У пізнанні соціальних інтересів, їх узгодженні, упередженні й розв´язанні конфліктів між ними полягає призначення політики, насамперед соціальної. У науковій літературі і політичній практиці основне призначення соціальної політики держави традиційно зводиться до задоволення багатоманітних інтересів і потреб громадян у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров´я, забезпечення житлом, відпочинку тощо. Насправді ж головне призначення соціальної політики має бути іншим: її слід розглядати як найважливіший засіб соціальної інтеграції — узгодження інтересів різних спільностей людей, розв´язання соціальних суперечностей, забезпечення цілісності суспільства.

 Іншими словами, соціальна політика — це один із видів політики, спрямований на інтеграцію інтересів соціальних спільностей людей, розв´язання соціальних суперечностей з метою забезпечення єдності, цілісності суспільства.

Причому це не просто один із видів політики, а найважливіший її вид, бо саме соціальна політика забезпечує виконання основного призначення політики взагалі, яким є не боротьба за владу та її використання, а управління суспільством на основі узгодження соціальних інтересів.

Залежно від об´єктів соціальної політики виокремлюється ті чи інші її різновиди, наприклад політика соціального партнерства, етнічна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Відповідно визначаються завдання соціальної політики. Головною ж проблемою соціальної політики є забезпечення в суспільстві соціальної справедливості.

Соціальна справедливість — це міра досягнення в суспільстві соціальної рівності і свободи.

Соціальна рівність і свобода взаємозв´язані таким чином, що чим більше в суспільстві свободи, тим менше в ньому соціальної рівності, і навпаки. Реалізація неоднакових розумових і фізичних здібностей людей обов´язково призводить до соціальної нерівності, поглиблення якої створює напруженість у суспільстві, породжує конфлікти. Тому суспільство об´єктивно заінтересоване в обмеженні соціальної нерівності, створенні перешкод для її зростання. Однак обмеження соціальної нерівності призводить до обмеження свободи, створення перешкод для реалізації неоднакових здібностей людей, що гальмує суспільний, насамперед економічний, розвиток.

Так, втілення в життя класичної ліберальної моделі суспільного розвитку, яка ґрунтується на абсолютизації індивідуальної свободи і формально-правовому розумінні рівності, призводило до різкого розшарування суспільства, загострення соціальних суперечностей і виникнення соціально-політичних конфліктів. Водночас абсолютизація соціальної рівності в ході реалізації соціалістичної моделі суспільного розвитку призводила до обмеження індивідуальної свободи людей, зрівнялівки, втрати стимулів до високопродуктивної праці, соціального споживацтва, що гальмувало економічний розвиток.

Завдання, отже, полягає в тому, щоб для кожного конкретного суспільства знайти оптимальне поєднання (міру) соціальної рівності і свободи. Для цього потрібно врахувати особливості історичного розвитку суспільства, конкретного етапу, на якому воно знаходиться, суспільної свідомості тощо. В протилежному разі здійснювана державою політика сприйматиметься як несправедлива і не знайде підтримки більшості суспільства. Цим, зокрема, пояснюється неприйняття ліберальної моделі ринкової економіки з її абсолютизацією індивідуальної свободи та ігноруванням соціальної рівності більшістю населення колишніх соціалістичних країн, вихованою на ідеях соціальної рівності.

Таким чином, соціальні суб´єкти політики — це ті спільності людей, що виникли об´єктивно в процесі історичного розвитку, — суспільні класи, соціальні групи й верстви, нації, народності тощо. Вони мають як спільні, так і специфічні інтереси, які відстоюють з використанням політичної влади. Неузгодженість інтересів соціальних спільностей, загострення суперечностей між ними призводять до соціальних конфліктів, які, охоплюючи сферу реалізації політичної влади, набувають політичного характеру. Соціально-політичні конфлікти — не виняткове, а закономірне явище, зумовлене багатоманітністю соціальних інтересів. Інша справа — гострота і масштабність конфліктів, форми й засоби їх роз- в´язання, які залежать від ефективності політики.

Глибинне соціальне призначення політики полягає в урахуванні всієї багатоманітності соціальних інтересів, їх узгодженні, запобіганні конфліктам, розв´язанні їх в оптимальних, ненасильницьких формах. Найбільше цьому призначенню відповідає соціальна політика, основними різновидами якої є політика соціального партнерства, національна, демографічна, регіональна політика. Здійснювана в будь-яких формах, соціальна політика має виходити з принципу соціальної справедливості, забезпечувати стосовно кожного конкретного суспільства оптимальне поєднання соціальної рівності і свободи.

Література

Бабков В. Г. Межнациональные противоречия й конфликты // Социальнополит. журн. 1994. № 7—8.

Беленький В. X. О среднем классе в России // Социально-полит. журн. 1994. № 12.

Бербешкина 3. А. Справедливость как социально-философская категория. М., 1983.

Бромлей Ю. В. Основные разновидности национальных общностей (понятийно-терминологические аспекти) // Науч. коммунизм. 1990. № 1.

Бромлей Ю. В. Зтносоциальньїе процессьі: теория, история, современность. М., 1987.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современньїй Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. М., 1985.

Волович В., Макєєв С. Соціальна стратифікація і політика // Політ, думка. 1993. № 1.

Гидденс 9. Стратификация й классовая структура // Социол. исследования. 1992. № 9, 11.

Дарендорф Р. Конфликт й классовая борьба // Социол. исследования. 1995. № 7-8.

Етнонаціональнип розвиток України: терміни, визначення, персоналії. К., 1993.

Здравомислов А. Г. Социология конфликта. М., 1995.

Комаров М. С. Социальная стратификация й социальная структура // Социол. исследования. 1992. № 7.

Краснов Б. Й. Конфликты в обществе // Социально-полит. журн. 1992. № 6—7.

Майборода А. Теория зтнополитики в западном обілествоведении. К., 1993.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю. І. Римаренка. К., 1996.

Мацнев А. А. Зтнополитические конфликты: природа, типология й пуги урегулирования // Социально-полит. журн. 1996. № 4.

Мокляк Н. Н. Социальные отношения: структура й форми проявлення. К., 1986.

Наумова Т. В. Становление среднего класса в реформируемой России // Социально-гуманитарньїе знання. 1999. № 4.

Преториус Р. Теория конфликта // Полит. исследования. 1991. № 5.

Сперанский В. Й. Конфликт: сущность й особенности его проявлення // Соціально-полит. журн. 1995. № 3.

Сперанский В. Й. Основные видьі конфликтов: проблеми классификации // Социально-полит. журн. 1995. № 4.

Стариков Е. Н. Социальная структура переходного общества: «горизонтальний срез» // Полит. исследования. 1995. № 5.

Шляхтун П. А. Социально-классовая структура современного буржуазного общества: Проблеми методологии исследования. К., 1986.

Ян З. Государственное й зтническое понимание нации: противоречия й сходство // Полит. исследования. 2000. № 2.