пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Культурологія

5.3. Історична типологія культури


Як зазначалось вище, культура - це друга природа, все, що створила і створює людина в процесі своєї життєдіяльності. Якщо цей процес розгорнути в часі і просторі, виявиться, що в ньому існують тривалі історичні проміжки часу, протягом яких культура перебуває у відносно спокійному стані. Назвемо його агрегатним. У цьому агрегатному стані не відбувається глибоких змістовних змін. Тут напрошується аналогія з явищами фізики. Зокрема, вода в певних межах температур перебуває в твердому, рідкому і газоподібному агрегатному станах. Так і культура: минають віки, тисячоліття, змінюються покоління, зникають цілі народи і цивілізації, а з точки зору історичного розвитку - ніяких змін. Але настає момент, "щось" відбувається і розвиток культури переходить на тривалий період в інший агрегатний стан. І знову все повторюється. Такі агрегатні стани і визначають історичні типи культури, характерними ознаками яких є певний усталений спосіб створення матеріальних цінностей, відношення до природи, неписані правила поведінки, самоусвідомлення і самоідентифікація, світогляд, сприйняття інших народів, суспільна форма організації індивідів тощо.
Характерні риси історичного типу культури:
1. Спосіб створення матеріальних цінностей;
2. Відношення до природи
3. Неписані правила поведінки;
4. Самоусвідомлення і само ідентифікація;
5. Світогляд;
6. Сприйняття інших народів;
7. Суспільна форма організації індивідів.
Зазначимо, що в процесі історичного розвитку окремі риси, що визначають тип культури, або їх групи можуть видозмінюватися. Це засвідчує те, що певні історичні типи культур існують в межах ще більш узагальненого історичного поділу. Якщо в основі історичного поділу культури покласти такі три визначальні її детермінанти, як:
1. спосіб освоєння світу,
2. світобачення,
3. форми соціальної організації, то історичний розвиток світової культури буде поділятися на культуру первісного, ранньокласового (давнього), середньовічного (феодального), буржуазного (Новий час) суспільства і соціалістичного суспільства.
Однак первісна, ранньокласова, феодальна культури мали одну суттєву спільну рису - це були аграрні культури. Змінювались епохи, засоби виробництва, але суть залишалася попередньою. Існувала "пара": фізична сила людини - природа. Навколо генезис цієї взаємодоповнюючої "пари" і розгорталися в тривалому часі і дуже великому просторі усі історичні події. Але в самій "парі" проходили процеси накопичення інформації про світ і саму людину, що переводили аграрну культуру з одного рівня на інший, її сходження було пов'язане з переходом до більш продуктивних засобів виробництва. На основі їх класифікації К. Томпсон ввів поняття трьох віків: кам'яного, бронзового, залізного. Зазначимо, що вперше ця ідея зустрічається в поемі "Про природу речей" римського філософа, поета К.Лукреція.
З першою спробою цілеспрямованого вирощування сільськогоспо-дарських культур розпочинається найбільш довготривалий історичний етап - етап аграрної культури. Радіовуглецевий аналіз предметів із стоянок первісних людей (залишків матеріальної культури) свідчить, що це сталося більш як сім тисяч років тому. В 30-ті роки XX ст. англійський археолог Гордон Чайлд запропонував назвати перехід людської спільноти до землеробства і скотарства неолітичною революцією.
Увага. Час зародження аграрної культури і культури взагалі хронологічно не співпадають. Культура як така виникає там, де вперше людина користується річчю, створеною не природою, а самим індивідом із природнього матеріалу.
Питання про час виникнення локальної різниці в таких предметах сучасна наука повністю не розв'язала і орієнтовно датує його середнім палеолітом.
Перехід до землеробства поклав початок суспільному багатству, осідлому способу життя. Ранньоземлеробські спільноти стали соціальною базою перших цивілізацій. Більшість науковців вважає, що ранньоземлеробська (аграрна) культура зародилася на Близькому Сході в період докерамічного неоліту Ієрихона (Ієрихон - місто, згадується в Біблії, розташоване в долині р.Йордан на пагорбі Тель-ес-Султан). Однак сучасні археологічні дослідження свідчать, що ранньоземлеробські культури Європи такі ж давні, як і культури Близького Сходу. Чи була самобутньою найдавніша в Європі землеробська культура Балкан, чи вона привнесена з Малої Азії - однозначної відповіді немає. Але пам'ятки цього географічного району (VI тис. до Р.Х.) свідчать про високий рівень аграрної культури.
Наступний етап у розвитку аграрної культури пов'язаний з формуванням перших ранньокласових держав. Найдавніша світова цивілізація Єгипту зародилась в Північно-Східній Африці. "Даром Нілу" називали Єгипет у сиву давнину, так його називав і Геродот. У третьому тисячолітті до Р.Х. в долині Нілу уже існує єдина держава. В період Давнього Царства (2800-2300 рр. до Р.Х.) Єгипет розповсюдив свій вплив на території Сінайського півострова, Південну Палестину і Нубію. Зокрема, похід в Нубію (2800 р. до Р.Х.) дав Єгипту 7 тисяч полонених, 200 тисяч голів худоби. В цей період розвивається садівництво, городництво, виноградарство, окультурюється бджільництво. Зерно (ячмінь, пшениця) - головне багатство аграрної культури Єгипту. При правлінні III царської династії швидко поширюється кам'яне будівництво із застосуванням предметів праці з міді. В період Середнього Царства (2200-1800 рр. до Р.Х.) використовуються предмети із бронзи, розробляються поклади міді на Сінаї, золота - в Північній Нубії. В епоху Нового Царства (1580-1085 рр. до Р.Х.) Єгипет займає провідне становище в Східному Середземномор'ї. В країну ввозиться велика кількість сировини, худоби, золота, полонених. В VII - VI ст. до Р.Х. повсюдно застосовуються предмети праці, виготовлені із заліза. На цей час припадає винайдення шадуфа (важіль, журавель біля криниці), способів муміфікації, вироблення скла. Раби стають основною продуктивною силою (за 30 років Рамзес ІІІ подарував храмам 100 тисяч полонених і понад 200 тисяч га родючих земель). Із завоюванням Єгипту Олександром Македонським (322 р. до Р.Х.) закінчилась епоха фараонів, розпочався період Елінізму.
Увага! До сьогодні вчені світу ведуть дискусії щодо джерел Єгипетської культури. Знайдена в кінці XIX ст. доісторична культура на території Верхнього Єгипту, котра не була схожою на культуру Царських династій, породила теорії позаземного походження Єгипетської цивілізації.
Пізніше виникають культури давніх цивілізацій Африки, Південної Аравії, Месопотамії, Малої Азії, Ірану, Закавказзя, скіфів, Середньої Азії та інші. Вони існували в період з III тисячоліття до Р.Х. до IV ст. нашого часу. Несхожі між собою, рознесені в часі і просторі, але всі вони мали єдину спільну рису - це були цивілізації аграрних культур.
У IV ст. нашого часу колись могутня Римська імперія розпадається на західну і східну частини. На сході, де в кінці III ст. утвердилося християнство, виникає нова імперія, що пізніше дістала назву Візантійської. На заході протягом декількох століть продовжувався процес формування держав, що пізніше склали західноєвропейську середньовічну спільноту. Період культурного розвитку Західної Європи (V-ХІV ст.) поділяють на три частини: раннє, класичне, пізнє середньовіччя.
Виникнення візантійської і західноєвропейської культур мало об'єктивні причини. Розвиток міст, поява нових, більш продуктивних, засобів виробництва в аграрному секторі стримувалися існуючою суспільною організацією, політеїстичним світоглядом, низьким рівнем продуктивності праці. Нові форми співжиття утворилися ще в період стихійного зародження феодальних відносин всередині рабовласницьких. Указом імператора Каракалли (212 р.) все населення, яке проживало на землях міст, здобувало право римського громадянства. Це привело до перерозподілу і концентрації земельної власності, створило умови для закріпачення частини населення. Починає ігноруватися визначальний принцип римського права - рівність всіх громадян перед законом. Спочатку це була відносно безболісна форма вирішення гострих соціальних проблем. Ідейні засади цього процесу були започатковані розповсюдженням християнства на початку І ст. Після жорстокого протистояння з язичництвом у ІІІ-ІУ ст. християнство отримує імператорське визнання. Загальний розпад рабовласництва і початок інформування феодальних відносин у Візантії припадає на середину IV-VІІ ст., У Західній Європі - на століття пізніше. Як бачимо, середньовічна культура, як і первісна та ранньокласова, за своєю формою була аграрною.

Зародження буржуазних відносин в італійських містах в першій половині XV ст., наукова революція XVII ст., переростання ремесла у мануфактуру започаткували глибинні зміни в житті тогочасного суспільства. "Пара" людина - природа трансформувалась в нове, надзвичайно складне, системне, утворення - трикутник: людина - природа - машина. Відбувся перехід від аграрної культури до технічної.
Поклавши в основу типології культури суспільно-економічні формації, можна виділити чотири її історичні типи. Однак бурхливий розвиток машинного виробництва, освоєння нових видів енергії, революція в засобах комунікації внесли в цю структуру свої корективи. Нова економічна формація, що остаточно перемогла в XVII ст. і започаткувала "Золотий вік" буржуазних відносин (XVIII ст.), виявилася настільки динамічною, що не лише науковець, а й пересічний громадянин протягом життя свого покоління фіксує глибокі структурні і змістовні зміни в культурі. Тому ряд наукових шкіл Заходу, керуючись соціально-економічними критеріями періодизації, виділяє нові структурно-хронологічні межі у розвитку культури.
Структуризація (групування) відбувається не за типом і значущістю продукту (аграрна культура, технічна культура), а за способом привласнення та виробництва (виробництво як технічний термін: машини та їх види за енергетичними параметрами).
Як видно із структурної схеми, егалітарне суспільство відповідає зрівняльному типу розподілу продукту і тотожне первісному. Диференційоване суспільство (або стратифіковане, ранжувальне, ієрархічне) тотожне ранньокласовому, феодальному і сучасному суспільству.
Увага! Наукові дослідження культури, що розпочалися в епоху Відродження і продовжувалися в епоху Нового часу, в основу яких покладений розподіл матеріальних благ, носили пошуково-гіпотезний характер. Зокрема, Ж.Кондорсе, розглядаючи генезурівнів господарської діяльності, виділяв культуру полювання, рибальства, землеробства. А.Фергюсон ділить весь історично-культурний період на дикість - варварство -цивілізацію.
У вивченні еволюційного розвитку Землі на основі археологічних досліджень використовують геологічну періодизацію.

людини припадає на кайнозойську еру. Дослідження цього періоду дозволяє виділити визначальні детермінанти, що забезпечили подальший розвиток такого унікального явища природи, як людина та її культура.
Нові знання в галузі фундаментальних наук кінця XX ст. стимулювали увагу дослідників до проблеми культурно-історичної періодизації за рівнем духовного сприйняття світу. Науковий пошук тут в основному зосереджений на культурних закономірностях переходу соціальних спільнот від однієї системи світосприйняття до іншої. Однак автори досліджень не враховують однієї важливої особливості проблеми. Перехід до монотеїстичного світогляду відбувся в межах окремих народів, регіонів, а не всього людства. Політеїстичний світогляд трансформувався в монотеїстичний як за змістом, так і за формою на рівні уявлень конкретного індивіда, групи. На рівні всієї людської спільноти монотеїзм Проявляється лише в одному - визнанні Творця. Сьогодні людська спільнота Землі сповідує сотні різних релігій і є такою ж "язичницькою", як і дві тисячі років тому.
3 одного боку формування загальнолюдських цінностей вимагає монотеїстичного світосприйняття (в широкому розумінні), а з іншого -соціально-історичні протиріччя уже між сучасними "племенами" (читай державами) не адекватні рівню загальнолюдських потреб. Отже, періодизація культурно-історичного процесу, що ґрунтується на хронології духовних начал, може бути найбільш плідною при вивченні окремих галузей людської культури, особливостей її змісту і форми, розповсюдження серед народів - сусідів тощо.
Як зазначалось вище, визначальним елементом культури є людина, яка одночасно виступає її суб'єктом і об'єктом. Зрозуміло, що сукупність Створеного людиною (матеріальні і духовні цінності) в різні історичні часи була різною як за формою, так і за змістом. Суспільні науки, враховуючи цю обставину, виділили певні особливості розвитку соціокультурного поля в різні історичні періоди.
Насамперед, з поступальним розвитком людства формувався певний культурно-історичний тип людини, якому був притаманний свій тип культури. Слід звернути увагу на те, що питання первинності чи вторинності в системі людина - культура є некоректним. Первинними є одночасно і культура, і людина. Культура існує постільки, поскільки існує людина, а людина самореалізується в полі культури. Самореалізація людини протягом тривалого історичного періоду веде до формування певного стилю як форми цієї самореалізації. Тому історична типологія культури через її основні стилі (романський, готичний, бароко, класицизм) дозволяє прослідкувати і зафіксувати культурно-історичні періоди на рівні їх прогресивного значення в історії людства.






Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень