Електронна бібліотекапідручники


Політологія

Зародження політичних структур


У політичній структурі ранніх державних об´єднань центральне місце належало вождю. Поява вождів стала наслідком зростання населення, створення складної системи стосунків між родами, племенами. Найвищим кроком тут були союзи племен або навіть союзи союзів. Це складніші організації, ніж окремі племена, але вони цілком відповідали родовим принципам та умовам. На чолі цих союзів стояли вожді, які підносилися над вождями окремих племен, що входили до союзу.

Вожді складних суспільних структур (союзи й особливо суперсоюзи племен), де не могло не бути суперечностей і незгод, закономірно уособлювали публічну владу, здатну піднестися над вузькоплемінними інтересами. Стоячи на чолі політичного об´єднання, такий князь неминуче одержував більшу політичну незалежність, а відповідно й право застосовувати засоби примусу.

Отже, можна говорити, що ці вожді, з одного боку, були елементом тогочасного родоплемінного ладу, а з іншого — виступали вже як носії публічної влади. Відтак створювалися умови для перетворення, хоча й у далекому майбутньому, князівської влади з форми вияву народної волі на знаряддя панування над своїм народом.

Але загалом у той перехідний період, незважаючи на зростання владних повноважень, князі ще не були всевладними, у суспільстві діяли обмежувальні структури, адже племінні союзи були тільки етапом родоплемінного ладу. М.А. Фроянов пише, що вождь (князь) родоплемінного союзу уособлює політичний інститут родоплемінного суспільства, сповна відповідаючи його умовам.

У формуванні політико-владних зв´язків і політичної ідеології важливе місце займали війни. Якщо на ранніх етапах розвитку первіснородового ладу війна була функцією всього дорослого населення, то в умовах зародження класових структур формуються професійні військові дружини. На терені українських земель у 1 тисячолітті до н. є. — першій половині 1 тисячоліття н.е. існували сильні військові з´єднання, що були важливою рушійною силою історичного розвитку Східної Європи, брали участь у подіях у Південній та Центральній Європі, а також в Азії.

В умовах розпаду родоплемінного ладу у формуванні політичних структур і становленні державності важливу роль відіграли міста й міські поселення. "Творчим елементом в політичній організації і політичних відносинах тих часів, — зазначав М.С. Грушевський, — стало, передусім, міське життя, міські відносини". На терені сучасної України археологами віднайдено багато таких поселень: на Київщині — 400, у Галичині — понад 100, на Чернігівщині — 150, на Волині — 350, на Поділлі — понад 250.

Дослідники цієї проблеми вважають, що стародавні міські поселення виступали адміністративними центрами племінних об´єднань. Там перебувала місцева влада старійшин, князь, проводилися народні зібрання. Міста, до яких тягнулися навколишні приміські поселення, ставали осередками всієї околиці, виступали важливими економічними, релігійними й культурними центрами. Адже й будівництво їх як життєво необхідних споруд — фортець — потребувало праці великої кількості людей. Без високого рівня політичної організації людності неможливо було їх ані зводити, ані утримувати. Вже одне це вимагало значних державотворчих функцій. Де внутрішньоміське культурне життя, торгівля були вищими, там розвинулися більші міста, що стали центрами навколишніх територій.

Аналізуючи політичні процеси на терені сучасної України в прадавні часи, слід сказати, що вони мають багато спільних рис з іншими цивілізаціями. Одна з них — розвиток елементів демократизму, в основі якого лежала спільна власність на знаряддя праці й засоби виробництва. Рід, як первинна суспільна структура, мав своє майно (поле, ловецькі терени, отари худоби, пасовиська), вів під керівництвом старшин господарство. До того ж рід був злучений кровними зв´язками та спільними інтересами. "У час війни, — писав І.П. Крип´якевич, — члени роду виступали як один бойовий відділ, свідомий того, що бореться за свою оселю, майно, своїх дітей. Рід мав свої традиції, шанував своїх предків і в цій пошані виховував молоде покоління".

Більші групи населення — племена, що мешкали на ширших територіях, також мали багато спільних інтересів. Роди й племена були соціальною структурою тогочасного суспільства, де й спостерігались елементи раннього демократизму. Це виявлялося в повазі й довір´ї до родоплемінних владних структур, які на тому етапі суспільного буття були цілком залежні від своїх підлеглих. Тут діяв принцип добровільного передавання прав окремої особи відповідним родинним владним структурам. Проконій Кесарійський, що спостерігав звичаї слов´ян у 7 ст., писав, що ці племена, слов´яни й анти, не керуються однією людиною, але здавна живуть у народоправстві (демократії), й тому щастя та нещастя в житті вважаються справою спільною.

Демократизм ранніх родоплемінних спільнот дістав відображення у так званому звичаєвому праві й традиціях. Поряд зі словом "звичай" тоді вживалися такі, як "старина", "закон", "перекази". Звичаєве право має невизначене минуле й, мабуть, сягає первинних основ становлення людського суспільства. Ніхто не скаже, з якого часу в людському суспільстві діяло звичаєве право, як вироблялися обов´язкові для всіх норми. На думку М. Дяконова, звичаєве право — це юридичні норми, яких дотримуються в певному середовищі всі чи певне коло осіб у результаті угоди, домовленості. За звичаєм не стоїть авторитет влади, що змушує дотримуватися певних норм. Аналізуючи руське звичаєве право, М. Грушевський зазначав, що воно не позначене суворістю, не знало лютих кар на тілі і, допускаючи криваву помсту, не мало кари смерті по суду.

Характерною ознакою владних структур ранніх суспільних об´єднань була відповідальність влади перед сувереном, народом. Формувались інститути контролю роду, племені, общини над тим, кому вони довірили право вирішувати громадські питання. Формами такої відповідальності виступали виборність і змінність вождів, колективні органи — інститут старійшин, народні зібрання, віче тощо. Про виборність владних структур є багато писемних свідчень. Автор "Велесової книги" детально розповідає про виборність князів у слов´янських племенах. При цьому зазначається, що самі вибори проходили "осібно від князя", тобто за його відсутності. Це важливий елемент демократичних основ. Автор наводить цікаві дані про те, що князями могли бути обрані "й звичайні прості мужі". Князі повинні були дбати про людей, а ті, в свою чергу, забезпечувати князя продовольством і всім необхідним. Це була одна з форм суспільного договору, що обмежувала на той час владу князя.

Елементи демократизму збереглися й у пізніші часи, в умовах так званої військової демократії: обиралися військові керівники, вирішувалися питання про походи та ін.

Високо оцінюючи елементи демократизму з точки зору суспільного ладу, не можна не бачити й суперечливості цього процесу. То була демократія раннього суспільства без жорстких державницьких структур, тогочасний релігійно-міфологічний світогляд культивував особисту волю, водночас людина була обмежена в своїх діях, адже сила колективу була домінуючою.

Тож недаремно, мабуть, одним із покарань, що мало місце в стародавньому суспільстві, було вигнання особи з колективу. "Найвища кара, — пише М. Грушевський, — "поток" (вигнання) і "разграбленіє" (конфіскація майна)".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття