пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія (теорія та історія політичної науки)

Структура політичної системи


Згідно з загальною теорією систем елементами системи вважаються її не від´ємні і взаємозв´язані складові. На явність кожної з них необхідна для існування і функціонування системи, досягнення її цілей. Такі елементи системи називаються підсистемами, кожна з яких водночас є й окремою системою. Оскільки кожна підсистема, у свою чергу, має складні внутрішні зв´язки й будову, то стосовно її власних складових використовується термін «елементи системи».

У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру3. Відповідно до цих елементів виокремлюються інституціональна (або організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему політичної системи складають політичні інститути — формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи — держава та її структурні елементи (парламент, уряд тощо), політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування.

Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме вона є джерелом усіх найважливіших зв´язків, які виникають в межах політичної системи. Інституціональна підсистема визначає характер норм, які регулюють ці зв´язки. Саме стосовно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують службові функції.

Оскільки політичні інститути є основними елементами політичної системи, то вона іноді визначається як «система інститутів (державних установ, політичних партій, громадських організацій), у межах якої відбувається політичне життя суспільства і здійснюється державна влада». Проте таке визначення, наголошуючи на структурному аспекті політичної системи суспільства, залишає поза увагою її функціональний аспект.

У своїй сукупності і взаємозв´язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Деякі дослідники ототожнюють поняття «політична система суспільства» та «політична організація суспільства», однак при цьому затушовується організаційний аспект політичної системи, позначуваний поняттям «політична організація суспільства», а саме це поняття втрачає своє методологічне значення.

До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов´язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя, здійснення влади розрізняють три види організацій: власне політичні, невласне політичні і неполітичні.

Власне політичні організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому разі, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Власне політичними організаціями виступають держава й політичні партії.

Невласне політичними організаціями є ті, участь у здійсненні політичної влади для яких є лише одним із аспектів їх функціонування. Це громадсько-політичні організації професійні спілки, об´єднання підприємців, творчі, молодіжні, жіночі, ветеранські об´єднання тощо.

Нарешті, неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об´єднання — товариства філателістів, рибалок, мисливців тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає політичної функції, проте за певних умов, ситуативно вони можуть бути суб´єктами політики, виступаючи як групи тиску.

Завдяки функціональним особливостям організацій першого і другого виду їх іноді називають відповідно монофункціональними і поліфункціональними6. Однак незалежно від назви очевидно, що інститутами політичної системи суспільства є лише ті організації та установи, які беруть активну участь у здійсненні політичної влади і для яких така діяльність є істотною характеристикою.

Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності і стійкості, орієнтуючи її на найважливіші суспільні цілі.

Особливе місце серед діючих у політичній системі суспільства організацій посідають партії. Політичні партії є виразниками певних соціальних інтересів. Вони ідеологічно та організаційно об´єднують людей з метою здобуття, використання й утримання державної влади для задоволених інтересів. Кожна партія прагне зайняти таке становище в політичній системі, яке надасть їй можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї.

На відміну від політичних партій громадські організації не прагнуть до завоювання державної влади, а обмежуються лише здійсненням впливу на неї. Вони є виразниками багатоманітних суспільних інтересів, і з метою захисту цих інтересів їхні представництва на державному рівні вступають У взаємодію з іншими політичними інститутами, насамперед із державою.

Важливий структурний компонент політичної системи суспільства складає її регулятивна (або нормативна) підсистема. Цю підсистему утворює сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Соціально-політичні норми є різновидом соціальних норм і вирізняються тим, що спрямовані на регулювання політичних відносин. Одні політичні норми безпосередньо цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями і громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються й розвиваються поступово, під впливом як політичних, так і економічних, соціальних, духовних чинників. До них належать норми моралі, звичаї і традиції.

Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права. Норми права — це встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання суспільних відносин загальнообов’язкові для всіх громадян і юридичних осіб правила поведінки. Особи, що порушують правові норми, притягуються до кримінальної або адміністративної відповідальності.

За допомогою норм права регулюються суспільні відносини в цілому. Ті з відносин, які виникають у процесі або у зв´язку зі здійсненням державної влади, регламентуються нормами особливої галузі права — державним, або конституційним, правом. Саме йому належить провідна роль у національній системі права. Зумовлено це тим, що в нормах державного права знаходять своє закріплення основні засади суспільства, форми, механізми і принципи здійснення державної влади, правовий статус особи. Найважливіші норми державного права містяться в конституції.

Поряд із нормами права як регулятори політичних відносин діють також норми партійного життя та правила, встановлені різними громадськими організаціями. Такі норми не мають правового, загальнообов´язкового характеру.

Вони обов´язкові лише для членів відповідних партій і громадських організацій. Однак програмні настанови, сформульовані партією, можуть справляти істотний вплив на політику держави, політичну систему в цілому, особливо тоді, коли партія стає правлячою.

У суспільстві діють також інші правила й настанови, яким слідують люди та їхні об´єднання в політичному житті. Різновидом соціальних норм є мораль як вияв духовного життя суспільства. Норми моралі надають змогу формувати моральну свідомість і оцінювати вчинки людей, забезпечуючи рівновагу суспільства та орієнтуючи громадян на дотримання спільних інтересів. Моральні норми не оформлені з тим ступенем урегульованості, як правові, вони більшою мірою розраховані на розвиток здатності індивіда до саморегулювання, на самостійність і самоконтроль. Найбільший вплив на політичну поведінку справляють норми політичної етики, які стосуються саме політичного спілкування.

Істотний вплив на політичну систему країни справляють звичаї і традиції її політичного життя. Звичай — це правило, що склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються від покоління до покоління, є традиціями. Хоча політичні звичаї не є формалізованими і не мають юридичного значення, вони можуть справляти значний вплив на реальні дії політичних інститутів. Так, порядок, за яким уряд утворюється лідером партії чи партійної коаліції, що перемогла на парламентських виборах, застосовується і в тих країнах з парламентарною формою правління, де він законодавством не передбачений. В останніх цей порядок утвердився як політичний звичай. Роль звичаїв у загальній системі

регулювання оцінюється по-різному. Корисним, вигідним звичаям у необхідних випадках надається юридичне оформлення.

Політична система суспільства є неперервно функціонуючим соціальним утворенням. Складний і багатоплановий характер її не може бути розкритий без з´ясування основних форм і напрямів діяльності, способів і засобів впливу на суспільно-політичне життя. Конкретне вираження і вияв функціональна підсистема політичної системи знаходить у політичному процесі й політичному режимі.

У загальному вигляді політичний процес визначається як «форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі і часі». Конкретніше він може бути охарактеризований як сукупність дій, спрямованих на збереження або зміну певної політичної ситуації.

Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої виступає досягнення певного політичного результату. Найважливіший елемент політичного процесу — прийняття і реалізація політико-управлінських рішень, що передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто надання йому обов´язкової сили, втілення в життя і контроль за виконанням.

Політичний процес, звичайно, не зводиться до прийняття й виконання політичних рішень. Важливим елементом його є ставлення різних соціальних спільностей до тієї чи іншої політичної ситуації — рішення, події тощо, поведінка і дії мікро- та макрогруп і їхніх різноманітних об´єднань. Від цієї поведінки, дій або бездіяльності мас, їх підтримки або протидії багато в чому залежить можливість прийняття рішень, а ще більшою мірою — реалізація їх.

Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в

політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політичного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи. Детальніше про політичний режим та інститути політичної системи йтиметься у наступних главах.

Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв´язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї підсистеми входять як формалізовані відносини, що ґрунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті неформальні зв´язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.

Суб´єктами політичних відносин є індивіди та їхні різноманітні об´єднання, соціальні спільності, політичні інститути. Залежно від суб´єктного складу політичні відносини поділяються на три основних групи8. Передусім це відносини між соціальними спільностями — суспільними класами, соціальними верствами і групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини складають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах. Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація. Ці так звані вертикальні відносини складаються у процесі здійснення політичної влади, впливу органів керівництва та управління на соціально-економічні, політичні й культурні процеси. Вони також мають важливе значення для характеристики сутності і функцій політичної системи, методів здійснення політичної влади.

До третьої групи політичних відносин входять ті відносини, які складаються між політичними організаціями та установами — державою, партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування тощо як усередині них, так і між ними. Якщо відносини між соціальними спільностями виступають як первинні, то відносини між політичними інститутами, що виражають їх інтереси, є вторинними. Іноді саме ці відносини, поряд з політичними організаціями, об´єднують поняттям політичної системи суспільства.

Органічні взаємозв´язки між компонентами та елементами політичної системи називають системоутворюючими зв´язками. Комунікативна підсистема містить й інші взаємодії, важливе значення серед яких мають ті, що складаються між політичною системою та іншими системами — економічною, соціальною, культурною, екологічною тощо.

До числа елементів політичної системи суспільства належать також політична свідомість і політична культура. Вони складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

Політична свідомість є відображенням політичного буття, передусім політичних відносин. Це відображення відбувається у формі поглядів, уявлень, ідей, теорій тощо. Під політичною культурою звичайно розуміють сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки. За ширшого розуміння політичної культури до таких форм додають ще й характер і способи функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи. За будь-якого підходу до розуміння політичної культури її невід´ємними складовими визнаються політична свідомість і політична поведінка у найпоширеніших, типових їх формах. Саме такі форми, а не вся багатоманітність виявів політичної свідомості й поведінки є елементами політичної системи.

Політична культура, у тому числі й політична свідомість, відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні політичної системи. З одного боку, політична система детермінує форми і типи політичної свідомості й поведінки, а з іншого — зазнає їх відчутного зворотного впливу. Політична культура впливає на форми і функціонування політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку індивідів і мас.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття