Безкоштовна бібліотека підручників



Політологія (теорія та історія політичної науки)

Становлення політології як науки і навчальної дисципліни


 Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та іде існують з того  часу,  як  суспільство набуло державно-організованої  форми. Проте   якщо вони у тій чи іншій формі з´явилися з виникненням   держави, то   наука   про   політику формувалася в міру виокремлення політики як самостійної сфери суспільного життя.

Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою. З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З´являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Аристотеля. Політичну науку вони розуміли як науку про загальне благо, втіленням якого має бути держава. Так, Сократ започаткував перехід політичної свідомості з дотеоретичного на теоретичний рівень. Поглядам на державу і право, на закони та їх співвідношення з мораллю він надав форми понять. Платон став творцем політичної філософії, в центр якої поставив державу та форми організації державної влади. Арістотель призначення політики і науки про неї вбачав у тому, щоб наділяти людей позитивними рисами, забезпечувати їх справедливе спільне проживання в суспільстві. Для реалізації  цього  призначення  політики  необхідно  шукати   найкращі форми державного правління. Арістотель багато в чому заклав основи політології як окремої самостійної науки, тому іноді його називають батьком цієї науки.

Однак у нього ще немає чіткого розмежування між політичною наукою, етикою і філософією. Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об´єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу, та це ще не була політологія в сучасному її розумінні. Крім Н. Макіавеллі, великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск´є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо. Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.

Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному. В Німеччині, наприклад, він був пов´язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи. У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології. У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті.

Важливий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін. У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки. Ще 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація політичної науки, що об´єднала у своїх лавах більшість відповідних національних асоціацій. Якщо наприкінці XIX — на початку XX ст. в центрі уваги західної політології перебувала держава, її інститути і форми, то в 30—50-ті роки центр тяжіння переноситься на емпірично спостережувану політичну поведінку людей, а згодом і на владні відносини між ними.

У післявоєнний період розвиток політології був особливо успішним у США. Саме в цій країні розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі й політології. Американським ученим належить також заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політики, політико-культурного підходу, порівняльної політології. Паралельно з формуванням і виокремленням політології як науки відбувалось і становлення її як навчальної дисципліни. Як така вона вперше з´явилася в університетах США в середині XIX ст. напередодні громадянської війни між Північчю і Півднем. Вводячи курс політичної науки, керівництво американських університетів мало на меті сприяння формуванню політичної культури громадян, їх прихильності до демократичних цінностей. У європейській вищій школі політологію почали викладати лише з середини XX ст. СРСР, як й інші соціалістичні країни, стояв осторонь загального процесу становлення і розвитку політології як науки і навчальної дисципліни. Теоретичні положення політології не вписувалися в основні постулати панівної в цих країнах марксистсько-ленінської ідеології. Залучення науковців і громадян до розроблення й вивчення проблем політології, до осягнення демократичного світового надбання суперечило інтересам панівної комуністичної верхівки. Тому аж до другої половини 80-х років в СРСР політологія не визнавалась за науку, а окремі дослідження політики здійснювались у межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, політичної економії, теорії держави і права та деяких інших ідеологізованих дисциплін. Ставлення до політології почало змінюватися лише в період перебудови. 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою «Політичні науки». В ній уперше передбачалася спеціалізація з політичних наук, що створило можливості для захисту кандидатських і докторських дисертацій, присвоєння вчених ступенів кандидата політичних наук і доктора політичних наук. У цей же час політологію стали викладати у вищих навчальних закладах. Відповідні процеси відбувались і в Україні. З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах. Однак негативна реакція керівників багатьох вузів, особливо технічних, на надмірну ідеологізацію навчального процесу за часів комуністичного панування призвела до вилучення з навчальних планів ряду соціально-гуманітарних дисциплін, у тому числі політології. Останнім часом обсяг вивчення політології у вищих навчальних закладах збільшено до 108 годин. Крім того, ця дисципліна введена до переліку спеціальностей підготовки фахівців. Уперше підготовку фахівців-політологів було розпочато в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Згодом їх почали готувати в Одеському, Донецькому, Львівському, Східноукраїнському (Луганськ), Чернівецькому, Прикарпатському, Ужгородському університетах, Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова (Київ), Національному університеті «Києво-Могилянська академія». У недержавної форми власності Таврійському екологічному інституті (Сімферополь) відкрито перший в Україні політологічний факультет. Політологічні знання, на перший погляд, здаються простими й доступними. Напевне, цим пояснюється та легкість, з якою іноді розпочинають підготовку політологів, пишуть словники, підручники й навчальні посібники з цієї дисципліни, захищають кандидатські і навіть докторські дисертації. Та видима простота політологічних знань є оманливою, і ми поки що перебуваємо лише на самому початку тривалого процесу опанування цієї науки на рівні її світових досягнень.

Література

  1. Александров Н. Д., Сулимов В. Е. О некоторых методологических основах политологии // Социально-полит. науки. 1991. №3.
  2. Алексеева Т. А. Предмет политической философии // Полит. исследования. 1992. №3.
  3. Бодуен Ж. Вступ до політології. К., 1995.
  4. Бойме К. Сравнение в политической науке // Социально-полит. науки. 1992. №2.
  5. Бутенко А. П. Политология как наука й как учебная дисциплина в современной России // Социально-полит. журн. 1993. № 9—10.
  6. Гаджиев К. С. Опыт введення в политологию. Концептуальный й политический аспект // Полит. исследования. 1992. № 1—2.
  7. Гареев 3. С., Дорожкин Ю. Н., Штейнгарт Р. 3. О политологии  й ее преподавании  в вузе // Социально-полит. науки. 1991. № 7.
  8. Ильин М. В., Коваль Б. Й. Что єсть политика  й что —  наука о политике  (опыт нетрадиционного обзора) // Полит. исследования. 1991. № 4.
  9. Ильин М. В., Мельвиль А. Ю., Федоров Ю. Е. Основные   категории   политической   науки   (раздел   ученого пособия) // Полит. исследования. 1996. № 4.
  10. Истон Д. Новая революция в политической науке // Социально-полит. журн. 1993. № 8.
  11. Краснов Б. Й. Политология как наука й учебная дисциплина // Социально-полит. журн. 1995. № 1.
  12. Малыхин А., Чернышев В. Наука о политике // Социально-полит. науки. 1991. № 1.
  13. Марченко М. Н. На пуги становлення политической науки в СССР // Социально-полит. науки. 1991. № 3.
  14. Панарин А. С. Философия политики. М., 1996. Политика как научиая дисциплина по Д. Хелду // Полит. исследования. 1991. № 5.
  15. Рогачев С. Я. Предмет политологии й ее место в системе социальных наук //Государство й право. 1993. № 5.
  16. Рудич Ф. М. Политология: теоретический й прикладной контекст // Социально-полит. журн. 1996. № 5.
  17. Федун Л. А. О предмете й методе политологии // Социально-полит. науки. 1991.№ 3.


|
:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття