Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Політологія (теорія та історія політичної науки)

Витоки політичного лідерства


Є кілька концепцій витоків політичноголідерства як тих причин, шо його породжують.

Основними з них є концепції рис, ситуативна, послідовників і психологічна. Першою виникла у XIX ст. концепція (теорія) рис, яка склалася на основі аналізу ролі видатних осіб в історії. Згідно з цією концепцією лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей вчені намагалися з´ясувати набір обов´язкових чи бажаних рис особи лідера. Було зібрано великий фактичний матеріал. Серед рис, притаманних політичним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські та ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність тошо. Проте з´ясувалося, що таких рис, які були б притаманними лише політичним лідерам, немає. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. З´ясувалося, шо різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Навіть такі, здавалося б, необхідні для лідера властивості, як розум, сила волі, принциповість тощо, виявилися небезсумнівними. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу.

В процесі розроблення концепції рис з´ясувалося, що набір рис лідера значно відрізняється залежно від історичних епох та особливостей конкретних держав. А досліди з різними експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім не визнаються такими в інших групах. Це спричинило появу на доповнення теорії рис іншої концепції витоків політичного лідерства — ситуативної.

Ситуативна концепція виходить з ідеї відносної множинності явиш лідерства і трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причина лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин. Саме обставини визначають вибір лідера та його поведінку. Позиції і дії лідера, прийнятні в одних ситуаціях, є непридатними для інших ситуацій.

У межах ситуативної концепції деякі вчені доходять висновку про те, що в сучасному суспільстві лідером може виступати безпринципна людина, яка є функцією ситуації, керівником, що підкоряється обставинам. Очевидно, що коли концепція рис абсолютизує значення індивідуальних якостей лідера, то ситуативна концепція, навпаки, перебільшує значення обставин. Вона недооцінює роль людської активності в політичному процесі, позбавляє лідера самостійного значення у функціонуванні політичної системи.

Ще одним поясненням витоків політичного лідерства є концепція визначальної ролі послідовників (конституентів). Вона трактує лідерство як особливий тип стосунків між керівником і послідовниками. Феномен лідерства пояснюється наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані — конституентів, тобто всіх суб´єктів політики, які взаємодіють з одним лідером і впливають на нього: активістів, прихильників, виборців тошо. На перший план концепція послідовників висуває аналіз не самих лідерів чи об´єктивної ситуації, а потреб та інтересів оточення лідера, його послідовників. Вважається, шо аналіз складу послідовників багато в чому допомагає зрозуміти й передбачити політичну поведінку лідера. Сприймаючи лідера й ситуацію, послідовники в кінцевому підсумку визначають або заперечують саме лідерство, група сама вибирає такого лідера, який її влаштовує. Причина лідерства, отже, корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників.

Послідовники водночас перебувають під безпосереднім впливом лідера. Взаємодія лідера з послідовниками — це двосторонній рух. Лідери мають змогу значною мірою змінювати свою соціальну опору. Самостійність лідера стосовно послідовників прямо залежить від характеру політичного устрою, ступеня концентрації влади в руках керівника, від політичної культури суспільства в цілому.

Концепція послідовників визначає лідерство через ставлення оточення до самого лідера. Вона розглядає лідера та його конституентів як єдину систему. При цьому відносини між лідером і конституентами виступають у вигляді ряду взаємопов´язаних ланок: конституенти — послідовники — активісти — лідер. А це свідчить про те, шо в демократичних державах претенденти на лідерство, керівні посади можуть розраховувати на успіх лише у разі збігу їхнього іміджу з очікуваннями не просто найближчого оточення чи навіть послідовників, а більш широкого загалу — конституентів. Водночас прихильники концепції послідовників вважають, що визначальна роль оточення справляє на лідера негативний вплив, примушуючи його йти на поводу у натовпу. У цьому вони вбачають основну причину відсутності у наш час таких видатних особистостей, які діяли в минулому.

Важливим способом пояснення витоків лідерства є його різноманітні психологічні інтерпретації. Психологічна концепція лідерства доводить, що в основі суспільного життя лежить людська психіка. Вона є керівною і визначальною щодо інших явиш людського буття. Людина за своєю природою є егоїстичною і владолюбною істотою, прагне до панування над іншими людьми. її дії визначаються волею до влади (Ф. Ніцше), підсвідомими сексуальними інстинктами (3. Фрейд) або іншими психічними мотивами. Слідом за 3. Фрейдом деякі дослідники вважають лідерство виявом невротичного стану особи лідера і навіть певним видом божевілля. Вони посилаються на те, що невротиками були такі відомі політичні діячі, як Наполеон, Робесп´єр, Лінкольн, Рузвельт, Гітлер, Сталін та ін.

Послідовники 3. Фрейда поділяють суспільство на психічно нормальних людей, буцімто не здатних до творчості, і маніяків, психопатів, які нібито стають лідерами. Вони доводять, що орієнтованими на лідерство людьми рухає почуття вини, й такі люди шукають полегшення шляхом викриття інших. Або що лідери були в дитинстві пригніченими чи пережили крах багатьох надій і компенсують комплекс неповноцінності жорсткою боротьбою за самоутвердження і владу.

Очевидно, що концепції Ф. Ніцше та 3. Фрейда описують причини виняткових виявів лідерства. Політичні лідери здебільшого й справді відрізняються особливим психологічним складом. Однак ці особливості далеко не завжди пов´язані з якимись психічними аномаліями. Як стверджують психологи, всі люди поділяються на дві категорії: для одних характерна підвищена самоідентичність, а для інших — понижена. Перші зазвичай високої думки про себе, енергійні, впевнені у собі, легко йдуть на ризик, відкрито діляться своїми планами тощо. Другі, навпаки, оцінюють себе нижче від своїх реальних можливостей. Вони схильні до самоаналізу, зазвичай пасивні, обережні, уникають самостійних дій і рішень.

Лідери є в основному людьми з підвищеною самооцінкою. Для багатьох із них характерне відчуття необхідності власного керівництва іншими людьми. Вони прагнуть завжди бути попереду, брати на себе функції лідерства з власної ініціативи. Значно рідше роль лідера делегується їм оточенням.

Лідерами є не мислителі, а люди дії. Цим пояснюється, зокрема, те, що серйозні вчені не стають хорошими політичними керівниками. Професійна діяльність ученого пов´язана з розмірковуваннями, сумнівами щодо істинності тих чи інших теоретичних положень, невпевненістю в очікуваних результатах дослідження, нерішучістю, він ніколи не сприймає очевидне за істинне тощо. Політичний лідер має відкинути будь-які сумніви, бути впевненим у собі, рішучим, не надавати особливого значення негативним наслідкам своїх дій тощо.

Очевидно, що кожна з концепцій витоків політичного лідерства не заперечує, а доповнює інші, розкриває якусь сторону цього суспільного феномену. Лідерство є одночасно і функцією ситуації, і породженням послідовників, і результатом наявності в особи лідера певних соціальних і психологічних рис. Роль кожного з цих чинників у породженні лідерства в різних умовах неоднакова.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття