пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія (теорія та історія політичної науки)

Функції політики


Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.

Інші функції політики підпорядковуються головній. До них, зокрема, належать: вираження і задоволення соціальних інтересів. Політика покликана створювати членам суспільства можливості для вираження і задоволення їхніх суспільне значущих інтересів і потреб; інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів. Політика координує соціальні інтереси і потреби, певним чином субординує їх, підпорядковує часткові інтереси загальним. Вона може виражати у першу чергу інтереси лише частини суспільства, підпорядковуючи їй інші інтереси. У цьому разі політика відіграє дестабілізуючу роль і може викликати гострі соціальні конфлікти й навіть руйнування суспільства як політичне організованої спільноти; раціоналізація соціальних суперечностей і конфліктів, їх цивілізоване вирішення через діалог членів суспільства між собою із державою; соціалізація особи, тобто становлення індивіда як члена людської спільноти, включення його у складний світ суспільних відносин. З одного боку, політика забезпечує цілеспрямований вплив на соціалізацію особи, а з іншого —виступає засобом, за допомогою якого індивід здатен набути соціальних якостей, формувати себе як суспільне активного суб´єкта. Причому у сфері політики домінуючим мотивом соціальної активності особи є не пристосування до середовища, а потреба у його зміні та вдосконаленні; забезпечення наступництва та інноваційності суспільного розвитку. Завдяки політиці забезпечується послідовність розвитку суспільства, в управлінні суспільними процесами враховується досвід попередніх поколінь і одночасно впроваджуються зумовлені назрілими потребами й вимогами новації.

Це найбільш загальні напрями впливу політики на суспільство. До числа її функцій належать і ті, які здійснюються окремими суб´єктами політики. Така всеосяжна роль політики зумовлена трьома її найважливішими властивостями: універсальністю, інклюзивністю та атрибутивністю.

Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері, здатності впливати практично на будь-які сторони та елементи життєдіяльності суспільства, починаючи з масштабів держави й закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини. Інклюзивність (від лат. іпсіисіеге — включати) політики — це її здатність необмежене проникати в усі сфери суспільного життя. Атрибутивність політики проявляється у її здатності поєднуватися з неполітичними суспільними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи інші види суспільних відносин і сфери суспільного життя.

Атрибутивність притаманна й іншим організаційно-регулятивним сферам, але різною мірою і не в такій імперативній формі. Так, право може не охоплювати культуру, ідеологію чи мораль, морально-етична сфера може не впливати на економіку тощо. Водночас політика безперешкодно вступає в найрізноманітніші взаємодії, утворюючи різні види і сфери суспільних відносин — політико-економічні, соціально-політичні, політико-культурні, політико-правові, морально-політичні тощо і породжуючи відповідні галузі управління та наукового знання про них.

Функції і властивості політики реалізуються за допомогою низки засобів. Такими засобами є право і примус (як найважливіші засоби здійснення влади), а також мораль, мова, символіка тощо. Примус, насильство домінували в політиці протягом усієї історії людства. В сучасних демократичних державах у політиці переважають право і мораль. Це зовсім не означає відмови від примусу. Ефективна політика передбачає оптимальне поєднання примусу, права й моралі.

В разі відсутності оптимального співвідношення цих засобів політика втрачає свою здатність виражати інтегрований суспільний інтерес.

Співвідношення в політиці примусу і права значною мірою залежить від морального стану суспільства. Чим вищий рівень морачьності суспільства, тим більший обсяг правового регулювання суспільних відносин. І навпаки, низький рівень морального стану суспільства потребує використання у збільшеному обсязі примусу.

Завершуючи розгляд сутності і функцій політики, доцільно зупинитися на її основних політологічних концепціях —директивній, функціональній і комунікативній. Директивне, або силове чи авторитарне, розуміння політики має в своїй основі твердження про владу як сутність політики. Функціональне розуміння політики, започатковане ще Платоном, виходить з того, що сутність політики полягає в розподілі обов´язків і повноважень з неодмінним їх узгодженням, а також у забезпеченні ефективності управління й цілісності суспільства як політичної спільноти. Політика при цьому трактується як уміння, здатність домогтися розподілу функцій, зберігаючи їх взаємодію та цілісність суспільної системи. Нарешті, комунікативне розуміння політики, біля витоків якого стояв Арістотель, виходить із всеосяжності політики як людського спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, які розуміють як справи держави.

Усі концепції політики тісно взаємозв´язані. Директивний підхід охоплюється функціональним, оскільки керівництво та управління суспільством як найважливіша функція політики ґрунтуються на використанні влади. Всі функції політики формуються і визначаються у процесі спілкування, а це означає, що комунікативне розуміння політики включає в себе також функціональне, а через нього — й директивне.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття