Електронна бібліотекапідручники


Історія Стародавнього Сходу

Перехід від варварства до цивілізації


Ще у VIII-VII тис. до н. е. у Східному Середземномор’я відбувся перехід до осілого способу життя, причому тогочасні хлібороби задля захисту свого майна від пожадливих войовничих степовиків нерідко оточували свої поселення мурами.

У VI—V тис. кількість землеробських поселень у регіоні зросла. На той час місцева людність уже одомашнила велику та дрібну рогату худобу, свиней. Однак тамтешнє сільське господарство залишалося примітивним, бо суха кам’яниста земля давала убогі врожаї. На чималій території через засушливий клімат землеробство взагалі не розвивалося. У Дамаському оазисі, Зайорданні, на краю пустелі та в горах люди ще жили в шатрах і мусили щовесни кочувати в пошуках корму для своєї худоби.

У V—IV тис. до н. е. східно середземноморське населення потрапило під могутній культурний вплив Єгипту і Месопотамії. Воно почало використовувати мідні знаряддя праці, освоїло садівництво та виноградарство, навіть подекуди розвинуло терасне землеробство, налагодило тісні торгові зв’язки з єгиптянами та людністю Месопотамії.

УIII тис. в Східному Середземномор’ї з’явилися перші торгові центри: Бібл, Угарит, Tip, Сідон (нинішня Сайда), Ебла, Алалах тощо. Тісні контакти з найдавнішими передньоазіатськими вогнищами цивілізації — Єгиптом і Месопотамією — стимулювали в цих торгових містах цивілізаційний процес. Вони перетворилися на міста держави, з храмами та царськими палацами. Звісно, міста держави постійно конкурували між собою, укладали одне проти одного політичні союзи. Першим політичним об’єднанням у регіоні була північно-сирійська аморитська держава Ямхад, заснована у XVIII ст. до н. е. племінним вождем Сумуепахом, у якого ще навіть не було своєї столиці. Наступник Сумуепаха, Яримлім, уже прибрав собі царський титул і зробив своєю столицею Халпу (нинішнє Алеп-по). Однак державі Ямхад не судилося політичне довголіття, уже в XVII ст. до н. е. вона занепала і втратила свою незалежність.

На межі XVIII—XVII ст. до н. е. у Східному Середземномор’ї виник могутній різноплемінний союз гіксосів, етнічне ядро якого, очевидно, становили західні семіти, хетти та хуррити. До цього політичного утворення увійшли міста-держави Кадеш, Мегіддо та ін. Проіснував він близько ста років і зрештою канув у Лету під воєнним натиском Єгипту. Тривале порядкування гіксосів, війни між Єгиптом і хурритською державою Мітанні спричинили занепад та руйнацію багатьох східно середземноморських міст держав. Уціліли лише фінікійські центри, розташовані поза долиною Бекаа — основного театру воєнних сутичок.

У II тис. до н. е. на заваді процвітанню карликових держав Східного Середземномор’я став також внутрішній розбрат, який не завжди виливався в криваві побоїща лише завдяки присутності там єгипетських гарнізонів. Давалася взнаки також вольниця хапіру.

Джерела нічого не розповідають про суспільний устрій найдавніших міст-держав Східного Середземномор’я. Скоріше всього, тамтешня людність складалася з купців, воїнів, селян-общинників, ремісників та залежних робітників. Принаймні відомо, що мешканці Угариту, яких налічувалося 30—40 тис, у середині II тис. до н. е. поділялися на три суспільні стани: вільних общинників ("сини Угариту"), царедворців, яких цар наділяв за службу землею ("царські раби"), та дрібних царських службовців, до числа яких належали й хапіру ("раби царських рабів"). Були в Угариті також справжні раби, куплені чи закабалені.

Сильна централізована влада в східно середземноморських князівствах не склалася. В Угариті, зокрема, був свій цар, однак його владу істотно обмежувала міська рада, яка не лише самостійно вирішувала внутрішні справи, а й підтримувала дипломатичні зносини з іноземними державами. Політичне життя за таких умов було в регіоні вкрай нестабільним, і без такого стримуючого чинника, як присутність єгипетських гарнізонів, мабуть, узагалі перетворилося б на політичну вакханалію.

На межі XIII—XII ст. до н. е. на Східне Середземномор’я звалилося страшне нашестя морських народів. Угарит узагалі зник з історичної сцени (втім, він міг загинути ще в 1365 р. до н. е. внаслідок сильного землетрусу), Сідон також перетворився на руїну, проте згодом відродився. Народи моря зруйнували місцеву ханаанейську культуру, проте згодом її відновили стародавні євреї, які поселились у Палестині.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь