Розробляючи й розвиваючи марксистську теорію, В. Ленін (1870—1924) особливу увагу приділяв її політичному аспектові, потрактованому як теорія класової боротьби держави, опертої на диктатуру пролетаріату.

У політичній доктрині марксизму, яку взяв за основу В. Ленін, загальне поняття політики вживається в широкому й вузькому трактуванні. З одного боку, політика — це сфера відносин між політичними силами, а з іншого — участь в управлінні державою, визначення форм, завдань і змісту її діяльності.

Ленін спочатку висунув ідею революційно-демократичної держави як перехідного етапу, що триватиме доти, доки не будуть знищені економічні основи панування класів. У цей період треба здійснити такі заходи, як злам буржуазних інститутів влади, розпуск постійної армії, виборність і змінність усіх посадових осіб, вирівнювання заробітної плати тощо.

Напередодні 1917 р. й пізніше державотворчі уявлення були розкриті ним чіткіше. Відповідно до конкретних умов Росії він обґрунтував теорію диктатури пролетаріату, розвинувши концепцію демократичного устрою держави. При цьому слід підкреслити, що в ленінізмі демократія й держава розглядаються як явища перехідні, тимчасові. У майбутньому суспільстві, після періоду розвитку, демократія, як і держава, мають відмерти.

В.І. Ленін велику увагу приділяв національному питанню, умовам його розв´язання в багатонаціональній країні, виділив основні аспекти національно-державного будівництва.

Це лише окремі елементи ленінської політичної доктрини. Багато з них, навіть закріплених у правових актах, не були реалізовані. Більше того, деякі ленінські положення стали стереотипом й догмами, відірваними від політичних реалій, окремі з них перекручено й сфальсифіковано.

Оцінюючи місце ленінської соціалістичної теорії, М. Бердяев підкреслював, що метафізика соціалізму спирається на примат суспільства над особою, на віру в те, що особа формується виключно суспільством. Це є метафізика колективістська й спокуса колективізму. "Соціалісти, — писав він, — сповідують монізм, заперечують відмінність природно-соціального та духовного. Тоталітарний, інтегральний соціалізм є помилковим світоуявленням. Але соціальний, економічний бік соціалізму є елементарною справедливістю". У цьому розумінні соціалізм — це соціальна проекція християнського персоналізму.