пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія Стародавнього Сходу

Релігійно-міфолопчні уявлення


В Месопотамії, як і всюди на Стародавньому Сході, релігія та міфологія були панівною формою осмислення людиною зовнішнього світу та свого місця в ньому. Однак, на думку американського ассиріолога Я. Оппенхейма, набожність тамтешнього населення була порівняно невисокою, люди жили в долині річок-близнюків "у надзвичайно помірному релігійному кліматі, який визначався радше соціальними та економічними, аніж культовими координатами". Пересічний громадянин займався у повсякденному житті культовою практикою мало, цей обов’язок лежав майже виключно на цареві та жерцях. До того ж, як вважають дослідники, месопотамська релігія в II тис. до н. е. "втратила свій яскраво виражений общинний характер і набула явних ознак ідеологи, спрямованої головно на освячення єдності монархії".

Населення Месопотамії не розділяло світ на живий і мертвий, реальний та ілюзорний. Все, що можна відчути, виразити чи просто уявити, воно наділяло душею, здатністю мислити й діяти. В його уявленні світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами. Кожне місто чи село, кожна сім’я, кожна людина мали своїх богів-покровителів — великих, могутніх і мудрих, проте не позбавлених людських пороків, здатних навіть на аморальні вчинки.

Релігія та міфологія відображали зміни в суспільному житті. Так, перехід від кочового скотарства до землеробства знайшов відображення в релігійному міфі про сварку між богом тваринництва Лахаром і богинею землеробства Ашнан, з якої переможцем вийшла Ашнан. Утім, жіноче божество рано святкувало перемогу. Коли в Касситську добу територіальна община у Вавилонії змінилася патріархально-сімейною, престиж більшості архаїчних богинь (виняток становили богиня кохання Іштар та богиня лікування Гула) підупав, "чоловік став всесильним господарем не лише в земному житті, а й у царстві богів". Спостерігалася централізація культу, яка проявилася не у відмиранні "старих" культів, а в синтезі їх з новими богами. Релігійному синкретизму сприяла традиція нав’язування завойовником своїх культів підкореному населенню та панування столичних культів.

Вплив політичних процесів у містах-державах Месопотамії на сферу релігійного життя виразно проглядається в релігійному міфі про вавилонського бога Мардука. Згідно з цим міфом, до t світо утворення існував первісний хаос у вигляді страшних чудовиськ Апсу, Мумму та Тіамат. Із хаосу народилися боги, які вирішили впорядкувати його. Коли про їхні наміри довідалася Тіамат, вона вирішила знищити любителів порядку, виставивши проти них кілька страховиськ та переманивши на свій бік одного з богів — Кінгу. Боги звернулися за підтримкою до найсильнішого з них — Мардука. Той зажадав, щоб боги визнали його за старшого, коли він переможе Тіамат та її посіпак. Безвихідь змусила богів пристати на цю зухвалу вимогу. Мардук, ясна річ, вийшов переможцем у смертельному двобої з силами зла, після чого створив із мертвих тіл Тіамат і К всесвіт, а з глини, замішаної на крові Кінгу, коханця Тіамат, виліпив людину. Так своєрідно осмислила міфотворчість перетворення Вавилона в політичний центр Месопотамії.

Виразно позначилася на релігійно-міфологічному світогляді населення Месопотамії також поява класів і держави. Світ почав уявлятися шумеро-вавилонцям космічною державою, соціальну еліту якої становили боги, людям же випало бути їхніми слугами й рабами. Держава-всесвіт будувалася на засадах військової демократії. Найважливіші питання в ній вирішувалися на загальних зборах богів. Усі учасники цих зборів мали право голосу, проте вирішальне слово було за сімкою основних богів (бог неба Ану, який головував на зборах, бог родючості й життєвих сил Енліль та ін.). Кожен з великих богів був самодержцем у своїй небесній чи підземній резиденції, їм слугувала орава дрібних божків і демонів у складі візира, радників, писців, найрізноманітніших челядників. Одним словом, месопотамська релігія проектувала на небо земні порядки.

Релігія в Месопотамії була поставлена на службу царській владі, проголошувала її та особу царя священною . У Вавилоні на царство коронувалися перед золотою статуєю Мардука, що символізувало передачу царських регалій саме цим богом (і забезпечувало відповідний суспільний статус жерцям столичного храму). Обряд коронації завершувався "священним шлюбом" царя й верховної жриці, що символізував шлюб Мардука з богинею Серпанітум. Цей ритуал дістався вавилонцям у спадок від шумерів, чиї царі на новорічне свято задля забезпечення родючості землі й жіночої утроби вступали в шлюб із жрицею храму богині Інанни (шумерський прототип вавилонської богині кохання Іштар). В архаїчний період історії Месопотамії населення пов’язувало цей ритуал зі здатністю вождя виконувати свої прямі функції —- якщо вождь втрачав чоловічу силу, його вбивали, бо вважали нездатним впливати на природу. Коли ж влада вождя переросла в царську, жерці замінили ритуальне вбивство на тимчасове (на кілька днів) позбавлення царя влади (іноді цей обряд спритні царедворці використовували для організації двірцевого перевороту).

Все ж ідеологічна функція месопотамської релігії зводилася до сакрапізації політичної системи. Релігія ще не втручалась у сферу соціальної етики, обслуговувала богів, а не соціальну еліту. Вона ще не виробила ідеї про посмертну відплату по ділах людини, яка є стрижневою у світових релігіях. Церкви в Месопотамії не існувало, жерці не оформились у церковний клір, а були звичайними чиновниками, що виконували специфічні функції.

Розглянемо тепер основні культи месопотамського пантеону.

У шумерів найбільш шанованими були мірячний культ Нанна (вавилонський Сін), солярний культ Угу (вавилонський НІамаш), бог води й мудрості Енкі (вавилонський Еа), бог-творець Енліль, храм якому височів у Ніппурі (цей бог упорядкував Всесвіт, навчив людей землеробству й тваринництву, "називав ім’я царя"). Великою популярністю в Шумері користувався культ богині кохання та народжуванреті Інанни, який під різними іменами (вавилонська Іштар, фінікійська Ашторет чи Астарта) поширився в усій Передній Азії. Свята на честь цієї богині супроводжувалися сакральною проституцією, грищами блазнів, самоспаленням релігійних фанатиків тощо. Всі боги, як це уявлялося шумерам, народилися від шлюбу небесного бога Ану та богині землі Кі, які самі вийшли з первісного водяного хаосу. Вавилонці запозичили шумерський пантеон, крім того, вшановували бога бурі та грому Адада, сімку астральних богів (Юпітера-Мардука, Марса-Нергала, Меркурія-Набу, Сатурна-Нінурта та вже згадуваних Венеру-Іштар, Шамаша й Сіна) . Пантеон ассирійських богів очолював Ашшур, якого вважали царем богів, тобто покровителем царської влади. Характерно, що ассирійці надавали перевагу богу-громовержцю Ададу над богом підземних вод Еа (очевидно, це пояснювалося тим, що для їхнього землеробства більше важили опади, а не підземні води).

Культ води посідав у релігійно-міфологічному світогляді населення Месопотамії особливе місце. Воду там уважали основою всього сущого, з водяного хаосу починали біографію Всесвіту. Воді приписували здатність очищати від гріхів (ця віра послужила основою для християнської ідеї хрещення занурюванням у воду).

Мешканці Месопотамії вірили у потойбічне життя. Загробне життя в країні без вороття уявлялося їм невідрадним животінням, коли доводиться вічно терпіти спрагу та вгамовувати голод глиною й пилюкою. Щоб хоч трохи скрасити стражденне існування на тому світі, небіжчикові клали в могилу трохи їжі та напоїв. Про це мав подбати син покійного, тому вавилонець прагнув будь-що мати сина, хоча б приймака.

Ідея про відплату за ділами людини, як уже зазначалося, в Месопотамії не виникла, небіжчик і добре, й лихе залишав живим. Єдиною винагородою праведнику на тому світі служила можливість пити чисту воду та раз на рік підніматися на землю з похмурого підземелля богині Ереш-кігаль, щоб подихати пахощами жертовних спалень. Можна зайвий раз уявити собі, наскільки безрадісно жилося людям у Месопотамії в постійній боротьбі з грізною природою, коли вони навіть не перейнялися вірою, що бодай після смерті заживуть по-людськи. Навіть більше, релігія в Месопотамії не обіцяла нікому безсмертя. Думка про марність сподівань на безсмертя виразно проходить в епосі про Гільгамеша та в міфі про Адапа.

Адап, син богині Еа, відламав Південному вітрові крило, коли той перекинув його човен з рибою (Адап був рибалкою). Бог Ану покликав Адапа на свій суд. Адапу порадили нічого не їсти й не пити зі столу Ану, бо частування може бути отруєним. Адап дотримався цієї поради, проте цим допустився фатальної помилки, бо Ану не просто пересердився на хороброго юнака, а так його уподобав, що вирішив пригостити стравою, яка дає безсмертя. Припускають, що цей міф міг лягти в основу старозаповітної притчі про продаж Ісавом первородства за миску сочевичної юшки.

Зміну вегетаційного і мертвого періодів у житті природи мешканці Месопотамії пояснювали за допомогою культу Думузі (біблійний Таммуз). Згідно з шумерським міфом, бога-пастуха Думузі запроторила в царство мертвих його кохана дружина Інанна. Трапилося це так. Одного разу богині кохання заманулося поширити свою владу й на підземне царство богині Ерешкігаль. Однак Інанна не розрахувала своїх сил, Ерешкігаль умертвила надміру самовпевнену суперницю. Зі смертю Інанни життя на землі припинилося, нікому стало спалювати пожертви богам. Боги рішуче зажадали, щоб Ерешкігаль оживила й відпустила на волю богиню кохання. Проте за законом підземного царства Інанна могла залишити його лише в тому разі, коли б хтось замінив її там. Ось тоді Інанна й віддала до рук демонів підземного царства свого чоловіка за те, що він, начебто, не захотів упасти перед нею ниць *. Сестра Думузі, богиня рослинного світу Гештінана, домоглася, щоб Ерешкігаль раз на рік відпускала Думузі на певний строк на землю, погодившись на цей час замінювати його в царстві мертвих. Отож, коли бог-пастух оживав, богиня рослинності, навпаки, помирала. Кожен візит Думузі на землю супроводжується приходом весни **. Один із вавилонських міфів пов’язує чергування пір року зі сходженням у царство мертвих бога Мардука та його визволенням звідти богинею Серпанітум.

З Месопотамії до нас дійшла найдавніша версія міфу про гріхопадіння, включена пізніше до Біблії. Згідно з нею перші мешканці райського саду порушили сувору заборону богів зривати плоди з дерева одягу, і боги, не бажаючи, щоб люди скуштували плодів з дерева життя і стали безсмертними, прогнали їх із раю.

Американський ассиріолог Е. К’єра так прокоментував цей міф, відомий більше в біблійній редакції: "У цьому випадку вина за те, що людство не здобуло безсмертя, падає і на Бога, і на людей. Адаму і Єві треба було негайно пройтися по всіх деревах і завершити справу, якщо вони вже її почали. Пропустиш нагоду — боги подбають, щоб іншої не трапилося".

Глави сімей у Месопотамії самі виконували скромний домашній ритуал, пов’язаний з культом сімейних богів і предків. Жерці священнодіяли" виключно в храмах, оскільки людність уважала, що божество живе безпосередньо в храмі у вигляді статуї, що статуя бога — це не символ його, а він самий. Зі статуєю жерці проробляли такі самі маніпуляції, як і з живим створінням: періодично ЇЇ переодягали, вмивали, годували й напували, причому робили це не на очах присутніх відвідувачів, а за ширмою, щоб останніх бува не здивувала відсутність у божества апетиту. Щоденне богослужіння в храмі, таким чином, наслідувало двірцевий етикет.

Складається враження, що в Месопотамії при всій міцності релігійно-міфологічної традиції існували сумніви щодо правильності релігійних ідей, проповідуваних жерцями. Підставою для такого припущення служать окремі вавилонські імена (Ла-дагіл-ілі — "Байдужий до Бога"; Ла-адір-ілі — "Той, хто не боїться Бога"; Ла-таддар-ілу — "Не бійся Бога"), а також той промовистий факт, що тамтешнє купецтво вже не задовольнялося клятвою ім’ям Бога при укладенні торгових договорів, а ставило умову, щоб порушник договору зібрав кінчиком язика з землі 2 л зерен гірчиці.

Релігійно-міфологічний світогляд населення долини річок-близнюків помітно вплинув на формування інших стародавніх релігій, у тому числі християнської.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь