Електронна бібліотекапідручники


Історія держави і права України - Ч.1

ВСТУП


На нинішньому етапі політичного й соціально-економічного розвитку України необхідно підвищувати рівень державно-правової свідомості як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно не було, неможливо творити нову державу. А серцевиною її має стати право.

Всесвітня історія свідчить про тісний взаємозв’язок держави і права. Право — основа держави, частина духовної культури народу. Яскравим прикладом тому — могутній Рим, де високорозвинене право надавало неабиякої снаги особистості, народові й державі. І навпаки: держави, де панував правовий хаос, були приречені. їх не змогли врятувати навіть “великі ідеї”, що вивищувалися над законом.

Мета курсу “Історія держави і права України” — зорієнтувати майбутніх юристів у витоках українського державо- і правотворення, на грунті узагальнення й аналізу досвіду минулого допомогти збагнути сутність нової системи права в державі, де має утвердитися верховенство закону. Сучасна історико-правова наука намагається подолати однобокість в оцінках і висвітленні минулого. Лише за таких умов вона буде наукою, а не “політикою, спрямованою в минуле”. Відхилення від історичної правди небезпечне тим, що воно мимоволі слугує соціальному протистоянню.

Предметом історії держави і права України є пізнання загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм держави і права, вивчення особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України. Дослідження державно-правових явищ ґрунтується на їх науковій систематизації та періодизації у хронологічній послідовності.

Розглядаючи в рамках одного предмета два соціальні феномени — державу й право, історія держави і права України виходить з того, що у своєму історичному розвитку політичні й правові явища тісно взаємопов’язані. Досвід минулого переконливо свідчить: політичні відносини як складова відносин соціальних стимулюють вдосконалення правових норм суспільства. І навпаки: норми права регулюють, упорядковують усі сфери людських взаємин, і політичні також.

Історія держави і права України посідає важливе місце в системі соціально-гуманітарних, українознавчих дисциплін, які вивчають усе розмаїття взаємин людей (виробничих, соціальних, духовних та ін.). Водночас як самостійний об´єкт вона має досліджувати державно-правові явища в історичному розрізі. Зокрема:

• організацію й діяльність органів державної влади, центрального та місцевого управління, судочинства;

• джерела національного права, кодифікації, еволюцію галузей права, зміст найважливіших юридичних норм (право власності, злочин, кара та ін.);

• взаємозв’язки державних органів та правових інститутів.

Історія держави і права України — одна з фундаментальних державно-правових дисциплін, яка вивчає правові аспекти суспільного життя; вона тісно пов’язана з теорією держави і права, використовує розроблені нею узагальнення й понятійний апарат, а також дає конкретний державно-правовий матеріал для таких узагальнень. Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права досліджує загальні закономірності розвитку певних типів держави й правових технологій, а історія держави і права України — виникнення й розвиток державно-правових систем, їхні особливості, а також характерні риси в тих чи інших історичних умовах. Зауважимо, що існує тісний зв’язок історії держави і права з конституційним правом, бо вона досліджує історію конституційного процесу і державного правового розвитку в Україні. Крім того, ця наука, вивчаючи державні й правові інститути практично аж до сьогодення, стикується з чинним правом, зокрема, адміністративним, цивільним, кримінальним, земельним, процесуальним та ін., допомагаючи зрозуміти його сутність, позитивні й негативні риси.

Як і кожна наука, історія держави і права України виконує певні завдання. Серед них:

•        пізнання й пояснення історії державно-правового розвитку в Україні;

•        визначення стійких тенденцій, закономірностей розвитку історико-правових явищ;

•        формування національної свідомості, високих моральних і правових цінностей, поваги до минулого українського народу та віри в його майбутнє.

Незнання минулого ставить під загрозу будь-яку спробу належно діяти у майбутньому. Історико-правова наука, вивчаючи й узагальнюючи досвід минулого, виконує також і прогностичну функцію, допомагає уникати повторення помилок.

Періодизація курсу має важливе значення для опанування предметом історії держави і права України. В сучасній історико-правовій науці представлені різні підходи до періодизації.

Автори академічного курсу “Історія держави і права України” за редакцією академіка НАН України В. Я. Тація, академіка Академії правових наук України А. Й. Рогожина (К., 2000 р.) питання періодизації вирішують з урахуванням теорії суспільно-економічних формацій. Принципове значення при цьому вони надають відокремленню рабовласницьких, феодальних, капіталістичних і соціалістичних державно-правових утворень.

Професор П. П. Музиченко в навчальному посібнику “Історія держави і права України” (К., 2000 р.) здійснив спробу взяти за основу періодизації цивілізаційну теорію. Згідно з нею певний період історичного розвитку визначається не стільки об’єктивно-матеріальними (способом виробництва, співвідношенням класових сил), скільки ідейно-духовними, культурологічними факторами, пов’язаними з уявленнями про світ, соціальними цінностями, стереотипами поведінки.

Автори навчального посібника “Історія українського права” за редакцією професора О. О. Шевченка (К., 2001 р.) вважають, що періоди розвитку української держави й українського права не збігаються. У багатьох випадках українське право існувало й застосовувалося за відсутності української держави. Отож, за основу періодизації вони взяли співвідношення джерел права.

І виходять із того, що українське право мало два основні джерела — звичай і закон. Але від середини XIV ст. звичаєве право поступово трансформується в загальне і стає основним джерелом права. Воно містить не тільки юридичні норми, а й норми моралі, етики, такі чесноти, як миролюбство, працьовитість, гідність, виражаючи високу свідомість народу. Якщо звичаєве право — досить консервативне, то загальне динамічно розвивається. Тому й законодавство національної української держави від середини XVII ст. базується на загальному праві. Закон і загальне право України співіснували аж до кінця XVIII ст., взаємозбагачуючись і взаємодоповнюючись. Подальші періоди характерні домінуванням закону як джерела права й пануванням закону влади.

Періодизація курсу, запропонована нами, враховує попередній досвід на основі принципів історизму, системності й розвитку.

1.      Початок державно-правового розвитку на теренах України зумовлений появою найдавніших рабовласницьких державницьких утворень у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї. Там жили не лише греки-колоністи, скіфи та кочові племена, а й пращури слов’ян (середина І тис. до н. є. — V ст. н. е.).

2.      Доба давньоруської державності й права пов’язана переважно з формуванням, розвитком і занепадом Київської Русі. Саме тоді виникла давньоруська правова система, побачила світ видатна пам’ятка українського права — Руська Правда. Продовженням давньоруських державно-правових традицій стало Галицько-Волинське князівство (VII — друга пол. XIV ст.).

3.      Литовсько-польський період в історії українських земель. Давньоруська державно-правова організація значною мірою була успадкована Великим князівством Литовським, де жило 90 відсотків українців та білорусів. Відбувся подальший розвій українського права, видатними пам’ятками якого, а також литовського й білоруського права є Литовські статути. Проте подальша колонізація українських земель призвела до втрати після Люблінської унії 1569 р. литовсько-руської форми української державності. Центром боротьби за волю українства стає Запорізька Січ — військово-демократична форма української державності (середина XIV — друга половина XVII ст.).

4.      Внаслідок національно-визвольної війни 1648-1654 pp. виникла українська козацька держава — Гетьманщина. Березневі угоди 1654 р. прирікали Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії. Співіснування демократичної у своїй основі української козацької держави й абсолютистсько-монархічної Росії було можливе лише як тимчасове об’єднання, як реакція на зовнішньополітичні фактори (друга половина XVII — 1764 p.).

5.      Суспільно-політичний устрій і правове становище українських земель визначалося їх належністю до Російської й Австро-Угорської імперій та поширенням на них дії російського й австрійського права (кінець XVIII — початок XX ст.).

6.      Доба відродження української національної державності. Воєнно-політична боротьба спричинила багатодержавність розвитку України. Тоді ж виникає національне українське законодавство (1917-1920 pp.).

7.      Період становлення й розвитку України як радянської республіки, а з 1922 р. як союзної радянської республіки у складі СРСР. Виникає й діє радянське право, де домінує загальносоюзне законодавство. В межах періоду можна виокремити певні етапи із власними закономірностями державно-правового розвитку (1917-1991 pp.).

8.      Розбудова сучасної Української держави і права розпочалася з прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Визначальними подіями державно-правового характеру стали Всенародний референдум 1 грудня 1991 р. і прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.

Історіографія курсу. Знання про історію цивілізації, що склалася на теренах сучасної України, сягають сивої давнини. Відомості про нашу країну та її людність містять твори античних і візантійських авторів, ранньосередньовічні європейські й арабські хроніки. Значне місце серед них належить Геродоту, який у V ст. до н. є. присвятив дослідженню Скіфії одну з книг своєї багатотомної “Історії”.

Перші спроби дослідити виникнення власне української держави і права знаходимо в літописах на початку II тисячоліття. Так, автор “Повісті минулих літ” (бл. 1113 р.) чернець Печерського монастиря Нестор надає українській державі центральне місце, пов’язує історію Київської Русі зі світовою. Призначення влади князя він убачає в тому, щоб “володіти по праву”. Цілком імовірно, що й раніше були намагання відповісти на питання, “откуда есть пошла земля Руська”. Недаремно серед джерел “Повісті”, окрім грецьких хронік та місцевих переказів, за твердженням академіка О. Шахматова, були давньоруський літописний звід 1037-1039 pp. та два київських 1073 і 1095 pp., які не збереглися.

Для з’ясування державно-правового розвитку України важлива також мемуарно-історична література XVI — XVII ст. (мемуари М. Литвина, “Щоденник” Е. Лясоти, “Опис України” Г. Боплана та ін.).

1647 р. у друкарні Києво-Печерської лаври вийшов “Синопсис”, де здійснена спроба систематичного викладу історії України.

Видатними працями з історії держави і права України, які з’явилися наприкінці XVII — на початку XVIII ст., є козацькі літописи Р. Ракушки-Романовського, С Величка, Г. Граб’янки. Тут зображено побут, устрій, військову організацію козацтва, причини повстань і визвольної війни проти іноземного панування.

Науковий погляд на розвиток історіографії української держави і права припадає на завершення XVIII ст. Тоді з’явилися патріотичні праці “История о Малой России” М. Антоновського, “Записки о Малороссии” Я. Марковича, “Історія Русів” невідомого автора. У цих творах йдеться про те, зокрема, що козаки — прямі нащадки русів, обґрунтовується, відтак, право українського народу на самостійний державно-політичний розвиток.

Перші кодифікації українського права припадають на другу половину XVIII — першу чверть XIX ст. Велике значення для потреб практики мали збірники Ф. Чуйкевича “Суд і розправа в правах малоросійських” (1758 р.), В. Кондратьева “Книга Статут и прочие права малоросийские”, (1764 р.), Ф. Давидовича “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. та ін.

У 1879 р. професор Київського університету О. Кістяківський систематизував і опублікував “Права, за якими судиться малоросійський народ”.

Видатний учений-енциклопедист, перший ректор Київського університету М. Максимович виступив проти норманської теорії походження державності на Русі, спростував теорію російського історика М. Погодіна про, те, що перед навалою татар на Київщині мешкало великоросійське населення. Чимало цінного в розвиток наукових поглядів на історію держави й права України вніс професор Київського університету В. Антонович. Створена ним “Київська школа істориків” відзначалася ґрунтовним документалізмом.

Серед перших досліджень у галузі історії українського права фундаментальні праці професора Київського університета М. Владимирського-Буданова “Огляд історії руського права” та “Хрестоматія з історії руського права”.

Центральне місце серед істориків України кінця XIX — першої третини XX ст. належить М. Грушевському, який обгрунтував історичну закономірність здобуття Україною державності. Серед його численних праць — десятитомна “Історія України-Руси”, де подана перша систематична історія України.

У радянський період процес вивчення історії української держави і права має свої особливості. Подальшому його розвиткові сприяло повернення 1924 р. М. Грушевського в Україну. Під його керівництвом в Академії наук досліджувалася не тільки історія української держави, а й історія українського права. Прислужилася розвиткові української історико-правової науки й спеціально створена для цього комісія. Вона здійснювала також пошук і видання джерел права, складання бібліографії тощо. До складу комісії входили відомі вчені: М. Василенко, М. Максимейко, Л. Окіншевич, Ю. Черкаський та ін. Репресії проти української інтелігенції 30-х pp. і диктат більшовистської ідеології перервали плідну працю українських дослідників.

В еміграції працювали авторитетні фахівці Д. Дорошенко, О. Оглоблін, Н. Полонська-Василенко, Р. Лащенко, А. Яковлів та ін. Панівна ідея їхніх праць — безперервність історичного процесу України й окремішність його щодо російського.

За радянської доби історія української держави і права спеціально не досліджувалася. Однак у другій половині XX ст. над проблемами історії держави і права України працюють такі вчені, як А. Дубровіна, В. Дядиченко, М. Горбань, В. Кульчицький, В. Месяц, П. Музиченко, М. Настюк, А. Пашук, А. Рогожин, Б. Тищик, А. Ткач, І. Усенко, В. Чехович, О. Шевченко, П. Щербина та ін. У 1987 р. за редакцією відомого історика держави і права академіка НАН України Б. Бабія побачив світ двотомник, присвячений історії держави і права України. Проте ця фундаментальна праця, на жаль, залишилася незавершеною: третій том, що охоплює період з 1917 по 1987 pp., не вийшов.

Зважаючи на гостру потребу в нових історико-правових дослідженнях, нині цю тематику активно вивчають вчені Інституту держави і права ім. В.Корецького НАН України, Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Національної академії внутрішніх справ Укра-їни, Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, юридичних факультетів Київського національного університету ім. Т.Шевченка, Львівського університету ім. І. Франка та ін. З’явилося чимало праць з історії держави і права України, де проаналізовано величезний фактичний і літературний матеріал, діалектично поєднано узагальнення з ретельним висвітленням особливостей розвитку української державності та права (Історія держави і права України / За ред. А. Й. Рогожина: У 2-х ч. — Харків, 1993-1996. Перевидання в К., 1996; Історія держави і права України / За ред. В. Г. Гончаренка — К., 1996; Історія держави і права України: Навч. посібник / За ред. А. Чайковського. — К., 2000; Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка. — К., 2001; Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України 1917-1920 pp.— К., 1997; Кульчицький В., Настюк М., Тишик Б. З історії української державності. — Львів, 1995; Музиченко П. Історія держави і права України.— К, 2000. та ін.).

Останніми роками видано ряд збірників документів (Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. — К, 1997 та ін.), хрестоматій (Історія держави і права України: Хрестоматія. — К., 1996; Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. — К., 1997), перевидано раритетні видання (Лащенко Р. Лекції по історії українського права.— К., 1998; Чубатий М. Огляд історії українського права.— К., 1994 та ін.).

Результатом значної за обсягом наукової праці колективу авторів, істориків права з Харкова, Києва, Львова став двотомний академічний курс з історії держави і права України, допущений Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти (Історія держави і права України. Академічний курс: Підручник. В 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. — К., 2000.). Його поява — значна подія у розвитку української історико-правової науки.

Цей навчальний посібник підготовлено відповідно до програми, складеної на кафедрі державно-правових дисциплін Інституту права ім. кн. Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом. В ньому здійснена спроба цілісного висвітлення історії суспільно-державного ладу та права українського народу. Розглядаються джерела українського права, розвиток державно-правових інституцій від найдавніших до наших часів. Навчальний посібник складається з двох частин. У першій — історія державно-правового розвитку від часу появи в середині I тис. до н. є. рабовласницьких державних утворень у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї до Лютневої демократичної революції 1917р.; у другій — історія держави і права України після лютого 1917 р.

Автор висловлює щиру подяку всім, хто причетний до підготовки цього видання.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право