пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія

Політична соціалізація особи в умовах становлення Української держави


Демократизація суспільного життя в Україні посилила інтерес громадян до політики і політичних процесів, прискорила процес політичної соціалізації особи. У політичне життя включилися нові соціальні групи і верстви, зросла увага громадян до історичного минулого країни, до питань національних відносин, розбудови Української держави. Усе це актуалізує потребу досліджувати проблеми політичної соціалізації особи.

Суспільне життя України, яке характеризується багатогранними процесами становлення власної держави, зумовлює складну діалектику взаємовідносин особи і державно-владних структур та функцій людини як об´єкта і суб´єкта політики.

Загальні умови політичної соціалізації особи визначаються тим, що в Україні відбувається процес державотворення, реформування всіх сфер суспільного життя на засадах демократії і ринкової економіки. Триває пошук оптимальних варіантів політичного й економічного механізмів управління суспільством.

Особливість нинішнього періоду полягає в тому, що в суспільних відносинах поєднуються елементи авторитарного і демократичного устроїв, різноманітні, нерідко протилежні політичні інтереси й потреби людей, які включаються в політичне життя і відповідно формують свої життєві відносини.

Крім цього, нинішній процес соціалізації особи відбувається в умовах становлення багатопартійності, певної невизначеності ідейних позицій партій, а це ускладнює громадянам політичний вибір. Кризовий стан суспільства призводить до поглиблення соціальної диференціації громадян, погіршує життєвий рівень значної частини населення і негативно впливає на процес соціалізації. Попередні суспільні ідеали і цілі значною мірою втратили світоглядну функцію для людини, а формування нових перебуває на стадії становлення.

Таким чином, можна констатувати, що деякі об´єктивні умови і чинники процесу соціалізації особи є деструктивними.

Аналізуючи суб´єктивні детермінанти цього процесу, треба відзначити насамперед, що ставлення людини до політики зумовлюється потребами реалізації особистих інтересів. Пошук шляхів задоволення індивідуальних потреб та інтересів спонукає до включення в діяльність тих чи інших суб´єктів політики, залежно від їхньої спрямованості. Так створюється загальна основа взаємодії людини з політичними партіями, рухами і громадськими об´єднаннями.

Визначальним суб´єктивним чинником політичної поведінки особи є політична свідомість. Вона зумовлює пізнавальні й практичні функції політичної діяльності, вибір її форм і засобів та розвиток соціальної активності.

Абсолютизація державних інтересів може спричинити нівелювання і знецінення політичних інтересів і потреб громадян. Ці явища вже відомі нашій історії, вони небезпечні тим, що формують тип особи, яка здатна підтримати будь-яке рішення партії чи держави. Людина, в якої особисті інтереси жорстко підпорядковані державі, позбавлена потреби виробляти власні життєві позиції і самостійно приймати політичні рішення.

Сучасна життєдіяльність людини дедалі більше ускладнюється і потребує повнішого використання культурного надбання суспільства. Тому політика може реалізувати свої функції, лише спираючись на соціально-культурні чинники розвитку особистості.

Взаємовідносини людини і політики визначаються значною мірою спрямуванням самої політики, наскільки вона здатна відображати і захищати політичні права і свободи громадян. З огляду на це стає зрозумілим широкий діапазон вияву людського ставлення до політичного життя - від активної, свідомої і цілеспрямованої діяльності до повної індиферентності і навіть до протистояння політичним процесам.

Відсутність необхідних суспільних умов для реалізації особистих інтересів і потреб у сфері політики змушувало людину займати певну життєву позицію. Однією з типових реакцій індивіда за таких обставин була утилітарно-прагматична поведінка, коли людина свідомо підкорялася існуючій державно-правовій системі, намагалася бути дисциплінованим виконавцем певних функційних обов´язків, а це давало змогу досягти певних службових пільг, підвищити свій життєвий рівень тощо.

Різновидом захисту громадян від впливу суспільства в умовах політичного відчуження є ескейптизм, коли люди свідомо відмежовуються від того, що пропонує їм суспільство, зосереджуючись на сфері особистих інтересів.

Аналізуючи розвиток особистості в нашій країні, Є. Головаха виділяє три основні типи особистості1. Особистість першого типу розчинена в суспільстві, вона не виокремилась із системи традиційних суспільних зв´язків і, природно, засвоїла колективістську ідеологію, у межах якої окрема людина — лише функційно визначений елемент суспільної системи, який тільки в ній набуває сенсу функціонування і тільки заради неї здобуває власну гідність і цінність. Цей тип особистості зберігав панівне становище протягом усієї її соціалістичної історії аж до початку періоду "застою", коли почався процес відчужування особистості від держави, приватизації інтересів та відчуження їх від інтересів тоталітарної системи.

Особистість другого типу відчужена від суспільства. Це базовий тип, який відповідає періодові поступового занепаду тоталітарної ідеології й характеризується подвійною системою цінностей (для внутрішнього користування і на зовнішні вимоги).

Третьому, "перехідному", типу особистості властива виражена амбівалентність ставлення до перспективи дальшого демократичного перетворювання суспільства, поєднання елементів як демократичного, так і тоталітарного розвитку.

Отже, жорстка регламентація поведінки і діяльності громадян з боку державних та громадських структур обмежувала їхні можливості визначати особисту соціальну орієнтацію. З ослабленням впливу зовнішніх чинників посилюється потреба внутрішньої регуляції і саморегуляції. Саме в переході від переважно зовнішньої до внутрішньої детермінації поведінки і діяльності полягає особливість нинішнього розвитку особистості. Це стосується всіх сфер життєдіяльності, і насамперед політичної.

Сучасні динамічні зміни соціального розвитку по-різному сприймаються людьми залежно від їхньої здатності сприймати нові реалії, цінності і норми. Тут можна виділити дві крайні тенденції. Перша — соціальна пасивність, коли громадяни залишаються дезорієнтованими, пасивними і відчуженими; друга — екстремістська активність, тобто беззастережне приймання змін у суспільстві й підтримка їх навіть без належного оцінювання й адекватного розуміння, що може бути показником значних зрушень у мотивації і діяльності.

Аналіз громадської думки показує, що в Україні досить критично оцінюється політична діяльність партій і рухів, професійна політична діяльність взагалі. Так, опитування жителів Київщини показало, що позитивно ставляться до професійної політичної діяльності лише 16 % респондентів, негативно — близько 51,23 %, 26,77 % не могли відповісти, у 6 % це ставлення байдуже. Характерно, що з віком негативне ставлення до політики як професії посилюється. Водночас ставлення громадян України до політики, їхня участь у політичному житті досить динамічні, зі своїми періодами зростання і спаду інтересу до політики, залежно від конкретних умов і суспільних процесів. Після бурхливих політичних процесів 1989—1991 pp. настав період відносного спаду інтересу громадян до політики, який активізується під час виборчих кампаній.

Політичні партії не справляють значного впливу на процес політичної соціалізації значних верств населення, їм довіряє незначна частина суспільства.

Соціологічні дослідження свідчать, що значну увагу політиці в передачах телебачення приділяють 32 %, а читають про політику в газетах менше ніж половина опитаних, часто відвідують збори політичних партій лише 7 %, беруть участь у політичних мітингах 5 %, у суспільно-політичній діяльності — 4% громадян. Тому реформування політичної системи, створення громадянського суспільства, забезпечення дійового контролю громадян за діяльністю всіх систем соціального управління, всебічна демократизація суспільного життя — важливі умови підвищення соціальної активності особи.

Україна стала на шлях реального виконання міжнародних правових зобов´язань, включаючи сферу прав людини, а це є вирішальною умовою для входження держави до світового співтовариства. Основи громадянства нашої країни закладено в Декларації про державний суверенітет України, в Декларації прав національностей України, що дає змогу сформувати цілісну систему громадянства, конкретизувати права й свободи громадян, включаючи політичну сферу суспільства.

Отже, розбудова незалежної Української держави потребує забезпечення широких можливостей для розвитку особи, для її політичного досвіду і політичної культури, подолання відчуженості від політики й активної політичної діяльності, тобто об´єктивізації реальних політичних інтересів.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття