На території колишнього Греко-Бактрійського царства спершу існувало кілька дрібних держав, очолюваних вождями кочових племен. Один із таких володарів, Герай, іменував себе кушанцем і зображувався на монетах озброєним вершником, щоб ніхто не сумнівався в його прихильності до кочового світу. Свої володіння він усіляко розширював, і це, зрештою, привело до появи десь у І ст. н. е. Кушанської держави. Ця держава на заході межувала з Парфією, на сході — з ханьським Китаєм. Заснував її Кадфіз І, який взяв собі титул "царя царів". Він, а ще більше його син Кадфіз II, здійснили воєнну експансію в Північно-Західну Індію, значна частина території якої (мабуть, до м. Варан ас і) увійшла до складу Кушанської імперії — неозорої, проте неміцної. Серед володарів цієї імперії найбільш відомий Канішка, який зробив своєю столицею м. Пурушапуру (суч. Пеша-вар). Кушанська імперія проіснувала недовго. Вона зазнала нищівної поразки у війні з Сасанідською державою.

В середині IV ст. н. е. сасанідські війська вже порядкували на території Бактрії. Відтоді сасанідські намісники в Бактрії називали себе "царями кушан", навіть "великими царями кушан".

Кушани вміло скористалися з того, що через їхню державу пролягав заснований наприкінці І тис. до н. е. Великий шовковий шлях. Вони налагодили жваву торгівлю з Римом, Китаєм, іншими державами Заходу та Сходу. В Рим вони доправляли рис, бавовняні вироби, прянощі, парфуми, цукор, слонову кістку, самоцвіти, а з імперії ввозили тканини, одяг, вироби зі скла та коштовних металів, вина, твори мистецтва тощо.

Не обминула цивілізація й інший куточок Середньої Азії— Согд, відомий своїми оазисами в долинах Кашкадар’ї та Зеравшана. Согд, столицею якого було м. Мараканда (окраїна сучасного Самарканда), очевидно, входив до складу держави Селевкідів і Греко-Бактрійського царства. Джерела розповідають про нього вкрай скупо.

У пониззі Амудар’ї помітну роль відігравав Хорезм, який у IV ст. до н. е. відложився від держави Ахеменідів. Проте і його, зрештою, спіткала лиха доля, він став жертвою набігу кочових орд (гунів І тюрків). Структуру хорезмського суспільства джерела відтворюють лише гіпотетично. Схоже, в ньому існували великосімейні общини (20—40 осіб), при цьому в общинних господарствах використовувалася праця домашніх рабів.