Безкоштовна бібліотека підручників



Політологія (теорія та історія політичної науки)

Місце політичних відносин у системі


Суспільство є системою відносин. Суспільні відносини — це багатоманітні суспільних відносин зв´язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об´єктами, суб´єктами та характером відносин між ними. За характером виокремлюють, наприклад, антагоністичні й неантагоністичні відносини. В основі перших лежать антагоністичні суперечності як такі, що можуть бути розв´язані лише шляхом знищення обох сторін або хоча б однієї з них. Неантагоністичні суперечності, що лежать в основі неантагоністичних відносин, розв´язуються без знищення сторін.

Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об´єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Політичні відносини складаються з приводу влади в суспільстві та у процесі її здійснення. Ідеологічними є відносини з приводу ідей і поглядів, які відображають певні суспільні інтереси. Правові відносини складаються з приводу правових норм, моральні — з приводу норм моралі тощо. Суб´єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.

На відміну від інших видів суспільних відносин головною особливістю соціальних відносин є те, що вони виокремлюються на основі їхніх суб´єктів — індивідів і соціальних спільностей людей як таких, що сформувалися об´єктивно в процесі історичного розвитку. Різновидами соціальних відносин є класові, національні, демографічні та інші відносини. Складатися вони можуть з приводу різних об´єктів — власності, влади, ідей, норм права тощо.

У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов´язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному. Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі.

Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей. Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Політичні відносини, у свою чергу, є визначальними щодо соціокультурних — ідеологічних, моральних тощо. Економічні — соціальні — політичні соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні. Водночас марксизм визнає і зворотний вплив суспільних відносин, який, проте, не є визначальним, а також тісний взаємозв´язок усіх їх різновидів.

Опоненти марксизму заперечують таку залежність суспільних відносин і наголошують на особливій ролі політичних і моральних відносин. М. Вебер, наприклад, у праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) виводив характерні риси капіталістичних виробничих відносин із особливостей протестантської етики. Марксистське трактування взаємодії суспільних відносин переконливе, зокрема, в тому, що наголошує на особливій, визначальній ролі економічних відносин. Очевидною є, наприклад, залежність демократизму суспільства від рівня його економічного розвитку. Представники так званого девелопменталістського (від франц. сібуеіорретепї, англ. (іеуеіортепі — розвиток) напряму вважають, що слаборозвинена економіка об´єктивно зумовлює централізацію влади, посилює авторитарні тенденції, тоді як економічне зростання сприяє плюралістичній демократії.

Навіть у разі негативного ставлення до марксизму слід визнати, що відносини власності на засоби виробництва, які є визначальними в системі економічних відносин, виступають основою поділу суспільства на класи, а класовий поділ, у свою чергу, справляє значний вплив на політику. Так, в абсолютній більшості капіталістичних країн головне політичне протистояння відбувається між буржуазними і робітничими партіями. Потреби цього протистояння обслуговують відповідні різновиди ідеологи. Проте класовий чинник не завжди є визначальним у політиці. Не меншу роль у ній можуть відігравати етнічний, Демографічний, професійний, регіональний, релігійний та інші чинники. Політика — це взаємодія багатьох різних чинників. Перебуваючи в залежності від економіки, де створюються матеріальні засоби здійснення влади, політика справляє відчутний зворотний вплив на неї. Причому якщо вплив економіки на політику певною мірою опосередковується соціальними відносинами, то зворотний вплив політики на економіку є безпосереднім.

В ідеалі стосовно економіки політика має ґрунтуватися на свідомому використанні економічних закономірностей суспільного розвитку. У цьому разі вона сприяє економічному прогресові. Однак політика може здійснюватись і всупереч таким закономірностям, а в результаті — спричиняти руйнування економіки, зубожіння населення, соціальну поляризацію суспільства та інші негативні наслідки. Рано чи пізно така політика зазнає краху й змушена буде зважати на об´єктивні економічні реалії. Нарешті, політика може в певних напрямках чинити перешкоди економічному розвиткові й підштовхувати його в інших. За будь-яких умов вплив політики на економіку відчутний уже тому, що вона виступає засобом вирішення економічних проблем.

Політика тісно пов´язана з духовною сферою суспільного життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв´язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім аморальною.

Особливо тісний зв´язок політики з ідеологією. Якщо мораль, культура чи релігія впливають на політику здебільшого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпосередньо. Політика невіддільна від свідомості суспільства й людини, її інтересів і потреб, цілей і світогляду. Реальна політика здійснюється у зіткненні ідей партіями, які є творцями й носіями ідеології.

Політичні відносини, отже, тісно пов´язані з іншими видами суспільних відносин. Найтіснішим і безпосереднім є їх зв´язок із соціальними та ідеологічними відносинами, перші з яких визначають сутність і зміст політики, а другі виступають її ідеологічним обґрунтуванням. Перебуваючи під впливом інших видів суспільних відносин, політичні відносини, політика справляють величезний зворотний вплив на ці інші відносини, значною мірою визначаючи їхній зміст і характер.

Тісний зв´язок політики з іншими сферами суспільного життя породжує проблему меж політики як допустимого простору, в масштабі якого вона може доцільно впливати на ці сфери. Порушення цих меж призводить до небажаних, а нерідко, у крайніх виявах, і до згубних результатів — надмірної політизації, а у зв´язку з нею й ідеологізації, неполітичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості. Наслідком будуть ідеологізовані економіка, культура, наука, мистецтво, політизоване право тощо.

Обмеження регулятивного впливу будь-якої з неполітичних і неідеологічних сфер суспільного життя призводить до надмірного проникнення у ці сфери політики та ідеології як найбільш експансивних сфер. Лише політичне нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо. У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв´язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин.

Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов´язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників. види політики

Знання про зв´язок політики з іншими сферами суспільного життя конкретизує виокремлення та з´ясування особливостей різних її видів. У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої держави поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин. Основні види внутрішньої політики розрізняються залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен із цих видів політики спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду різновидів. Так, економічну політику складають промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науковотехнічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики.

Основні різновиди соціальної політики розрізняються залежно від груп соціальних спільностей як її об´єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства, спрямована на регулювання відносин між суспільними класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров´я, освітня політика. Культурна політика охоплює сферу духовного життя суспільства, її різновидами є, наприклад, політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди внутрішньої політики, що певною мірою є проміжними між її основними видами. Так, податкова політика проміжна між економічною і соціальною, освітня — між соціальною і культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної сфер суспільного життя.

Виокремлення економічної, соціальної і культурної політики залежно від основних сфер суспільного життя ставить питання про існування та специфіку, так би мовити, «політичної політики», тобто такої, що здійснюється в політичній сфері. «Політика «політики» або політика у політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Бєляєв, — спрямована на регулювання відносин між громадянами і соціальними спільностями з приводу передусім державної влади. Вона також може бути поділена на політику державно-адміністративного будівництва й політику громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних відносин». «Політика політики» стосується насамперед організації державної влади і партійного будівництва.

Основою виокремлення різних видів політики можуть бути не тільки їх об´єкти, а й суб´єкти — індивіди, різноманітні соціальні спільності та політичні організації. Головним із цих суб´єктів є держава, а тому державна політика й виступає найважливішим видом політики. Залежно від інституціональних складових держави вона може поділятися на політику уряду, глави держави, парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має політика політичних партій та їх різних об´єднань (виборчих блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших об´єднань.

Кожен із суб´єктів певною мірою самостійно визначає свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики, спрямованої на регулювання відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, то її суб´єктом у стосунках з цими державами та організаціями в цілому виступає лише держава. Жодна інша політична організація країни не може бути самостійним суб´єктом зовнішньої політики й виступати від імені держави в цілому.

Залежно від масштабності та тривалості цілей політику можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну. Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямована на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнучкість, оперативність у застосуванні методів і засобів.



|
:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття