Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Політологія (теорія та історія політичної науки)

Інші типології політичних партій


За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські. Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демокра-тичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо. Прагматичні — це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяльності, за якими партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими — соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною основою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером діяльності тісно пов´язаний їх поділ на ліві, центристські і праві. Нагадаємо, що такий поділ був започаткований у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї — парламенту Франції — праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч — радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали — посередині між консерваторами і радикалами. Відтоді правими стали називати прихильників збереження існуючого ладу, а лівими — прихильників радикальних змін. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) — власники.

Звичайно, такий поділ відносний. Основні цінності та орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття, часто перетинаються. Так, у 80-ті роки соціал-демократичні партії багато чого запозичили в лібералів, наприклад орієнтацію на приватну власність і ринкове регулювання економіки. Зі свого боку, ліберали й навіть консерватори за прикладом соціал-демократів стали приділяти значну увагу проблемам соціального забезпечення, боротьбі з безробіттям тощо.

Залежно від типу організаційної структури політичні партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об´єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Французький політолог М. Дюверже, який ще в 50-х роках запропонував таку (бінарну) класифікацію політичних партій, назвав кадрові партії «партіями нотаблів» (від франц. notable — видний, почесний, іменитий) — людей, чиє становище в суспільстві забезпечує їм авторитет у політичному житті.

Кадрові партії є децентралізованими об´єднаннями. Вони, як правило, не мають фіксованого членства, звертаються до громадян лише в період виборчої кампанії. Такими є, наприклад, консервативні й ліберальні партії країн Західної Європи, Республіканська й Демократична партії США.

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв´язок. Це партії з більш-менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну участь у виборах. До масових належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій. Масовими можуть бути і фашистські партії.

Кадрові й масові партії розрізняють іще за кількісними показниками. Вважається, що кадрові партії об´єднують у своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові — більш як 10 відсотків.

Масові партії можуть мати слабку або міцну організаційну структуру. Партії з міцною організаційною структурою — це партії централізовані, з чітким членством, ієрархічною побудовою, сильним керівним центром, здатним забезпечити партійну дисципліну і проведення програмної політичної лінії. До них належать передусім комуністичні і фашистські партії. Партіями зі слабкою організаційною структурою є соціалістичні й соціал-демократичні.

М. Дюверже згодом доповнив свою бінарну класифікацію, виокремивши поряд з кадровими й масовими третій тип політичних партій — непрямі партії. Це такі партії, приналежність до яких визначається членством в іншій організації. Наприклад, у Великобританії член профспілки, яка входить до Британського конгресу тред-юніонів, автоматично стає (якщо не відмовляється) членом Лейбористської партії. Отже, ця партія є непрямою.

За місцем, яке партії посідають у політичній системі, вони поділяються на: неподільно пануючі в політичній системі, як це буває за тоталітарних та авторитарних режимів; правлячі, тобто такі, що самостійно або в коаліції з іншими партіями легітимним шляхом здобули і здійснюють державну владу; опозиційні — такі, які не є правлячими в даний момент і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими партіями політичного курсу.

На відміну від таких партій, що легально діють у політичній системі, в країні можуть бути й нелегальні партії — законодавчо заборонені чи такі, котрі через переслідування діють у підпіллі. Заборона всіх або майже всіх політичних партій притаманна диктаторським режимам. У деяких країнах забороненими є комуністичні партії як такі, що прагнуть до зміни суспільного ладу неконституційним шляхом.

За парламентською основою розрізняють парламентські (парламентсько-електоральні) і непарламентські політичні партії. Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти через законні органи влади, які самі й формують за результатами виборів. Як зазначає М. Дюверже, для таких партій завоювання місць у представницьких органах є сутністю життя, причиною існування й вищою метою, а парламентська фракція виступає головною ланкою, іноді — керівним та організаційним центром.

Характерними рисами непарламентських партій, за М. Дюверже, є доктринальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями. Свою увагу вони зосереджують на досягненні доктринальних цілей. Фракції в парламенті організаційно і в ході здійснення політичної лінії для таких партій відіграють меншу роль, ніж для парламентських.

Можливі й інші типології політичних партій. У сучасній західній політології поширена трикомпонентна типологія виокремлення кадрових партій, масових партій і партій виборців. Різні характеристики партій дають можливість глибше зрозуміти їхню сутність, стратегію й тактику діяльності, місце і роль у політичній системі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття