Електронна бібліотекапідручники


Історія Стародавнього Сходу

Господарське життя й суспільство Хеттської держави


Основою економічного життя хеттів було сільське господарство Багато уваги приділяли хетти скотарству, особливо вівчарству, тримали велику рогату худобу й коней (биків впрягали в плуг, коней використовували переважно у військовій справі). Із сільськогосподарських культур вирощували в основному ячмінь, різні сорти пшениці (здебільшого емер). Населення багато й охоче займалося садівництвом, виноградарством, а в північних і західних окраїнних регіонах — вирощуванням оливкового дерева. Фінікова пальма в Малій Азії залишалася декоративним деревом: її плоди там не дозрівали. Іригація використовувалась у землеробстві в скромних масштабах, бо для зволоження полів вистачало атмосферних опадів. З ремесел розвивалося ковальство, гончарство, чинбарство, теслярство, кравецтво тощо. Зброю та знаряддя праці хетти в основному виготовляли з міді та бронзи. Здавна, можливо ще з дохеттських часів, у Малій Азії було відоме залізне виробництво, однак широкого господарського застосування воно не набуло, залізо залишалося дорогим, "царським" металом, із нього виготовляли здебільшого культові предмети, парадну зброю тощо. Займалися хетти й торгівлею, переважно зовнішньою, яка перебувала під державним контролем, проте до торгових народів давнини вони явно не належали.

Земля в хеттів була власністю царя та общин. Цар користувався лише невеликою частиною державних земель, решту ж роздавав храмам, міським общинам та перетворював у лени — службові наділи чиновників, воєначальників, царських ремісників тощо. Володільці ленів користувалися своїми наділами та працею прикріплених до них підневільних робітників лише за умови сумлінного виконання службових обов’язків. Якщо посадова особа чи воїн чимось завинили перед царем і потрапили в опалу, їхня нерухомість конфісковувала ся на користь царя.

Соціальна стратифікація проглядалася в хетському суспільстві досить виразно. В державі існував аристократичний прошарок, який складався переважно з царських родичів та наближених, наділених відповідною титулатурою. Знать користувалася неабиякими привілеями, якими вона, до того ж, зловживала. Цар Телепіну згадував як представників цієї соціальної еліти "придворних, охоронців, чашників, стольників, кухарів, жезлоносців, тисячників і скарбників", а всіх їх загалом називав панку, тобто "всім товариством". Хоч до панку входила менша частина суспільства, вона домінувала над основною масою населення. Після доби Телепіну документи вже не згадували про панку, роль якого, очевидно, поступово зійшла нанівець. Проте це не означало, що знать залишила авансцену суспільного життя. Люди вельможні залишалися власниками маєтків, одержаних від царя, вони постачали військо бойовими колісницями.

Простий люд, як це видно із стародавніх законів, поділявся на землеробів, ремісників і рабів. Частина землеробів і ремісників були людьми юридично вільними, хоч їх і примушували виконувати загальнодержавні роботи (примусовим роботам не підлягали лише окремі категорії царських ремісників — зброярі, виноградарі тощо). Існували також залежні робітники, прикріплені до маєтків знаті; за своїм соціальним статусом вони нагадували вавилонських мушкенумів.

Рабство існувало в хетському суспільстві, але про його джерела документи нічого певного не повідомляють. Найімовірніше, контингент рабів поповнювався з числа людей, захоплених під час воєнних походів, але не військовополонених, яких хетти здебільшого вбивали, а мирного населення завойованих територій. Рабовласництво в країні Хатті посилювалося. Так, якщо в першій половині II тис. до н. е. (Старохеттська доба) раби мали певні юридичні права і власність, то в Новохеттському царстві вже були цілковитою власністю своїх панів, які розпоряджалися їхнім життям і майном. Загалом же Хеттське рабовласництво мало патріархальні форми. Раб, наприклад, міг одружитися з не рабинею, віддавати свою доньку заміж за не раба. Деякі вчені вважають, що рабам у країні Хатті жилося легше, аніж в інших старосхідних суспільствах, інші дотримуються протилежної думки. Про масштаби використання рабської праці в суспільному виробництві в хеттів можемо лише гадати.

Сім’я хеттів була патріархальною, їхні шлюбні традиції дуже нагадували вавилонські. Жених платив викуп за наречену, проте й вона одержувала від свого батька посаг, який ставав після її смерті власністю чоловіка. Допускалося викрадення дівчини юнаком, що нерідко призводило до шаленої бійки між претендентами на її руку. Багатоженство не заборонялося, чоловік міг тримати, крім законних жінок, також наложниць. Подружжя жило здебільшого окремо від батьків, проте іноді жінка залишалася в господі свого батька. Хетти дотримувались левірату — після смерті чоловіка вдова діставалася його братові, а якщо він помирав. — його батькові, коли ж помирав і батько — племінникові. Характерно, що шлюб між братом і сестрою в хеттів не заборонявся, хоч загалом кровозмішення вважалося злочином.

Хоча жінка в країні Хатті перебувала під владою чоловіка, його рабинею вона все ж не була. Хеттеянка користувалася в сім’ї та суспільстві певною незалежністю. Вона, наприклад, могла зректися своїх синів, мала право на розлучення. Коли вільна виходила заміж за раба, вона не втрачала своєї волі.

Як уже зазначалося, Хеттська імперія, організована на федеративних засадах, мала монархічну форму правління. Хеттський цар, до нескладноїтитулатури якого входила, до речі, частка та барна (перекручене ймення царя Лабарни?), уособлював усі гілки влади. Він міг передоручити іншій особі малоприємні функції судді, проте релігійні та військові обов’язки завжди виконував особисто. Царя хетти за життя не обожнювали, однак у країні офіційно існував культ духів попередніх володарів, тому про смерть царя говорили, що "він став богом".

Ще однією характерною особливістю хеттської монархії було високе становище цариці, яка виконувала також функції верховної жриці. Цариця могла листуватися з іноземним царським двором, мала власну печатку і, що особливо додавало їй політичної ваги, незалежні від царської казни доходи. Англійський історик О. Р. Герні зауважував, що хеттська цариця виглядала, як правило, "сильною і не вельми симпатичною особою".

Міста в Хеттському царстві мали право самоврядування. Лише в релігійних центрах вони цілком залежали від храму, верховний жрець якого виконував функції також градоначальника. Хетти налагодили складну, проте, як показала історія, малоефективну систему управління завойованими територіями. На перших порах царі доручали здійснювати контроль над завойованими країнами своїм синам, пізніше цю функцію вони передали воєначальникам (здебільшого також із числа своїх родичів). У підкорених царствах, як правило, зберігалися місцеві династії. Васальний цар був суверенним володарем майже в усіх відношеннях, він не мав права лише підтримувати зв’язки з іноземними державами, відмовляти хеттському цареві у військовій підтримці та надавати притулок біженцям із країни Хатті. Хеттські царі вимагали від своїх васалів принести клятву вірності, при цьому заложників не брали. Щоб тісніше прив’язати до себе васала, йому нав’язували династичний шлюб.

Судова система, що функціонувала в Хеттській державі, базувалася на писаному праві. На неї покладалися виключно каральні функції. Хеттські закони, мабуть, стосувалися не всієї сфери правових відносин, а лише спірних питань, улагодження яких на основі традиційного звичаєвого права було неможливим. На жаль, джерела не дають можливості встановити, чи дотримувалося неухильно чинного законодавства населення країни Хатті. Кримінальним злочином, за який страчували, вважалися антиурядові дії, чаклунство, статеві збочення (передусім скотолозтво, поширене в усіх скотарських суспільствах).

Хеттське військо складалося з піхоти і загонів бойових колісниць. Кінноти і флоту в хеттів не було. Як вербувалося військо, не знаємо. На випадок війни хеттські царі домагалися військового підкріплення від васальних царів, згідно з укладеними з ними договорами. Гарнізонні обов’язки, напевно, виконувала невелика постійна армія. Хеттські володарі особисто брали участь у битвах, але коли цього не дозволяли обставини, то могли передати керівництво армією в чужі руки.

Таким, у загальних рисах, змальовують нам джерела хеттське суспільство.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь