пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія

Особа як первинний суб´єкт і об´єкт політики


Оскільки людина — мірило всіх речей, рушійна сила політичної активності націй, класів, партій і т. п., вона є первинним не тільки об´єктом, а й суб´єктом політики. Адже з людини починається політичний інтерес, на людину, врешті-решт, виходить політика, визнаючи її благополуччя та громадські свободи, права й обов´язки.

Людина народжується людиною, а особою вона стає тоді, коли набуває здатності самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність перед суспільством, тобто, коли вона стає самостійним суб´єктом діяльності. А взаємодія особистостей, їхніх інтересів і визначає зміст політичного процесу.

У країнах з розвинутою демократією суб´єкт-об´єктні відносини здебільшого базуються на тому, що політичні режими в цих державах уже сьогодні намагаються створити максимум необхідного для якнайповнішої реалізації загальновизнаних прав і свобод людини.

Права особи займають одне з центральних місць у політичній науці. Вони являють собою принципи, норми взаємовідносин між людьми і державою. Права особи покликані забезпечити індивідові можливість діяти за своїм бажанням (цю частину прав ще називають свободами) або одержувати певні блага ( це і є власне права).

Сучасне розуміння прав людини бере свій початок в ідеях природного права, які виникли в глибокій давнині. Так, ще софісти (Лікофрон, Антифон, Алкідам) у 5—4 ст. до н. є. стверджували, що всі люди рівні від народження і мають однакові, дані природою права. А саму державу та її закони Лікофрон тлумачив як результат суспільного договору. Значний внесок у концепцію природних прав зробив Арістотель. Він виходив із того, що кожна людина наділена природними правами від народження і що ці права є визначальними в життєдіяльності людини.

Ідея Арістотеля про верховенство природного набула дальшого розвитку в сучасних теоріях прав людини, в тому числі й у концепції правової держави.

А в період феодалізму панувало інше розуміння прав особи. Ідею рівності природних прав усіх людей від народження, навіть правову рівність усіх вільних громадян було відкинуто, і самі права почали тлумачити як привілеї, що їх дарує монарх своїм підданим. Кожній верстві встановлювалися свої права згідно зі службовою ієрархією, і лише в 17 ст. відбулося відродження природного тлумачення прав людини на основі ідей лібералізму. Найвидатніші представники цього напряму суспільно-політичної думки Локк, Гроцій, Монтеск´є, Джеферсон, Сміт, Бентам, Мілль теоретично обґрунтували сучасне розуміння фундаментальних прав людини на життя, безпеку, свободу, власність і деяких інших прав як природних, невід´ємних прав людини.

Уперше ліберальну концепцію прав людини систематизовано і юридично оформлено в 1776 р. у Вірджинській декларації, яку

було покладено в основу Білля про права — перших 10 поправок до Конституції США (ухвалені 1789—1791 pp.), якими гарантовано громадянські права. У тому ж році основоположні права: свобода особи, рівність перед законом, непорушність права власності, суверенність народів, розподіл влади, право на безпеку, було конституційно закріплено у Декларації прав людини і громадянина — документові французької революції. Ці видатні політико-правові акти не втратили своєї актуальності і сьогодні, хоча, звичайно, сучасні уявлення про права особи значно збагачено.

У сучасній політичній думці представлено кілька підходів до визначення прав людини. Це, насамперед, природно-історичний, юридично-позитивістський, а також марксистський підходи.

Природно-історичний підхід базується на тому, що фундаментальні права особи мають позадержавне і позаюридичне походження. Держава може або ж поважати і гарантувати їх, або їх порушувати і придушувати, але відібрати у людини властиві їй від народження основоположні права вона не може.

Юридично-позитивістський підхід заперечує будь-яке позадержавне походження прав людини. Він виходить із раціональної самоцінності права, його незалежності від економічних і соціальних передумов. Джерелом і гарантом права вважається держава. Право і закон не мають суттєвих відмінностей. Права особи не виділяються із загальної системи права і не мають верховенства відносно прав держави. Самі права громадянина змінюються залежно від державної доцільності та можливостей держави.

Багато в чому тотожним з юридично-позитивістським є марксистський підхід. Він також підпорядковує права державній доцільності, однак виходить не з раціональної самоцінності, а із соціально-економічної, і, насамперед, із класової детермінації права. Право марксизм розуміє як зведену в закон волю панівного класу. При цьому сама постановка питання про права індивіда стає зайвою, оскільки особа тлумачиться як сукупність суспільних відносин. Окрім того, марксизм, і особливо ленінізм, заперечують загальнолюдську природу права, підміняючи загальнолюдські цінності мораллю, що ґрунтується на класовій, партійній доцільності. Це вчення передбачає гармонізацію відносин особи і суспільства, відмирання держави і права, а отже, і непотрібність самого інституту прав людини.

Сьогодні у світовій політичній думці переважає природно-історичне розуміння прав людини.

Найзагальнішою класифікацією прав людини є поділ їх на негативні і позитивні. Такий поділ прав ґрунтується на фіксації в них негативних і позитивних аспектів свободи. Відомо, що в негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно особи; у позитивному — як свобода вибору, а головне, створення можливостей для виявлення здібностей людини, досягнення нею своєї мети.

Згідно з таким поділом свободи негативні права визначають обов´язки держави та інших людей утримуватися від тих чи інших дій відносно індивіда, відвертати їхнє втручання в його приватне життя. Негативні права — основа індивідуальної свободи.

Типовим прикладом юридичної фіксації цієї групи прав і в цілому негативного підходу до прав людини є Білль про права — перші поправки до Конституції США. Так, у першій поправці сказано: "Конгрес не повинен приймати закони, які б встановлювали будь-яку релігію або забороняли вільне віросповідання, обмежували свободу слова або друку, або право народу мирно збиратись і звертатися до уряду з відозвами про припинення зловживань". Термін "не повинен" міститься майже в усіх статтях цього документа. Практично весь зміст Білля про права спрямовано на захист особи від різного роду несправедливих і небажаних зазіхань з боку уряду.

На відміну від негативних прав позитивні права фіксують обов´язки держави, осіб і організацій надавати громадянинові ті чи інші блага й права, здійснювати певні дії. Це, наприклад, право на освіту, охорону здоров´я, забезпечення достойного життєвого рівня тощо. Реалізувати ці права значно складніше, ніж права негативні, оскільки нічого не робити значно легше, аніж щось робити. Здійснювати позитивні права неможливо без наявності в держави достатніх ресурсів, відсутність яких може гарантувати громадянам лише рівність у злиденності.

Конкретніше класифікувати права і свободи особи можна відповідно до сфер реалізації їх: природні, політичні, економічні, соціальні та культурні.

Природні права — це невід´ємні права людини, які належать в основному до групи негативних прав: право на життя, свободу й особисту недоторканність; право на захист честі і гідності; на

справедливий, незалежний публічний суд, який передбачає захист звинувачуваного; на таємність листування і телефонних розмов; свободу переміщення і вибір місця проживання. До природних прав належить і право людини покидати будь-яку державу, включаючи свою власну, повертатися у свою країну тощо.

У деяких конституціях природні права об´єднано в одну групу з правами політичними. Підставою для такого об´єднання є те, що і природні (іноді їх називають ще громадянськими), і політичні права за своїм характером в основному негативні. Однак таке об´єднання не є виправданим, оскільки головне призначення політичних прав — визначати можливу участь громадян в управлінні державою і в суспільному житті.

До політичних прав належать: виборчі права, свобода створення союзів і асоціацій; участь у демонстраціях і зібраннях; право на інформацію; свобода слова, думки, в тому числі свобода друку, радіо, телебачення; свобода совісті та деякі інші.

У державах з тоталітарними режимами широко застосовується так зване дозвільне право, яке по суті використовується органами місцевого управління для відмови громадянам користуватися своїми правами і свободами. Вважається, що одержання згоди на проведення того чи іншого громадсько-політичного заходу буцімто не передбачає обмеження прав і свобод громадян, якщо такий дозвіл пов´язаний лише з реєстраційними обмеженнями, що передбачають дотримання встановлених у державі законів і громадського порядку.

Економічні права покликані забезпечити громадянинові право вільно розпоряджатися основними засобами господарської діяльності: власністю і працею; підприємливістю та ініціативою. Особливе місце серед економічних прав належить приватній власності, оскільки без неї неможливо собі уявити громадянське суспільство й індивідуальну свободу. Будь-яка заборона приватної власності підриває мотивацію ініціативної праці, породжує масову соціальну безвідповідальність і утриманство, веде до тоталітарної дегуманізації суспільства і до зруйнування самої особистості. Тому приватна власність є неодмінною умовою, на якій ґрунтується вся система сучасного господарювання, у тому числі й різні види групової власності: кооперативної, акціонерної тощо.

Право на приватну власність історично передбачає і свободу підприємництва, а також право на вільну працю (вибір виду діяльності, гарантований мінімальний розмір оплати праці тощо).

Соціальні, культурні, а також деякі економічні права, які розглядаються в позитивному значенні, визначають обов´язки держави забезпечити кожному громадянинові мінімум засобів для існування, соціального забезпечення, що необхідні для підтримання людської гідності, задоволення найнеобхідніших соціальних потреб (охорона здоров´я, житло, безпечне навколишнє середовище тощо) і для духовного розвитку (право на освіту, можливість користуватися культурними цінностями, свобода художньої і технічної творчості тощо).

Права людини мають характер індивідуального права. Існує і колективне право, наприклад, право націй на самовизначення, права національних меншин і т.ін. В останні десятиліття міжнародні організації захисту прав людини активно розробляють каталог прав людини, який деталізує і суттєво доповнює права особи.

Права людини стають реальністю лише тоді, коли вони нерозривно пов´язуються з обов´язками людей. До початку другої світової війни у конституціях західних держав обов´язки громадян майже не згадувалися. Сьогодні ж, за невеликим винятком, у всіх конституціях світу поряд з наданими громадянам країни правами і свободами фіксуються і їхні обов´язки. Серед обов´язків, зокрема, записано такі: додержання законів; повага до прав і свобод інших осіб; сплата податків; охорона природи і навколишнього середовища; охорона пам´яток культури тощо. У деяких країнах до важливих обов´язків включено: участь у голосуванні на виборах в органи державної влади, військову повинність. У конституціях окремих держав говориться про обов´язкову працю кожного громадянина держави (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор і деякі інші), виховання дітей (Італія), піклування про своє здоров´я і своєчасне звернення за медичною допомогою (Уругвай). Правда, відповідальність за невиконання такого роду обов´язків у більшості конституцій не передбачається.

Практична реалізація всього комплексу прав людини — одне з найважливіших завдань на шляху поглиблення гуманізації суспільного розвитку. У межах окремих країн додержання прав особи є необхідною умовою економічного і соціального розвитку, утвердження політики здорового глузду, відвернення згубних тоталітарних та інших експериментів над народами, агресивної внутрішньої і зовнішньої політики.

У міжнародному контексті додержання прав людини — найважливіша гарантія побудови міжнародних відносин на істинно гуманістичних засадах, збереження і зміцнення миру. Існує пряма залежність в окремій країні між повагою до прав людини і зовнішньою політикою цієї країни.

Повага прав особи сприяє зміцненню довіри між народами, створює сприятливу атмосферу для різнобічних людських контактів і співробітництва, вносить у міжнародні відносини моральні засади.

Повага прав кожного представника людського роду є важливим вихідним принципом побудови земної цивілізації на засадах раціональності і гуманізму.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття