пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія (теорія та історія політичної науки)

Закономірності політології


Та чи інша сукупність знань про навколишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відображає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування. Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв´язок між явищами. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об´єктивно існуючий між ними взаємозв´язок. Щодо   існування   закономірностей   політики,   а  також відповідних їм і відображених у теоретичній формі законів чи закономірностей політології є два протилежні погляди. Один з них, досить широко представлений у марксистській літературі, визнає наявність необхідних, стійких і повторю-ваних зв´язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільствознавстві, зокрема в теорії політики. Такими у марксизмі є, наприклад, «закон класової боротьби», «закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови», «закон соціальної революції», «закон зміни суспільно-економічних формацій» тощо.

Інший погляд, який характерний для немарксистського суспільствознавства, заперечує не стільки саму наявність об´єктивних закономірностей суспільного, у тому числі політичного, розвитку, скільки можливості їх наукового пізнання. Методологічною основою такої позиції є позитивізм, який виходить з того, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним він визнає лише те знання, яке може бути підтверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визнається істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважаються науками.

Позитивізм, щоправда, допускає деякі винятки щодо окремих суспільствознавчих дисциплін, зокрема стосовно політології. Істинним він визнає те політологічне знання, яке або експериментальне підтверджене, або здобуте за допомогою формально-логічних чи математично-формалізованих методів. Однак можливість пізнання саме закономір- ностей суспільного розвитку він заперечує в принципі.

Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій. Однак заперечуючи марксизм у цьому питанні, позитивізм узагалі відмовився від визнання будь-яких закономірностей суспільного розвитку та можливостей їх наукового пізнання, тим самим відмовивши суспільствознавству, в тому числі політології, у статусі науки.

Досліджує зародження, становлення і розвиток політичних поглядів, ідей, теорій тощо протягом усього періоду існування державно організованого суспільства. Основними етапами цієї історії є Стародавній світ, Середньовіччя, Відродження, Новий і Новітній час.

Головною складовою політології є теорія політики. Вона вивчає політику як цілісний предмет і має свої внутрішні структурні елементи: концепції політики і влади; теорії політичної системи і процесів; моделі політичної участі й лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів політики — державознавство, партологія, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики. Теорія політики складає основний зміст політології як навчальної дисципліни.

Прикладна, або практична, політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного результату. Основний зміст прикладної політології складає розробка політичних технологій: прийняття політичних рішень; проведення виборчих кампаній, політичної реклами; врегулювання політичних конфліктів; проведення політичних переговорів; лобіювання тощо. Практична політологія проводить також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розробки експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів та ін.

Окрему галузь науки про політику складає порівняльна, або компаративна (від лат. — порівняльний), політологія, яка проводить порівняльні дослідження політичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох.

Залежно від ступеня узагальненості знань про політику у структурі політології виокремлюють: загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє теоретичні й методологічні основи політичної науки; і теорії середнього рівня — про владу, політичну систему, політичні процеси, політичне лідерство, політичну культуру тощо.

У структурі політології розрізняють також емпіричний і теоретичний рівні та аспекти знань і досліджень. Вони тісно переплітаються в межах більшості політологічних досліджень, які містять одночасно й побудову теоретичних моделей, концептуалізацію понять та гіпотез, і первинне збирання та аналіз емпіричних даних. Однак в одних випадках у політологічних дослідженнях може переважати теоретичний аспект, наприклад під час розробки теорії політичної системи, концепцій політики, влади, демократії, політичної культури тощо, а в інших — емпіричний: в ході вивчення конкретних політичних процесів, політичної поведінки, розробки політичних технологій тощо.

Не менш важливим у внутрішній структурі політології є співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень і знань. До прикладних галузей політології можна віднести концепції державного управління і партійної стратегії й тактики, теорії прийняття рішень і ситуаційного політичного аналізу, тоді як фундаментальні розділи політичної науки пов´язуються з теоріями влади і політичної системи, порівняльними дослідженнями політичних інститутів і культури тощо.

Неоднозначність уявлень про предмет політології зумовлює й відмінності у її назві. Найпоширеніші серед них «політична наука», «наука про політику», «політологія». Водночас наявність у структурі політології таких складових, як історія політичних учень, теорія політики, практична й порівняльна політологія, окремих і відносно самостійних галузей наукових знань про політику, наприклад кратології (наука про владу), партології (наука про політичні партії), елітології (теорії еліт), електоральної політології тощо, дають підстави говорити про політичні науки у множині. Терміном «політичні науки» доцільно позначати різні складові політології, а не будь-які наукові знання про політику. Саме так це зроблено у прийнятій в Україні номенклатурі спеціальностей наукових працівників, де в межах галузі «Політичні науки» виокремлено такі спеціальності: теорія та історія політичної науки; політичні інститути та процеси; політична культура та ідеологія; політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку; етнополітологія та етнодержавознавство.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття