призвело до глибокої тріщини в єдиній колективній власності роду.

Первісна община перетворилася на селянську, засновану не на колективній, а на приватній власності на засоби виробництва. Це було прогресивним кроком, оскільки стимулювало розвиток виробництва. Водночас приватна власність зумовила економічну нерівність сімей та посилення влади вождів і воєначальників. З´явилися початки спадкової влади.

Отже, на місце первіснообщинного колективізму і взаємодопомоги прийшла роз´єднаність людей, боротьба за владу і привілеї. Суспільство розкололося на протилежні соціальні групи, й не вистачало лише організації, яка б зламала опір неімущих і малоімущих соціальних груп і закріпила панування заможних, їхнє право на владу. Така організація й виникла, ставши втіленням держави. Вона формувалася в умовах зіткнення класів і ставала, за загальним правилом, організацією наймогутнішого, економічно панівного класу. За допомогою держави цей клас став і політично панівним і таким чином здобув нові засоби для придушення експлуатації пригніченого класу.

Виходячи з цього, прихильники класового підходу визначають державу як "основний інститут політичної системи класового суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної і соціальної структури". "Держава, - стверджував

В.І. Ленін, — є машина для гноблення одного класу іншим. Машина, щоб тримати в покорі одному класові інші, підлеглі класи".

Не заперечуючи впливу класових чинників, більшість сучасних учених усе ж не пов´язує існування держави безпосередньо з виникненням приватної власності і класів. У деяких країнах її поява історично передувала і сприяла класовому розшаруванню суспільства (Стародавній Єгипет і Вавилон, Стародавній Китай, Ізраїльське царство Давида, царство Урарту, античні держави, Київська Русь).

Аналіз докласового суспільства свідчить, що виникнення держави значною мірою пов´язане з потребою в управлінській функції, виділення управлінської праці в самостійну функцію, яка стає необхідною для ефективного регулювання суспільних відносин. Тобто головним визначальним чинником у виникненні держави виступає не приватна власність і не класові антагонізми, а потреба суспільства в здійсненні організаційно-управлінської функції.

У процесі історичного розвитку, в міру стирання соціальних відмінностей і протилежностей, демократизації суспільства, держава все більше стає надкласовою, загальнонаціональною організацією.

Адже однією з найважливіших особливостей держави є здатність інтегрувати суспільство, в якому наявні соціальні відмінності та спричинена ними боротьба інтересів.

Тому держава і діє насамперед у сфері загальних інтересів, проблем розвитку та існування соціальної цілісності. Якщо вона виходить з цієї сфери, перестає бути представником інтересів соціальної цілісності, то перестає бути й державою, не виконує своєї функції регуляції соціальних відносин. Вважати, як це часто роблять, виходячи з марксистсько-ленінської традиції, державу тільки інструментом панування одного класу над іншим — це, по суті, спотворювати її природу, забувати неминучий зв´язок держави з інтересами соціальної цілісності.

Цікавими для розуміння сутності держави є соціологічні характеристики держави, висловлені відомими вченими і політичними діячами.

Своєрідно витлумачив суть держави німецький соціолог і політолог М. Вебер (1864—1920), який розробив "соціологію панування". Влада, за М. Вебером, означає можливість виконувати волю всередині певного соціального середовища, навіть усупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою панування він вважав здатність апарату управління гарантувати "порядок" на даній території шляхом погрози або й застосування психологічного й фізичного насилля. "Панування" розглядається в соціології М. Вебера як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави.

Основні соціологічні характеристики держави, на думку М. Вебера, такі: наявність адміністративного й правового правопорядку, на який орієнтуються дії адміністративного апарату; примусовий характер даних дій; поширення їх на певну територію; монополія легітимного (законного) застосування насильства.

Та це не повною мірою виражає сутність держави, бо також зводить її практично до панування одного класу над іншим, до насильства. Тому анархісти, наприклад, виступали проти держави як такої. М. Бакунін писав: "Якщо є держава, то обов´язково є панування, отже, і рабство: панування без рабства, відкритого чи замаскованого, немислиме, ось чому ми - вороги держави... Всяка держава, не виключаючи й ... народної, є ярмо, а це породжує, з одного боку, деспотизм, а з іншого — рабство...".

Іспанський політолог Саністебан визначає державу як політичну спільноту, складниками якої є територія, населення і влада. Територія — це простір держави, зайнятий її населенням, де повною мірою діє влада політичної еліти. Влада еліти реалізується через юридичні норми. Влада держави є суверенною, тобто на її території вона виступає як найвища влада, а у світовому товаристві — як самостійна.

Сутність і ознаки держави. Держави різних історичних епох і народів не схожі між собою, відрізняються одна від одної. Але в них є певні риси, які притаманні кожній з них, хоча у сучасних держав, для яких характерні інтеграційні процеси, вони часом досить розмиті. Загальними ознаками держави, спільними для всіх, є такі:

1. Територія, що окреслюється кордонами держави. Закони й повноваження держави поширюються на всіх людей, які проживають на певній території. Сама держава будується не за кровнородинними (кровними) чи релігійними ознаками, а на основі територіальної і, часто, етнічної спільності людей.

Територія — це просторова форма і матеріальна основа життєдіяльності людей. Кожна держава має свої територіальні кордони, які формувались і установлювалися різними шляхами: стихійно, спонтанно, як відображення існуючих природних меж (ріки, моря, гори тощо); установлені примусово внаслідок воєн чи міждержавних конфліктів; стали результатом міжнародно-правових угод та ін.

Сучасне міжнародне право виходить із принципу недоторканності й територіальної цілісності держав, недопущення насильницького переділу територій держав, відторгнення будь-якої частини їх. Поважання територіальної цілісності й недоторканності кордонів є необхідним елементом усіх міждержавних політичних договорів.

2.      Посутньою ознакою держави є народ, який проживає на території держави, має свою ієрархію, структуру, організацію і державно-правовий статус, об´єднаний правовим союзом громадян, громадянством. У світі існує два головні способи набування громадянства: від народження або через надання громадянства особі з її волі (натуралізація) уповноваженими на те державними органами.

3.      Важливою ознакою держави є її суверенітет, який визначають як делеговану народом верховну владу, її верховенство на всій території держави. У будь-якому сучасному суспільстві є багато влад: сімейна, виробнича, партійна, церковна і т. ін. Але найвищою владою, рішення якої обов´язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє держава. Тільки їй належить право на видавання законів, які обов´язкові для всього населення.

4.      Наявність закону. Закон є перша субстанція влади. Усі великі володарі й царі були передовсім законодавцями (Соломон, Моисей, Ярослав Мудрий, Наполеон та ін.). У законі і через закон влада істотно змінюється; вона перестає бути сваволею й стає всезагальною нормою.

5.      Монополія на легальне застосування сили, фізичного примусу. Діапазон державного примусу дуже широкий — від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавляти громадян найвищих цінностей, якими є життя й свобода, визначає особливу важливість і дієвість державної влади. Для виконання примусу в держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми тощо), а також органи — армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

6.      Право справляти (стягувати) податки і збори з населення. Податки необхідні для утримання численних службовців і чиновників та для матеріального забезпечення державної політики: оборонної, економічної, соціальної тощо.

7.      Відокремлення публічної влади від суспільства, її розбіжність з організацією всього населення, поява прошарку професіоналів-управлінців. Ця ознака відрізняє державу від родоплемінної організації, що будується на принципах самоуправління.

8.      Претензія на представництво суспільства як цілого і захист загальних інтересів і спільного блага. Жодна організація, крім хіба що партій тоталітарних держав, не претендує на представництво і захист усіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами.

9.      Наявність чітко визначених державних символів: герба, прапора, гімну.

У статті 20 Конституції України вони означені так: Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, який приймається не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що прий-мається не менше ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Визначення загальних ознак держави має не тільки наукове, а й практично-політичне значення, особливо в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Держава — суб´єкт міжнародних відносин.

Тільки на основі володіння якостями держави ті чи інші організації визначаються суб´єктами міжнародного права і наділяються відповідними правами й обов´язками. У сучасному міжнародному праві виділяють три мінімальні ознаки держави: територія, народ, який об´єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоч би над більшою частиною територій і населення.

Функції держави. Відповідно до свого призначення держава виконує певні функції — внутрішні та зовнішні. Внутрішніми прийнято вважати: законодавчу, організаційно-управлінську, соціальну, політично-економічну, національно-інтегративну, демографічну, культурну, правоохоронну, екологічну і фіскальну.

Законодавча функція держави полягає у встановленні загальноприйнятих норм і вимог, які існують у вигляді законів, постанов, указів, розпоряджень тощо. їх повинні дотримуватись усі громадяни та установи і порушення яких тягне за собою каральні функції з боку держави. Завдяки виконанню цієї функції досягається стабільність і правопорядок у суспільстві.

Завданням організаційно-управлінської діяльності держави є встановлювати і дотримувати певного порядку в суспільстві, розробляти програми і проекти та матеріальні засоби на здійснення їх і т. ін.

До соціальної функції належить діяльність держави із забезпечення громадян житлом, охорони здоров´я та розвитку медицини, охорони праці, перерозподілу прибутків, захисту незахищених верств населення, пенсійного забезпечення тощо.

Політично-економічна функція полягає в забезпеченні стабільності суспільства, економічного розвитку держави, у формуванні бюджету держави, у віднайденні джерел фінансових надходжень, у встановленні їхніх розмірів і державних витрат, у дотуванні необхідних галузей та ін.

До основних зовнішніх функцій відносять дипломатичну, оборонну, участь у міжнародному поділі праці, пов´язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями і духовними цінностями; спільне розв´язування глобальних проблем сучасності та ін.

Дипломатична функція спрямована на забезпечення сприятливих зовнішньополітичних умов розвитку держави, на розвиток і співробітництво з іншими країнами, на інтеграцію держави у світове співтовариство. Завдяки оборонній функції забезпечується цілісність держави, її безпека і розвиток військового потенціалу.

Частина функцій держави належить виключно до її компетенції, тобто є її прерогативами. До них відносять: управління загальносуспільними справами в інтересах збереження цілісності суспільства і його стабільності; встановлення розмірів і збирання податків, мита, випуск грошей і регулювання грошового обігу; застосування організованого примусу.

Усі функції держави диктуються двома видами інтересів — інтересами економічно панівних груп, які мають реальну владу, та інтересами решти соціальних прошарків народу. Ці загальні інтереси зумовлені самим фактом існування держави як цілісного організму, нормальне функціонування якого неможливе без вирішення спільних для нього проблем.

На сучасному етапі загальноцивілізаційною тенденцією є поступове перетворення держави на орган виявлення потреб та інтересів суспільства в цілому, не виключаючи пріоритетів економічно панівних соціальних груп.

Тобто нині формується загальноцивілізаційний підхід до аналізу причин виникнення, визначення сутності держави, її місця й ролі в політичній системі суспільства, її завдань і функцій. Його мета — подолати обмеженість і недоліки позакласового і класового підходів і забезпечити справді науковий аналіз державності.

Для виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держава має певний механізм, який являє собою комплекс відповідних органів: законодавчих, розпорядчих і правоохоронних, у тому числі суд, прокуратуру, держбезпеку, збройні сили, фінансові структури.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття