Електронна бібліотекапідручники


Історія Стародавнього Сходу

Література


Найпершим показником духовної зрілості народу вважають рівень розвитку його літератури, адже, як зазначив французький поет, історик і політичний діяч Альфонс де Ламартін, "поезія —це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка". Якщо підходити з цим еталоном до духовної культури населення Месопотамії, то з приємністю доведеться констатувати її справді високий рівень, адже кращим літературним творам шумерів, вавнлонців та ассирійців судилося безсмертя.

Література Месопотамії виникла ще в шумерську добу, на світанку месопотамської цивілізації. Нині відомо близько півтори сотні пам’яток художньої словесності шумерів, що їх відносять (звичайно, досить умовно) до таких жанрів: міфи, епічні твори, молитви, псалми, гімни богам і обожненим царям, весільні пісні та пісні про кохання, поховальні плачі, плачі з приводу народних бідувань, дидактичні твори, байки, прислів’я та приказки, казки, анекдоти (здебільшого про свекрух, про тещ, як це не дивно,— жодного). Сюжети шумерських літературних творів завжди конкретні й мають більше пізнавальну, аніж художню вартісність. Так, із "Гімну богині міцних напоїв Нінкасі"

(зверніть увагу: пияцтвом у шумерів заправляло жіноче божество!) довідуємося про технологію виробництва вина, з "Календаря землероба" — про стан агротехніки в країні та організацію сільськогосподарського виробництва тощо. Проте Й художність у пам’ятках шумерської словесності також присутня, передовсім у ліричній поезії, яка зворушливо передає переживання людини. Примітно, що вже шумерська елегія пройнята тугою й безнадією — настроєм, властивим для всієї життєвої філософії населення Месопотамії, яке знемагало в борні з грізною природою.

Свого розквіту література Месопотамії досягла вже у вавилонську добу. Вавилонці багато запозичили з літературних надбань шумерів, на їхньому підґрунті виростили власну літературу, яка вражає своєю художньою довершеністю. Вавилонська література, як і шумерська, пройнята релігійним звучанням, хоча не позбавлена й світських, ба навіть вільнодумних, мотивів. їй притаманна особлива філософська глибина.

До кращих творів вавилонської літератури належить епос про Пльгамеша, окремі сюжети якого мають шумерське походження. Він зберігся аккадською мовою у трьох версіях, що їх умовно назвали старовавилонською (склалася на початку II тис. до н. е., а можливо, ще в середині 111 тис. до н. е.), периферійною (фрагменти її виявлено в Малій Азії та Палестині) та ніневійською (найпізніша, склалася близько IX ст. до н. е.). Епос присвячений подвигам Гільгамеша, ім’я якого є в царських списках 1 династії Урука, та його побратима Енкіду.

Впадає у вічі, що образ Гільгамеша впродовж багатьох століть розвитку месопотамської літератури змінювався. Якщо шумерський Гільгамеш більш схожий на казковий персонаж (він виділяється з-поміж простих смертних завдяки своєму походженню, а не своїми заслугами), то пізніший, вавилонський,— це вже справжній епічний герой, який вражає не стільки богатирською силою, скільки своїм намаганням осягнути смисл життя, залишити в людей добру пам’ять про себе.

Не переказуючи зміст епосу про Гільгамеша, зупинимося лише на одному з його сюжетів, який викликав жваву полеміку серед дослідників. Мається на увазі приголомшуюча історія з посоромленням героєм богині кохання Іштар. Одні автори вважають, що Гільгамеш відмовився стати чоловіком цієї богині тому, що добре знав Ті легковажну вдачу (цю богиню в Месопотамії сприймали водночас і як непорочну діву, і як публічну жінку, матір усіх богів). Інші пов’язують цей сюжет з посиленням у вавилонському суспільстві патріархальних традицій. Мовляв, своєю відмовою розділити кохання з Іштар Пльгамеш хотів поставити богиню на місце, показати справжню роль жінки в сім’ї та суспільстві. Існує також припущення, що посоромлення смертним богині — данина свіжим у пам’яті населення традиціям військової демократії. На світанку месопотамської цивілізації жерці, щоб запобігти надмірному посиленню влади вождя, вбивали його після "священного шлюбу" з верховною жрицею. Пльгамеш — уже не племінний вождь, а цар — не побажав зв’язуватися з богинею саме з огляду на цю традицію.

Одним із художньо найдосконаліших сюжетів "Поеми про Гільгамеша" є сповнена непідробного драматизму розповідь Утнапіштіма (його боги зробили безсмертним, щоб не зрадити своїй клятві — знищити всіх смертних і зберегти життя на землі) про всесвітній потоп:

Ледь зайнялося ранкове сяйво, З основи небес встала чорна хмара. Аллу гримить у її глибинах, Шуллат і Ханіш ідуть перед нею. Ідуть посланці по рівнинах і горах. Ерагаль вирива жердини греблі. Іде Нінурта, гать прориває,

Запалили маяки Ануннаки, Своїм сяйвом вони тривожать землю. Від грому вклякає небо, Що було світлим — на тьму обернулося, Вся земля розкололась, як чаша. Першого дня бушує Південний вітер, Швидко налетів, позатоплював гори, Наче війною, пішов на землю.

Одне одного не побачать, І з небес людей не уздріти.

Боги потопу жахнулись. Піднялись, подалися на небо Ану, Мов собаки, тісняться, простяглися надворі. Іштар волає, мов у муках пологів, Владарка богів, чий голос чудовий: "Хай би той день обернувся на глину, Як у зборі богів я намислила кари: На згубу людям моїм війну зголосила? Чи на те я людей сама народила, Щоб, як рибний народ, наповнили море!" Боги-Ануннаки разом з нею плачуть, Боги змирились, плачем зайшлися, З’юрмилися разом, губи їм пересохли. Шість днів, сім ночей гуляє вітер, Буря потопом вкриває землю. Із приходом сьомої днини Буря з потопом війну урвали, Ті, що билися, наче військо. Упокорилось море, затих ураган, потоп зупинився. Я відкрив віддушину — лягло світло на вид мій,

Я поглянув на море — запала тиша, І все людство глиною стало! Наче дах, пласкою стала рівнина, Я впав на коліна, сів і плачу, По щоках моїх покотилися сльози.

Художня зрілість і привабливість епосу про Гільгамеша — в його гуманістичних ідеалах, роздумах про людські долі. Американський шумеролог С. Н. Крамер висловив цю думку так: "Проблеми й прагнення, що про них ідеться в епосі, близькі всім народам усіх епох. Це потреба в дружбі, звеличування вірності, поривання до особистої слави, до подвигів і пригод, нездоланний страх перед неминучою смертю та всепоглинаюча жага до безсмертя. Всі ці суперечливі почуття, які вічно бентежать людські серця, складають основу оповідей про Гільгамеша, і вони роблять цю поему здатною долати просторові та часові бар’єри".

Основна ідея епосу про Гільгамеша висловлена в таких його філософських рядках:

Люта смерть не щадить людини:

Чи навіки муруємо ми оселі?

Чи навіки ставимо ми печаті?

Чи навіки брати спадщину ділять?

Чи навіки ненависть займається в людях?

Чи навіки ріка несе свою повінь?

Чи навіки з личинки виходить бабка?

Зору, що стерпів би зори Сонця,

Зроду-віку ще не бувало:

Бранець і мертвий між собою подібні —

Чи не смерті образ вони являють?

Чи людина — володар? Коли Елліль благословить їх,

Ануннаки збираються, боги великі,

Мамет, що долю створила, разом з ними ухвалює долю:

Вони смерть і життя судили,

Не повідали смертного часу,

А повідали: "жити живому!"

Справжнім літературним шедевром є також релігійно-філософський твір "Діалог пана і раба про смисл життя" (його ще називають "Порадами мудрості", "Песимістичним діалогом"). У ньому висловлено глибоку філософську думку про мінливість людської долі та марнотратність життя, чим він перегукується, на думку дослідників, з відомою сентенцією біблійної "Книги Екклезіаст": "Марнота марнот: усе марнота" .

Наведемо кілька фрагментів цього твору:

"Рабе, будь готовий до моїх послуг!" — "Так, володарю, так!" — "Жінку я хочу кохати".— "Кохай же, володарю, кохай! Людина, що кохає жінку, забуває лихо й скорботу".— "О рабе, я жінку не хочу кохати".— "Не кохай, володарю мій, не кохай! Жінка це пастка мисливця, глибока яма Й рів. Жінка це гострий залізний кинджал, що перерізає горло людини".

"Рабе, будь готовий до послуг!" — "Так, володарю мій! Так!" — Він каже: "Добродійство моїй країні я хочу зробити".— "Так, зроби, володарю мій! Зроби! Людина, яка добро діє своїй країні, знайде добродійство собі в чаші Мардука".— "О рабе! Добродійство країні моїй я не хочу зробити".— "Не роби, володарю мій! Не роби! Зійди на пагорби зруйнованих міст. Пройдись по руїнах стародавнього часу й подивися на черепи людей, що жили раніше й після; хто з них був владикою лиха і хто з них був владикою добра?"

"Рабе, будь готовий до моїх послуг!" — "Так, володарю мій! Так!" — "Тепер що ж добре?" — "Зламати шию мою і шию твою та кинути в річку, це добре. Хто такий високий, щоб зійти на небо, і хто такий великий, щоб заповнити землю?" — "О рабе! Я хочу тебе вбити І примусити тебе йти поперед мене".— "Істинно тільки три дні житиме володар МІЙ ПІСЛЯ мене".

У VII—VI ст. до н. е. вже арамейською мовою вавилонці склали збірку афоризмів "Повчання Ахікара". Сюжетною канвою цього дидактичного твору є розповідь про довірливого вельможу Ахікара, який ледь не став жертвою підступності свого приймака. Коли ж підступного юнака викрили й віддали до рук Ахікара, дядько не захотів його крові й вирішив доконати його своїм моралізаторством.

Ось кілька прикладів життєвих мудростей Ахікара: "Розмовляй спокійно, не підвищуй голосу, адже коли б можна було побудувати дім криком, то й осел щодня зводив би по два будинки"; "не будь занадто солодким, щоб тебе не проковтнули, не будь занадто гірким, щоб тебе не виплюнули".

"Повчання Ахікара" завоювали в середні віки виняткову популярність, їх неодноразово переписували й переробляли, переклали багатьма мовами.

Недавно виявлено кілька вавилонських казок. В одній із них, що її умовно назвали "Ніштурський бідняк", ідеться про безталанного ніппурця, який жив у безпросвітній нужді і над яким позбиткувався місцевий градоначальник. Проте наш герой зумів із лихвою відплатити вельможі -здирникові. Дослідники не вважають цей твір соціальною сатирою, а відносять його до розряду казок "про спритних людей". У казці зосереджено увагу на витівках хитрого ніппурця, а не на засудженні соціального зла, хоч її читач міг, зрештою, тішити себе думкою, що й на сильних світу цього можлива управа.

Про ассирійську літературу відомо дуже мало. Безперечно, ассирійці запозичили чимало шумеро-вавилонських літературних сюжетів і художніх засобів, однак створили й свої оригінальні літературні жанри, в тому числі царські "аннали" (найкращі "аннали" належали Саргону II, Сінаххерібу та Ашшурбанапалу). В цих творах нуртує життя, вони вражають своїм внутрішнім драматизмом і з цікавістю сприймаються навіть сучасним читачем. Художньо досконалі також елегійні твори ассирійців: "Покаянні псалми", "Жалібні пісні для заспокоєння серця" тощо. Складено їх на вавилонському діалекті, в них схвильовано передані почуття самотньої, розчарованої життям людини.

Література Месопотамії істотно вплинула на художню словесність інших стародавніх передньоазіатських народів, особливо євреїв. її сюжети були запозичені європейською літературою. Так, образ злої, підступної Ліліт перейшов із вавилонської літератури в Біблію, в апокрифи стародавньої Русі, у "Вальпургієву ніч" Гете, в новелу Анатоля Франса "Дочка Ліліт". Образ зманіженого Сарданапала (так іменували греки ассирійського царя Ашшурбанапала) присутній у трагедії Байрона "Сарданапал", він використовується також у сучасній публіцистиці.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь